розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2022 року в складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора, виключення запису про право власності.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 квітня 2019 року у справі № 761/11439/18 за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, житловою площею 65,8 кв. м з відповідною частиною господарських будівель та споруд (сарай під літ. Б, сарай під літ. В, споруда під № 1-5).

28 вересня 2020 року йому стало відомо про наявність рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О. О. від 09 червня 2020 року, індексний номер 52577808 щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, житловою площею 74,2 кв. м.

При цьому позивач зазначав, що в рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 08 квітня 2019 року у справі № 761/11439/18 речове право ОСОБА_2 вказано, виходячи з житлової площі будинку - 65,8 кв. м, а державний реєстратор Рисак О. О. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності, виходячи з житлової площі будинку 74,2 кв. м.

Звертав увагу, що підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Державний реєстратор Рисак О. О. при вчиненні реєстрації права власності ОСОБА_2 на 1/2 частини житлового будинку порушила вимоги статей 10, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Враховуючи наведене, позивач просив суд:

скасувати рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О. О., індексний номер 52577808 від 09 червня 2020 року, щодо реєстрації права власності ОСОБА_3 у розмірі 1/2 частини будинку, житловою площею 74,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виключивши із нього відомості запису про право власності № 52577808 про реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 194430380000, які вчинені (внесені) внаслідок рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О. О. від 09 червня 2020 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_3 в розмірі 1/2 частини будинку, житловою площею 74,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що інформація про зміну житлової площі будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на 74,2 кв. м була внесена приватним нотаріусом Топілко О. О. ще 15 липня 2015 року. Тобто станом на день реєстрації права власності на 1/2 частини будинку за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже був відкритий розділ на вказаний об`єкт нерухомого майна та у розділі "Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна" було зазначено, що житлова площа будинку становить 74,2 кв. м.

Вимог до приватного нотаріуса Топілко О. О. щодо правомірності здійснення ним державної реєстрації зміни житлової площі об`єкту нерухомості за вказаною адресою, позивач ОСОБА_1 у цьому провадженні не заявляв. При цьому до суду не надано доказів визнання незаконною та(або) скасування здійсненої приватним нотаріусом Топілко О. О. державної реєстрації 15 липня 2015 року, індексний номер рішення: 22872455.

Тобто встановлені у справі обставини і докази свідчать про відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями при реєстрації права власності на 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 .

Апеляційним судом також зазначено, що Київська міська рада, яка діяла як державний реєстратор в особі державного реєстратора Рисак О. О. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки належним відповідачем у такій категорії справ є особа, право на майно якої оспорюється, тобто ОСОБА_2 . Водночас відсутність у мотивувальній частині рішення місцевого суду вказівки на це, не призвело до неправильного вирішення справи по суті спору.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

24 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в указаній вище справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 2, 10, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 904/1432/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 820/2675/17 та постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17.

Вказує, що в резолютивній частині рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 08 квітня 2019 року у цивільній справі № 761/11439/18 чітко зазначено, що суд визнає за ОСОБА_4 право власності на частини будинку АДРЕСА_2 . Натомість державний реєєстратор Рисак О. О. 09 червня 2020 року прийняла рішення про реєстрації за ОСОБА_2 права власності на частини будинку, розташованого за цієї адресою, житловою площею 74,2 кв. м.

Таким чином, державний реєстратор Рисак О. О. при винесенні вказаного рішення свідомо грубо порушила вимоги статей 10, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що є беззаперечною підставою для його скасування.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2023 року Київська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

У червні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Танащук М. В. подав пояснення на касаційну скаргу, в яких просив її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08 квітня 2019 року у справі № 761/11439/18 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування за законом задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_3 місті Києві у порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (яка складається з: 1/4 частки належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Іванько О. О. 20 вересня 2005 року та зареєстрованого в реєстрі за №18-7558, та 1/4 частки, що належала ОСОБА_4 на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2015 року, справа № 761/38514-14-ц). Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 350,00 грн. (том 1, а. с. 6, том 2, а. с. 108-109).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О. О. від 09 червня 2020 року № 52577808 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, форма власності - приватна, спільна часткова, розмір частки 1/2 (том 1, а. с. 7-8).

В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28 вересня 2020 року, в розділі "Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна" зазначено: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 194430380000, об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, об`єкт нерухомості: так, опис об`єкта - житлова площа (кв. м): 74,2, опис: житловий будинок цегляний, житловою площею 74,2 кв. м, а також службові приміщення: сарай під літ. В., спорудження, адреса: АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи міститься копія реєстраційної справи № 194430380000 ( АДРЕСА_1 ), надана Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 30 травня 2022 року (том 1, а. с. 107-148, том 2, а. с. 1-138).

Згідно з розгорнутою інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 грудня 2021 року, за позивачем ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності зареєстровано 28 жовтня 2013 року - 7/36 частин житлового будинку, а 13 липня 2016 року - 11/36 частин будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, з жилою площею 74,2 кв. м (том 1, а. с. 79-82).

З цієї ж розгорнутої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 грудня 2021 року видно, що інформація про реєстрацію зміни жилої площі на 74,2 кв. м щодо будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 внесена приватним нотаріусом Топілко О. О. 15 липня 2015 року, як державним реєстратором, індексний номер рішення: 22872455 (том 1, а. с. 79-82).

Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державному реєстратору Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О. О. було надано копію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року у справі № 761/11439/18, а також технічний паспорт на будинок, виготовлений за замовленням ОСОБА_2, КП КМР "КМБТІ" станом на 26 серпня 2015 року (том 2, а. с. 102-129).

