розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - адвокатом Яцюком Максимом Васильовичем, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року в складі судді Марцішевської О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та його розподіл.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона з відповідачем з 14 грудня 2012 року перебували у шлюбі, який зареєстровано у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 1720. У період шлюбу у сторін народилося дві доньки: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

За час спільного проживання до моменту фактичного припинення шлюбних відносин сторонами:

-за спільні кошти було придбано автомобіль марки "Peugeot 407, д.н.з. НОМЕР_1, 2005 року випуску;

-збудовано гараж № НОМЕР_2 в Автокооперативі "ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою: АДРЕСА_2, право власності на який зареєстровано за відповідачем;

-інвестовано спільні кошти в будівництво квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

-внесено ОСОБА_2 кошти в статутний капітал ПП "Укр-Євро-Буд" в сумі 2 800 грн.

Між сторонами не досягнуто згоди щодо розподілу майна подружжя.

Посилаючись на викладені обставини, позивачка просила суд визнати вказане майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя; стягнути з відповідача грошову компенсацію 50% вартості: автомобіля в сумі 85 500 грн; гаража в сумі 174 150 грн; коштів, інвестованих в будівництво квартири; доходів від діяльності ПП "Укр-Євро-Буд".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 гараж № НОМЕР_2 в Автокооперативі "ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 145 106,70 грн, судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 428,07 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний автомобіль марки "Peugeot 407" було придбано 13 березня 2013 року в період перебування сторін у шлюбі, тому він є об`єктом спільної сумісної власності. Оскільки указаний автомобіль був відчужений за 140 000 грн без згоди позивачки після припинення шлюбних відносин, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути вартості автомобіля в сумі 70 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя гаража № НОМЕР_2 в Автокооперативі "ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою: АДРЕСА_2, суд виходив з того, що право власності на вказаний гараж зареєстровано за відповідачем у період перебування сторін у шлюбі - 31 серпня 2017 року, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації ЧК 14117209014 від 28 липня 2017 року. При цьому суд вказав, що наданий позивачкою консультативний висновок про оцінку від 03 травня 2019 року не може бути визнаний таким, що містить експертну оцінку вказаного гаража, проведену з дотриманням норм чинного законодавства, оскільки суб`єкт оціночної діяльності не здійснював повного огляду нерухомого майна, що могло вплинути на визначення вартості оцінюваного майна за завищеною ціною, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації за частину спірного гаража.

Вирішуючи позов в частині вимог про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення коштів, інвестованих в будівництво квартири, суд виходив із того, що оскільки кошти, інвестовані в будівництво квартири, не були набуті у власність в період шлюбу, а навпаки, вибули із власності відповідача, відсутні підстави для визнання їх об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Разом із цим, суд встановив, що частину коштів для погашення особистих зобов`язань відповідача за кредитним договором № 895/06-034-527 для фінансування будівництва придбання (інвестування) житла, укладеним 30 липня 2007 року між відповідачем та АКБ СР "Укрсоцбанк", було сплачено в період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя у період з 14 грудня 2012 року по 21 грудня 2017 року в сумі 150 213,41 грн. Оскільки кредитний договір був укладений відповідачем до реєстрації сторонами шлюбу, а майно за рахунок кредитних коштів не було набуте подружжям в період шлюбу, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав набуття відповідачем коштів на погашення його особистих зобов`язань у розмірі частини із сплачених спільних коштів подружжя в період з 14 грудня 2012 року по 21 грудня 2017 року. На думку суду, за рахунок сплати спільних коштів за особистим зобов`язанням відповідача, позивачка у такий спосіб частково виконала його особисті зобов`язання, а тому має право на відшкодування частини сплачених спільних коштів подружжя в сумі 75 106,70 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та стягнення доходів від діяльності ПП "Укро-Євро-Буд", суд першої інстанції виходив з того, що витребувані позивачем докази не підтверджують отримання ОСОБА_2 доходів від діяльності ПП "Укр-Євро-Буд".

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не було предметом апеляційного перегляду.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_2 в особі представника -адвоката Яцюка М. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Інші учасники не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. Відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 14 грудня 2012 року сторони по справі зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 1720.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_2 у позовній заяві про розірвання шлюбу вказував, що шлюбні відносини між сторонами припинені у січні 2018 року, що не оспорювалося ОСОБА_1

22 липня 2007 року між ТОВ "Будівельний центр "Добробут" та ОСОБА_2 укладено договір № 67 про бронювання квартири АДРЕСА_3 .

26 липня 2007 року ОСОБА_2 перераховано кошти ТОВ "Добробут-Інвест" в сумі 670 030 грн.

30 липня 2007 року ОСОБА_2 перераховано кошти ТОВ "Добробут-Інвест" в сумі 115 155 грн.

