розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_5, на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2022 року в складі судді Степанова С. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, який у 2018 році змінив прізвище та ім`я на ОСОБА_4, Першої львівської державної нотаріальної контори, третя особа - Долинська міська рада Кіровоградської області, про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, скасування постанови нотаріуса та визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років померла ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку за № 195 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,56 га, яка розташована на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області. Спадщину за заповітом прийняв син померлої ОСОБА_7 і ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав відповідне свідоцтво, але державний акт на право власності на землю на своє ім`я не переоформив.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер. На момент смерті він перебував у гостях у ОСОБА_8 на території Молодіжненської селищної ради, але фактично на території цієї селищної ради не проживав.

Натомість з 2003 року і до смерті ОСОБА_4 проживав разом із позивачкою, яка є його рідною сестрою, у селі Новосавицьке Долинського району Кіровоградської області без реєстрації місця проживання, де й був похований.

На момент смерті спадкодавця позивачка проживала разом із ним, а після його смерті продовжувалася користуватися належною йому земельною ділянкою, а тому вважала себе такою, що прийняла спадщину.

У 2016 році ОСОБА_1 звернулася до Першої львівської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті свого брата ОСОБА_4 .

Постановою від 21 листопада 2016 року державний нотаріус Кутельмах О. Ф. відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що спадкоємцями майна померлого ОСОБА_4 є його сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), які на час відкриття спадщини були зареєстровані разом зі спадкодавцем у місті Львові, а отже є такими, що прийняли спадщину.

Позивачка вважає вказану постанову нотаріуса помилковою, оскільки фактично на час відкриття спадщини спадкодавець проживав не в місті Львові, а з нею в селі Новосавицьке Долинського району Кіровоградської області. Крім того, ОСОБА_2 із серпня 2004 року по грудень 2006 року не перебував в Україні, шукав політичного притулку в Чеській Республіці. У передбачений законом строк ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) заяви про прийняття спадщини не подавали.

На думку позивачки, що спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) є такими, що не прийняли спадщину, а тому право на спадкування отримала вона, як спадкоємиця другої черги за законом, як така, що проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Враховуючи наведене, позивачка просила суд:

- встановити факт, що померлий ОСОБА_4 станом на 08 березня 2006 року постійно проживав з нею за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Першої львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О. Ф. від 21 листопада 2016 року № 2011/02-31;

- визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,56 га, яка розташована на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту її спільного проживання з ОСОБА_4 на момент смерті останнього. З огляду на це суд також не знайшов підстав для скасування постанови нотаріуса та визнання за позивачкою права на спадкове майно.

Місцевий суд також зазначив, що заявлене позивачкою під час судового розгляду клопотання про необхідність залучення в якості належного відповідача Долинської міської ради Кропивницького району Кіровоградської області залишено без задоволення, виходячи з пропуску позивачкою строку, встановленого для звернення до суду з таким клопотанням. Крім того, суд першої інстанції вважав, що родичі спадкодавця (його сини), незалежно від факту подання заяв про спадкування є особами, на права, обов`язки та законні інтереси яких може вплинути рішення суду про встановлення факту проживання позивачки разом із спадкодавцем ОСОБА_4 напередодні його смерті, що є предметом спору, тому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) є належними відповідачами у цій справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

06 грудня 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_5, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року в указаній вище справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити мотивувальні частині судових рішень та відмовити в задоволені позовних вимог з тих підстав, що вони пред`явлені до неналежних відповідачів.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 21 лютого 2019 року у справі № 420/2383/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15-ц.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди неправильно визначили відповідачів у справі. Позивачка вважає, що спадкоємці першої черги за законом щодо майна померлого, а саме ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) спадщину не прийняли, бо не проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а заяви про прийняття спадщини подали до нотаріальної контори поза встановленим строком. Таким чином, позивачка стверджує, що ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) є неналежними відповідачами, натомість належним відповідачем має бути відповідний орган місцевого самоврядування.

Позивачка також стверджує, що вона помилково пред`явила позов до неналежних відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), а тому саме з цієї підстави просить відмови їй в позові.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, якій за життя на праві власності належала земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 8,56 га, що підтверджувалося державним актом на право приватної власності на землю серії І-КР № 036854, виданим на підставі рішення сесії Суходільської сільської ради народних депутатів від 27 березня 2001 року № 83.

Спадщину на вказану земельну ділянку за заповітом ОСОБА_6 прийняв її син ОСОБА_4, який 24 жовтня 2005 року отримав свідоцтво про право на спадщину, але державний акт на право власності на землю згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом не переоформив.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер.

За довідкою, виданою виконкомом Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області від 23 березня 2017 року № 285, ОСОБА_4 з 2003 року і до дня смерті проживав разом із сестрою ОСОБА_1 . Підстава: погосподарська книга Суходільської сільської ради № 6 за 1960-1965 роки.

Відповідно до довідки, виданої Молодіжненською селищною радою Долинського району Кіровоградської області від 28 березня 2017 року № 113, ОСОБА_4 помер на території вказаної селищної ради, перебуваючи в гостях у ОСОБА_8, проте фактично на цій території не проживав.

Згідно з довідкою від 16 лютого 2018 року № 174, виданою виконкомом Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, ОСОБА_4 похований на кладовищі в селі Новосавицьке Долинського району Кіровоградської області. Поховання та всі інші витрати несла сестра покійного ОСОБА_1 .

У 2016 році ОСОБА_1 зверталася до Першої львівської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті брата ОСОБА_4, посилаючись на те, що проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Постановою від 21 листопада 2016 року державний нотаріус Кутельмах О. Ф. відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що спадкоємцями майна померлого ОСОБА_4 є його сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які на час відкриття спадщини були зареєстровані разом зі спадкодавцем у місті Львові, а отже є такими, що прийняли спадщину.

Згідно із свідоцтвом, виданим Личаківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області 06 листопада 2018 року, ОСОБА_3 змінив прізвище та ім`я на ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) також зверталися до нотаріуса з заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 .

Постановою державного нотаріуса Першої львівської державної нотаріальної контори від 20 лютого 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті їхнього батька ОСОБА_4 з причини відсутності оригіналу державного акту на право власності на землю.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Аналіз вказаних норм закону дає підстави для висновку, що прийняття спадщини є вольовою дією спадкоємця, за виключенням тих випадків, коли спадщина вважається прийнятою спадкоємцем через пряму вказівку закону та за умови, що він не відмовився від її прийняття.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття, право на спадкування за законом, як зазначено у статті 1223 ЦК України, одержують спадкоємці з першої по п`яту чергу.

Як встановлено судами, позивачка є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_4 та згідно із статтею 1262 ЦК України належить до другої черги спадкоємців за законом.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) є синами спадкодавця ОСОБА_4, а тому відповідно до статті 1261 ЦК України належать до спадкоємців першої черги за законом.

Позивачка ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) зверталися до нотаріуса із заявами про видачу їм свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Постановою від 21 листопада 2016 року державний нотаріус Кутельмах О. Ф. відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що спадкоємцями майна померлого ОСОБА_4 є його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які на час відкриття спадщини були зареєстровані разом зі спадкодавцем у місті Львові, а отже є такими, що прийняли спадщину.

Постановою державного нотаріуса Першої львівської державної нотаріальної контори від 20 лютого 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті їхнього батька ОСОБА_4 через ненадання ними оригіналу державного акту на право власності на землю.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ОСОБА_1 посилається на те, що спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є неналежними відповідачами, оскільки, на її погляд, вони спадщину після батька не прийняли. На думку позивачки, місцевий суд мав здійснити заміну неналежних відповідачів, а оскільки він цього не зробив, то суд апеляційної інстанції, який за законом позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання заміни неналежного відповідача, мав змінити мотивувальну частину рішення суду, відмовивши в позові з підстав пред`явлення вимог до неналежних відповідачів, проте не зробив цього, внаслідок чого порушив норми процесуального права.

Тобто доводи касаційної скарги зводяться до неналежності відповідачів у цій справі, при цьому заявниця погоджується з результатом вирішення справи, проте просить змінити мотиви відмови в позові.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 202/6685/17-ц, провадження № 61-8599св19).

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, провадження № 61-697св20).

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 920/336/22).

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Відповідачами у справі про визнання права власності в порядку спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У справі, яка переглядається, позивачка, звертаючись до суду з позовом про визнання за нею права власності в порядку спадкування після смерті рідного брата ОСОБА_4, відповідачами зазначила ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), які є рідними синами померлого та належать до спадкоємців першої черги за законом.

Вирішуючи питання належності відповідачів, суди виходили з того, що спір, який виник між сторонами, стосується черговості спадкування. Позивачка вважає, що саме вона, як спадкоємець другої черги за законом, прийняла спадщину і та належить їй, а не спадкоємцям першої черги, які вимог позивачки не визнають та стверджують, що спадщина належить їм.

При цьому спадкоємці першої черги також, як і позивачка, зверталися до нотаріуса за видачею їм свідоцтв про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку. У задоволенні заяв ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ) нотаріус відмовив через ненадання ними оригіналу державного акту на право власності на землю, а не у зв`язку із неприйняттям ними спадщини.

Натомість підставою для відмови нотаріусом у видачі позивачці ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку стала наявність спадкоємців першої черги ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які прийняли спадщину.

У зв`язку з тим, що спір про належність спадщини виник між спадкоємцями за законом різних черг, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що саме ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_3 ), які заперечують право спадкоємця другої черги на спадщину, повинні відповідати за її позовом, тобто вони є належними відповідачами у цій справі.

Доводи касаційної скаргипро те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 21 лютого 2019 року у справі № 420/2383/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15-ц, не заслуговують на увагу.

Висновки, викладені в зазначених постановах Верховного Суду, зводяться до того, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, так як заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, висновки, викладені судами в цій справі, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди виконали свій обов`язок та встановили, що зазначені позивачем в цій справі відповідачі є належними.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Викладене вище свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.