розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 21 березня 2023 року в складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Роменського районного нотаріального округу Юрченко А. М., про визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини за заповітом.

В обґрунтування позову вказала, що з 22 листопада 2020 року вона виїхала на роботу до Республіки Польща, де і перебуває до цього часу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба по матері - ОСОБА_3 .

У вересні 2022 року вона дізналася, що у номері газети "Тандем" від 07 вересня 2022 року розміщено повідомлення, згідно з яким вона розшукується нотаріусом як спадкоємиця після смерті ОСОБА_3 . На її звернення до нотаріуса остання повідомила, що при відкритті спадкової справи після смерті ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 виявлено заповіт від імені ОСОБА_3, відповідно до якого остання заповіла їй все своє майно, у тому числі квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначила, що їй не було відомо про існування заповіту, складеного спадкодавцем на її користь. Крім того, вона вважала, що право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 має її дочка - ОСОБА_2 .

Таким чином, вважала, що пропустила встановлений законом строк для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом з поважних причин, оскільки їй не було відомо про існування заповіту. Також зазначала, що пропущений строк для подання заяви є незначним, оскільки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а 6 місяців спливли 13 квітня 2022 року. Однак, враховуючи запроваджений 24 лютого 2022 року в Україні воєнний стан та норми постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719, подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса вона мала право до 13 серпня 2022 року.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати поважною причину пропуску нею строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити їй додатковий строк тривалістю три місяці з дня набрання законної сили рішенням суду у даній справі для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2023 року в складі судді Євлах О. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що вказані позивачем причини не пов'язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а тому відсутні підстави для визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини за заповітом. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що саме з газети "Тандем" позивач дізналася про наявність заповіту, складеного на її користь.

Постановою Сумського апеляційного суду від 21 березня 2023 року скасовано рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2023 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у три місяці з моменту набрання рішенням законної сили.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопричини пропуску позивачем строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 є поважними, оскільки пов`язані з об`єктивними труднощами (необізнаність про існування заповіту на її ім`я) для вчинення цих дій, що позбавляє можливості такого спадкоємця вчасно, в межах шестимісячного строку, і в необхідному обсязі вживати дії з прийняття спадщини після її відкриття. Водночас суд звернув увагу, що воля спадкодавця на випадок її смерті, викладена у формі заповіту, підлягає обов`язковій реалізації на користь ОСОБА_1, оскільки свобода та реалізація положень заповіту після відкриття спадщини мають фундаментальне значення у спадкових правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19 (провадження № 61-17072св20), від 15 квітня 2021 року у справі №591/1271/18 (провадження № 61-195св21), від 26 липня 2021 року у справі № 405/7058/19 (провадження № 61-18000св20), від 21 жовтня 2021 року у справі № 643/13260/19 (провадження № 61-9552св21) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що причиною пропуску позивачем строку для прийняття спадщини є її необізнаність про існування заповіту. Вказані висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Водночас матеріали справи містять належні докази того, що позивач знала про наявність складеного на її ім'я заповіту вже на третій день після смерті баби.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У травні 2023 року від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. В обґрунтування доводів відзиву позивач зокрема зазначила, що пояснення відповідача ОСОБА_2, яка була допитана судом як свідок, мають суперечливий характер, оскільки за її показаннями спадкодавець проінформувала про вказаний заповіт у 2010 році, тоді як фактично він був посвідчений у вересні 2011 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_3, а відповідач ОСОБА_2 - її дочкою.

03 вересня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений Роменською міською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за № ВРМ 886233 1-912.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті приватний нотаріус Юрченко А. М. завела спадкову справу.

07 вересня 2022 року в газеті "Тандем" № 29 (1426) в рубриці "Дошка оголошень" розміщено повідомлення такого змісту: "Розшукується спадкоємиця ОСОБА_1, 1986 року народження, після померлої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Ромни. Звертатися до приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Сумської області, смт. Недригайлів, вул. Незалежності, 3 або за т.(05455)5-21-41, 0-50 6450076) (а.с. 7-8)".

Відповідно до інформації приватного нотаріуса Роменського районного нотаріального округу Сумської області Юрченко А. М. від 18 жовтня 2022 року, у спадковій справі за № 452/2021, заведеній приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Юрченко А. М. після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, оригінал заповіту відсутній. Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру, заповіт посвідчений Роменською міською державною нотаріальною конторою Сумської області 03 вересня 2011 року за реєстровим № 1-912 та зберігається в Сумському обласному державному нотаріальному архіві Сумської області (а. с. 43).

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_4 пояснила, що вона є рідною сестрою позивача по матері. Кійко Рада показувала їй заповіт у 2010 році. Рада не була на похороні баби, але мама повідомила їй про смерть баби через вайбер на третій день після її смерті. Вона років 3-4 не спілкувалася із сестрою. Після того як позивачка розлучилася з чоловіком, вона залишила дітей і виїхала за кордон.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У постанові від 28 березня 2022 року в справі № 750/2158/21 (провадження № 61-753св22) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідно до статті 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Необхідність вчинення нотаріусом дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, здійснення виклику спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеними в постанові від 06 вересня 2017 року в справі № 6-496цс17.

У справі, яка переглядається, установлено, що позивач дізналась про наявність заповіту, складеного на її користь, з повідомлення нотаріуса, розміщеного у номері газети "Тандем" від 07 вересня 2022 року, тобто після спливу строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Установивши, що встановлений законом строк для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1, яка є спадкоємцем за заповітом після смерті її баби ОСОБА_3, пропустила з поважних об`єктивних причин, пов`язаних з перебування поза межами території України та необізнаністю про існування заповіту на її ім`я, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення їй додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Водночас апеляційний суд підставно звернув увагу на те, що воля спадкодавця на випадок її смерті, викладена у формі заповіту, підлягає обов`язковій реалізації на користь ОСОБА_1, оскільки свобода та реалізація положень заповіту після відкриття спадщини мають фундаментальне значення у спадкових правовідносинах.

Крім того, колегія суддів враховує, що пропущений позивачем строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним, оскільки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а звернулась позивач до суду із цим позовом у вересні 2022 року.

Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності особи із існуванням заповіту вказано також у постановах Верховного Суду: від 17 березня 2021 року у справі № 308/4272/19 (провадження № 61-17072св20), від 15 квітня 2021 року в справі № 591/1271/18 (провадження № 61-195св21), від 26 липня 2021 року в справі 405/7058/19 (провадження № 61-18000св20), від 21 жовтня 2021 року в справі 643/13260/19 (провадження № 61-9552св21).

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження і необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначених постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від сталої судової практики у спірних правовідносинах та висновку щодо застосування норм права, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Аргументи касаційної скарги за своїм зміст зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки і доказів і обставин в тому контексті, який, на переконання відповідача, свідчить про відсутність правових підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини. Проте такі аргументи належним чином перевірені судом апеляційної інстанції та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин, а переоцінка доказів знаходиться поза межа повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.