розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ректора Харківського національного медичного університету Капустника Валерія Андрійовича на постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ректора Харківського національного медичного університету Капустника В. А. про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час незаконного відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що вона працює на посаді завідувача сектору інформаційних технологій Наукової бібліотеки Харківського національного медичного університету (НБ ХНМУ).

У листопаді 2021 року вона зіткнулася із грубим порушенням її конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало у тому, що від неї незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та безпідставно обмежили її право працівника щодо повноцінної роботи.

09 листопада 2021 відповідачем їй було вручено наказ № 1510/к, яким її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року, мотивуючи це тим, що вона відмовляється або ухиляється від обов`язкових профілактичних щеплень, що не відповідає дійсності.

Вважала, що в жодному документі, підписаному між нею та відповідачем, зобов`язання робити обов`язкові профілактичні щеплення з її боку немає, так само, які і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення її від роботи з підстав відсутності профілактичних щеплень.

Позивач вказувала, що законом не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від хвороби COVID-19. Щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим.

Окрім того, її, як працівника, не було повідомлено про зміну істотних умов праці. Наказ відповідача про відсторонення від роботи було вручено на наступний день після прийняття цього наказу.

Вважала, що у відповідача відсутні правові підстави примушувати її вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати її до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися та/або відсторонювати від роботи без збереження заробітної плати, а тому дії відповідача суперечать законодавству, зокрема, Конституції України (254к/96-ВР) , є незаконними та безпідставними.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ № 1510/к від 05 листопада 2021 року, виданий ХНМУ;

- поновити її на посаді завідувача сектором НБ ХНМУ з 08 листопада 2021 року;

- стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року у складі судді Семіряда І. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивач є працівником державного закладу вищої освіти та підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19. За відсутності у позивача протипоказань до вакцинації, роботодавець був зобов`язаний відсторонити її від роботи без збереження заробітної плати, що відповідає вимогам законодавства. На період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, що виключає підстави поновлення на роботі. Вимоги в частині стягнення невиплаченої заробітної плати задоволенню не підлягають, як похідні від законності оспорюваного наказу.

Суд першої інстанції виходив з відсутності порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки трудові правовідносини між сторонами не припинені, а обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини, із чим судова колегія повною мірою погодитись не може.

При цьому районний суд вважав, що ректор університету є неналежним відповідачем у зазначеній справі, оскільки відповідно до статуту ХНМУ ректор здійснює безпосереднє управління діяльністю університету, є представником університету, організовує діяльність університету, видає накази і розпорядження, укладає від імені університету договори, призначає на посаду та звільняє з посади. Тобто належним відповідачем у справі є саме університет.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року змінено в мотивувальній частині, виклавши її у редакції постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що закони України вимагають наявності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для того, щоб усунути від роботи працівника, який ухиляється від обов`язкового щеплення, що відносно ОСОБА_1 у справі не встановлено і суду не доведено. Отже, висновки суду першої інстанції, що відсторонення позивача від роботи здійснено з дотриманням встановленого законом порядку, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та не відповідають вказаним нормам права.

Посилання районного суду на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (1236-2020-п) , доповнену пунктом 41-6 постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 р. № 1096 (1096-2021-п) , та Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України 04 жовтня 2021 року № 2153, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 (z1306-21) , як правомірні підстави відсторонення позивача від роботи, не є правильними, оскільки таке втручання у право людини на працю, у тому числі можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, на підставі положень пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України, дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належить постанова Кабінету Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що позов ОСОБА_1 пред`явлено до неналежного відповідача - ректора ХНМУ Капусника В. А., який відповідно до статуту Харківського національного медичного університету, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2017 року № 1244, здійснює безпосереднє управління діяльністю Університету, є представником юридичної особи у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених Законом України "Про вищу освіту" (1556-18) і статутом університету.

Видавши оскаржуваний наказ від 05 листопада 2021 року № 1510/к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, ректор університету діяв в межах наданих йому статутом повноважень, у безпосередніх правовідносинах з позивачем він не перебував та самостійного процесуального статусу у справі не має.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд послався на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ректор Харківського національного медичного університету Капустник В. А., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Полтавського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ректора ХНМУ Капустника В. А. мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що закони України вимагають наявності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для того, щоб усунути від роботи працівника, який ухиляється від обов`язкового щеплення, що не встановлено відносно ОСОБА_1, як підстава для скасування рішення районного суду, є необґрунтованими.

Вважає, що відсторонювати від роботи мають право керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій без наявності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. При цьому посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) .

Також посилається на те, що неправильними є твердження суду апеляційної інстанції про те, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть застосовуватися при наявності Закону, оскільки це не відповідає принципам верховенства права та правової визначеності.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ректор Харківського національного медичного університету Капустник В. А. вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Фактичні обставини, встановлені судами

20 вересня 1999 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до Харківського національного медичного університету на посаду завідувача сектором бібліотеки, форма працевлаштування за основним місцем роботи, підрозділ бібліотека, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1, витягом з наказу № 160/л від 20 вересня 1999 року, довідкою № 376 від 10 листопада 2021 року (а. с. 11, 12-17,107).

