розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Лобов О. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах Харківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником 41/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Маючи 41/100 частину домоволодіння, вона займає будинок, позначений в технічному паспорті під літерою "В-1", якийскладається із трьох ізольованих жилих кімнат.

Відповідачами у справі є: ОСОБА_2 - її онук, ОСОБА_3 - його дружина, а ОСОБА_7 - їх син (її правнук). Треті особи по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є її дочкою та онукою відповідно.

У 1997 році вона дозволила своїй дочці ОСОБА_4 після розірвання шлюбу переїхати разом із трьома неповнолітніми дітьми ( ОСОБА_5, 1980 року народження, ОСОБА_8, 1982 року народження, ОСОБА_2, 1991 року народження) до належного їй будинку на умовах тимчасового проживання, доки діти не досягнуть повноліття, а вона (позивачка) не виявить бажання повернутися у свій дім для постійного в ньому проживання, оскільки на той час вона мешкала за місцем проживання свого чоловіка.

При вселенні ОСОБА_4 із неповнолітніми дітьми вона надала дозвіл на їх реєстрацію у спірному будинку.

У подальшому ОСОБА_8 переїхала до іншого житлового приміщення, а у осіб, які залишилися проживати у житлі, належному позивачці, склався наступний порядок користування житловими приміщеннями: ОСОБА_4 займала житлову кімнату площею 22,4 кв.м, онука ОСОБА_5 - житлову кімнату площею 11,6 кв.м, а онук ОСОБА_2 - житлову кімнату площею 8,3 кв.м.

Позивачка вказує, що після реєстрації 17 серпня 2017 року шлюбу ОСОБА_2 без її відома та згоди вселив до спірного житла свою дружину ОСОБА_3, а після народження у них дитини також без її згоди та відома зареєстрував у будинку свого сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, весною 2019 року без її відома та згоди він змінив двері в кімнаті площею 11.6 кв.м, де мешкала онука ОСОБА_5, та самовільно зайняв дану кімнату із своєю родиною.

12 квітня 2019 року вона направила ОСОБА_2 попередження про звільнення житлових приміщень у будинку, яке не виконано.

Позивачка вказує, що відповідачі ніколи не були членами її сім`ї у розумінні положень статті 64 Житлового кодексу України, спільного господарства з відповідачами вона ніколи не вела, однією сім`єю ані на час вселення дочки з неповнолітніми дітьми, ані в подальшому вона з ними не проживала.

Разом з тим зазначила, що ОСОБА_2 на праві власності належить 1/5 частина трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2, але своєю власністю відповідач користуватися не бажає, між тим створює їй, як власнику, перешкоди у вільному розпорядженні, володінні та користуванні майном. ОСОБА_3 в свою чергу має право користування квартирою АДРЕСА_3, де вона і зареєстрована. Добровільно звільнити належне їй, позивачці, на праві власності житло вони не бажають, тому звернулася в суд за захистом свого права.

Уточнивши в подальшому позовні вимоги, позивачка просила суд:

- усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності 41/100 частиною домоволодіння АДРЕСА_1, шляхом позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_7 права користування цим житлом;

- виселити ОСОБА_2, ОСОБА_10 разом з малолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, із спірного житла.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_6 перешкоди у користуванні власністю, а саме: 41/100 частиною домоволодіння АДРЕСА_1 .

Припинено право користування житловим приміщенням у житловому будинку домоволоління АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 із будинку у домоволодінні АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 вселився у спірне житло за згоди власника будинку, але він і члени його сім`ї - дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_7 ніколи не були членами сім`ї позивачки ОСОБА_6 в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України та статті 64 Житлового кодексу України, оскільки спільно з нею не проживали, не були пов`язані спільним побутом, не мали взаємних прав та обов`язків. Тому позивачка, як власник житла, має право вимагати від осіб, які не є членами її сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з нею і ведуть з нею спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При цьому суд першої інстанції послався на те, що відповідачі мають інше житло, але своєю власністю користуватися не бажають, між тим створюють позивачці, як власнику, перешкоди у вільному розпорядженні, володінні та користуванні спірним майном.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16 січня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 17 лютого 2023 року заявник просив суд оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

ОСОБА_2, зокрема, зазначив, що справа апеляційним судом була розглянута за його відсутності, оскільки про розгляд справи в суді 22 листопада 2022 року він повідомлений не був.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 24 квітня 2023 року ОСОБА_6 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу від 04 травня 2023 року ОСОБА_3 просить суд про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

14 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_2 як на підставу своєї касаційної скарги посилається, зокрема, на розгляд апеляційним судом справи за його відсутності, при цьому про дату, час і місце судового засідання він належним чином повідомлений не був.

Згідно частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини друга, четверта статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

За змістом частини першої статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України).

За наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина 13 статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

У відповідності до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року (475/97-ВР) (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Харківського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року та розпочато підготовчі дії для призначення справи до розгляду в апеляційному суді.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року закінчено дії по підготовці справи до розгляду апеляційним судом. Призначено справу до розгляду на 07 квітня 2022 року з повідомленням учасників справи.

Розпорядженням Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 серпня 2022 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року призначено до розгляду з повідомленням учасників справи на 22 листопада 2022 року.

У матеріалах справи міститься копія судової повістки-повідомлення на ім`я відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи Полтавським апеляційним судом о 10:20 22 листопада 2022 року, однак підпис ОСОБА_2 про отримання вказаного судового виклику на ній відсутній, як і відсутня відповідна розписка про його отримання.

Крім того, у справі відсутні докази відправлення зазначеної судової повістки-повідомлення ОСОБА_2 та, відповідно, її отримання останнім.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду доходить до висновку, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності учасника справи ОСОБА_2, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Разом з тим, посилання суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові на те, що ОСОБА_2 був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому частиною 13 статті 128 ЦПК України, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Крім того, в матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_2, передбачена частиною 13 статті 128 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_2 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема тим, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності, а про дату, час і місце судового засідання він повідомлений не був, і ця обставина підтверджується матеріалами справи, то оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах Харківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення, направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.