розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Журавського В. В. від 15 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О.,

Журби С. О. від 28 лютого 2023 року,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 1985 року вона проживає

в житловому будинку АДРЕСА_1 . Будинок потребував ремонту, тому вона разом з чоловіком

ОСОБА_3 перебудували будинок, а саме: викинули піч та грубу, добудували веранду, підключили газ, пробурили свердловину на воду, підключили водопостачання та каналізацію, укріпили фундамент в будинку, змінили вікна на металопластикові, змінили покрівлю будинку, переробили огорожу. Протягом всього часу проживання в будинку вона сплачує житлово-комунальні послуги та земельний податок. Будь-яких перешкод в проживанні в даному житловому будинку їй ніхто не чинив.

Зазначала, що у 2018 році їй стало відомо про те, що згідно записів в погосподарській книзі Любарецької сільської ради за 2011-2015 роки власником домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Вказувала, що вона добросовісно заволоділа спірним житловим будинком та понад 35 років безперервно проживає в ньому.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 15 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів мотивовані тим, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, оскільки сам по собі факт користування позивачем спірним домоволодінням не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю, так як відсутні такі умови, як: те, що позивач не знав і не міг знати, що володіє чужим майном; є власник майна; добросовісність набуття.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, оскільки власником спірного житлового будинку є відповідач, яка не відмовилась від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Також суди послалися на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо набуття права власності за набувальною давністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 15 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду

від 28 лютого 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 27 квітня 2023 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано заявникові: 1) навести підстави для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та надати на їх підтвердження докази; 2) доплатити судовий збір за подання касаційної скарги, на підтвердження сплати судового збору надати суду документ, що підтверджує його сплату, документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону або обґрунтувати підстави звільнення від сплати судового збору та надати до Верховного Суду докази на підтвердження дійсної вартості спірного майна. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено

й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 359/8844/20 з Бориспільського міськрайонного суду Київської області, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

25 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим,що суди не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі

№ 910/17274/17 та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 914/8/20, в яких зазначено підстави набуття права власності за набувальною давністю.

Вказує, що судами належним чином не встановлено фактичні обставини у справі та не в повному обсязі дослідженні докази, а саме те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем, вона не є і не могла бути стороною в договорі

купівлі-продажу спірного будинку між ОСОБА_4 і ОСОБА_5

03 жовтня 1984 року, який зареєстрований в реєстрі за № 120, посвідчений ОСОБА_6, секретарем комітету Любарецької сільської Ради народних депутатів Бориспільського району, Київської області, так як на час укладання договору у ОСОБА_2 не було прізвище " ОСОБА_7", що підтверджується свідоцтвом про одруження від 02 квітня 1981 році в Любарецькій сільській раді Бориспільського району Київської області, запис № 10, про те, що ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_8, спільне прізвище " ОСОБА_9".

Зазначає, що, не встановивши особу, староста ОСОБА_10 округу ОСОБА_11 видав дублікат договору купівлі-продажу

ОСОБА_2, зазначаючи, що дівоче прізвище " ОСОБА_7". На підставі дублікату договору-купівлі продажу ОСОБА_2 17 лютого 2022 року (справа в провадженні з 2020 року) зареєструвала вона за собою право власності, отримала Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно - будинок

по АДРЕСА_1 .

Також вказує, що, заселяючись в 1985 році в будинок з сім`єю, вона не думала, що будинок рахується за іншою особою, при вселенні перешкод їй ніхто не чинив, договорів оренди, дозволів на проживання ні з ким не підписувала, вона вважала, що спірний будинок був спільною власністю її та чоловіка і тільки в 2018 році їй стало відомо, що у спірного будинку відповідно до погосподарської книги є титульний власник - ОСОБА_2, сестра - ОСОБА_12 .

При цьому, протягом всього часу проживання у спірному будинку з 1985 року ОСОБА_2 не пред`являла позов про повернення її майна, вона не цікавилась спірним будинком, в якому за цей час було здійснено перебудову та ремонт будинку.

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ (460-20) "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, з 1984 року та на час подання позову ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в житловому будинку

АДРЕСА_1 . Разом з нею проживають: чоловік - ОСОБА_3, син - ОСОБА_13,

онук - ОСОБА_14, онука - ОСОБА_15, що підтверджується довідкою

від 14 січня 2020 року, виданою виконавчим комітетом Любарецької сільської ради Бориспільського району (а. с. 8 зворот).

У користуванні ОСОБА_3 перебувають земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а. с.14).

На ім`я ОСОБА_3 була оформлена розрахункова книжка по оплаті за природний газ та відповідно за період з 2000 по 2019 роки оплачувалась вартість спожитого природного газу. Крім цього, ОСОБА_3 оплачувались послуги з електропостачання, податок за земельну ділянку, за вказаною адресою була оформлена субсидія (а. с. 96-137)).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України (435-15) строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження

№ 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі

№ 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, оскільки сам по собі факт користування позивачем спірним домоволодінням не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.При цьому, власником спірного житлового будинку є відповідач, яка не відмовилась від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі

№ 910/17247/17 (провадження № 12-291 гс 18), є безпідставними, оскільки

у справі, яка переглядається, суди вірно врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17247/17 та зробили правильні висновки з урахуванням фактичних обставин даної справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки власником спірного житлового будинку є відповідач, яка не відмовилась від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, а сам по собі факт користування позивачем спірним домоволодінням не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. При цьому, суд апеляційної інстанції надав цим доводам заявника належну правову оцінку.

По суті, підстави позову й доводи касаційної скарги якраз і свідчать про відсутність таких умов для застосування статті 344 ЦК України, як відсутність добросовісності володіння.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.