розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року в складі судді Федчишена С. А. та на постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року в складі колегії суддів Матківської М. В., Сопруна В. В., Стадника І. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3, яка залишила заповіт від 20 червня 2020 року, яким все своє майно заповіла своїй онуці (позивачці). Після смерті баби позивачка звернулася до Третьої вінницької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Вказувала, що ОСОБА_2, який є сином спадкодавиці, також звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець, що має право на обов`язкову частку у спадковому майні, у зв`язку з тим, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи, тобто непрацездатною особою.

Позивачка вважала, що з огляду на довготривалі неприязні відносини між спадкодавицею та її сином обов`язкова частка відповідача у спадщині підлягає зменшенню з 1/2 до 1/8. Акцентувала увагу на тому, що саме позивачка з матір`ю допомагали ОСОБА_3 по господарству в селі, оплачували житлово-комунальні послуги, а потім здійснювали її повноцінний догляд і допомагали з лікуванням. Натомість відповідач звертався до матері лише тоді, коли у нього була потреба в матеріальній допомозі, будь-якого інтересу до стану здоров`я матері не проявляв, поводив себе зневажливо. Вказувала, що саме вона займалася організацією похорону баби та понесла всі пов`язані з цим витрати, незважаючи на те, що за місяць до смерті спадкодавиці народила дитину. ОСОБА_2 прибув лише на наступний день після смерті ОСОБА_3, допомогу в організації похорону своєї матері не пропонував, а лише вимагав документи, необхідні для отримання соціальних виплат. Зазначала, що ОСОБА_2 за життя спадкодавиці самоусунувся від догляду за нею, постійно обманював матір та вимагав від неї грошові кошти, що свідчить про аморальне ставлення відповідача до спадкодавиці.

ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким зменшити розмір обов`язкової частки ОСОБА_2 у спадщині після смерті ОСОБА_3 з 1/2 частки до 1/8 частки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року позов задоволено частково:

зменшено розмір обов`язкової частки ОСОБА_2 у спадщині після смерті ОСОБА_3 з 1/2 частки до 1/6 частки;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

стягнуто з відповідача на користь позивачки 992,40 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач є особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, однак з урахуванням характеру відносин, які склалися між спадкодавицею та відповідачем, та тих обставин, що відповідач не здійснював належного догляду за матір`ю, не дбав про неї, хоча вона потребувала такого догляду в силу похилого віку та сукупності наявних у неї хвороб, не займався її лікуванням, а після її смерті не брав участі в організації поховання, а також з урахуванням змісту складеного спадкодавицею заповіту, суд зробив висновок про наявність підстав для зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині з 1/2 до 1/6 частки.

Суд зазначив, що позивачка надала достатні докази на підтвердження обставин, викладених у позові, зокрема щодо неналежного здійснення відповідачем догляду за спадкодавицею та непідтримання зв`язків з нею, які ОСОБА_2 не спростував. При цьому суд прийняв до уваги надану позивачкою медичну документацію, відомості, надані органами місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а також показання свідків.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу залишено без задоволення.

Додаткове судове рішення мотивовано тим, що при визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат. Оскільки відповідач не долучив до матеріалів справи під час розгляду справи та до заяви про ухвалення додаткового рішення копії договору про надання правничої допомоги, укладеного адвокатом Зубань О. О., то суд не може встановити розмір і порядок обчислення витрат на правничу допомогу, які поніс ОСОБА_2, що є підставою для відмови в задоволенні заяви відповідача.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а судові рішення місцевого суду - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки позивачем доведено наявність передбачених статтею 1241 ЦК України підстав для зменшення розміру обов`язкової частки відповідача у спадщині. Зокрема, матеріалами справи підтверджується наявність неприязних відносин між спадкодавицею та відповідачем (прояви неповаги до матері, відсутність спілкування з нею, образи, наявність певних самовправних дій у минулому з боку відповідача до матері). Безпосередньо сама спадкодавиця була впевнена у поганому і байдужому відношенні до неї з боку сина, про що пояснили допитані у судовому засіданні свідки. Сам ОСОБА_2 пояснив суду, що йому не відомо, які захворювання були у його матері, які ліки вона приймала, де та за що їх купувала, розмір пенсії матері та чи вистачає її на лікування, оплату комунальних послуг, придбання продуктів харчування, одягу, взуття, а також на догляд її будинку і господарства. Колегія суддів зазначила, що з урахуванням поважного віку спадкодавиці, яка проживала одна у власному будинку з подвір`ям, садом та городом, які потребували догляду та фізичної праці, а також наявних у спадкодавиці захворювань ніг, є підстави для висновку про те, що ОСОБА_3 потребувала стороннього догляду та допомоги.

