На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03 лютого 2020 року сторони уклали між собою договір про сплату аліментів на дитину, за яким позивач зобов`язався сплачувати відповідачці аліменти на дитину у розмірі не менше ніж 2 500,00 дол. США в гривні України в еквіваленті офіційного курсу долара США на момент оплати щомісячно.

На момент укладення цього договору його матеріальне становище дозволяло сплачувати аліменти у зазначеному розмірі, оскільки він мав власні заощадження у сумі 50 000,00 дол. США та сподівався на отримання у найближчий час достойної заробітної плати. Однак у 2020 році його матеріальне становище значно погіршилось, у зв`язку із чим ним для сплати аліментів були витрачені не тільки всі власні заощадження, а й вимушено запозичені.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просив суд змінити розмір аліментів, встановлений договором про сплату аліментів від 03 лютого 2020 року, та стягувати з нього на користь відповідача аліменти на утримання їхнього сина у розмірі 12 000,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи від дати набрання судовим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено розмір аліментів, встановлений договором про сплату аліментів на дитину, посвідченим 03 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волохою В. Л. за реєстровим № 85, та стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_1, в твердій грошовій сумі у розмірі 27 000,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову за недоведеністю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року залишив без змін.

Погодитись з такими висновками колегії суддів неможливо виходячи з наступного.

Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Укладаючи договір про сплату аліментів на початку 2020 року позивач розраховував на певний матеріальний стан, власні заощадження та майбутні прибутки. Разом з тим, звертаючись з позовом про зменшення аліментів вказував про неможливість у подальшому сплачувати аліменти у розмірі 2 500,00 дол. США щомісячно.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таке ж положення міститься і в статті 81 ЦПК України.

Судом першої інстанції було встановлено дохід позивача на підставі поданих доказів, зокрема, податкової декларації про майновий стан і доходи позивача за 2020 рік, довідки ТОВ "АДАМ КОРП" № 1-06/21 від 10.06.2021 про дохід позивача за період з 23.02.2020 по 31.05.2021, який склав 42 594,32 грн.

Суд першої інстанції також встановив, що згідно довідок ТОВ "Київфарм" № 84 від 25.05.2021 та № 26 від 23.03.2021 вбачається, що позивач є учасником вказаного товариства та його частка в статутному фонді складає 90 %. За січень-грудень 2019 року та січень-грудень 2020 року йому були нараховані дивіденди у розмірі 600 000 грн та 360 000 грн відповідно, однак такі дивіденди не виплачувались.

Очевидно, що встановлений судом дохід платника аліментів, навіть з урахуванням виплати дивідендів, не дає можливості сплачувати майже 100 000 грн аліментів щомісячно.

В той же час відповідач, вказуючи про інші можливі доходи позивача, не надала доказів в обґрунтування цього, не вчинили процесуально значущих дій, як то збирання доказів, в тому числі за допомогою суду (звернення з клопотання щодо забезпечення доказів), за для спростування розміру доходів позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд не спростував встановлені обставини в частині розміру доходів позивача та ухвалив рішення на припущеннях, не встановивши розмір доходів позивача який дає йому можливість сплачувати в подальшому щомісячно 100 000 грн аліментів.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, залишаючи без змін оскаржувану постанову апеляційного суду, на ці порушення норм процесуального закону уваги не звернула, встановлені судом першої інстанції обставини, зокрема доходів позивача, всупереч статті 400 ЦПК України, поставила під сумнів, пославшись лише на пояснення відповідачки, які не є доказами в розумінні процесуального закону, а тому ухвалене апеляційним судом рішення підлягало скасуванню з направленням справи на новий розгляд.