розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 листопада 2022 року у складі судді Гавалешка П. С. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2023 рокуу складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 25 липня 1991 року.

У березні 2022 року відповідачка звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 05 травня 2022 року провадження у справі зупинено та надано сторонам строк для примирення терміном у п`ять місяців.

Від шлюбу вони мають повнолітню доньку ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 12 квітня 1991 року.

Указана квартира належить їй на права власності.

Позивач також постійно зареєстрований у цій квартирі з 03 серпня 1991 року.

Він, як і відповідачка та їх повнолітня донька ОСОБА_3, постійно проживають в квартирі, позивач самостійно сплачував усі комунальні платежі.

Однак, відповідачка вирішила позбавити його права на проживання у квартирі, заблокувала вхідні замки до дверей в квартиру та відмовляє йому у доступі до вказаного житлового приміщення.

На даний час він вимушений мешкати в іншому місці.

Своїми діями ОСОБА_2 створює йому умови, які перешкоджають користуватися квартирою, де залишилися всі його особисті речі, предмети домашнього вжитку та інше майно.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні жилим приміщенням у зазначеній квартирі шляхом вселення та заборони відповідачці чинити будь-які дії, направлені на перешкоджання у відкриванні вхідних дверей і безперешкодному доступі до приміщення квартири та користуванні цими приміщеннями.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 шляхом вселення до даної квартири.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимога позову про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення є обґрунтованою та доведеною. Позивач є особою, яка була вселена у спірну квартиру на законних підставах, та має право на користування житловим приміщенням. Обставини щодо вчинення йому перешкод підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом із цим суд вважав, що вимога позивача щодо заборони відповідачці чинити будь-які дії, направлені на перешкоджання у відкриванні вхідних дверей і безперешкодному доступі до приміщення квартири та користуванні цими приміщеннями, задоволенню не підлягає, оскільки задоволення вимоги про усунення перешкод шляхом вселення є достатнім для відновлення порушених прав позивача.

Не погоджуючись з указаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 листопада 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 березня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 листопада 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2023 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

12 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Вказану квартиру ОСОБА_2 набула у власність після смерті своєї матері ОСОБА_4 шляхом отримання у спадщину 12 листопада 2015 року 44/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2, з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, з послідуючим визнанням за ОСОБА_2 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 грудня 2015 року № 727/9106/15-ц майнових прав забудовника за вищевказаною адресою на ряд приміщень, переобладнаний гараж з добудовою та перебудовою другого поверху.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 25 липня 1991 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 15 вересня 2022 року.

Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 12 квітня 1991 року.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 03 серпня 1991 року.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до правоохоронних органів з приводу здійснення ОСОБА_2 перешкод потрапити до жилого приміщення, а саме до квартири АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів та заперечень на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 листопада 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог щодо заборони відповідачці чинити будь-які дії, направлені на перешкоджання у відкриванні вхідних дверей і безперешкодному доступі до приміщення квартири, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, зазначені судові рішення у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17. Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України (5464-10) )).

Згідно з частинами першою, другою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).

Згідно з положеннями статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Установивши, що ОСОБА_1 вселився до спірної квартири у 1991 році на законних підставах зі згоди її власника ще до набуття ОСОБА_2 права власності на дану квартиру, після набуття права власності на квартиру відповідачкою, остання не заперечувала щодо проживання позивача в квартирі до теперішнього часу, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, були пов`язані спільним бюджетом, будь-якого іншого житла у позивача немає, ОСОБА_2 як власник квартири чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою, що порушує його право на житло, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод позивачеві у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення до вказаної квартири.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).