Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
м. Київ
справа № 591/729/22
провадження № 61-6266св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне підприємство Сумської міської ради "Електроавтотранс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми у складі судді Ніколаєнко О. О. від 27 липня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І. від 30 березня 2023 року.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП Сумської міської ради "Електроавтотранс" про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 13 липня 2020 року він перебуває у трудових відносинах з КП СМР "Електроавтотранс", працює на посаді слюсаря з ремонту двигунів.
3. 24 січня 2022 року він отримав повідомлення про відсторонення його від роботи в разі ненадання сертифікату щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
4. 28 січня 2022 року його було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі наказу відповідача від 28 січня 2022 року №26-к/тр, у зв`язку з відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
5. Посилався на протиправність зазначеного наказу, оскільки, на його думку, постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на територію України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" є незаконною та не підлягає виконанню. Зазначав, що надзвичайний стан в Україні введено не було, а головний санітарний лікар не отримував повноважень ініціювати карантин, з огляду на що у Кабінету Міністрів України не було підстав встановлювати карантин. Крім того, наказ Міністерства охорони здоров`я України за № 2153 від 04 жовтня 2021 року "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (z1306-21) (зі змінами наказом від 30 листопада 2021 року № 2664 Міністерства охорони здоров`я України) є незаконним та не підлягає виконанню. Вважає, що щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим. При укладанні трудового договору з відповідачем він не приймав на себе зобов`язань щодо вакцинації від COVID-19 та жодним законом України не передбачено можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19.
6. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ КП СМР "Електроавтотранс" про відсторонення його від роботи, поновити його на роботі на посаді слюсаря з ремонту двигунів; зобов`язати КП СМР "Електроавтотранс" виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного вимушеного прогулу з 31 січня 2022 року до моменту винесення рішення суду.
Стислий виклад позиції відповідача
7. КП СМР "Електроавтотранс" заперечувало проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на їх безпідставність. Зазначало, що відсторонюючи позивача від роботи, підприємство діяло в межах повноважень та у спосіб, перебачений законом. Зосереджувало увагу на встановленій наказом Міністерства охорони здоров`я України обов`язковій вакцинації працівників комунальних підприємств.
8. Вказувало, що наказ містить підстави відсторонення, зокрема, відсутність документів, які б підтверджували наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання чи застереження до проведення профілактичних щеплень, строки відсторонення - на період дії карантину. З наказом позивач був ознайомлений, а на період відсторонення від роботи за працівником зберігалось його робоче місце.
9. Щодо нарахування та стягнення середнього заробітку за час відсторонення, посилалось на відсутність встановленого у законодавстві обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати за час відсторонення.
10. Зауважувало, що з 01 квітня 2022 року ОСОБА_1 було допущено до роботи на підставі наказу від 31 березня 2022 року № 71-к/тр.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ КП СМР "Електроавтотранс" № 26-к/тр від 28 січня 2022 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1" В іншій частині позовних вимог відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний наказ КП СМР "Електроавтотранс" був прийнятий 28 січня 2022 року на підставі норм, які набрали чинності 31 січня 2022 року, у зв`язку із чим він винесений без відповідної правової підстави та підлягає скасуванню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
13. Постановою Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та КП СМР "Електроавтотранс" задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
14. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо протиправності оспорюваного наказу є помилковим. Судом першої інстанції не враховано, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. З огляду на виконувані позивачем трудові обов`язки, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, а також враховуючи, що позивач захворів на вищевказану хворобу та маючи контакти з іншими працівниками існувала ймовірність поширення небезпечної вірусної інфекції, але особисто пройти обов`язкове щеплення не погоджувався, а організація дистанційної та надомної роботи позивача була неможливою, колегія суддів апеляційного суду вважала, що у відповідача були наявні правові підстави для відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а зазначене втручання у права позивача є пропорційним меті охорони здоров`я населення.
15. Вимоги про зобов`язання відповідача виплатити невиплачену заробітну плату є похідними, а тому також визнані такими, що не підлягають задоволенню.
Узагальнені доводи касаційної скарги
16. 27 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог; скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року та залишити в силі рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи.
