розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2021 року у складі судді Лукінової К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів:

Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що 18 жовтня 2009 року приблизно о 03:00 годині ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки "ВАЗ 2101", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Кошеєва

в с. Військовому Солонянського району Дніпропетровської області та маючи об`єктивну можливість встановити пішохода, який рухався по проїзній частині у попутному з нею напрямку, однак різко перемістився у напрямку смуги руху автомобіля, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду пішохода, та змінивши напрямок руху керованого нею транспортного засобу, допустила зіткнення з автомобілем марки "Фольксваген Транспортер", днз НОМЕР_2, який стояв за межами проїзної частини дороги.

В момент зіткнення біля задньої частини автомобіля "Фольксваген Транспортер" перебували громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким внаслідок інерційного пересування відносно своєї осі вказаного транспортного засобу були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, при цьому потерпіла ОСОБА_3, яка є рідною донькою ОСОБА_1, від отриманих ушкоджень померла.

За фактом цієї ДТП було порушено кримінальну справу за частиною другою статті 286 КК України, у якій ОСОБА_1 була залучена як потерпіла.

21 лютого 2020 року вироком Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та призначено покарання, задоволено цивільний позов потерпілих.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року клопотання захисника Марголіна В. Г. про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності було задоволено, а відповідача звільнено від кримінальної відповідальності. Цивільні позови потерпілих було залишено без розгляду.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду

від 22 квітня 2020 року залишено без змін.

Внаслідок вчинення ОСОБА_2 інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, ОСОБА_1 була завдана моральна шкода, яку позивачка оцінює в 2 500 000,00 грн.

Посилаючись на норми статей 23, 1167, 1168, 1187 ЦК України, а також вказуючи на те, що 18 жовтня 2021 року виповниться 12 років з моменту ДТП, яка забрала життя 21-річної доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_6, відповідачка, яка скоїла ДТП у стані алкогольного сп`яніння, до теперішнього часу не надала жодної матеріальної допомоги сім`ї загиблої і взагалі уникла кримінальної відповідальності за злочин, відповідачка не понесла жодного покарання і продовжує жити повноцінним життям, наче нічого страшного в її житті не відбулось.

Така поведінка відповідачки протягом всіх цих довгих років спричиняла ОСОБА_1 нестерпних душевних страждань, які вона продовжує відчувати до теперішнього часу. Боротьба за те, щоб винна у смерті доньки особа понесла покарання тривала десятиріччя і була абсолютно безрезультатною. Усі ці роки ОСОБА_1 була вимушена страждати, втратила психологічне і фізичне здоров`я, втратила надію на майбутнє і віру у справедливість. Позивачка страждає від емоційних спалахів, пригніченості, дратівливості, що впливає не тільки на її життя, а й на життя її близьких людей та знайомих. Заподіяну моральну шкоду та моральні страждання, які ОСОБА_1 понесла у зв`язку з раптовою загибеллю своєї доньки ОСОБА_3 внаслідок ДТП, відшкодувати адекватно та в повному обсязі в матеріальній формі неможливо, але суму, яка б могла частково відшкодувати моральні страждання ОСОБА_1 і яка б змусила винну у скоєнні ДТП відповідачку частково понести хоча б якусь відповідальність за скоєний злочин, позивачка оцінює в 2 500 000,00 грн.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від15 червня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, в

сумі 1 000 000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що враховуючи душевні страждання позивачки, які не припиняються з часом і на сьогоднішній день, вона відчуває біль, який неможливо заглушити, тугу за дитиною, яка ніколи не полишає позивачку, відчай і безсилля через невиправність ситуації, а також ставлення відповідачки до скоєного, а саме невизнання вини, відсутність щонайменшого бажання у будь-який спосіб полегшити душевні страждання позивачки шляхом вибачень, добровільного часткового відшкодування моральної шкоди, надання їй допомоги тощо, наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 000,00 грн, що є справедливим та таким, що зможе відповідати завданим моральним стражданням позивачки та відновить її порушені права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили наявності причинного зв`язку між діями

ОСОБА_2 та настанням ДТП, яке сталося 18 жовтня 2009 року, і отриманням ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, від яких вона померла. Відповідачка керувала автомобілем марки "ВАЗ 2101", д.н.з. НОМЕР_1, а тілесні ушкодження ОСОБА_3 спричинені автомобілем марки "Фольксваген Транспортер", д.н.з. НОМЕР_2 . Отже судами попередніх інстанцій безпідставно стягнено з відповідачки в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн.

Не погоджується і з висновком судів про те, що душевні страждання

ОСОБА_1, у тому числі обумовлені ставленням відповідачки до загибелі ОСОБА_3 внаслідок ДТП, а саме невизнанням

ОСОБА_2 вини у загибелі доньки ОСОБА_1 . Вважає, що норми Конституції України (254к/96-ВР) та іншого законодавства України не покладають на відповідача обов`язок визнавати себе винною у загибелі доньки позивачки.

Також зазначає, що в межах кримінального провадження від 05 квітня

2013 року за №120130000000171 щодо обвинуваченої ОСОБА_2 судами винесено законні і обґрунтовані рішення, а тому незгода потерпілої ОСОБА_1 з цими рішеннями не є підтвердженням її душевних страждань та підставою для стягнення на її користь моральної шкоди.

Щодо оцінки моральних страждань ОСОБА_1, вважає, що стан її сприйняття оточуючого світу, її відчуття, які вона пережила та продовжує переживати, стан її страждань у зв`язку з загибеллю її доньки не було встановлено та оцінено фахівцем в області психології та психіатрії, зокрема шляхом проведення судово-психологічної експертизи та судово-психіатричної експертизи.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з копією свідоцтва про смерть від 19 жовтня 2009 року ОСОБА_3, яка була донькою позивачки ОСОБА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено їй покарання у виді шести років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 та на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 2 500 000,00 грн кожному.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року клопотання захисника задоволено, вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2020 року щодо ОСОБА_2 скасовано, кримінальне провадження за №120130400000000171 від 05 квітня 2013 року на підставі пункту 4 частини першої статті 49 КК України та пункту 1 частини другої статті 284 КПК України закрито. Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 286 КК України на підставі пункту 4 частини першої статті 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

Згідно з ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року та вищевказаного вироку встановлено, що ОСОБА_2 18 жовтня 2009 року приблизно о 03.00 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ 2101", р/н НОМЕР_1, який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу належав ОСОБА_9, рухалася по проїзній частині вул. Кощеєва в с.Військове Солонянського району Дніпропетровської області, де під час виникнення небезпеки для руху у вигляді невстановленого пішоходу, який рухаючись по проїзній частині у попутному напрямку різко перемістився у напрямку смуги руху автомобіля "ВАЗ 2101", р/н НОМЕР_1, маючи об`єктивну можливість його виявити, не вжила негайних заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду невстановленого пішохода, внаслідок чого, в районі під`їзної дороги до домоволодіння №1, змінивши напрямок руху керованого нею транспортного засобу, допустила зіткнення із задньою частиною автомобіля "Фольксваген Транспортер", р/н НОМЕР_2, який стояв за межами проїзної частини поблизу вказаного домоволодіння праворуч, по ходу руху автомобіля "ВАЗ 2101" під керуванням

ОСОБА_2 . В момент зіткнення із автомобілем "Фольксваген Транспортер" в безпосередній близькості від його задньої частини перебували ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким внаслідок інерційного пересування відносно своєї осі автомобіля "Фольксваген Транспортер" були спричинені тілесні ушкодження. Своїми діями водій

ОСОБА_2 грубо порушила вимоги пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, порушення якого знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Невиконання вищевказаного пункту ПДР (1306-2001-п) України ОСОБА_2 призвело до даної ДТП, в результаті якої ОСОБА_3 спричинені тілесні ушкодження, які в своїй сукупності перебувають в причинному зв`язку з настанням смерті та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя на момент спричинення та як ті, що в даному випадку спричинили смерть потерпілої.

Апеляційним судом відповідно до статті 285 КПК України ОСОБА_2 роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави, яка не є реабілітуючою, а також право на розгляд апеляційних скарг, поданих захисником в її інтересах та прокурором, зміст та вимоги яких також оголошені судом апеляційної інстанції, на що обвинувачена ОСОБА_2 надала свою згоду саме на першочерговий розгляд клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, підтвердивши, що їй зрозуміла суть обвинувачення, так і підстава звільнення від кримінальної відповідальності, яка не є реабілітуючою, на що надала свою згоду.

Постановою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року касаційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_5 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня

2020 року щодо ОСОБА_2 - без змін.

Цією постановою було встановлено, що в ході апеляційного розгляду захисник також просив застосувати до обвинуваченої положення пункту 4 частини першої статті 49 КК України та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України. Даний факт підтверджується технічним записом судового засідання від 22 квітня

2020 року. Дотримуючись вимог, передбачених статтями 284- 286 КПК України, апеляційний суд розглянув вищевказане клопотання захисника та обґрунтовано звільнив обвинувачену ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності. При цьому судом було враховано думку самої обвинуваченої, яка підтримала клопотання свого захисника про звільнення її саме від кримінальної відповідальності та просила застосувати до неї положення статті 49 КК України.

З урахуванням того, що провадження щодо ОСОБА_2 закрито на нереабілітуючих підставах, потерпіла має право звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства. Таке право роз`яснено потерпілій і в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Осадча та інші проти України" (заява №55896/10 та 6 інших заяв) від 11 березня

2021 року було задоволено заяву №38653/18 пані ОСОБА_1 щодо порушення статті 2 Конвенції і застосовано справедливу сатисфакцію, стягнуто 3000,00 Євро моральної шкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Встановивши, що ОСОБА_3 була донькою позивачки ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заподіяна позивачці моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_3 підлягає відшкодуванню відповідачкою, як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки остання у судовому засіданні не довела, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Доводи касаційної скарги відповідачки про те, що суди не надали належної оцінки тому, що вона невинна у смерті ОСОБА_3, оскільки керувала автомобілем марки "ВАЗ 2101", д.н.з. НОМЕР_1, а тілесні ушкодження

ОСОБА_3 спричинені автомобілем марки "Фольксваген Транспортер", д.н.з. НОМЕР_2, є безпідставними, оскільки суди встановили вказані обставини та правильно застосували норми статей 1167, 1187 ЦК України, відповідно до яких особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а моральна шкода відшкодовується особі, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. При цьому умисел потерпілого не доведено.

Крім того, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

Апеляційним судом враховано, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано здоров`ю особи (постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14 січня 2019 року; №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року; №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року; №126/1439/17 від 01 лютого

Вказані висновки викладені також і у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 350/1425/17 (провадження № 61-38123св18), у зв`язку із чим доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно питання застосування норми права у подібних правовідносинах, є безпідставними.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зокрема й щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачці, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Зокрема, судами попередніх інстанції враховано характер душевних страждань позивача, яка втратила доньку, істотності вимушених змін у її житті, погіршення стану її здоров`я через душевні хвилювання викликані смертю близької людини, ступень вини водія, яка скоїла тяжкий злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, порушивши Правила дорожнього руху, а також враховано вимоги розумності і справедливості, у зв`язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.