За таких обставин апеляційний суд уважав правильним висновок суду першої інстанції про зменшення частки відповідача в спадщині саме до 1/6 частки, прийнявши до уваги, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи та проживав за іншою адресою, тобто був обмежений у можливості надавати матері необхідну їй допомогу, проте, такої можливості він не був позбавлений повністю, що свідчить про ухилення від виконання своїх обов`язків сина перед матір`ю. У здійсненні догляду за його матір`ю відповідач повністю поклався на позивачку, з якою також має неприязні відносини, незважаючи на те, що вона є його єдиною рідною дочкою і сама має на утриманні трьох дітей.

Суд врахував також ту обставину, що у 2007 році ОСОБА_3 складала заповіт на відповідача в справі, проте, у 2020 році змінила своє волевиявлення, склавши новий заповіт на користь онуки, висловивши таким чином свою волю на позбавлення сина спадщини в зв`язку з його байдужістю та неприязню у відносинах із матір`ю.

Доводи відповідача про відсутність належного догляду за спадкодавицею з боку позивачки колегія суддів відхилила, оскільки позивачка є спадкоємцем за заповітом і не має доводити тих обставин, на які посилається відповідач. При цьому матеріалами справи за висновком суду підтверджується, що саме позивачка доглядала та надавала необхідну допомогу ОСОБА_3 .

Апеляційний суд також погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Аргументи учасників справи

27 січня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка мала довести наявність передбачених законом підстав для зменшення розміру частки відповідача в спадщині. Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази непідтримання відповідачем зв`язків зі спадкодавицею та вказує, що спілкувався з матір`ю, іноді приїжджав до неї та виконував роботи по дому. Зазначає, що будь-якого аморального вчинку щодо спадкодавиці не вчиняв, а з приводу нездійснення належного догляду за матір`ю вказує, що вона такого догляду не потребувала. Зазначає, що будь-яких умисних дій, спрямованих на ненадання допомоги спадкодавиці, не вчиняв, а нечасті візити до матері пов`язані з проживанням відповідача за 150 км від матері, інвалідністю відповідача та відсутністю зручного транспортного сполучення в період епідемії коронавірусу (відповідач входить до групи ризику). Вказує, що суди обґрунтували задоволення позову про зменшення обов`язкової частки в спадщині обставинами, які підлягають урахуванню при вирішенні спору про усунення від спадкування. Зазначає, що суди прийняли лише надані позивачкою докази, в той час як мотивів відхилення поданих відповідачем доказів не навели. Вказує, що спадкодавиця перебувала в лікарні лише один раз, у зв`язку з чим не потребувала стороннього догляду. При цьому позивачка не довела, що саме вона здійснювала догляд за бабусею, оскільки в спірний період була вагітною та не могла надавати необхідну допомогу ОСОБА_3 . Щодо відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу вказує, що суди не врахували надані ним квитанції про оплату понесених судових витрат та акт приймання-передачі отриманих ним послуг.

У травні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. Клопотання ОСОБА_2 задоволено та зупинено дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року, залишеного без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 квітня 2023 року вказано, що позивач просить скасувати оскаржені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15-ц, від 28 листопада 2019 року в справі № 707/2048/17, від 23 січня 2020 року в справі № 497/51/18, від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 18 липня 2018 року в справі № 390/1635/15-ц.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог та в частині розподілу судових витрат. У частині відхилених позовних вимог судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка залишила заповіт, складений нею 20 червня 2020 року, за змістом якого заповіла все своє майно онуці ОСОБА_1

ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 й сином ОСОБА_3 та як особа з інвалідністю ІІІ групи (загальне захворювання) має право на обов`язкову частку в спадщині після смерті ОСОБА_3 .

За змістом довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію, видану ОСОБА_3 26 червня 2019 року за № 2337 міським комунальним підприємством "Територія комфорту", вона проживає і постійно зареєстрована в АДРЕСА_1 у власній квартирі АДРЕСА_2 . У квартирі проживає чотири особи: власник, невістка ОСОБА_4 (з 05 грудня 1986 року); онука ОСОБА_1 (з 16 лютого 2004 року); правнучка ОСОБА_5, 2007 року народження (з 08 лютого 2007 року).