17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що оспорюваним наказом відповідача було безпідставно обмежено його конституційне право на працю. Згідно з чинним законодавством України щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим.
19. Позивач зазначає про застосування до нього непропорційного заходу, оскільки оспорюваний наказ не передбачає жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових функцій, зокрема об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, при відсутності доказів щодо кількості працюючих разом з ним працівників. Акцентує увагу також на відсутності доказів того скільки працівників на підприємстві захворіли на COVID-19, чи контактували вони з ним на момент їх захворювання та чи мав він ознаки захворювання.
20. Посилається на те, що причиною його відмови від вакцинації була відсутність її відповідної сертифікації. Зважаючи на відсутність інформації про статистику смертності після вакцинації проти COVID-19, побічних ефектів та ускладнень, обмеження інформації про клінічні дослідження вакцин, при звільненні виробників від відповідальності за наслідки дії вакцини, відсутні підстави для висновку про належне його інформування про щеплення. У зв`язку з наведеним його побоювання з приводу впливу вакцини від зазначеної хвороби на стан організму вважає обґрунтованими.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
21. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 591/729/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
22. 23 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
23. 30 травня 2023 року КП СМР "Електроавтотранс" через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, тобто з пропуском встановленого судом строку для його подання (29 травня
2023 року).
24. Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
25. Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
26. Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
27. З огляду на те, що копію касаційної скарги та ухвали про відкриття касаційного провадження відповідач отримав 22 травня 2023 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, ураховуючи незначний пропуск строку (1 день), з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву КП СМР "Електроавтотранс" підлягає продовженню до дати його подання - до 30 травня 2023 року.
28. На обґрунтування відзиву КП СМР "Електроавтотранс" зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність законодавчо встановленої процедури відсторонення від роботи певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання до 31 січня 2022 року відповідних документів на підтвердження зазначеного, а також роз`яснено наслідки неподання таких документів. У матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем відповідного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до його проведення.
29. Зауважує, що позивач працює на посаді слюсаря з ремонту двигунів в підприємстві, яке здійснює перевезення пасажирів. Послугами підприємства користуються переважно люди похилого віку, інваліди, які найбільше підпадають у зону ризику зараження інфекційною хворобою COVID-19. При цьому ОСОБА_1 постійно контактує з іншими працівниками підприємства, зокрема водіями, які безпосередньо перевозять зазначених вище пасажирів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. ОСОБА_1 з 13 липня 2020 року працює в КП СМР "Електроавтотранс" на посаді слюсаря з ремонту двигунів.
31. Наказом КП СМР "Електроавтотранс" від 12 січня 2022 року № 18/01-3 на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 (z1624-21) керівникам структурних підрозділів доручено ознайомити у строк до 21 січня 2022 року з цим наказом підлеглих працівників під підпис, надати документ, який підтвердить профілактичне щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Начальнику відділу кадрів Корж О. В. доручено у строк до 30 січня 2022 року повідомити працівників, які не надали жодного із зазначених документів, про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 4 Кодексу законів про працю України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
32. Відповідно до повідомлення від 24 січня 2022 року № 04/04, підписаного начальником відділу кадрів Корж О. В., ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надати до 31 січня 2022 року один із таких документів: документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. У повідомленні також зазначено, що без надання одного із цих документів
до 31 січня 2022 року керівництво, керуючись статтею 46 КЗпП України та статтею 12 Закону України "Про захист від інфекційних хвороб", має право відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати та без врахування часу відсторонення до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності. З повідомленням ознайомлений 24 січня
2022 року.
33. Наказом КП СМР "Електроавтотранс" від 28 січня 2022 року № 26-к/тр ОСОБА_1 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2 з 31 січня 2022 року на період дії карантину. Підставою вказано наказ від 12 січня 2022 року №18/01-3, повідомлення від 24 січня 2022 року № 04-04. З наказом позивач ознайомлений 28 січня 2022 року. Вказаний наказ прийнятий на підставі наказу Міністерства охорони здоров?я від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) з урахуванням змін та доповнень, визначених наказом від 30 листопада
2021 року № 2664, який набрав чинності 31 грудня 2021 року.
