розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Марич Іван Юрійович, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області, у складі судді

Бряник М. М., від 10 лютого 2022 року, постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., від 10 жовтня 2022 року та касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Розман Сергій Юрійович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року,

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні сервітутом.

Позовна заява мотивована тим, що власником домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 була ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

На земельній ділянці відповідача на підставі договору, укладеного 28 липня 2011 року між ним із ОСОБА_4, був встановлений сервітут на право проходу і проїзду через земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, її єдиним спадкоємцем є

ОСОБА_1, яка прийняла спадщину та оформила своє право на землю, зокрема всі права і обов`язки за договором сервітуту.

Проте у 2019 році ОСОБА_2 на межі своєї земельної ділянки в місці, де проходив прохід та проїзд за договором про встановлення сервітуту, встановив ворота, чим обмежив позивача у праві на користування сервітутом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати

ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуванні належною відповідачу земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення (демонтажу) встановлених ним воріт на цій ділянці та шляхом зобов`язання не вчиняти позивачу у майбутньому будь-яких перешкод у праві користування (проходу і проїзду) вказаною земельною ділянкою відповідно до встановленого сервітуту.

Ухвалою Тячівського районного суду від 12 січня 2022 року відмовлено в залученні ОСОБА_3 в якості співвідповідача та залучено її до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду від 10 лютого 2022 року позов

ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною ОСОБА_2 земельною ділянкою з кадастровим номером 2124481601:05:003:0041 по АДРЕСА_1, шляхом демонтажу встановлених ним воріт на тій частині цієї земельної ділянки, де встановлено сервітут, та шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не вчиняти ОСОБА_1 у майбутньому будь-яких перешкод у праві користування (проходу і проїзду) вказаною земельною ділянкою відповідно до встановленого сервітуту. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що земельний сервітут не є особистим та не припинив свою дію після смерті ОСОБА_4, а тому позовні вимоги спадкоємця ОСОБА_4, якому чиняться перешкоди у користуванні встановленим сервітутом, підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції вважав понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та обсягом наданих адвокатом послуг.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року рішення Тячівського районного суду від 10 лютого 2022 року змінено, шляхом виключення з нього судження про необхідність демонтажу воріт у місці встановлення земельного сервітуту та шляхом виключення із резолютивної частини рішення суду словосполучення: "шляхом демонтажу встановлених ним воріт на тій частині цієї земельної ділянки, де встановлено сервітут". В решті рішення суду залишено без змін.

Колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про необхідність усунення позивачу перешкод у користуванні земельним сервітутом, проте зазначила, що суд безпідставно вказав на необхідність демонтажу встановлених відповідачем воріт, оскільки їх встановлення в місцях розташування земельного сервітуту не суперечить вимогам закону, а для захисту порушеного права позивача є достатнім зобов`язати відповідача не чинити перешкоди, що охоплює забезпечення позивачу можливості керувати воротами, зокрема шляхом передачі ключів від них, автоматичного пульту чи в будь-який інший прийнятний спосіб.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Марич І. Ю. просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Розман С. Ю. просить постанову апеляційного суду скасувати в частині зміни рішення суду першої інстанції, залишивши рішення районного суду без змін.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Марич І. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року.

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Розман С. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року.

Ухвалами Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Марич І. Ю. зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня

2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду

від 22 червня 2022 року у справі № 442/7551/18-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, від 26 червня 2019 року у справі № 303/3567/16-ц, у справах

№ 910/16011/17, № 463/3605/16-ц № 908/710/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо одночасного застосування норм права, які регулюють підстави припинення сервітуту та норм права, які регулюють питання спадкування речового права на чуже майно - прав спадкоємця на спадкування права обмеженого користування чужим майном (сервітуту), що є відмінним від спадкування обтяження сервітутом спадкової ділянки (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що на момент укладення договору сервітуту ОСОБА_4 не була власником жодної земельної ділянки, а тому сервітут погоджувався виключно для ОСОБА_4 та є особистим сервітутом, дія якого припинилась з її смертю.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно залучив ОСОБА_3 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, що позбавило її процесуальних прав сторони у спорі (прав відповідача).

Підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_1 - адвокат Розман С. Ю. зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3

частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано вказав, що знесення воріт уможливить неконтрольований доступ до будинку відповідача, оскільки останній не позбавлений можливості обмежити доступ до свого будинку шляхом встановлення паркану вздовж земельного сервітуту.

Забезпечення позивача ключами від воріт обтяжить його додатковими обов`язками щодо збереження майна відповідача, розміщеного на земельній ділянці.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Розман С. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 та

ОСОБА_3, в якому, посилаючись на обґрунтованість та законність судових рішень в оскаржуваній ними частині, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що факт належності позивачу права на користування земельним сервітутом встановлений у справі № 307/2449/19.

Вказує, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався у касаційній скарзі представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3, стосуються правовідносин, які не є подібними до розглядуваної справи.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_4 була власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, її право власності було зареєстроване 03 квітня 2009 року.

