розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 травня 2022 року у складі судді Чішман Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України

в Житомирській області та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є потерпілою

від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, має інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, та перебуває

на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, де отримує пенсію відповідно до положень статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Із 01 січня 2015 року вказану норму викладено в новій редакції згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (76-19) . Зокрема, частиною п`ятою статті 54 зазначеного Закону України передбачено, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсій визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань. Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року (v102p710-21) у справі

№ 3-333/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року.

При цьому, у своєму рішенні Конституційний суд зазначив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 вказаного Закону України, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок

дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону України

від 28 грудня 2014 року.

ОСОБА_1 вказувала, що внаслідок застосування закону, який був визнаний неконституційним, їй спричинено матеріальну шкоду внаслідок недоотриманих пенсійних виплат у розмірі 716 403,65 грн у період з 01 січня 2015 року до 30 червня 2021 року.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на її користь 716 403,65 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 23 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду

від 01 лютого 2023 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Судові рішення мотивовані тим, що вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 750/1668/17, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц

та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира

від 23 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 01 лютого 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами першої

та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до частини п`ятої

статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Враховуючи зазначену норму, оскільки заявник у позові

не просить вирішити публічно-правовий спір, то вважає, що її позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законом,

що визнано неконституційним, мають розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Заявник вважає, що залишення без змін оскаржуваних судових рішень призведе до позбавлення її права на справедливий розгляд справи

та порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із цим ОСОБА_1 заявила клопотання про передачу цієї справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року

у справі № 757/63985/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, а також

у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі

№ 400/4436/20, від 14 вересня 2022 року у справі № 552/741/22,

від 14 грудня 2022 року у справі № 295/15069/21 та від 25 січня 2023 року

у справі № 295/17385/21.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Аналіз клопотання ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за її позовом до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, свідчить про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія судді дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою з ІІ групою інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, та є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 1 категорії (а. с. 5, 6).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Овруцькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію

по інвалідності згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12)

З 01 липня 2021 року ОСОБА_1 отримує пенсію в розмірах, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб".

Відповідно до частини третьої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII (76-19) , яка набрала чинності з 01 січня 2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії

у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено у Порядку обчислення пенсії № 1210, зі змінами.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня

2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) підпункту 13

пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (76-19) , визнано такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (76-19) щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю,

що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Встановлено,

що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону у редакції Закону № 76-VIII (76-19) . Конституційний Суд України у своєму Рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII (76-19) .

Вказані положення статті 54 Закону № 796-XII втратили чинність з 07 липня 2021 року.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що

їй завдана майнова шкода, яка складається із неодержаних нею доходів (пенсійних виплат), які можна було б реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування статті 54 Закону України "Про статус

і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII), якби її право не було порушене застосуванням до неї визнаного неконституційним правового акта.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права,

а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Також суд вказав, що у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17, від 03 липня 2019 року

та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 сформульовано висновок про те, що спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади

як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків

не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Судами встановлено, що позов у цій справі пред`явлено до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Державної казначейської служби України, які є суб`єктами владних повноважень, щодо відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих позивачем пенсійних виплат.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин

у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка

в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є,

як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають

у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи,

що виникають із приватноправових відносин.

У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено,

що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках

їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних

з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона

у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначено, що: "до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб

з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу,

як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень".

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна

чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами

і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою

у встановленому законом порядку.

У пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону

в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими,

що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказано, що: "ОСОБА_1

у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150,00 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня

як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально

міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві

та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (2456-17) не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду

на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами

у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах № 757/63985/16 (постанова від 04 березня 2020 року), №0520/17342/18 (постанова від 09 лютого 2021 року), №0686/23445/17 (постанова

від 05 червня 2019 року)".

У справі, що переглядається, ОСОБА_1, звертаючись до суду із позовом, вказала на те, що їй завдано шкоду дією закону, який визнано неконституційним.

Предметом спору є майнова шкода, розмір якої дорівнює розміру недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою

статті 54 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом

є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зариваючи провадження у справі, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір повинен розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, оскільки предметом спору є майнова шкода, розмір якої позивач визначає розміром недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Відповідачем за такими вимогами є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.

Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок щодо юрисдикції спору викладено також

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року

у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 03 липня

2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) та інш.

Також аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 295/15069/21-ц (провадження

№ 61-6402св22), від 25 січня 2023 року у справі № 295/17385/21 (провадження № 61-11824св22) та від 08 лютого 2023 року у справі

№ 751/6418/21 (провадження № 61-9856св22).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,

а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання,

чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає

зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ

від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій