Позовна заява мотивована тим, що відповідно до кредитного договору № 014/0076/74/70061 від 08 лютого 2007 року) відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль") було надано громадянину ОСОБА_2 кредит у сумі 101 000,00 доларів США строком до 08 лютого 2027 року із сплатою 14,75 % річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати усі інші зобов`язання в порядку та строки, визначенні договором.

Додатковою угодою № 2 до кредитного договору було встановлено, що забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, комісій, а також неустойок, відшкодування збитків у зв`язку із порушенням умов даного договору та інших витрат банку, пов`язаних з одержанням виконання, виступає іпотека майнових прав на об`єкт нерухомості, що виникне у майбутньому та придбається ОСОБА_2 за договором № 11 від 31 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та (продавець) будівельним управлінням - 463 ВАТ "Чорноморгідробуд", а саме житлова квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зобов`язаний у тридцятиденний строк із дня реєстрації права власності на об`єкт нерухомості у відповідності з вимогами чинного законодавства України надати банку для ознайомлення оригінали документів стосовно права власності на об`єкт нерухомості.

Банк повністю та в строки виконав зобов`язання по даному кредитному договору, видавши позичальнику кошти в розмірі 101 000,00 доларів США готівкою.

Боржник ОСОБА_2 не виконував умови пункту 5.1 кредитного договору щодо часткового погашення кредиту щомісячно до 10 числа кожного місяця та оплати відсотків за фактичне використання кредитних коштів щомісячно до 10 числа кожного місяця.

Згідно із пунктом 6.5. кредитного договору у випадку невиконання боржником умов цього договору кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції.

Відповідно до пункту 10.1. кредитного договору за порушення строків повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Станом на 22 червня 2009 року заборгованість боржника - ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором № 014/0076/74/70061 від 08 лютого 2007 року складає: заборгованість за кредитом - 98 420, 99 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 749 653 грн; заборгованість за відсотками - 1 073,87 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 8 179,45 грн; заборгованість за простроченими відсотками - 15 569,45 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 118 589,39 грн; нарахована пеня - 15 357,56 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 116 975,49 грн.

У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору: несплатою періодичних платежів на погашення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами та вимоги про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором банк був змушений звернутися до Малиновського районного суду м. Одеси із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором.

29 листопада 2013 року Малиновським районним судом м. Одеси (справа № 521/3772/13-ц) задоволено позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в повному обсязі, а саме: стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 014/0076/74/70061 від 08 лютого 2007 року в розмірі 130 421,87 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 993 397,33 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 98 420,99 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 749 653,00 грн; заборгованість за відсотками - 1 073,87 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 8 179,45 грн; заборгованість за простроченими відсотками - 15 569,45 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 118 589,39 грн; нарахована пеня - 15 357,56 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 116 975,49 грн, на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та стягнуто з ОСОБА_2 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Зазначене рішення суду набрало законної сили.

Однак ОСОБА_2 не виконав вищезазначене рішення суду в добровільному порядку, виконавчі листи були передані на примусове виконання до першого Малиновського ВДВС Одеського МУЮ та 01 червня 2012 року відкрито виконавче провадження.

Проте, в ході підготовки документів до проведення виконавчих дій згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 257988621 від 24 травня 2021 року банку стало відомо, що 20 квітня 2013 року шляхом укладення договору дарування № 1438, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А., майно - житлова квартира загальною площею 73,8 кв. м, житловою площею 38,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, була відчужена громадянину України ОСОБА_1 .

Отже, вищевказане судове рішення фактично не може бути виконано, оскільки громадянин України ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про невиконані зобов`язання за кредитним договором, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Вважало, що укладений договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки він є фіктивним, який було укладено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника, а тому в силу статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю.

Враховуючи вищевикладене просило суд визнати недійсним договір дарування від 20 квітня 2013 року за № 1438, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А., житлової квартири загальною площею 73,8 кв. м, житловою площею 38,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2022 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування від 20 квітня 2013 року № 1438, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А., житлової квартири загальною площею 73,8 кв. м, житловою площею 38,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що воля сторін оспорюваного правочину була направлена не на настання правових наслідків укладення такого договору, а на уникнення звернення стягнення на належне на праві власності ОСОБА_2 нерухомого майна, тому наявні підстави для визнання такого правочину недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивачем не доведено, що оспорюваний правочин порушує його права та охоронювані законом інтереси, наявність умислу сторін правочину і те, що сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину. Також судом зазначено, що спірна квартира не є предметом договору іпотеки, тому права і законні інтереси банку не можуть бути порушені укладенням спірного правочину.

Крім того, апеляційний суд вказав, що визначення ОСОБА_2 у якості третьої особи є помилковим, оскільки вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування стосується також прав та обов`язків дарувальника, таким чином, суд дійшов висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Райффайзен Банк".