34. 26 січня 2022 року ОСОБА_1 на ім`я директора
КП СМР "Електроавтотранс" подав заперечення щодо незаконності відсторонення його від роботи.
35. Наказом КП СМР "Електроавтотранс" від 31 березня 2022 року №71-к/тр ОСОБА_1 з 01 квітня 2022 року допущено до роботи у зв`язку із зупиненням дії нормативних актів, на підставі яких відбулось відсторонення.
36. З довідки про доходи від 09 червня 2022 року про виплату заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що за період з 01 серпня 2021 року по 31 січня 2022 року дохід склав 68 598,76 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
37. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
38. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
39. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
40. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
41. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі
№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) . Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
42. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
43. Термін "законодавство" використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.
44. Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року
№ 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) і законів України.
45. Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
46. Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
47. Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
48. Згідно зі статтею 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
49. Частиною першою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
50. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
51. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
52. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
53. Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
54. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (пункт 10.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
55. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (267-2015-п) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90 (90-2020-п) ), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
56. Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
57. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (z1306-21) було затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
58. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 листопада 2021 року № 2664 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" (z1624-21) , який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку включено працівників органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.
59. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами.
60. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) постанову Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (1236-2020-п) (про встановлення карантину) було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", а також, що відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
61. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану, фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".
62. Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (z0270-95) , зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806 (z0270-95) .
63. Однак, положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19.
64. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (4004-12) . Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 (1096-2021-п) передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
65. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 130/3548/21).
66. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання у право вважатиметься необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає нагальній суспільній необхідності та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для особи засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
67. Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема для попередження поширення коронавірусу
SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності хворих на COVID-19) не викликає сумнівів (підпункти 13.14, 14.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). У цій справі слід надати оцінку тому, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення було пов`язано із досягненням зазначеної легітимної мети.
68. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти вірусу COVID-19 підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.
69. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом
SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить (пункт 14.3 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
70. У той же час відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи чи індивідуальної ситуації, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, буде виправданим за наявності достатніх переконливих підстав. У кожному конкретному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
71. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід проводити оцінку загрози, яку потенційно при виконанні трудової функції може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням (пункт 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 130/3548/21).
72. Встановивши, що позивач працював у комунальному підприємстві на посаді слюсаря з ремонту двигунів, за характером своєї роботи контактував з іншими працівниками підприємства, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів, був належним чином повідомлений про необхідність здійснення до 31 січня 2022 року (понеділок) щеплення проти COVID-19 або надання роботодавцю документів про абсолютні протипоказання щодо зазначеного, з роз`ясненням наслідків ненадання таких документів у встановлений строк, письмово повідомив роботодавця про свою незгоду з проведенням щеплення, суд апеляційної інстанцій дійшов загалом обґрунтованого висновку про правомірність тимчасового відсторонення (з 31 січня 2022 року на період дії карантину) ОСОБА_1 від роботи.
73. В контексті оцінки дотримання принципу пропорційності при відстороненні позивача від роботи легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя судом апеляційної інстанції правильно враховано характер роботи позивача, наявність у нього щоденних контактів з іншими працівниками комунального підприємства, які безпосередньо надають послуги з перевезення населення, що не заперечується позивачем, а також відсутність можливості організації його дистанційної чи надомної роботи (слюсаря з ремонту двигунів).
74. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що відсторонення позивача можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення. Застосоване роботодавцем відсторонення працівника мало об`єктивні підстави та було виправданим.
75. Колегія суддів також зауважує, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я, особливо в умовах пандемії можуть свідчити про невиконання державою позитивних зобов`язань із гарантування право кожної людини на життя. Держава зобов`язана втілити у життя ефективні заходи, зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику, з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.
76. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильних висновків про те, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави і суспільства в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я громадян. Відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце, більш того наказом від 31 березня 2022 року №71-к/тр він допущений до роботи, а отже таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.
77. Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.
78. При цьому слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
79. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні апеляційного суду, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
80. Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у справі обставин необхідності й пропорційності втручання у права позивача, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі.
81. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
82. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції, яким було скасовано оскаржене заявником рішення суду першої інстанції у повному обсязі та ухвалено нове судове рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Сумського апеляційного суду від 30 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович