розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Погорілим Олександром Валентиновичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову вказувала, що 16 лютого 2021 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого вона передала йому грошові кошти у розмірі 7 000 000 (семи мільйонів) доларів США, а він зобов`язався повернути вказану суму грошових коштів частинами, у визначеному розпискою порядку.

На підтвердження укладення договору позики від 16 лютого 2021 року відповідачем видано розписку на вказану суму, відповідно до якої він зобов`язався повернути грошові кошти частинами в наступному порядку: 2 500 000 доларів США повернути до 31 квітня 2021 року; 2 000 000 доларів США - протягом 2021 року; 2 500 000 доларів США - протягом 2021 року.

Станом на 11 жовтня 2021 року ОСОБА_2 не повернув борг, чим порушив виконання свого зобов`язання.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 184 310 000 грн, що еквівалентно 7 000 000 доларів США, та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 438 951,51 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 184 310 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 438 951,51 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір позики шляхом видачі відповідачем розписки, яка містить всі необхідні реквізити. ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань, тому з нього на користь позивача підлягає стягненню сума боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції спростував доводи ОСОБА_2 про те, що гроші у позику не передавалися, а були частиною домовленості про поділ у суді м. Барселона майна подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Погорілий О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 ..

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили справжню природу укладеного між сторонами договору позики, а саме те, що це був поділ спільного майна подружжя та встановлення режиму компенсаційних виплат, а не правовідносини за договором позики.

Суди не забезпечили повного та всебічного дослідження обставин справи, не надали правову оцінку доказам, а також тому факту, що кошти реально передані не були, тому договір фактично неукладений.

Вказує, що позивач не довела, що мала в особистій приватній власності 7 000 000 доларів і дати в борг чоловіку під час шлюбу спільні сумісні кошти не могла.

Також вказує на те, що апеляційний суд не повідомив належно відповідача про розгляд справи, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якових Є. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та не спростовують правильності оскаржуваних судових рішень, тому просить залишити їх без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Крім того, заявив клопотання про закриття касаційного провадження у справі, посилаючись на те, що немає підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки наведені заявником постанови Верховного Суду були прийняті у справах, які не є подібними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного від 07 листопада 2022 року відкрито провадження у справі та витребувано її із суду першої інстанції.

28 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача грошові кошти у розмірі 7 000 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути позивачу вказану суму грошових коштів.

На підтвердження укладення договору позики від 16 лютого 2021 року відповідачем видано розписку на вказану суму, відповідно до якої зобов`язався повернути грошові кошти частинами в наступному порядку: 2 500 000 доларів США повернути до 31 квітня 2021 року; 2 000 000 доларів США - протягом 2021 року; 2 500 000 доларів США - протягом 2021 року (а. с. 7).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 676/2027/17, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 691/262/15-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 531/152/19 та від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_2 вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Основні доводи ОСОБА_2 у запереченні на позов, в апеляційній та касаційній скаргах - це те, що суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити правові висновки. При цьому посилався на релевантні рішення судової практики судів вищої судової інстанції. Проте вказаних правових оцінок суди не зробили.

Верховний Суд погоджується що такі доводи ОСОБА_2 не знайшли свого відображення у судових рішеннях.

Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду тривалий час неодноразово наголошували на тому, що, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Це, зокрема, постанови Верховного Суду України: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16; постанови Великої Палати Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, провадження № 14-465цс18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, провадження № 14-360цс19; постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 308/3824/16, провадження № 61-24543св18, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052св21 та багато інших.

При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов`язком повернення (див.: постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052св21).

Згідно з письмовою розпискою великі грошові кошти (7 000 000 доларів США) передавалися в Королівстві Іспанія, м. Барселона. І суди не дослідили, як в цій країні законодавством регулюються відносини щодо передачі такої великої суми коштів, не через банківську установу (а з рук в руки), який існує у цій країні фінансовий моніторинг тощо, про що буде зазначено у цій постанові нижче.

Натомість, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 265, 382 ЦПК України не дали відповіді на такі доводи ОСОБА_2. У порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК не врахували наведені вище висновки Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права. При цьому суди формально послалися на одну постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, провадження № 14-465цс18, лише в контексті ознак договору позики (розписки), без аналізу, дослідження та оцінки доводів ОСОБА_2 щодо справжньої природи договору позики. Суди попередніх інстанцій у цій частині доводів обмежилися однією фразою про те, що розписка ОСОБА_1 від 16 лютого 2021 року про відмову від майнових претензій у разі повернення ОСОБА_2 боргу, не свідчить про відсутність факту передачі коштів у позику.

Разом з тим, ОСОБА_2 посилався на те, що справжня природа правовідносин сторін - це поділ спільного майна подружжя та встановлення режиму компенсаційних виплат, а не правовідносини позики. При цьому він наводив на підтвердження своїх доводів: відповідне рішення суду № 16 міста Барселони (сім`я) Королівства Іспанія від 29 березня 2021 року, питання щодо надання дозволу на виконання якого перебувало на розгляді у районному суді міста Одеси; підписану сторонами регуляторну угоду від 16 лютого 2021 року, тобто у день видачі письмової боргової розписки і на цей день між сторонами вже існували інші правовідносини; розписку ОСОБА_1 від 16 лютого 2021 року (день написання розписки) відповідного змісту; місце виконання зобов`язання - інша держава тощо.

Наведені вище правові висновки судів касаційної інстанції, які мають судами враховуватися, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, не надали належної правової оцінки договору позики (розписці), не встановили його справжню правову природу, не надали обов`язкові відповіді на кожен аргумент сторони у справі ОСОБА_2, а тому висновки судів є передчасними.

Крім того, судові рішення щодо застосування статті 625 ЦК України взагалі не містять ні дати, з якої стягнуто кошти за прострочення виконання грошового зобов`язання, ні відповідного розрахунку, що позбавляє суд касаційної інстанції перевірити стягнуту суму.

Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно з пунктом 16 частини першої статті 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є позикодавець - за договором позики.

Установлено, що договір позики від 16 лютого 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено за межами України (м. Барселона, Іспанія) й сторонами не було погоджено право якої держави підлягає застосуванню до цього договору (том 1, а. с. 7).

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами правочину, містять іноземний елемент - юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Для вирішення питання, яким правом регулюються відповідні правовідносини між сторонами, з огляду на викладені норми міжнародного приватного права, встановленню підлягало місце проживання позикодавця за договором позики

Сторони договору не визначили право якої країни застосовується при тому, що об`єкт правовідносин - кошти, передавалися (за змістом розписки) у Іспанії (м. Барселона).

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій не встановили, чи має ОСОБА_1, як позикодавець, зареєстроване місце проживання на території України, а, відповідно, чи підлягає застосуванню право України до спірних правовідносин.

При цьому, на застосуванні вказаного Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , наполягав ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву (а. с. 58-65), у апеляційній скарзі (а. с.192-199). У порушення вимог статей 265, 382 ЦПК України ні районний суд, ні апеляційний суд цим доводам оцінки не надали. Зазначене є також доводами касаційної скарги ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не встановивши обставину, від якої залежить правильне вирішення справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка подана його представником - адвокатом Погорілим Олександром Валентиновичем - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 рокускасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.