провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року в складі колегії суддів: Нежури В. А., Вербової І. М., Невідомої Т. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила: спонукати ОСОБА_2 виконати вимоги пункту 1 мирової угоди від 27 вересня 2012 року, затвердженої ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2012 року у справі № 1008/5627/12, в частині сплати обумовленої сторонами суми; стягнути з відповідача на її користь заборгованість з обумовленої сторонами суми згідно пункту 1 вищевказаної мирової угоди у розмірі 25 000 доларів США, що на день пред`явлення позову еквівалентно 692 000 грн.

На обґрунтування позову зазначала, що Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2012 року в справі № 1008/5627/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя затверджено мирову угоду щодо поділу спільного майна подружжя, а провадження у справі закрито.

Вказане судове рішення набрало законної сили.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди вона звернулася до Відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції із заявою про примусове виконання вказаної ухвали про затвердження мирової угоди, однак постановою від 13 серпня 2013 року їй відмовлено у відкритті виконавчого провадження з огляду на невідповідність вказаного виконавчого документа вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

09 жовтня 2019 року відповідач частково виконав умови мирової угоди від 27 вересня 2012 року шляхом передачі їй грошових коштів у розмірі 15 000 доларів США, однак станом на день звернення до суду з позовом невиплаченою залишається сума коштів у розмірі 25 000 доларів США.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2021 року у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач обрала неправильний спосіб захисту свого порушеного права. Належним способом захисту прав ОСОБА_1 є пред`явлення до примусового виконання ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2012 року як виконавчого документа, а не звернення до суду з вказаним позовом.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Вирішено спонукати ОСОБА_2 виконати вимоги пункту 1 мирової угоди від 27 вересня 2012 року, затвердженої ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2012 року у справі № 1008/5627/12 в частині сплати обумовленої сторонами суми, та стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з обумовленої сторонами суми за пунктом 1 мирової угоди від 27 вересня 2012 року, затвердженої ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2012 року у справі № 1008/5627/12, у розмірі 25 000 доларів США.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент постановлення Васильківським міськрайонним судом Київської області ухвали про визнання мирової угоди вона не відносилась до рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою.

У разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

З огляду на наведене, вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2022 року і залишити в силі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 вересня 2021 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року в справі № 904/8731/17, від 21 травня 2019 року в справі № 916/2889/13, від 19 січня 2021 року в справі № 916/661/20 (провадження № 12-55гс20), від 12 травня 2021 року в справі № 910/11213/20, від 18 січня 2022 року в справі № 127/9739/20 (провадження № 61-14461св21) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивачка не оскаржувала в установленому ЦПК України (1618-15) порядку постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області про затвердження мирової угоди.

Задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі апеляційний суд допустив подвійне стягнення заборгованості за одними і тими ж правовідносинами.

Пунктом 4 мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області, передбачено, зо у разі невиконання сторонами умов вказаної мирової угоди, вона виконується примусово державним виконавцем, оскільки має силу виконавчого документа.

Позивач майже 8 років не вчиняла будь-яких дій щодо захисту свого порушеного права, тому суд повинен був застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області.

27 вересня 2022 року справа № 362/1389/21 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 направила відзив на касаційну скаргу, в якій просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2012 року у справі № 1008/5627/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя затверджено мирову угоду щодо поділу спільного майна подружжя, провадження у справі закрито.

Відповідно до пункту 1 мирової угоди ОСОБА_2 продає спірну квартиру АДРЕСА_1 та сплачує ОСОБА_1 суму у розмірі 40 000,00 доларів США, що станом на 27 вересня 2012 року за курсом НБУ еквівалентно 319 720,00 грн, незалежно від фактичної суми продажу зазначеної квартири, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, номер якого відповідачу позивачкою буде повідомлено додатково безпосередньо перед перерахуванням коштів, не пізніше ніж протягом 6 (шести) місяців після затвердження даної мирової угоди.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов мирової угоди ОСОБА_1 звернулася до відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2012 року.

Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Лазаревої А. І. відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 вересня 2012 року у зв`язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

09 жовтня 2019 року відповідач добровільно частково виконав умови вищевказаної мирової угоди від 27 вересня 2012 року шляхом продажу квартири АДРЕСА_1 за 15 000 доларів США та переведення вказаної суми банківським переказом на ім`я позивачки.

На момент звернення до суду з позовом відповідач не в повному обсязі виконав умови пункту 1 мирової угоди, не сплатив на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 175 ЦПК України (в редакції, чинній на момент затвердження судом першої інстанції мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України № 606-XIV (в редакції від 21 квітня 1999 року) "Про виконавче провадження" виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Положеннями пункту 5 статті 3 вказаного Закону було передбачено, що мирові угоди, затверджені судом, відносяться до рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" положення пункту 5 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виключено.

Отже, на момент постановлення Васильківським міськрайонним судом Київської області ухвали від 27 вересня 2012 року в справі № 1008/5627/12 про затвердження мирової угоди вона не відносилась до рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Водночас у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-274цс15.

Встановивши, що ОСОБА_2 не в повному обсязі виконав зобов`язання за умовами пункту 1 мирової угоди в частині передачі ОСОБА_1 грошових коштів після продажу квартири АДРЕСА_1, а ухвала про затвердження мирової угоди станом на 27 вересня 2012 року не відносилась до рішень, які підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо пропуску ОСОБА_1 позовної давності, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Разом з тим, ОСОБА_2 до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності не звертався.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо клопотань ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про звернення до Науково-консультативної ради при Верховному Суді

ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи його тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

У частині п`ятій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Аналіз матеріалів справи свідчить про відсутність виключної правової проблеми у цій справі, тому у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Крім того, до Верховного Суду також надійшло клопотання ОСОБА_2 про звернення до Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норм права.

Частиною сьомою статті 404 ЦПК України встановлено, що після передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.

Оскільки питання щодо передачі справи № 362/1389/21 на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати не вирішувалось, відсутні підстави для звернення до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, а тому клопотання ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.