розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голованівського районного суду Кіровоградської області від 21 жовтня 2020 року у складі судді Гарбуз О. С. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Черненка В. В., Письменного О. А., Чельник О. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та стягнення грошової компенсації за орендну плату щодо земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Голованівського районного суду Кіровоградської області від 21 жовтня 2020 року, яка залишена без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, позов залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 були належно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, повторно без поважних причин не з`явились в судове засідання, не повідомили причини такої неявки, заяв про розгляд справи за їхньої відсутності не подавали, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Голованівського районного суду Кіровоградської області від 21 жовтня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, просив їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, ініціювати процедуру звернення до Конституційного Суду України

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є немотивованою, оскільки суд не дослідив питання щодо повідомлення позивача та його представника про судові засідання, призначені на 16 вересня та 21 жовтня 2020 року.

Посилання суду апеляційної інстанції на постанови Верховного Суду є безпідставними, з огляду на відмінність фактичних обставин справи.

Суди попередніх інстанцій помилкового вважали, що залишення позову без розгляду - це дисциплінуючий захід, оскільки у кожному конкретному випадку необхідно усвідомлювати суть спору, позасудові та судові процедури, а також волю особи щодо продовження судового процесу.

Роздруківка (повідомлення про вручення рекомендованого листа з судовою повісткою) (т. 3, а. с. 45) не підтверджує повідомлення позивача про судове засідання, призначене на 21 жовтня 2020 року.

Норми цивільного процесуального законодавства не звільняють суд від обов`язку повідомити саме сторону про час, дату та місце розгляду справи у разі повідомлення про це його представника.

Норми частини четвертої статті 3, пунктів 2-4 частини восьмої статті 128, частини третьої статті 140, частини третьої статті 131, частин другої, третьої статті 354, частин другої, третьої статті 390 ЦПК України суперечать Конституції України (254к/96-ВР) .

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судами норм процесуального права - суди неправильно застосували норми статей 128, 257 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з матеріалами справи позивач вказав свою адресу в позовній заяві (т. 1, а. с. 2)., його представник - ОСОБА_3 вказав свою адресу в підготовчому судовому засіданні згідно з протоколом від 02 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 94).

10 січня 2019 року у справі проведено підготовче судове засідання та призначено її до судового розгляду.

У судове засідання 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується його розпискою про вручення від 14 липня 2020 року (т. 2, а. с. 246). Клопотання про розгляд справи у його відсутність або про відкладення розгляду справи до суду не подав.

У судове засідання 18 серпня 2020 року представник позивача ОСОБА_3 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується його розпискою про вручення 14 липня 2020 року (т. 2, а. с. 247). Клопотання про розгляд справи у його відсутність або про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Усудове засідання 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого листа з судовою повісткою від 31 серпня 2020 року (т. 3, а. с. 28). Клопотання про розгляд справи у його відсутність або про відкладення розгляду справи до суду не подав.

У судове засідання 16 вересня 2020 року представник позивача ОСОБА_3 не з`явився. Судова повістка, надіслана йому за адресою: АДРЕСА_1, повернулася до суду із зазначенням причини повернення: "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т. 3, а. с. 24). Клопотання про розгляд справи у його відсутність або про відкладення розгляду справи до суду не подав.

У судове засідання 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 не з`явився. Матеріали справи містять реєстр згрупованих поштових відправлень з повідомленням про вручення, у якому навпроти прізвища позивача зазначений номер поштового відправлення 2650001650825 (т. 3, а. с. 45). Клопотання про розгляд справи у його відсутність або про відкладення розгляду справи до суду не подав.

У судове засідання 21 жовтня 2020 року представник позивача ОСОБА_3 не з`явився. Судова повістка, надіслана йому за адресою: АДРЕСА_1, повернулася до суду із зазначенням причини повернення: "Адресат відсутній за вказаною адресою" (т. 3, а. с. 40). Клопотання про розгляд справи у його відсутність або про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Заяви з повідомленням про іншу (нову) адресу місця свого проживання (перебування) або про виклик його до суду за допомогою засобів мобільного зв`язку представник позивача ОСОБА_3 не подавав.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Згідно з частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частини перша і друга статті 131 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Вказані наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути і поважними. Отже, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма є імперативною та дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, провадження № 61-4437св20, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, провадження № 61-15254св20, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, провадження № 61-2329св20.