12 липня 2012 року на підставі рішення Глибокопотіцької сільської ради

від 24 жовтня 2011 року № 55 на ім`я ОСОБА_4 був виданий державний акт серії ЯЛ № 738809 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2124481601:05:003:0047, площею 0,25 га, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою:

АДРЕСА_1, яка межує із землями ОСОБА_2

ОСОБА_2 на підставі рішення Глибокопотіцької сільської ради

від 24 жовтня 2011 року № 55 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 2124481601:05:003:0041, площею 0,25 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .

Видачі ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку передувало виготовлення у 2011 році технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

У зазначеній технічній документації із землеустрою та у подальшому в кадастровому плані земельної ділянки, у плані меж земельної ділянки в державному акті на право власності на земельну ділянку зазначено, що:

- земельна ділянка з кадастровим номером 2124481601:05:003:0041 межує по лінії Б-В із землями ОСОБА_4, по лінії А-Г із землями ОСОБА_2 ;

- у межах належної ОСОБА_2 земельної ділянки відображений сервітут на право проходу (проїзду), який перетинає земельну ділянку та пролягає від межі по лінії Б-В до межі по лінії А-Г.

У технічній документації із землеустрою міститься договір про встановлення земельного сервітуту від 28 липня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, згідно з яким:

- сервітутовласник встановлює земельний сервітут на свою користь на території земельної ділянки власника, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2, у межах згідно плану земельної ділянки; сервітут встановлюється у вигляді земельної ділянки, площею 0,0171 га, для проходу (проїзду) до власної земельної ділянки (пункти 1.1., 1.2., 2.2.);

- дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи

- власник (користувач) зобов`язаний не перешкоджати сервітутовласнику користуватися земельною ділянкою; сервітутовласник зобов`язаний користуватись земельною ділянкою найменш обтяжливим для власника (користувача) способом (пункт 2.5.);

- договір припиняє свою дію у разі: закінчення терміну його дії; придбання особою, на користь якої встановлено земельний сервітут, у власника земельної ділянки у власність; неможливості використання земельної ділянки внаслідок обставин, що не залежать від сторін договору; припинення права на земельну ділянку користувача цієї ділянки (пункт 2.6.);

- сервітут зареєстрований у Міськрайонному управлінні Держкомзему у

м. Тячів і Тячівському районі Закарпатської області 28 липня 2011 року за

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а після її смерті спадщину прийняла ОСОБА_1

08 грудня 2012 року ОСОБА_1 було видано:

- свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 12477 щодо спадкового майна, яке складається із призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки, кадастровий номер 2124481601:05:003:0047, площею 0,25 га, за адресою:

- свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 12479 щодо житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 2124481601:05:003:0047, площею 0,25 га, за адресою:

Рішенням Тячівського районного суду від 12 грудня 2019 року у справі

№ 307/2449/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 припинено земельний сервітут, встановлений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року, рішення Тячівського районного суду від 12 грудня 2019 у справі

№ 307/2449/19 скасовано, у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування земельного сервітуту відмовлено.

Факт встановлення ОСОБА_2 воріт у місці розташування земельного сервітуту підтверджено змістом позовної заяви у справі № 307/2449/19, судовими рішеннями, ухваленими в цій справі, а не заперечувався сторонами розглядуваної справі.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Відповідно до статті 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;

г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;

ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Статтею 406 ЦК України визначено, що сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

У відповідності до частини першої статті 101 ЗК України та статті 403 ЦК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій, встановивши, що

ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельним сервітутом, встановленим договором від 28 липня 2011 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, спадкоємцем якої є ОСОБА_1, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні ділянкою, відносно якої встановлено сервітут.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що земельний сервітут припинив свою дію зі смертю ОСОБА_4, є помилковими, оскільки, як правильно встановили суди, погоджений сервітут не є особистим сервітутом ОСОБА_4 .

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові

від 12 жовтня 2021 року у справі № 307/2449/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування земельного сервітуту, відповідно до яких дія земельного сервітуту зберігається і для нового власника земельної ділянки, якою наразі є ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє посилання щодо необхідності залучення

дружини відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до участі у справі у якості відповідача, оскільки право власності на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, зареєстровано за ОСОБА_2 .

Відомості про те, що ОСОБА_2 неналежним чином представляв інтереси своєї сім`ї у розглядуваній справі відсутні, як і відсутні відомості про те, що участь у справі в якості третьої особи завадила ОСОБА_3 реалізувати свої права та обов`язки.

За встановлених у обставин, висновки суддів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 442/7551/18-ц,

від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, від 26 червня 2019 року у справі № 303/3567/16-ц, у справах № 910/16011/17, № 463/3605/16-ц № 908/710/18, на які заявник посилається представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Марич І. Ю. в касаційній скарзі.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що для захисту порушеного права позивача є достатнім зобов`язати відповідача не чинити перешкоди, що охоплює забезпечення позивачу можливості керувати воротами, зокрема шляхом передачі позивачу ключів від них, автоматичного пульту чи в будь-який інший прийнятний спосіб.

Такий спосіб усунення перешкод у користуванні земельним сервітутом буде найменш обтяжливим для ОСОБА_2 та таким, що враховує його законні інтереси власника земельної ділянки.

Враховуючи наведене, доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

В межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до

частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанцій, з урахуванням змін, внесених під час апеляційного перегляду, та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Марич Іван Юрійович, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Розман Сергій Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 лютого 2022 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду, та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року залишити без змін.