розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Мелінишиної Г. П., Пнівчук О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1, правонаступницею якої є ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до Зеленської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області (з грудня 2020 року - Зеленська сільська рада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру Івано-Франківської області (далі - ГУ Держгеокадастр), Верховинська селищна рада, про скасування реєстрації права власності та права постійного користування земельною ділянкою в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Після смерті чоловіка ОСОБА_3 вона як дружина, яка постійно проживала з ним, прийняла спадщину, зокрема земельні ділянки, загальною площею 0,5836 га, які належали йому на підставі державного акта від 21 лютого 2000 року серії І-ІФ №028135.

Оформити право власності на земельні ділянки шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину неможливо, оскільки державний акт видано за старим зразком.

При виготовленні технічної документації на земельні ділянки згідно із зазначеним державним актом двом земельним ділянкам, зокрема, площею 0,25 га та 0,1823 га присвоєно кадастрові номери.

Щодо земельної ділянки, яка позначена в державному акті під № 2, площею 0,1194 га, державний реєстратор відмовив у здійсненні її державної реєстрації, оскільки встановлено, що на її площу частково накладається земельна ділянка, яка перебуває у власності Зеленської сільської ради та на праві постійного користування територіальної громади Зеленської сільської ради з кадастровим номером 2620884001:01:002:0149, площею 0,15 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування. Перетин становить 9,1296 %.

Земельною ділянкою площею 0,1194 га її чоловік та вона користувалися починаючи з 1993 року і до дня подання позову, в тих самих межах, які існують.

Рішення про вилучення частини спірної земельної ділянки не приймалися.

Вважала, що в такий спосіб порушено її право на набуття у встановленому законом порядку права власності на належну їй земельну ділянку.

З урахуванням ухвали Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2020 року про залишення без розгляду частини позовних вимог, просила скасувати державну реєстрацію права власності Зеленської сільської ради та права постійного користування територіальної громади Зеленської сільської ради на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування у с. Зелене Верховинського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2620884001:01:002:0149, яку зареєстровано за Верховинською селищною радою в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 20 грудня 2017 року, номер запису про право: 24164993 та 24165094.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2020 року позов задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності Зеленської сільської ради, номер запису про право 24164993, тип речового права: право постійного користування земельною ділянкою Зеленською сільською територіальною громадою, номер запису про право 24165094, вчинену Верховинською селищною радою в державному реєстрі прав 20 грудня 2017 року, на земельну ділянку площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування, кадастровий номер 2620884001:01:002:0149, що розташована у с. Зелене, присілок Завій, Верховинського району Івано-Франківської області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка набула у власність земельну ділянку до моменту державної реєстрації права власності та права постійного користування за відповідачем на земельну ділянку, визначення її конфігурації, площі та меж, формування кадастрового номера і внаслідок такої реєстрації порушено право позивачки на вільне володіння, користування, розпорядження майном шляхом накладення частини земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивачки та відповідне безпідставне зменшення площі земельної ділянки позивачки, що позбавляє її можливості погодити технічну документацію щодо визначення меж та розмірів спірної земельної ділянки, здійснити державну реєстрацію права власності.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 12 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка не надала доказів прийняття рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1194 га, внесення на підставі цього рішення інформації про земельну ділянку у державний акт, а також, що земельна ділянка була сформованою. Відповідно позивачка не довела своє право на спірну земельну ділянку, що не дає підстав для визнання недійсним правовстановлюючого документа на землю, який посвідчує право територіальної громади.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, а саме статті 203, 204, 215, частину другу статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та послався на статті 79-1, 116, 118, 125, 126 Земельного кодексу України 2001 року (далі - ЗК України (2768-14) ), які ще не були чинними на момент видачі державного акта від 21 лютого 2000 року.

За відсутності судового рішення про визнання державного акта від 21 лютого 2000 року серії І-ІФ №028135 недійсним, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив їй у захисті порушеного права, мотивуючи, що позивачкою не доведено права власності та порушення її прав в частині земельної ділянки розміром 0,1194 га.

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц, Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15.

У листопаді 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ГУ Держгеокадастру, у якому третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,під час ухвалення рішення покладається на розсуд суду та просить проводити розгляд цієї справи без її участі.

На обґрунтування відзиву посилається на те, рішення суду не вплине на його права та обов`язки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 340/725/18.

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання Зеленської сільської ради про закриття провадження у цій справі.

На обґрунтування клопотання відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже, є підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Про смерть ОСОБА_1 22 листопада 2021 року складено актовий запис № 307 від 22 листопада 2022 року Верховинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Верховинському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року у задоволенні клопотання Зеленської сільської ради про закриття провадження у цій справі відмовлено.

Водночас витребувано із Верховинської державної нотаріальної контори засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Верховина Верховинського району Івано-Франківської області ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, за наявності.

Витребувано з Виконавчого комітету Зеленської сільської ради відомості про коло спадкоємців, які на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, були зареєстровані за адресою її проживання та проживали з нею.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, Верховний Суд виходив з того, що за характером цивільно-правового спору у цій справі спірні правовідносини допускають правонаступництво.

На виконання зазначеної ухвали суду Верховинська державна нотаріальна контора повідомила, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, спадкоємці із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом до Верховинської державної нотаріальної контори не зверталися.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року витребувано від приватного нотаріуса Верховинського районного нотаріального округу Мартищук Оксани Ярославівни (далі - приватний нотаріус Мартищук О. Я.) засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (номер спадкової справи у спадковому реєстрі - 69190871).

У квітні 2023 року від приватного нотаріуса Мартищук О. Я. надійшла копія спадкової справи, заведеної 23 лютого 2022 року № 36/2022, відповідно до якої із заявою про прийняття спадщини за заповітом, після смерті матері ОСОБА_1,. звернулася ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі № 340/725/18 як правонаступницю позивачки ОСОБА_1 .

У травні 2023 року ОСОБА_2 повідомила, що вонапідтримує касаційну просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди попередній інстанцій встановили, що згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку на праві власності Зеленській сільській раді, номер запису про право 24164993, та праві постійного користування земельною ділянкою Територіальній громаді Зеленської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, номер запису про право 24165094, що вчинені Верховинською селищною радою в державному реєстрі прав 20 грудня 2017 року, належить земельна ділянка площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування, кадастровий номер 2620884001:01:002:0149, що розташована за адресою: с Зелене, присілок Завій, Верховинського району, Івано-Франківської області (т. 1, а. с.13-14).

Із проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування територіальній громаді в особі Зеленської сільської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування на території, що розташована за адресою: с Зелене, присілок Завій, Верховинського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2620884001:01:002:0149, а саме опису меж і погоджень встановлено, що така земельна ділянка по межі від точки Д до точки Е межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 .

На ім`я ОСОБА_3, яке виправлено у спосіб закреслення та написання "виправленому вірити" на " ОСОБА_4", видано державний акт на право приватної власності на землю від 21 лютого 2000 року серії І-ІФ №028135 (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю

серія І-ІФ № 028135, виданого Зеленською сільською радою народних депутатів 21 лютого 2000 року, який містить виправлення засвідчені печаткою Зеленської сільської ради, ОСОБА_1 належить на праві власності дві земельні ділянки площею 0,4645 га та 0,1194 га в с. Зелене Верховинського району Івано-Франківської області. Водночас державний акт містить запис про передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,4645 га для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення Зеленської сільської ради від 15 грудня 1993 року № 19. Щодо іншої земельної ділянки площею 0,1194 га міститься запис, затверджений печаткою Зеленської сільської ради та підписом посадової особи, про її надання на підставі рішення сесії сільської ради без номера та дати (т. 1, а. с. 7, 120, 121).

На підставі вказаного правовстановлюючого документа ОСОБА_1 у 2018 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,4645 га в натурі (на місцевості) та надалі здійснено державну реєстрацію земельних ділянок площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 2620884001:01:002:0158, а також земельну ділянку площею 0,1823 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2620884001:01:002:0159, в с Зелене Верховинського району Івано-Франківської області (т. 1, а. с.17-22).

Щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, площею 0,1194 га, позивачці відмовлено рішенням державного кадастрового реєстратора від 02 травня 2018 року

№ РВ-2600396402018 з підстав знаходження в межах цієї земельної ділянки іншої земельної ділянки, кадастровий номер 2620884001:01:002:0149, площа накладення якої становить 9,1296 %. Підставою прийняття такого рішення був висновок щодо перевірки електронного документа, яким встановлено площу співпадіння земельних ділянок 9,1296 % (т. 1, а. с. 11, 12).

Згідно з викопіюванням з кадастрової карти в с. Зелене ОСОБА_1, наданого начальником відділу ГУ Держгеокадастру та кадастрового плану, перетин земельної ділянки ОСОБА_1 із земельною ділянкою території будинку культури з кадастровим номером 2620884001:01:002:0149 складає 0,0105 га в одному документі, та 0,0106 га в іншому (т. 1, а. с. 182, 183).

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 19 листопада 2019 року № 880, ситуаційного плану взаємного розташування земельної ділянки ОСОБА_1 та земельної ділянки, яка зареєстрована за Зеленською сільською радою, встановлено факт накладання площею 0,0105 га земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні Зеленської сільської ради (з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування, площею 0,1500 га, кадастровий номер 2620884001:01:002:0149) та земельної ділянки ОСОБА_1, якою вона фактично користується (т. 1, а. с. 196-205).

Як випливає зі змісту державного акта від 21 лютого 2000 року серія І-ІФ № 028135, ситуаційного плану до висновку експертизи, кадастрового плану, акта визначення та погодження меж земельної ділянки, здобутих в ході виготовлення позивачкою технічної документації, конфігурація, розміри земельної ділянки площею 0,1194 га не відповідають зазначеним у вказаному державному акті. Крім цього, площа земельної ділянки є меншою, ніж зазначена в акті.

Водночас із зазначених документів встановлено, що земельна ділянка площею 0,1194 га з однієї сторони має ширшу межу, що прилягає до земель сільської ради, на яких розташований будинок культури (клуб).

Із технічної документації щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 2620884001:01:002:0149, встановлено, що погоджуючи межі своєї земельної ділянки, Зеленська сільська рада зазначала суміжним землекористувачем по межі від Д до Е саме ОСОБА_1 .

Згідно із ситуаційним планом до висновку судової земельно-технічної експертизи площа накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивачки складала 0,0105 га, а площа земельної ділянки, що перебувала у фактичному користуванні позивачки - 0,1160 га, що є істотно менша від площі, зазначеної у державному акті.

Рішенням Зеленської сільської ради від 27 лютого 2020 року № 5/1 затверджено винесення меж в натурі земельної ділянки (на місцевості) з кадастровим номером 2620884001:01:002:0149, яка знаходиться у АДРЕСА_1, в межах с. Зелене, Верховинського району Івано-Франківської області, площею 0,1500 га та у користуванні Територіальної громади для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування (т. 2, а. с. 53-55).

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи від 28 травня 2021 року № КСЕ-19/109-21/3014 у державному акті на право приватної власності на землю від 21 лютого 2000 року серії І-ІФ №028135: в графі "(прізвище, ім`я, по батькові") є виправлення шляхом закреслення рукописних записів: " ОСОБА_5". Вище є рукописні записи " ОСОБА_4", справа - "Виправленому вірити:"; в графі "Цей державний акт складено у двох примірниках, з яких перший видано громадянину (прізвище), другий збе-" є виправлення шляхом закреслення рукописних записів "ОСОБА_7". Справа є рукописні записи - "ОСОБА_6". Рукописні записи: "ІНФОРМАЦІЯ_3" та геометрична фігура (№ 2) в графі "План зовнішніх меж земельної ділянки" схема № 2 на другій сторінці державного акта на право приватної власності на землю від 21 лютого 2000 року серії І-ІФ № 028135 виконані шляхом дописування (домальовування). Інших ознак, які б свідчили про підчистку, травлення не виявлено. (т. 2, а. с. 221-239).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 3 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на день видачі державного акта від 21 лютого 2000 року) (далі - ЗК України (2768-14) 1990 року) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 6 ЗК України 1990 року громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, зокрема безплатно для ведення садівництва.

Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 17 ЗК України 1990 року передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Частинами першою, третьою статті 23 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Таким чином, у ЗК України (2768-14) 1990 року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов`язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року (державними актами). Проте дію статті 23 зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених Декретом від 26 грудня 1992 року № 15-92.

Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, пунктом 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Таким чином, рішення міської ради про передачу у власність земельної ділянки саме по собі не є правовстановлюючим документом, а лише створює правову підставу для оформлення речового права на землю у встановленому законодавством порядку. ЗК України (2768-14) 1990 року втратив чинність з 01 січня 2002 року та набрав чинності ЗК України (2768-14) 2001 року, відповідно до пункту 7 розділу X "Перехідні положення" якого за громадянами та юридичними особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігалися права на ці ділянки.

Положення про посвідчення державними актами права власності та користування земельними ділянками містяться також у ЗК України (2768-14) .

Статті 140, 142, 143 ЗК України містять вичерпний перелік підстав припинення прав на земельну ділянку, проте зазначені норми застосовуються у випадку, якщо право набуто в установленому законом порядку.

Подібні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 344/15256/17 (провадження

№ 61-17543св19).

Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з пунктом 2 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" (3613-17) земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно з пунктом "в" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Підстави виникнення права на земельну ділянку та порядок оформлення речових прав на земельну ділянку передбачені статтями 125 та 126 ЗК України.

Таким чином, і зазначені норми чинного ЗК України (2768-14) на час розгляду спору також встановлюють нерозривний зв`язок між прийняттям рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність громадян та видачею громадянам правовстановлюючих документів на право власності на земельні ділянки, формуванням земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номера, реєстрацією земельної ділянки у державному земельному кадастрі та відповідно у реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Оскільки державний акт на право приватної власності на землю

серія І-ІФ № 028135, виданий Зеленською сільською радою народних депутатів 21 лютого 2000 року, містить виправлення та дописування земельної ділянки площею 0,1194 га, позначеної у вигляді геометричної фігури № 2, а також не містить запису про рішення щодо передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,1194 га, тому він не може бути взятий до уваги як доказ виникнення у ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.

Отже, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивачкою не надано доказів, що рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1194 га приймалося, і на підставі цього рішення інформація про земельну ділянку внесена у державний акт, а також зазначена земельна ділянка була сформованою.

Будь-яких рішень щодо відведення земельної ділянки площею 0,1194 га у користування чи у власність як ОСОБА_3, так і ОСОБА_1 в установленому законом порядку не приймалося.

Тому позивачка не довела своє право на зазначену земельну ділянку, що не дає підстав для визнання недійсним правовстановлюючого документа на землю, який посвідчує право територіальної громади.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції застосував до спірних відносин статті 79-1, 116, 118, 125, 126 ЗК України, які не були чинними на момент видачі державного акта від 21 лютого 2000 року, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції, при вирішенні спору керувався нормами ЗК України (2768-14) 1990 року (у редакції, чинній на день видачі державного акта від 21 лютого 2000 року), зазначивши лише, що аналогічні норми містяться у чинному на час розгляду спору ЗК України (2768-14) .

Аргументи касаційної скарги про те, що аналогічний з виправленнями і дописами примірник державного акта від 21 лютого 2000 року міститься в органах землеустрою та те, що він не визнаний недійсним не заслуговують на увагу.

Зазначений державний акт містить виправлення та дописування щодо інформації про земельну ділянку площею 0,1194 га, позначеної у вигляді геометричної фігури № 2, а також не містить запису про рішення щодо передання у приватну власність земельної ділянки площею 0,1194 га, тому він не є доказом виникнення у ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц, Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15 Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 540/861/16-ц зазначено, що "відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України)".

У постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі

№ 6-267цс15 та від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15 за позовами про скасування рішення та визнання недійсним акта Верховний Суд України зробив висновок про те, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію ЗК України (2768-14) (до 01 січня 2002 року), зберігають своє право на користування земельною ділянкою до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування. Згідно з пунктом 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Висновки судів у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального та процесуального права, оскільки позивачкою не надано доказів, що рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1194 га приймалося і що на підставі цього рішення інформація про земельну ділянку внесена у державний акт, а також що зазначена земельна ділянка була сформованою.

Отже, доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Доводи касаційної скарги також зводяться до незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.