розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 травня 2022 року у складі судді Атаманюка Б. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 липня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц У. М., про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на частку у майні.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4,

з яким вона спільно проживала з 1981 року.

Зазначила, що до смерті ОСОБА_4 вони разом проживали у фактичних шлюбних відносинах 40 років, вели спільне господарство, мали спільні грошові кошти. Крім того, ОСОБА_4 хворів, догляд за ним до останнього дня життя вона здійснювала особисто. ОСОБА_1 вказала, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2001 року розірвано шлюб між першою дружиною ОСОБА_4 - ОСОБА_5 за її позовом до нього.

Вказувала, що за період проживання однією сім`єю, вона з ОСОБА_4 спільно придбали: квартиру; гараж площею 23,2 кв. м.; автомобіль марки "Toyota" модель "Corolla 1.6 МТ Terra", реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску; земельну ділянку площею 0,0480 га, яка надана для ведення садівництва і знаходиться на території Підлузької сільської ради, садівниче товариство "ДНІПРОМІСТ" Тисменицького району.

Зазначала, що договори на придбання квартири, земельної ділянки, гаража та автомобіля ОСОБА_4 укладав на своє ім`я, оскільки вона є громадянкою росії, що тягло за собою додаткові витрати на збір документів, реєстрацію прав власності, тощо. Таким чином, загальна вартість майна (квартири, земельної ділянки, гаража та автомобіля) становить 554 678 грн.

Вказувала, що на придбання вказаного майна вона вклала свої кошти, отримані нею за продаж акціонерному банку "ГАЗПРОМБАНК" акцій ОАО "ГАЗПРОМ" та грошові кошти, заощаджені нею за попередні роки на загальну суму 299 616 грн 73 коп., яких було достатньо на придбання зазначених вище квартири, земельної ділянки, гаража та автомобіля.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у період з 01 жовтня 2004 року до 15 січня 2021 року, визнати зазначене вище майно спільним майном, набутим в період спільного проживання однією сім`єю, та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного майна.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, усталених відносин, що притаманні подружжю, є недоведеним. Докази на підтвердження постійного спільного проживання ОСОБА_4 і ОСОБА_1 є суперечливими і вказаного факту беззаперечно не підтверджують. У договорі купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05 жовтня 2011 року зазначено, що покупець ( ОСОБА_4 ) стверджує, що не перебуває в зареєстрованому шлюбі, майно набувається ним за особисті кошти.

Сам по собі факт перебування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 у близьких стосунках не може свідчити про те, що сторони проживали у зазначений період з 01 жовтня 2004 року по 15 січня 2021 року однією сім`єю, а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачці необхідно було надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї. Таких доказів нею не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу

№ 344/11740/21 із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 01 жовтня 2004 року до 15 січня 2021 року, наявність між ними взаємних прав та обов`язків, ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету, придбання спірного рухомого та нерухомого майна у цей період за спільні кошти сторін доведено належними та допустимими доказами, показаннями свідків.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 18, т. 1).

ОСОБА_4 за життя належали: квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, придбана ОСОБА_4 14 березня 2017 року (а. с. 33, т. 1); гараж площею 23,2 кв. м, розташований за адресою: м. Івано-Франківськ, гаражно-будівельний кооператив, гараж НОМЕР_2, згідно зі свідоцтвом про право власності від 17 серпня 2007 року (а. с. 33, т. 1); автомобіль Toyota Corolla 1.6 МТ Terra, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску, про що свідчить договір купівлі-продажу від 22 грудня 2010 року (а. с. 39-41, т. 1); земельна ділянка площею 0,0480 га, яка надана для ведення садівництва і знаходиться на території Підлузької сільської ради, садівниче товариство "ДНІПРОМІСТ" Тисменицького району, кадастровий номер 2625884201:02:002:0853, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 жовтня 2011 року (а. с. 48, т. 1).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, право власності на вказану вище земельну ділянку не зареєстровано (а. с. 49, т. 1).

05 лютого 2021 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Маркуц У. М. на підставі заяви дочки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 заведена спадкова справа за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, що підтверджено копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 63452381 від 05 лютого 2021 року (а. с. 69, 120, т. 1).

Встановлено, що ОСОБА_4 хворів (онкохворий з 2017 року), що підтверджується засвідченою копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого, виданої ОКТМО "Фтізіатрія" Закарпатської обласної державної адміністрації 11 травня 2017 року та випискою Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру з історії хвороби ОСОБА_4 від 09 червня 2017 року № 2765. У зазначених документах вказано, що місцем проживання ОСОБА_4 є АДРЕСА_2 (а. с. 23-24, т. 1).

ОСОБА_2 надала довідки Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від 17 лютого 2021 року № 152 та від 21 квітня 2021 року № 51, згідно з якими ОСОБА_4 дійсно був зареєстрований та проживав у АДРЕСА_3, із 15 лютого 2005 року (а. с. 105, т. 1).

Згідно з довідкою про отримання допомоги від 30 березня 2021 року, виданої Управлінням соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області ОСОБА_6, 1977 року народження, житель с. Стопчатів перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації та з 23 серпня 2018 року до 14 січня 2021 року отримував компенсаційну виплату, як особа, яка здійснювала догляд за престарілим ОСОБА_4, 1936 року народження (а. с. 110, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 74 СК якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено що, при застосуванні

статті 74 СК України слід виходити із того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19 зроблено висновок, що "показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу".

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_4 як чоловіком, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання спільною сумісною власністю спірного майна, оскільки позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_4 виникли відносини, притаманні подружжю.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції, належним чином дослідили та надали оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що факт проживання позивачки однією сім`єю з ОСОБА_4 з 01 жовтня 2004 року до 15 січня 2021 рокуне підтверджено належними та допустимими доказами.

При цьому, як правильно зауважили суди, сам по собі факт спільного відпочинку сторін та спільне святкування свят без доведення належними та достовірними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом спірного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю, в розумінні частини другої статті 3 СК України.

Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доказам у справі, зазначивши, що не є достатнім доказом для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наявність вітальних листівок, особистого листування з різними державними установами, що направлялись ОСОБА_4 за адресою: будинок АДРЕСА_2 .

Судами встановлено, що померлий ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який розірвано 16 жовтня 2001 року (а. с. 29, т. 1).

З наданих ОСОБА_1 на підтвердження факту проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю довідок Велятинської сільської ради Хустського району Закарпатської області від 19 травня 2017 року № 333 та від 08 жовтня 2018 року № 559 вбачається, що ОСОБА_4 проживав у АДРЕСА_2 . За вказаною адресою також проживала ОСОБА_1, що підтверджується копією тимчасової посвідки на постійне проживання, виданої 19 листопада 2008 року УГІРФО УМВС України в Закарпатській області, де зазначено, що ОСОБА_1, громадянка російської федерації прибула в Україну у 2008 році з росії, та прописана у АДРЕСА_2 (а.с. 20-22, т. 1).

Також у матеріалах справи наявні довідки Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області від 17 лютого 2021 року № 152 та від 21 квітня 2021 року № 51, згідно з якими ОСОБА_4 дійсно був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_3 із 15 лютого 2005 року (а. с. 105, т. 1).

Згідно з довідкою про отримання допомоги від 30 березня 2021 року, виданої Управлінням соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації ОСОБА_6, 1977 року народження, житель с. Стопчатів перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Косівської районної державної адміністрації та з 23 серпня 2018 року до 14 січня 2021 року отримував компенсаційну виплату, як особа, яка здійснювала догляд за перестарілим ОСОБА_4, 1936 року народження

(а. с. 110, т. 1).

Ураховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження постійного спільного проживання як подружжя ОСОБА_4 з ОСОБА_1 .

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами показань свідків. Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили факт проживання позивачки з ОСОБА_4 з 2004 року. Однак, як зазначено судом апеляційної інстанції, їх пояснення носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю.

Доводи ОСОБА_1 про надання нею коштів на придбання спірної квартири, гаража, земельної ділянки та автомобіля, безпідставні, оскільки належними та допустимими доказами такі твердження не підтверджено. Крім того, судами встановлено, що позивачка за декілька днів до придбання квартири ОСОБА_4 (квартира придбана ОСОБА_4 09 березня 2017 року, однокімнатна, площею 50,5 кв. м), 15 лютого 2017 року набула у власність, в тому самому будинку, що і ОСОБА_4, більшу за площею квартиру, а саме: двокімнатну квартиру, площею 71,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 . (а. с. 111, т. 1).

Такі дії свідчать про те, що вона та ОСОБА_4 свідомо діяли окремо один від одного у питаннях набуття у власність майна та придбавали його кожний на своє ім`я, що спростовує твердження позивачки про ведення ними спільного господарства.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (стаття 89 ЦПК України).

Послання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19, є безпідставними, оскільки висновки судів у цих справах не суперечать рішенням першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 травня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 липня 2022 року залишити без змін.