відповідачі: ОСОБА_1, державний реєстратор комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламов Шаміль Ахмедбашарович,

третя особа - Прогресивна соціалістична партія України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від

24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Поліщук Н. В., Нежури В. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" (далі - ТОВ "Сівер Україна", товариство) звернулось до суду

з позовом до ОСОБА_1, державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламова Ш. А. про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що 01 березня 2019 року державний реєстратор

КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламов Ш. А. на підставі недійсних документів про право власності на об`єкт нерухомого майна прийняв рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, які на праві власності належать ТОВ "Сівер Україна".

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року

у справі № 2-1413/07 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його добросовісним набувачем приміщень товариства та у визнанні за ним права власності на ці приміщення.

Позивач вважав дії відповідачів протиправними і такими, що порушують його право власності на об`єкт нерухомого майна.

ТОВ "Сівер Україна" просило:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора

КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу"

Мутайламова Ш. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо частки у розмірі 50/100 нежитлових приміщень площею 1134,70 кв. м за адресою:

витребувати з чужого незаконного володіння у недобросовісного набувача ОСОБА_1 нежитлові приміщення № 97, № 98, № 102, загальною площею 564,50 кв. м, що становить 50/100 частин від нежилих приміщень площею

1134,70 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;

визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно

є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, зареєстрованого на підставі рішення державного реєстратора КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламова Ш. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45762513 від 01 березня 2019 року, щодо частки у розмірі 50/100 нежитлових приміщень площею 1134,70 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 544029380000.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва

від 30 січня 2020 року як третю особу до участі у справі залучено Прогресивну соціалістичну партію України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора

КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу"

Мутайламова Ш. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45762513 від 01 березня 2019 року, щодо частки у розмірі 50/100 нежитлових приміщень площею 1134,70 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 544029380000.

Витребувано з чужого незаконного володіння у недобросовісного набувача - громадянина ОСОБА_1 нерухоме майно - нежитлові приміщення

№ 97, № 98, № 102, загальною площею 564,5 кв. м, що становить 50/100 нежитлових приміщень площею 1134,7 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 544029380000.

Визначено порядок виконання судового рішення, а саме вказано, що воно

є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 544029380000, зареєстрованого на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламова Ш. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45762513 від 01 березня 2019 року щодо частки у розмірі 50/100 нежитлових приміщень площею 1134,70 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 544029380000.

Стягнено із ОСОБА_1, державного реєстратора КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламова Ш. А. на користь ТОВ "Сівер Україна" 12 546,93 грн, по 6 273,46 грн з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надав правовстановлювального документа на нежитлові приміщення, який підтверджував би законні підстави для реєстрації за ним права власності на них. Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-1413/07 встановлено, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем, оскільки приміщення дійсного власника вибули з його власності в незаконний спосіб.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

10 лютого 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення заявника про дату, час і місце розгляду справи. Заявник також вказує що оскаржувані судові рішення є невмотивовані та необґрунтовані. Суд одночасно застосував при вирішені позовних вимог статтю 216 ЦК України та статтю 388 ЦК України, що є взаємовиключним. Суди не встановили добросовісності набуття спірного майна. Суди не розглянули заяву про застосування строків позовної давності.

Аргументи інших учасників справ

24 вересня 2022 року ТОВ "Сівер Україна" подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року -

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2022 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 22 квітня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва.

21 вересня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року у справі

№ 18/519 задоволено позов ТОВ "Сівер Україна" до Благодійного фонду "Християнський" про визнання права власності та виселення. За ТОВ "Сівер Україна" визнано право власності на приміщення площею 286,3 кв. м та

278,4 кв. м на АДРЕСА_1, які зазначені на плані БТІ під літ. "А", та виселено відповідача із займаних приміщень. Постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року це рішення залишено в силі.

18 січня 2005 року ТОВ "Сівер України" зареєструвало право власності на зазначене приміщення у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності за реєстровим номером 5227-П.

01 березня 2019 року державний реєстратор КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламов Ш. А. прийняв рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказані нежитлові приміщення.

У 2004 році ТОВ "Сівер Україна" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом (справа № 22/476) про зобов`язання БТІ зареєструвати за ним право власності на приміщення за адресою:

АДРЕСА_1, які зазначені на плані БТІ під літ. "А", загальною площею

564,50 кв. м, що становить 50/100 частин нежилих приміщень, а саме: приміщення № 102 цокольного поверху, приміщення № 97, приміщення № 98 першого поверху (справа № 22/476).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29 грудня 2004 року у справі

№ 22/476 позовні вимоги ТОВ "Сівер Україна" задоволено. Постановою Вищого господарського суду України від 06 квітня 2005 року вказане рішення господарського суду скасовано, а провадження у справі припинено.