30 липня 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 895/06-034-527 на суму кредиту 29 910 швейцарських франків зі сплатою 10% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 28 липня 2017 року. Відповідно до пункту 1.2 кредит наданий на наступні цілі: фінансування будівництва придбання (інвестування) житла відповідно до договору № 67 бронювання квартири, укладеного між позичальником та ТОВ "Будівельний центр "Добробут" від 11 липня 2007 року.

Відповідно до довідки АТ "Альфа-банк" (який є правонаступником АТ "Укрсоцбанк") від 01 лютого 2020 року ОСОБА_2 за договором кредиту № 895/06-034-527, в рахунок погашення заборгованості за період з 11 липня 2012 року по 21 січня 2020 року було перераховано 226 720,25 грн, в тому числі заборгованість за кредитом 153 794,45 грн та відсотки 72 925,80 грн.

20 червня 2007 року ОСОБА_2 сплачено до Автокооперативу "ІНФОРМАЦІЯ_3" вступний внесок 1 008 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру.

Відповідно до довідки № 37 від 30 серпня 2017 року ОСОБА_2 є членом Автокооперативу "ІНФОРМАЦІЯ_3" з 2007 року, на загальних зборах якого, було виділено місце під будівництво, згідно з Планом розміщення гаражів та наданий порядковий номер гаражу № НОМЕР_2 . Згідно із Статутом Автокооперативу ОСОБА_2 було сплачено членський внесок, а також було сплачено в повному обсязі пайові внески за період будівництва гаража № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 що тривало з 2007 року по 2010 рік включно.

16 березня 2010 року між ТОВ "Соланж-Трейд" та ОСОБА_2 укладено договір будівельного підряду № 16/03/19-01.

Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору підрядник зобов`язався виконати та здати в строки роботи по будівництву гаражу № НОМЕР_2 в адмінмежах АДРЕСА_2 Автокооператив "ІНФОРМАЦІЯ_3".

Пунктом 2.1 договору передбачено загальну вартість робіт за договором, яка становить 58 720 грн, в тому числі ПДВ - 9 786,72 грн.

18 липня 2010 року між ТОВ "Соланж-Трейд" та ОСОБА_2 укладено акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт щодо гаражу № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2, Автокооператив "ІНФОРМАЦІЯ_3", у відповідності до якого станом на липень 2010 року вказаний гараж збудовано у повному обсязі, вартість виконаних будівельних робіт складає 58 863,60 грн.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на спірний гараж № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 зареєстроване за відповідачем 31 серпня 2017 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ЧК 141172090146 від 28 липня 2017 року.

Установлено, що 13 березня 2013 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, сторонами придбано автомобіль марки "Peugeot 407", д.н.з. НОМЕР_1, 2005 року випуску. Указаний автомобіль було оформлено на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7141/2018/1090010 від 04 вересня 2018 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 автомобіль марки "Peugeot 407", д.н.з. НОМЕР_1, 2005 року випуску за 140 000 грн.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю застосування судом касаційної інстанції у різних палатах принципово різного підходу щодо визначення того, чи має право один із подружжя, який не був стороною кредитного договору, проте частина кредитного боргу була сплачена подружжям у шлюбі, на отримання компенсації у вигляді частини сплачених банку щомісячних платежів на виконання умов кредитного договору, або на компенсацію частки вартості нерухомого майна, або право на певну частку нерухомості, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

Так, Верховний Суд складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 245/9244/17 (провадження № 61-5729св22) дійшов висновків, що виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого з подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).

Так, встановивши, що кошти за укладеним під час шлюбу договором кредиту сторони витратили в інтересах сім`ї, а саме на придбання квартири, та взявши до уваги те, що заборгованість за кредитним договором під час перебування сторін у шлюбі погашалася щомісячно, доказів сплати на користь банку позичальником ОСОБА_6 виключно особистих коштів у період перебування сторін у шлюбі не надано, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 половини суми коштів, сплачених останнім за кредитним договором після розірвання шлюбу.

У постанові від 08 липня 2020 року в справі № 465/275/16-ц (провадження 61-1125св19) Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Суди встановили, що подружжям отримано у кредит кошти в загальному розмірі 70 тис. дол. США для придбання спільного майна та проведення у ньому капітального ремонту.

Кредитні кошти є об`єктом спільної сумісної власності, тому борг з їх повернення є спільним боргом подружжя.

Установивши, що за період після розірвання шлюбу до повного погашення кредиту (із 28 липня 2012 року по 13 квітня 2016 року) ОСОБА_8 сплатив 28 367,94 дол. США, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо покладення на ОСОБА_9 обов`язку компенсувати колишньому чоловіку частину таких витрат.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 березня 2021 року у справі № 524/10257/15-ц (провадження № 61-8170св19), залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_10 і ОСОБА_11 на спірну квартиру, визнано за ОСОБА_11 право власності на частину цієї квартири, визнано за ОСОБА_10 право власності на частину цієї квартири, посилався на те, що суд апеляційної інстанції встановив, що жодна зі сторін не заявляла вимоги про стягнення з іншої сторони частини коштів, внесених у рахунок виконання спільного зобов`язання з погашення заборгованості за позикою, яка отримана для придбання спільного майна або коштів у рахунок вартості частки у спільному майні.

У цій справі Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_10 після повного погашення заборгованості за договором безвідсоткової позики не позбавлений права звернутися до ОСОБА_11 з вимогою про відшкодування нею половини коштів, сплачених ним в рахунок погашення боргу в період з моменту фактичного припинення шлюбних відносин до моменту повного розрахунку за вказаним договором.

Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 лютого 2022 року в справі № 760/16783/15-ц (провадження № 61-13331св21) виснував, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення частини грошей, які витрачені під час шлюбу на погашення кредиту.

За встановленими судами у цій справі обставинами, у період спільного проживання сторін однією сім`єю (з листопада 2007 по листопад 2010 року) на погашення тіла кредиту та процентів по кредиту ОСОБА_12 сплатила 14 950,19 швейцарських франків, що за курсом Національного банку України станом на 23 січня 2020 року становило 375 081,08 грн.

Судами встановлено та сторонами не заперечувалось, що отриманий споживчий кредит був спрямований на повернення позики знайомим ОСОБА_12 на придбання двокімнатної квартири, загальною площею 51,7 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_12, яка була заставною за вищевказаним споживчим кредитом.

Ураховуючи те, що судами норми, що регулюють спірні правовідносини, застосовано неправильно, тому касаційний суд вважав за можливе ухвалити своє рішення, не передаючи справу на новий розгляд, про відмову в задоволенні позову про стягнення частини грошей, які витрачені під час шлюбу на погашення кредиту.

Разом із тим, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/14662/150-ц (провадження № 61-19294св18), погодився із судом першої інстанції, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_13, оскільки набута ним у власність до укладення шлюбу з ОСОБА_14 та за кошти, отримані відповідачем за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року, за яким у позивача не виникло жодних зобов`язань.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна квартира є спільною власністю подружжя та підлягає поділу, з огляду на те, що ОСОБА_14 під час шлюбу також сплачувала заборгованість за кредитним договором.

Сплата ОСОБА_14 частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладено між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_13 не в період перебування сторін у шлюбі. Тому зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише у ОСОБА_13 .

У той же час Верховний Суд у цій постанові дійшов висновків, що сплата боргів одного з подружжя, що виникла до укладення шлюбу, за рахунок коштів подружжя може за певних обставин враховуватися під час вирішення спору про поділ спільного майна подружжя чи боргових зобов`язань, проте не може бути підставою для визнання права на майно, набуте до укладення шлюбу.

Отже колегія суддів виснувала про можливість поділу коштів подружжя витрачених під час шлюбу на погашення особистих зобов`язань одного з них.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 341/2539/13 (провадження № 61-5478св20) фактично повторив вказаний правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначивши, що сплата одним із подружжя частини коштів за кредитним договором, укладеним іншим з подружжя до шлюбу, не змінює правового режиму набутого за таким договором майна. Зобов`язання з повернення кредиту за таким договором виникає лише у того з подружжя, хто уклав такий договір. Сплата боргів одного з подружжя, що виникли до укладення шлюбу, за рахунок сімейного бюджету не може бути підставою для визнання права власності на майно, набуте до шлюбі, однак має враховуватися під час спору про поділ майна подружжя чи боргових зобов`язань. При цьому суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача половини коштів, сплачених у рахунок погашення кредиту в період спільного проживання сторін.

Ураховуючи наведене, передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права (статті 60, 69 СК України, статті 179, 190 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/14662/15-ц (провадження № 61-19294св18) та постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 341/2539/13 (провадження № 61-5478св20), щодо можливості поділу коштів подружжя, витрачених під час шлюбу на погашення особистих зобов`язань одного з них, набутих до шлюбу.

Так, предметом судового спору у цій справі є, зокрема, кошти, витрачені подружжям на погашення кредиту отриманого відповідачем ОСОБА_2 відповідно до кредитного договору № 895/06-034-527, укладеного 30 липня 2007 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою.

Посилаючись на те, що за вказаним кредитним договором в рахунок погашення заборгованості за період з 14 грудня 2012 року по 21 грудня 2017 року було перераховано 150 213,41 грн спільних коштів подружжя, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь половину вказаних коштів.

За змістом положень глав 7 та 8 СК України (2947-14) власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, об`єктом права спільної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

Водночас відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_2, оскільки набута ним у власність до укладення шлюбу з ОСОБА_1 та за кошти, отримані відповідачем за кредитним договором від 30 липня 2007 року, за яким у позивачки не виникло жодних зобов`язань.

У справі, що переглядається суд установив, що подружжя у період шлюбу погасило спільні кредитні кошти в сумі 150 213,41 грн на придбання квартири.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов`язок кредитодавця надати кредит та обов`язок позичальника його повернути, та сплатити проценти за користування ним.

Сплата ОСОБА_1 частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладено між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 не в період перебування сторін у шлюбі. Тому зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише у ОСОБА_2 .Той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, проте частина кредитного боргу сплачена подружжям у шлюбі, не має право ані на компенсацію частки вартості нерухомого майна, ані на певну частку нерухомості.

У разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов`язання подружжям під час шлюбу, той з подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов`язання.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення частини грошей, які витрачені під час шлюбу на погашення кредиту, вимоги про що і заявлені у порядку статті 15, 16 ЦК України.

За таких обставин, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права (статті 60, 69 СК України, статті 179, 190 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/14662/15-ц (провадження № 61-19294св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 341/2539/13 (провадження № 61-5478св20), щодо можливості стягнення на користь одного з подружжя сум, сплачених за кредитним зобов`язанням іншого з подружжя під час шлюбу.

Судові рішення в частині визнання об`єктом права спільної сумісної власності сторін по справі гаража № НОМЕР_3 в автокооперативі "ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою АДРЕСА_2 підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що "у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 607/10913/17, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17, від 29 липня 2019 року у справі № 619/3728/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 761/11015/16-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 753/9691/15-ц, від 21 січня 2020 року у справі № 462/6409/18, від 30 червня 2020 року у справі № 383/875/17, на які міститься посилання в касаційній скарзі.

Убачається, що станом на липень 2010 року спірний гараж збудовано у повному обсязі, вартість виконаних будівельних робіт складає 58 863,60 грн, які ОСОБА_2 сплачено у повному обсязі, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі. Шлюб між сторонами укладено 14 грудня 2012 року; доказів, які б підтверджували набуття нерухомого майна за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 не надала.

Сама по собі реєстрація нерухомого майна під час шлюбу не є підставою для визнання гаража спільним сумісним майном подружжя, оскільки таке майно набуте відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачкою.

Подібні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 711/1550/18 (провадження № 61-17815св20).

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції приймає аргументи касаційної скарги та приходить до висновку, що відповідач спростував презумпцію спільності майна на спірний гараж, незважаючи на здійснення державної реєстрації права власності на нього після реєстрації шлюбу.

Суди попередніх інстанцій, установивши, що спірний автомобіль марки "Peugeot 407" було придбано 13 березня 2013 року в період перебування сторін у шлюбі, а відчужений відповідачем 04 вересня 2018 року після припинення шлюбних відносин, дійшли правильного висновку, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути вартості автомобіля.

Посилання ОСОБА_2 на те, що в матеріалах справи містяться докази того, що позивачка отримала кошти за продаж вказаного автомобіля, що підтверджується відповідною розпискою, спростовуються матеріалами справи.

Так, розписка написана від імені ОСОБА_1 про те, що остання отримала грошову винагороду (фінансову допомогу) в сумі 63 000 грн як ФОП на свій розрахунковий рахунок від ПП "Укр Євро Арматура", де ОСОБА_2 є керівником, претензій щодо розподілу майна не має, взагалі не містить відомостей про те, що ці кошти позивачка отримала від відповідача саме від реалізації спірного автомобіля, а тому правильно не взята судом до уваги.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до суду касаційної інстанції не були оскаржені та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі вказаного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що у разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов`язання подружжям під час шлюбу, той із подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини суми, що вносилась на виконання кредитного зобов`язання. Сплата подружжям частини коштів за кредитним договором, укладеним одним із них для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладений не в період перебування сторін у шлюбі й зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло у позичальника. Той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, після розірвання шлюбу має на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов`язання, та не має права на компенсацію частки вартості нерухомого майна або на певну частку нерухомості.

Керуючись статтями 400, 403, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності сторін по справі гаража № НОМЕР_3 в автокооперативі "ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою: АДРЕСА_2 - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності сторін по справі гаража № НОМЕР_3 в автокооперативі "ІНФОРМАЦІЯ_3" за адресою: АДРЕСА_2 - відмовити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, витрачених подружжям на погашення кредиту в розмірі 75 106,70 грн, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 000 грн компенсації вартості частки автомобіля марки "Peugeot 407", д.н.з. НОМЕР_1, 2005 року випуску - залишити без змін.