а також разом неодноразово подорожували за кордоном. За час спільного сумісного проживання, а саме 26 лютого 2014 року, на ім`я ОСОБА_2 було укладено договір № 13/741-5/5 про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна, відповідно до якого ТОВ "Кадор" зобов`язалось побудувати та передати у власність ОСОБА_2 пай у вигляді квартири. Сума договору становила 623 187,35 грн, що було еквівалентно

63 655,50 дол. США. У період з 27 лютого 2014 року до 29 січня 2015 року зобов`язання щодо сплати суми договору були виконані достроково, оскільки її батько, ОСОБА_3, сплатив кредит достроково.

Відповідач за фахом є моряком і деякий час перебував за кордоном, а тому

05 березня 2014 року він видав довіреність на позивача ОСОБА_1

з метою представництва його інтересів у відносинах з ТОВ "Кадор" шляхом отримання всіх необхідних документів, а також ключів від квартири.

На підставі зазначеної довіреності позивач підписала акт технічного огляду квартири від 18 липня 2014 року та акт приймання-передачі квартири

у тимчасове користування від 26 серпня 2014 року.

15 жовтня 2014 року між сторонами був укладений шлюб.

22 вересня 2015 року, у період шлюбу на ім`я ОСОБА_2, зареєстроване право власності на квартиру

АДРЕСА_2 . Квартира була без ремонту, і позивач за позичені у свого батька кошти робила ремонт самостійно і купувала меблі та техніку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син, ОСОБА_5 .

18 січня 2018 року позивач придбала за позичені у брата і його дружини кошти та зареєструвала право власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 .

Позивачка зазначала, що вказаний автомобіль є її особистою приватною власністю, оскільки придбаний за кошти позичені у родини її брата,

а відповідач коштів на повернення боргу не давав.

Позивачка також вказувала, що відповідач чинить перешкоди у користуванні квартирою, оскільки змінив замки, і вона досі не може зайти до неї, орендує іншу квартиру.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, просила:

встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

з ОСОБА_2 у період з грудня 2012 року до 15 жовтня 2014 року;

визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру

поділити квартиру АДРЕСА_2, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини вказаної квартири, а за ОСОБА_2 -

на 1/4 частину;

визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 ;

припинити право власності ОСОБА_2 на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 ;

визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя меблі і техніку, що знаходяться у квартирі: кухня вартістю 125 208,00 грн; ліжко вартістю

10 624,15 грн; матрац вартістю 13 360,00 грн; мийка кутова для кухні вартістю

8 345,00 грн; холодильник вартістю 16 505,00 грн; кухонні технічні прилади вартістю 32 300,00 грн; змішувач для води вартістю 2 640,00 грн; стіл темно-бежевий вартістю 4 969,00 грн; стільці вартістю 3 858,00 грн; диван вартістю

9 736,00 грн; телевізор "Samsung" вартістю 15 990,00 грн, загальною вартість 243 535,45 грн;

визнати за нею право власності на вбудовану кухню з технічними приладами на суму 165 853,00 грн;

визнати за ОСОБА_2 право власності на стіл темно-бежевий

4 969,00 грн; стільці вартістю 3 858,00 грн; ліжко вартістю 10 624,15 грн; матрац вартістю 13 360,00 грн; змішувач для води вартістю 2 640,00 грн; диван вартістю 9 736,00 грн; холодильник вартістю 16 505,00 грн; телевізор "Samsung" вартістю 15 990,00 грн, всього на загальну суму 77 682,45 грн;

усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення

ОСОБА_1 у квартиру

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності, поділ спільного майна подружжя та стягнення грошових коштів.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 15 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. За час перебування

у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_5 15 квітня 2018 року стосунки між сторонами припинилися. За час шлюбу ОСОБА_2 оформив право власності на квартиру

АДРЕСА_2 . До реєстрації шлюбу ОСОБА_2 виплатив особисто 65,67 % вартості квартири.

У шлюбі набуте майно: автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та грошові кошти у сумі 18 000,00 дол. США.

ОСОБА_2 з урахуванням уточнень просив:

визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

визнати за ним право особистої приватної власності на 65,67 %,

тобто 6567/10 000 частин квартири

визнати за ним право особистої приватної власності на 17,16 %, тобто

1716/10 000 частин квартири

АДРЕСА_2, розділивши

в рівних частках 33,34 % між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, тобто 3334/10 000 частин квартири;

стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину грошових коштів у сумі 9 000,00 дол. США з перерахуванням у гривню на момент ухвалення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1

з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з грудня

2012 року по 15 жовтня 2014 року.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя та здійснено поділ спільного майна подружжя - квартири

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_2, загальною площею 59,5 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 59,5 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м.

Усунено перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Встановлюючи факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з грудня 2012 року до

15 жовтня 2014 року, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносин, що за своєю суттю відповідають відносинам сім`ї, оскільки між ними на той час склалися усталені відносини, притаманні подружжю: спільне ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільний відпочинок, піклування один про одного, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання майна тощо.

Визнаючи за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_2, загальною площею 59,5 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м за кожним, суд першої інстанції зробив висновок про те, що спірна квартира набута ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в результаті спільної праці за спільні кошти під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період, встановлений судом, а тому є спільною сумісною власністю сторін спору і підлягає поділу в рівних частках за кожним.

Усуваючи перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру

АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив із того, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набутого за час шлюбу, а власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя меблів

і техніки, що знаходяться у квартирі, суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність заявлених вимог в цій частині, оскільки позивачка не вказала індивідуальних властивостей речей.

Щодо вимог кожного з позивачів про визнання автомобіля "Ford Focus",

2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 особистою власністю, суд першої інстанції зазначив про те, що вказаний автомобіль є майном, яке не підлягає поділу, зареєстрований за ОСОБА_1, а вимог щодо стягнення грошової компенсації не заявлено.

Щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2

в частині стягнення з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частки грошових коштів у сумі 9 000,00 дол. США з перерахуванням у гривню на момент ухвалення рішення, суд першої інстанції вказав, що

ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів про наявність заощаджених коштів подружжя за період шлюбу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого

2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна та в частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 про поділ майна скасовано.

В задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період

з грудня 2012 року до 15 жовтня 2014 року відмовлено.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 17/50 частин квартири

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 83/100 частин квартири

Визнано за ОСОБА_1 право власності на

17/100 частини квартири

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину автомобіля марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину автомобіля марки "Ford Focus",

2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 .

Визнано спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: електричну варильну поверхню "Bosch" PKF651F17E; духовку електричну "Bosch" HBG34B520; вбудовану посудомийну машину "Bosch" SPV50E70EU; витяжку "Elica Stripe" wh/60; телевізор "Samsung" 40KV6400; холодильник "Samsung" RB37J5005SS/UA; ліжко "Cassiopea 03 Merelak 519"; матрац "Sleep Control"; стіл темно-бежевий 670385: ГД-019; диван "Валенсія Е"; стільці "Enzo" білий/чорний - 3 шт.; кухонні меблі "Рода"; кухонну мийку "Franke Antea AZG 661-E"; змішувач кухонний "LONGRAN" G08910 в рівних частках за кожним.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з грудня 2012 року до 15 жовтня 2014 року, апеляційний суд зробив висновок, що позивач не довела заявлені вимоги

в цій частині, оскільки листування за допомогою SMS-повідомлень, які за змістом підтверджують про близькі стосунки сторін, не можуть свідчити про те, що сторони спільно проживали та вели спільний побут; факт видачі довіреності та підписання ОСОБА_1 акта приймання-передачі квартири у цьому випадку свідчить про наявність на той момент довірливих стосунків між сторонами, водночас не може свідчити про те, що сторони спільно проживали однією сім`єю, мали у зазначений період спільний побут, взаємні права та обов`язки; показання свідків не є належними доказами, оскільки вони не підтверджують вказаних ознак, властивих для проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу.

Визнаючи спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 17/50 частин квартири

АДРЕСА_2 та визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 83/100 частин, а за ОСОБА_1 - на 17/100 частин вказаної квартири, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 довів, що на придбання спірної квартири він витратив особисті грошові кошти у розмірі 488 481,14 грн, що становить 65,67 % (33/50) вартості цієї квартири, інша частина вартості квартири у розмірі 255 390,11 грн, що становить 34,33 % (17/50), виплачувалася подружжям спільно, та є об`єктом спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу між подружжям. Отже, розмір частки особистої приватної власності ОСОБА_2 за ступенем особистої фінансової участі у спірній квартирі становить 83/100 (33/50+17/100) частки спірної квартири, ОСОБА_1 - 17/100 частки спірної квартири (17/50/2).

Визнаючи за ОСОБА_2 і за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності по 1/2 частині за кожним на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 без його реального поділу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірний автомобіль набутий сторонами за час шлюбу, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не спростована, а тому спірний транспортний засіб є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям. ОСОБА_2 на рахунок Державної казначейської служби вніс половину визначеної висновком вартості спірного автомобіля, а саме 160 299,00 грн.

ОСОБА_1 під час розгляду справи не надала своєї згоди на отримання грошової компенсації вартості належної їй частки у праві власності на автомобіль, наполягаючи на визнанні за нею права власності на автомобіль. Отже, між сторонами не досягнуто домовленості про добровільний поділ автомобіля.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя меблів і техніки, що знаходяться у квартирі, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що вказане майно придбане сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту придбання за особисті кошти вбудованої кухні з технічним приладдям, тобто не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, тому все зазначене майно слід вважати спільною сумісною власністю подружжя.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:

скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області

від 22 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від

25 липня 2022 року в частині поділу майна подружжя;

скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року

в частині відмови в задоволенні її позовних вимог про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однієї сім?єю без реєстрацію шлюбу у період

з грудня 2012 року по 15 жовтня 2014 року;

ухвалити нове рішення, яким:

1) поділити квартиру

АДРЕСА_2, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини квартири,

а за ОСОБА_2 - на 1/4 частину квартири, відступивши від засад рівності часток подружжя;

2) визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 ;

3) припинити право власності ОСОБА_2 на автомобіль "Ford Focus",

2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 ;

4) постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині визнання спільною сумісною власністю предметів меблів та побутової техніки залишити без змін;

5) поділити побутову техніку та меблі таким чином:

визнати за ОСОБА_1 право власності на кухню

з кухонними технічними приладами (вбудована побутова техніка, а саме: варильна поверхня, духова шафа, витяжка, мийка кутова для кухні) на суму 165 853,00 грн;

визнати за ОСОБА_2 право власності на: стіл-темно-бежевий вартістю 4 969,00 грн, стільці вартістю 3 858,00 грн, ліжко вартістю10 624,15 грн, матрац вартістю 13 360,00 грн, змішувач для води вартістю 2 640,00 грн, диван вартістю 9 736,00 грн, телевізор "Samsung" вартістю 15 980,00 грн, всього на загальну суму 61 177,15 грн;

6) рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого

2021 року в частині встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однієї сім?єю без реєстрацію шлюбу у період з грудня 2012 року до

15 жовтня 2014 року залишити без змін;

7) рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого

2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року

в частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру

АДРЕСА_2 залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що сторони з грудня 2012 року почали проживати однією сім?єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, як подружжя. Сторони витрачали свої кошти на їх спільні потреби: придбання їжі, побутових речей, товарів та одягу. До укладення шлюбу сторони неодноразово подорожували за кордон. Заявниця вказує, що суд не взяв до уваги надану від імені ОСОБА_2 довіреність для представництва інтересів ОСОБА_2 у відносинах з ТОВ "Кадор". Апеляційний суд не взяв до уваги всі докази у справі в їх сукупності і не дав оцінку цим доказам та показам свідків. Заявниця також вказує, що має право на відступлення від рівності частко, оскільки спільна дитина проживає разом з нею. ОСОБА_2 має заборгованість з аліментів, чого суди не врахували. Щодо спірного автомобіля заявниця зазначає, що він був придбаний за позичені нею кошти, про що свідчить розписка. Суд апеляційної інстанції визнав меблі та побутову техніку спільною сумісною власністю подружжя, проте не здійснив її поділ.

Аргументи інших учасників справи

30 листопада 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат

Чумаченко С. О. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.

03 січня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аргументів щодо незгоди з рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого 2021 року та постановою Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод

у користуванні квартирою шляхом вселення та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частки грошових коштів касаційна скарга не містить, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цих частинах в касаційному порядку не переглядаються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у 2013-2014 роках мали близькі стосунки, спільно подорожували, проводили разом дозвілля.

26 лютого 2014 року між ОСОБА_2 і ТОВ "Кадор" укладено договір про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомості - двокімнатної квартири, будівельний номер 741, загальною площею 59,47 кв. м на 13-му поверсі будинку, розташованого на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 .

За умовами вказаного договору його сума становила 623 187,35 грн, що

еквівалентно 63 655,50 дол. США (пункт 5.2).

Згідно з пунктом 5.4 договору сплата суми договору здійснюється пайщиком підприємству поетапно в такому порядку:

на момент підписання договору пайщик сплатив 149 787,00 грн за курсом міжбанку за минулий день, що в еквіваленті становить 15 300,00 дол. США;

до 27 лютого 2014 року включно пайщик сплачує в національній валюті України еквівалент 13 899,77 дол. США в гривні за курсом міжбанку за минулий день на день оплати;

з 01 березня 2014 року до 20 січня 2016 року пайщик сплачує в національній валюті України еквівалент 33 020,18 дол. США, в гривні за курсом міжбанку за минулий день; оплата здійснюється протягом 23 місяців щомісяця

до 20 числа рівними частинами в розмірі 1 435,66 дол. США в гривні за курсом міжбанку за минулий день на день оплати;

до 20 лютого 2016 року включно пайщик сплачує в національній валюті України еквівалент 1 435,55 дол. США в гривні за курсом міжбанку за минулий день на день оплати.

ОСОБА_2 з 2009 року працює моряком та здійснює рейси за кордон.

05 березня 2014 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 довіреність на представництво його інтересів в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності, в тому числі у ТОВ "Кадор" з будь-яких питань: підписати акт прийомання-передачі, отримати ключі від квартир, яка будується за адресою: АДРЕСА_3, будівництво якої здійснено забудовником ТОВ "Кадор".

26 серпня 2014 року між ТОВ "Кадор" і ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі у тимчасове користування за яким остання оглянула та прийняла квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з наявними у справі квитанціями, ОСОБА_2 на виконання умов договору про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомості здійснив сплату коштів на рахунок ТОВ "Кадор" до часу укладання шлюбу в такому розмірі,

а саме: 26 лютого 2014 року - 149 787,00 грн; 27 лютого 2014 року -

145 947,59 грн; 11 березня 2014 - 13 279,86 грн; 17 квітня 2014 - 49 094,40 грн; 07 липня 2014 року - 16 969,50 грн; 11 серпня 2014 року - 18 247,24 грн;

15 вересня 2014 року - 19 812,11 грн; 13 жовтня 2014 року - 75 343,44 грн.

15 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб.

Після укладення шлюбу було здійснено такі платежі: 10 грудня

2014 року - 91 652,53 грн; 28 січня 2015 року - 149 092,60 грн; 29 січня

2015 року - 14 131,39 грн; 10 квітня 2015 року - 513,59 грн.

Згідно з довідкою ТОВ "Кадор" станом на 30 січня 2015 року

ОСОБА_2 виконав зобов`язання за договором про пайову участь

від 26 лютого 2014 року.

22 вересня 2015 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості - квартиру

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_5

18 січня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 .