Згідно з актом, складеним старостою Черемошненського старостинського округу № 25 та сусідами ОСОБА_3, вона з 1992 року постійно проживала за адресою: АДРЕСА_3 . Догляд за нею та її господарством здійснювала онука ОСОБА_1 . Син ОСОБА_3 участі у догляді не брав, з`являвся рідко, по господарству не допомагав. Акт підписаний сусідами: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які були допитані у судовому засіданні як свідки, та їх підписи в акті засвідчені старостою Черемошненського старостинського округу № 25 Погребищенської міської ради ОСОБА_9 .

ОСОБА_3 перебувала на диспансерному обліку в сімейного лікаря Турбівської АЗПСМ. Здоров`ям і станом хворої опікувалася внучка ОСОБА_1, яка була зазначена контактною особою пацієнтки.

ОСОБА_3 проходила обстеження у діагностичному центрі "Медіскан" 23 вересня 2016 року; у медичному центрі "Статус" - 20 травня 2019 року і 11 вересня 2019 року.

Згідно листа КНП "Турбівський селищний центр Первинної медико-санітарної допомоги Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області" ОСОБА_3 уклала декларацію із лікарем загальної практики сімейної медицини ОСОБА_10, дата подання декларації - 01 вересня 2020 року № 0001-КРХ1-Е900; за період з 01 січня 2017 року по 24 жовтня 2020 року пацієнтка один раз особисто зверталася із скаргами: на періодичні головні болі, головокружіння впродовж кількох років, періодичне підвищення артеріального тиску, біль у нижніх кінцівках та наявність ран на нижніх кінцівках; відповідно до записів медичної карти амбулаторного хворого вона перебувала на диспансерному обліку у лікаря ОСОБА_10 з 11 вересня 2020 року із діагнозами в кількості десяти.

Згідно з відомостями медичної карти стаціонарного хворого № 2848 24 жовтня 2020 року ОСОБА_3 доставлена в лікарню в супроводі онуки ОСОБА_1 .

Згідно накладної КП "Погребищекомунсервіс" від 25 жовтня 2020 року, підприємством відпущено, а ОСОБА_1 одержано ритуальні товари за готівку в сумі 3 797 грн.

Позиція Верховного Суду

Щодо розгляду справи по суті

У статтях 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

У частині першій статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом.

Тобто, право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні, чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, необхідно враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15ц (провадження № 61-7525св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що: "аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України (435-15) не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України".

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року в справі № 707/2048/17 та від 23 січня 2020 року в справі № 497/51/18.

У справі, яка переглядається, встановивши наявність неприязних відносин між спадкодавицею ОСОБА_3 та спадкоємцем ОСОБА_2, які зумовлені відсутністю спілкування між ними й небажанням відповідача відвідувати матір та здійснювати необхідний догляд за нею протягом тривалого часу, суди зробили правильний висновок про наявність передбачених у частині першій статті 1241 ЦК України підстав для зменшення розміру частки відповідача в спадщині з 1/2 частки до 1/6.

При цьому суди обґрунтовано прийняли до уваги ту обставину, що у 2007 році ОСОБА_3 склала заповіт на відповідача в справі, проте у 2020 році змінила своє рішення й склала новий заповіт на користь онуки, тим самим висловивши свою волю на позбавлення сина спадщини в зв`язку з його байдужістю та неприязню у відносинах із матір`ю.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що позивачка не довела, що саме вона здійснювала догляд за ОСОБА_3, оскільки вказані обставини не входять до предмета доказування в справі за позовом про зменшення розміру обов`язкової частки відповідача в спадщині. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що позивачка є спадкоємицею ОСОБА_3 за заповітом, а тому не має доводити здійснення нею догляду за спадкодавицею.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц та від 18 липня 2018 року в справі № 390/1635/15-ц, колегія суддів відхиляє як такі, що прийняті в справах з іншим предметом спору (про усунення від спадкування), в зв`язку з чим не можуть спростовувати або підтверджувати правильність висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Щодо відмови в задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18-ц.

Установивши, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру й порядку обчислення понесених витрат на правничу допомогу, зокрема, не надано копії договору про надання правничої допомоги, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм матеріального або процесуального права та без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15-ц, від 28 листопада 2019 року в справі № 707/2048/17, від 23 січня 2020 року в справі № 497/51/18, від 21 березня 2018 року в справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц, від 18 липня 2018 року в справі № 390/1635/15-ц, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині- залишенню без змін з поновленням їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 листопада 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2022 року в частині зменшення розміру частки ОСОБА_2 в спадщині після смерті ОСОБА_3 з 1/2 до 1/6 частки та в частині розподілу судових витрат залишити без змін.