11 жовтня 2021 року наказом в. о. ректора Харківського національного медичного університету "Про заходи з забезпечення виконання наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153" № 214-адмін, зокрема, оголошено співробітникам університету наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 (z1306-21) , що набирав чинності з 08 листопада 2021 року (а. с. 106).

04 листопада 2021 року ОСОБА_1 на ім`я ректора ХНМУ написала пояснювальну записку, у якій зазначила, що вона не зробила щеплення проти короновірусної інфекції COVID-19 у зв`язку з тим, що має високий титр антитіл до короновірусної інфекції після перенесеного захворювання на ковід у вересні 2021. З наказом МОЗ не згідна (а. с. 110).

Наказом ректора ХНМУ від 05 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи" № 1510/к ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, через відмову або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від COVID-19, або через ненадання в установленому порядку документів, що підтверджують вакцинацію від COVID-19 (в т. ч. однією дозою), одужання працівника від COVID-19 або медичного висновку (довідки) про наявність у пацієнта абсолютних протипоказань до вакцинації COVID-19 до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Підставами наказу зазначено: статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (1236-2020-п) , наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", наказ ХНМУ від 11 жовтня 2021 року № 214-адмін. "Про заходи з забезпечення виконання наказу МОЗ України від 04.10.2021", наказ ХНМУ від 05 листопада 2021 року № 237-адмін. "Про відсторонення від роботи працівників університету у зв`язку з введенням заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення короновірусної хвороби COVID-19", подання ректора з науково- педагогічної роботи ОСОБА_3 та начальника відділу кадрів ОСОБА_4 від 05 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи співробітника університету", акти про відсторонення від роботи (а. с. 18, 104-105).

08 листопада 2021 року заступником начальника відділу кадрів ОСОБА_7, провідним фахівцем відділу кадрів ОСОБА_5, фахівцем І категорії відділу кадрів ОСОБА_6 складено акт про те, що 08 листопада 2021 року ОСОБА_1, завідувач сектору інформаційних технологій відділу інформаційних технологій та комп`ютерного забезпечення Наукової бібліотеки була запрошена до службового приміщення відділу кадрів, де вказаними вище особами ознайомлена з наказом ХНМУ від 05 листопада 2021 року № 1510/к "Про відсторонення від роботи". Ознайомившись з наказом шляхом власного прочитання та після усного зачитання ОСОБА_7 змісту наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року у наголос ОСОБА_1 категорично відмовилась підписатись про ознайомлення з наказом після чого залишила службовий кабінет відділу кадрів (а. с. 112).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ректора Харківського національного медичного університету Капустника В. А. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає не повністю.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення коштів за час незаконного відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

При цьому позивач визначила ректора Харківського національного медичного університету Капустника В. А. відповідачем.

Районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов, зокрема, висновку про те, що позов подано до неналежного відповідача, а саме ректора Харківського національного медичного університету Капустника В. А.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на таке.

Відповідно до розділу 1 статуту ХНМУ університет є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, мати обов`язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

У розділі 5 статуту ХНМУ визначено статус та повноваження ректора університету. Зокрема, ректор університету здійснює безпосереднє управління діяльністю університету, є представником університету, організовує діяльність університету, видає накази і розпорядження, укладає від імені університету договори, призначає на посаду та звільняє з посади.

З 20 вересня 1999 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ХНМУ, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1, витягом з наказу № 160/л від 20 вересня 1999 року, довідкою № 376 від 10 листопада 2021 року.

Ректор Харківського національного медичного університету Капустник В. А. є посадовою особою ХНМУ, який представляє інтереси університету та вчиняє адміністративні та інші функції, відтак належним відповідачем у справі повинен бути саме ХНМУ, а не його посадова особа, яка, у даному випадку, підписала наказ про відсторонення.

У пункті 40 Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Оскільки належного відповідача - Харківського національного медичного університету позивачем не було залучено у встановленому ЦПК України (1618-15) порядку до участі у справі, суди не могли ухвалити рішення по суті заявлених вимог.

На зазначені порушення суд апеляційної інстанції уваги не звернув та помилково вдався до оцінки законності відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки, встановивши, що позов подано до неналежного відповідача, слід було відмовити у його задоволенні лише з цієї підстави.

При цьому Верховний Суд звертає увагу апеляційного суду, що саме з таких підстав, зокрема, відмова в позові як до неналежного відповідача і одночасне зазначення про законність дій відповідача, апеляційний суд змінив мотиви рішення районного суду. Проте повторив ті самі помилки.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ректора ХНМУ Капустника В. А. задовольнити частково, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.