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою суду, вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-233гс18 та постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, провадження № 61-2583св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, провадження № 61-3782св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св21.

Згідно з частиною п`ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

З огляду на вказане, залишивши позов без розгляду, суди з урахуванням правил статті 130 ЦПК України та відомостей щодо вручення повістки обґрунтовано виходили з того, що позивач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань, призначених на 16 вересня та 21 жовтня 2020 року, його представник ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань, призначених на 16 вересня 2020 року та 21 жовтня 2020 року, проте без поважних причин не з`явились на них, не повідомили причини такої неявки, заяв про розгляд справи за їхньої відсутності не подали

Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, провадження № 11-126заі22.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії", заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06).

Верховний Суд зазначає, що відповідний висновок про те, що особа зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі стосується особи, яка особисто звернулася до суду, чи належно повідомлена про розгляд справи за її участю.

У рішенні від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03, у справі "Цихановський проти України" ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

З урахуванням зазначеного, з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що роздруківка поштового трекінгу (т. 3, а. с. 45 ) не є належним доказом його повідомлення про судове засідання, призначене на 21 жовтня 2020 року, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з таких підстав.

Відповідно до статті 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки є формою фіксації факту її одержання особою, якій вона адресована.

У матеріалах справи немає розписки про одержання позивачем повістки про судове засідання, призначене на 21 жовтня 2020 року. Проте у матеріалах справи є реєстр згрупованих поштових відправлень з повідомленням про вручення особисто, у якому навпроти прізвища позивача зазначений номер поштового відправлення 2650001650825 (т. 3, а. с. 45).

Представник позивача ОСОБА_3 14 липня 2020 року, 04 вересня 2020 року, 06 жовтня 2020 року був належно повідомлений про дату, час і місце судових засідань, однак двічі -16 вересня 2020 року, 21 жовтня 2020 року не з`явився на них, а повістка повернулася з поміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою" (т. 3, а. с. 24; т. 3, а. с. 40), що відповідно до статті 131 ЦПК України вважається належним повідомленням про судове засідання.

Враховуючи, що відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі, Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги в іншій частині.

Щодо доводів касаційної скарги, що позивач з 15 серпня 2020 року до 18 квітня 2021 року перебував за кордоном, тому не міг отримати будь-якого судового процесуального документа, то Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що це не спростовує висновку про залишення позову без розгляду, оскільки позивач відповідно до статті 131 ЦПК України не повідомив суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження, а відповідні докази в матеріалах справи відсутні, такі не додано до касаційної скарги.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що позивач бере участь може у судовому процесі також через представника ОСОБА_3 .

Залишення заяви без розгляду не перешкоджає особі після усунення умов, що були підставою залишення позову без розгляду, звернутися до суду повторно.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій встановивши, що позивач та його представник, будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи в суді першої інстанції, не з`явивились у ці судові засідання, не надіслали до суду заяв про розгляд справи за їх відсутності, дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, правильно застосувавши положення статей 223, 257 ЦПК України. За викладених обставин законних підстав для відкладення розгляду справи суд першої інстанції не мав.

З огляду на наведене також немає підстав вважати, що права позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до статті 55 Конституції України, пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеними.

Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими та суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до особистого тлумачення норм процесуального закону, Конвенції, рішень ЄСПЛ та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій.

Щодо клопотання заявника про ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо неконституційності норм частини четвертої статті 3, пунктів 2-4 частини восьмої статті 128, частини третьої статті 140, частини третьої статті 131, частин другої, третьої статті 354, частин другої, третьої статті 390 ЦПК України, то вказані норми процесуального Закону є чіткими, зрозумілими і передбачуваними для нього, щодо їх застосування існує усталена судова практика, тому немає потреби у зверненні до Конституційного Суду України.

У поясненнях ОСОБА_1 від 30 червня 2021 року заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки заявник не навів підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначених частинами третьою-шостою статті 403 ЦПК України, тому Верховний Суд не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.