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звертався до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О. О. у зв`язку з суперечностями щодо площі будинку у резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року у справі № 761/11439/18 та рішення державного реєстратора від 09 червня 2020 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (том 1, а. с. 9-10).

За висновком центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії, бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28 травня 2021 року державним реєстратором Рисак О. О. при прийнятті рішення від 09 червня 2020 року № 52577808 належним чином було перевірено документи, які подавались для державної реєстрації права, на відповідність вимогам, встановлених чинним законодавством, оскільки їх комплектність, зміст та форма відповідали вимогам законодавства у сфері державної реєстрації прав, а тому оскаржуване рішення є таким, що прийняте відповідно до законодавства (том 1, а. с. 12-13).

Наказом Міністерства юстиції України від 19 липня 2021 року № 2454/7 ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні його скарги з тих підстав, що прийняте державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Рисак О. О. рішення від 09 червня 2020 року № 52577808 відповідає вимогам законодавства (том 1, а. с. 11).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, що пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (далі - Закон № 1952-IV (1952-15) ).

За загальним правилом, передбаченим статтею 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV (тут і надалі у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 3 Закону № 1952-IV визначає, що держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Правовий статус і компетенція державного реєстратора передбачені у статті 10 Закону № 1952-IV. За приписами пунктів 1, 2 частини третьої цієї статті державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з яким закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно з частиною третьою статті 12 Закону № 1952-ІV зміни характеристик об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, вносяться під час проведення державної реєстрації права власності на такий об`єкт у результаті вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення речових прав.

За статтею 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку, зокрема: прийняття/отримання документів для державної реєстрації, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав; відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єкти цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права речові та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 18 Закону № 1952-IV).

У статті 24 Закону України № 1952-IV визначено перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав. Зокрема, у пункті 5 частини 1 цієї статті зазначено, що у державній реєстрації прав може бути відмовлено, якщо є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Частиною другою статті 24 Закону № 1952-IV, встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

За пунктом 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV підставою для державної прав є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 12 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 25 грудня 2015 року за № 1127 (далі - Порядок) розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор, зокрема використовує відомості Державного реєстру прав.

Згідно з пунктом 18 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 грудня 2021 року інформація про реєстрацію зміни житлової площі зазначеного будинку з 65,8 кв. м на 74,2 кв. м була внесена приватним нотаріусом Топілко О. О. 15 липня 2015 року, як державним реєстратором, індексний номер рішення: 22872455.

Тобто станом на день реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже був відкритий розділ на вказаний об`єкт нерухомого майна та у розділі "Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна" було зазначено, що житлова площа будинку становить 74,2 кв. м.

Вимог до приватного нотаріуса Топілко О. О. щодо правомірності здійснення ним державної реєстрації 15 липня 2015 року зміни загальної площі житлового будинку з 65,8 кв. м на 74,2 кв. м позивач ОСОБА_1 у цій справі не заявляв. Доказів визнання незаконним та (або) скасування здійсненої приватним нотаріусом Топілко О. О. державної реєстрації 15 липня 2015 року індексний номер рішення: 22872455 суду не надано.

Питання правомірності реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини зазначеного житлового будинку, проведеної державним реєстратором Рисак О. О., було предметом розгляду Центральної Колегії Міністерства юстиції України, висновком якої було встановлено, що державним реєстратором належним чином перевірено документи, які подавалися для державної реєстрації прав, на відповідність вимогам, встановлених чинним законодавства. Рішення про державну реєстрацію прав є таким, що прийняте відповідно до законодавства.

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями при реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частини житлового будинку з реєстраційним номером, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та як наслідок правомірність рішення державного реєстратора Рисак О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52577808 від 09 червня 2020 року.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20) зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Звертаючись до суду з відповідними вимогами позивачем не доведено, що внаслідок прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за відповідачем права власності на 1/2 частини житлового будинку, порушено його право на володіння належною йому часткою у будинку.

Верховний Суд також враховує, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18 (провадження № 11-948апп19), від 12 лютого 2020 року у справі № 2140/1950/18 (провадження № 11-975апп19).

Тобто Київська міська рада, яка діє як державний реєстратор, є неналежним відповідачем у цій справі. Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, що такі порушення не призвели до неправильного вирішення справи по суті спору та не є підставою для скасування законного судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 2, 10, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 904/1432/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 820/2675/17 та постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Ухвала Верховного Суду не є тим судовим рішення, неврахування висновків якої може бути підставою касаційного оскарження, оскільки відповідно до пункту першого частини другої статті 389 ЦПК України такими судовими рішеннями можуть бути лише постанови Верховного Суду.

У свою чергу необґрунтованим є посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 820/2675/17, оскільки Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чітких критеріїв визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) відступила від своїх висновків, викладених у зазначеній вище постанові, щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

За змістом постанови Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17 предметом судового розгляду були позовні вимоги Миколаївської міської ради до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області, Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "СТІВ" про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), скасування запису про право власності на об`єкт нерухомого майна з тих підстав, що Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області скасовано реєстрацію декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позову, так як після поновлення провадження у справі та розгляду справи спочатку за нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , чинного з 15 грудня 2017 року, позивач не скористався своїм правом змінити підстави позову шляхом подання відповідної заяви і жодна заява по суті справи не містила обґрунтування підстав позову, пов`язаного з порушенням прав позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності у зв`язку із проведенням державної реєстрації права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна.

Отже, висновки щодо застосування норм права, що містяться у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, на яку послався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у вищезазначеній справі.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Наведене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.