У період перебування сторін у шлюбі, було придбано таке майно: електрична варильна поверхня Bosch PKF651F17E вартістю 5 150,00 грн; духовка електрична Bosch HBG34B520 вартістю 9 000,00 грн; вбудована посудомийна машина Bosch SPV50E70EU вартістю 7 900,00 грн; витяжка Elica Stripe wh/60 вартістю 10 250,00 грн; телевізор Samsung 40KV6400 вартістю 15 990,00 грн; холодильник Samsung RB37J5005SS/UA вартістю 15 674,05 грн; ліжко Cassiopea 03 Merelak 519 вартістю 10 624,15 грн; матрац Sleep Control вартістю 13 360,00 грн; стіл темно-бежевий 670385: ГД-019 вартістю

4 759,00 грн; диван "Валенсія Е" вартістю 9736 грн; стільці Enzo

білий/чорний - 3 шт. загальною вартістю 3 858,30 грн; кухонні меблі "Рода" 125 208,00 грн; кухонна мийка Franke Antea AZG 661-E вартістю 8 345,00 грн; змішувач кухонний LONGRAN G08910 вартістю 26 470,00 грн.

ОСОБА_2 з 2007 року зареєстрований за адресою:

ОСОБА_1 з 2002 року зареєстрована за адресою:

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 23 квітня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до акта від 27 липня 2018 року, складеного ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які проживають за адресою: АДРЕСА_8, вони підтверджують факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня

2012 року до 15 жовтня 2014 року у квартирі

Згідно з актом від 06 жовтня 2018 року, складеним та підписаним сусідами, які проживають на АДРЕСА_10, підтверджено, що ОСОБА_2 з лютого 1991 року по жовтень 2014 року проживає разом зі своєю матір`ю за вказаною адресою у квартирі 114 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 (v005p710-99) установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі,

а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України (1618-15) випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) . Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України (2947-14) , тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від

03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року

у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від

27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року

у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від

15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від

11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року

у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року

у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік

у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка,

з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року

у справі № 466/3769/16-ц).

Вирішуючи заявлену в межах цієї справи позовну вимогу про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з грудня 2012 року до 15 жовтня 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позивачки.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

За таких обставинах суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині встановлення факту її проживання

з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу

у заявлений період.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того

з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Установивши, що ОСОБА_2 довів, що на придбання спірної квартири він витратив особисті грошові кошти в розмірі 488 481,14 грн, що становить

65,67 % (33/50) вартості цієї квартири, іншу частину вартості квартири

у розмірі 255 390,11 грн, що становить 34,33 % (17/50) подружжя виплачувало спільно, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що розмір частки особистої приватної власності ОСОБА_2 за ступенем особистої фінансової участі у спірній квартирі становить 83/100 (33/50+17/100), а ОСОБА_1 становить 17/100 (17/50/2).

Таким чином, апеляційний суд правильно визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 17/50 частин спірної квартири та визнав за ОСОБА_2 право власності на 83/100, а за ОСОБА_1 - 17/100 частин спірної квартири.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі

№ 6-2565цс16 зазначено, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 16 червня

2021 року у справі № 559/609/15 (провадження № 61-8033св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок про те, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Із матеріалів справи відомо, що і ОСОБА_1,

і ОСОБА_2 у позовних вимогах просили визнати право особистої приватної власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 .

У процесі розгляду судом першої інстанції справи на замовлення ОСОБА_1 здійснено оцінку вартості спірного автомобіля.

Відповідно до висновку від 17 березня 2019 року середня ринкова вартість спірного автомобіля складає 320 598,00 грн.

ОСОБА_2 вніс на рахунок Державної казначейської служби 18 квітня

2019 року половину визначеної у висновку вартості спірного автомобіля,

а саме 160 299,00 грн.

ОСОБА_1 під час розгляду справи не надала своєї згоди на отримання грошової компенсації вартості належної їй частки у праві власності на автомобіль, наполягаючи на визнанні за нею права власності на автомобіль, тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання за ОСОБА_2 і ОСОБА_1

в порядку поділу спільного майна подружжя право власності по 1/2 частині за кожним спірного автомобіля.

Правильним також є висновок суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя меблів та побутової техніки, оскільки таке є майном придбане в період шлюбу та за спільні кошти подружжя, доказів придбання спірного майна за особисті кошти сторони не надали.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, тому що підстав для їх скасування немає.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого 2021 року у нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартири та її поділ, визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя меблів, техніки та її поділ, визнання права особистої приватної власності на автомобіль та зустрічних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартири та її поділ, визнання права особистої приватної власності на автомобіль залишити без змін.