На виконання цієї постанови 29 квітня 2005 року Господарський суд

м. Києва виніс ухвалу про поворот виконання рішення від 29 грудня

Існування прав на спірне майно відповідач обґрунтовував рішеннями Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від

27 липня 2004 року, якими були задоволені позови ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Благодійної організації "Благодійний фонд "Християнський" про стягнення заборгованості із заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалами Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2004 року змінено спосіб і порядок виконання указаних рішень, а саме: визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 право власності за кожним на 1/3 частину нежилих приміщень № 102, № 97, № 98 на

На підставі цих ухвал суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

07 вересня 2004 року видані реєстраційні посвідчення.

27 вересня 2004 року між ОСОБА_3, який діяв особисто та як представник ОСОБА_5, ОСОБА_4 (продавці), та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень. За умовами договору

ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 купив нежилі приміщення № 97, № 98, № 102, загальною площею 564,50 кв. м, що становить 50/100 частин нежилих приміщень площею 1 134,70 кв. м на

АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2672. Право власності ОСОБА_1 на зазначені приміщення 04 жовтня 2004 року було зареєстроване БТІ, про що зроблений запис в реєстровій книзі № 57П-53 за реєстровим номером 5227-П.

16 листопада 2004 року ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2004 року скасовано за нововиявленими обставинами, одночасно скасовано реєстрацію приміщень в БТІ на ім`я

ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року

у справі № 2-1413/07 задоволено позов ТОВ "Сівер Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Благодійна організація "Благодійний фонд "Християнський", Прогресивна соціалістична партія України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 97, № 98, № 102, загальною площею 564,50 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1, укладений 27 вересня 2004 року між ОСОБА_3 особисто та як представником ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К. В. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ "Сівер Україна" про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на майно.

Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2007 року та ухвалою Верховного Суду України від 09 квітня 2008 року.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року

у справі № 2-1413/07 повторно оскаржено в апеляційному порядку особою, яка не була учасником справи, - ОСОБА_6 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності від імені та

в інтересах ОСОБА_6, задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ТОВ "Сівер Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, треті особи: Благодійна організація "Благодійний фонд "Християнський", Прогресивна соціалістична партія України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі № 2-1413/07, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_6 є співвласницею частини спірних приміщень як дружина покупця за оспореним договором - ОСОБА_1, тому мала бути залучена до розгляду справи.

У грудні 2016 року ТОВ "Сівер Україна" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, треті особи: Благодійна організація "Благодійний фонд "Християнський", Прогресивна соціалістична партія України, про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу.

Постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 2-1413/07 (провадження 61-6544св18) касаційну скаргу ТОВ "Сівер Україна" задоволено. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року в частині позовних вимог ТОВ "Сівер Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Благодійна організація "Благодійний фонд "Християнський", Прогресивна соціалістична партія України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасовано. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року в цій частині залишено в силі.

У справі № 2-1413/07 суди встановили, що на час відчуження відповідачами спірних приміщень на підставі судових рішень, які згодом були скасовані, право власності на ці приміщення належало ТОВ "Сівер Україна",

а самі приміщення знаходилися під арештом, тому незаконність такого відчуження тягне за собою недійсність правочину на підставі статті 203 ЦК України.

Суди також установили, що станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року права власності на спірні приміщення належали ТОВ "Сівер Україна" на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, а також діяла встановлена судом заборона на відчуження указаного майна.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не мали прав відчужувати спірні приміщення за договором купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року.

Вказані обставини встановлені в постанові Верховного Суду від 29 квітня

2020 року у справі № 761/44652/16-ц та в постанові Верховного суду від

05 лютого 2020 року у справі № 761/4652/17.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада

2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, у справі № 761/47520/17позов ТОВ "Сівер Україна" задоволено частково. Усунено перешкоди в користуванні та розпорядженні ТОВ "Сівер України" нежитловими приміщеннями № 97, № 98, № 102 (позначені на плані БТІ літ. "А"), загальною площею 564,50 кв. м, що складає

з 50/100 частки від нежитлових приміщень, площею 1 134,70 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з указаних нежитлових приміщень. Вселено ТОВ "Сівер України" у ці нежитлові приміщення № 97, № 98, № 102 (позначені на плані БТІ літ. "А"), загальною площею 564,50 кв. м, що складає 50/100 частин від нежитлових приміщень, площею 1 134,70 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на користь

ТОВ "Сівер України" по 2 000,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1, який на час неправомірного набуття права власності на спірні приміщення перебував

у шлюбі з ОСОБА_6, без законних правових підстав користується та розпоряджається спірним нерухомим майном, чим порушує права позивача як власника приміщень, тому права ТОВ "Сівер України" підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні і розпорядженні належними йому нежитловими приміщеннями.

Вимоги товариства про зобов`язання відповідачів не чинити йому перешкод

у користуванні та розпорядженні спірним майном задоволенню не підлягають, оскільки вони є передчасними, а порушене право товариства підлягає захисту саме шляхом виселення відповідачів із вказаних нежитлових приміщень та вселення у ці приміщення ТОВ "Сівер Україна".

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обставини належності спірних нежитлових приміщень позивачу на праві власності відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України доказуванню не підлягають, оскільки встановлені численними судовими рішеннями, а саме: рішенням Господарського суду м. Києва від 22 липня 2003 року у справі № 18/519, постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року

у справі № 18/519, ухвалою Верховного Суду України від 20 травня 2004 року

у справі № 18/519, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня

2016 року у справі № 2-1413/17, рішенням Шевченківського районного суду

м. Києва від 06 жовтня 2017 року у справі № 761/44652/16-ц, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року у справі

№ 761/44652/16-ц, постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року

у справі № 2-1413/07, постановою Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2018 року у справі № 761/4652/17, постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року у справі № 761/44652/16-ц.

Крім того, за заявою ОСОБА_1 було зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 761/39668/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Сівер Україна" про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора філії комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко О. С. від 04 жовтня 2018 року

№ 43356869 про державну реєстрацію права власності ТОВ "Сівер Україна" на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 544029380000, нежилі приміщення площею 1 134,70 кв. м, загальною площею 1 134,7 кв. м, адреса: АДРЕСА_1, спільна часткова власність, розмір частки 50/100, нежитлові приміщення № 97, № 102, № 98

літ. "А"; витребування майна із чужого незаконного володіння. Проте рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року, що набрало законної сили, у справі № 761/39668/18 у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про захист прав ТОВ "Сівер Україна" на належне йому нерухоме майно шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ним, і виселення відповідачів

і вселення товариства.

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня

2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зроблено висновок про те, що "за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними".

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від

19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК Українивласник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Цивільним законодавством передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає

у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця)

з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем)

і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК Українизалежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року

у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту

є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,

є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.

Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження

№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, в разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року

у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) та від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника ТОВ "Сівер Україна" поза його волею, а доказів, які підтверджували б законні підстави для реєстрації за ОСОБА_1 права власності, відповідач не надав, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині витребування спірного нерухомого майна.

При цьому позовні вимоги ТОВ "Сівер Україна" про скасування рішення державного реєстратора задоволенню не підлягають у зв?язку із обранням позивачем неналежного способу захисту.

Щодо вимог до державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламова Ш. А.

Що стосується суб`єктного складу сторін у справі за позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то в постановах Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 344/2112/20 (провадження № 61-13834св21), від 26 травня 2022 року у справі

№ 462/4050/19 (провадження № 61-18177св21), від 27 липня 2022 року

у справі № 447/2851/19 (провадження № 61-785св22) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем

у справах за позовом про скасування рішення щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема

і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У справі, яка переглядається, зміст і характер правовідносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що спір у ТОВ "Сівер Україна" виник саме з відповідачем ОСОБА_1 з приводу порушення права власності позивача на спірне нерухоме майно внаслідок реєстрації за відповідачем такого права.

Однак, вирішуючи позовні вимоги до державного реєстратора

КП"Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу"

Мутайламов Ш. А.,суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не врахували.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними

в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі

№ 914/235/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача і немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі

№ 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

За таких обставин у задоволенні позову ТОВ "Сівер Україна" до державного реєстратора КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламова Ш. А. суди повинні були відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.

Аргументи заявника про те, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення заявника про дату, час і місце розгляду справи,

є безпідставними, оскільки кореспонденція, адресована Київським апеляційним судом ОСОБА_1, повернулася з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (т. 3, а. с. 16-15).

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у справі за позовом ТОВ "Сівер Україна" до ОСОБА_1, державного реєстратора

КП "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу"

Мутайламова Ш. А., третя особа - Прогресивна соціалістична партія України, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора підлягають скасуванню з ухваленням у справі в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в справі за позовом ТОВ "Сівер Україна" до ОСОБА_1, третя особа - Прогресивна соціалістична партія України, про витребування майна із чужого незаконного володіння слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".

Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Таким чином, судові витрати в розмірі 7 357,00 грн, які були понесені

ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг слід стягнути з ТОВ "Сівер Україна" на користь ОСОБА_1 .

Водночас рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом викладення його в такій редакції: "Стягнути з ОСОБА_1 на користь

ТОВ "Сівер Україна" 10 444,93 грн".

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" до ОСОБА_1, державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламова Шаміля Ахмедбашаровича, третя особа -Прогресивна соціалістична партія України, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора скасувати та ухвалити у справі в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" до ОСОБА_1, державного реєстратора комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Мутайламова Шаміля Ахмедбашаровича, третя особа - Прогресивна соціалістична партія України, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора відмовити.

Змінити резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року щодо вирішення питання про розподілу судових витрат та викласти її в такій редакції: "Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" 10 444,93 грн".

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від

22 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від

24 листопада 2021 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" на користь ОСОБА_1 7 357,00 грн, понесених судових витрат у зв?язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року