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "Райффайзен Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св19, від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, провадження № 61-1272св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник, відчужуючи належну йому на праві власності квартиру, був обізнаний про розгляд справи за позовними вимогами банку до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором ще з 2009 року. Також позичальник був обізнаний про заочне рішення у справі № 521/3772/13-ц, яке набрало законної сили, за яким з останнього на користь банку була стягнута заборгованість за кредитним договором.

Таким чином, на думку заявника, ОСОБА_2 міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання рішення суду, на час укладення договору дарування.

Заявник вказує, що договір дарування не може використовуватись учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Посилається на те, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним правочином, який вчинено на шкоду кредитору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу АТ "Райффайзен Банк" від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 січня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до АТ "Райффайзен Банк" та просив надати йому кредит в сумі 100 000 доларів США на придбання квартири.

31 січня 2007 року в заяві-анкеті позичальник ОСОБА_2 власноручно зазначив: відомості про кредит, особисті відомості про позичальника та його сім`ю; соціальний стан; фінансово-майновий стан; клієнтську та кредитну історію позичальника, ділову репутацію та додаткову інформацію.

08 лютого 2007 року між АТ "Райффайзен Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/0076/74/70061, згідно із пунктом 1.1. якого кредитор надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 101 000 доларів США.

Кредит надається на 240 місяці з 08 лютого 2007 року по 08 лютого 2027 року включно (пункту 1.2. кредитного договору).

Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору кредитні кошти призначені на купівлю житла на первинному ринку.

08 лютого 2007 року між АТ "Райффайзен Банк" та ОСОБА_2 було укладено: Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 014/0076/74/70061 від 08 лютого 2007 року; Додаткову угоду № 2 до кредитного договору №014/0076/74/70061 від 08 лютого 2007 року. Зазначені додаткові угоди є невід`ємною частиною кредитного договору № 014/0076/74/70061 від 08 лютого 2007 року.

З моменту укладення кредитного договору, а саме з 08 лютого 2007 року у позичальника виниклозобов`язання щодо виконання його умов.

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору банк був вимушений звернутись до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитом.

29 листопада 2013 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси по справі № 521/3772/13-ц позов АТ "Райффайзен Банк" про стягнення заборгованості за кредитом задоволено в повному обсязі.

Суд вирішив: "Стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 014/0076/74/70061 від 08 лютого 2007 року в сумі 130 421, 87 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 993 397,33 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 98 420,99 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 749 653 грн; заборгованості за відсотками - 1 073,87 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 8 179,45 грн; заборгованості за простроченими відсотками - 15 569,45 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 118 589,39 грн; нарахована пеня - 15 357,56 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 116 975,49 грн, на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Стягнуто з ОСОБА_2 витрати пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 1 700 грн та ІТЗ в сумі 250 грн на користь АТ "Райффайзен Банк"".

Постановою Одеського апеляційного суду по справі №521/3772/13-ц від 25 березня 2021 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2013 року про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

20 квітня 2013 року шляхом укладення договору дарування № 1438 посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А., майно - житлова квартира загальною площею 73,8 кв. м, житловою площею 38,7 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, була відчужена громадянину України ОСОБА_1 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року по справі №521/3772/13-ц встановлено: "В справі 09 червня 2010 року ухвалено заочне рішення про задоволення позову, яке за заявою відповідача скасовано 13 березня 2013 року. Повторно заочне рішення ухвалено 29 листопада 2013 року, останнє рішення звернуте до примусового виконання та виконувалось, апеляційну скаргу відповідачем на рішення подано лише після постановлення судом 20 серпня 2019 року за поданням виконавця ухвали про тимчасове обмеження боржника (відповідача) у праві виїзду за межі України.

Позов до суду подано 08 липня 2009 року, провадження у справі відкрито 10 липня 2009 року; про пред`явлення до суду позову та відкриття провадження у справі ОСОБА_2 було відомо; він особисто отримав 30 жовтня 2009 року кореспонденцію суду та був присутнім в судовому засіданні 09 лютого 2010 року; після перестав отримувати кореспонденцію суду та з`являтися до суду, направлена кореспонденція суду поверталась з відмітками пошти "за спливом строку зберігання"; суд ухвалив 09 червня 2010 року заочне рішення.

Із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_2 звернувся до суду 15 лютого 2013 року, суд заяву задовольнив в судовому засіданні 13 березня 2013 року за участю представника позивача АТ "Райффайзен Банк Аваль" Кузнецової Т. В. та представника відповідача ОСОБА_2, заочне рішення скасував та призначив справу до розгляду в загальному порядку у судовому засіданні на 19 квітня 2013 року.

Аналіз матеріалів справи, яка в провадженні суду знаходиться з липня 2009 року, в якій двічі суд першої інстанції ухвалював заочне рішення, приймав інші процесуальні документи щодо виконання судового рішення тощо, вказує на те, що відповідач, зловживаючи процесуальними правами, отримання надісланої на адресу його постійного місця проживання кореспонденцію та на зазначену ним у заявах до суду адресу тощо на протязі більше десяти років ігнорує. При цьому відповідач та його представники адвокати мають вільний доступ до сайтів суду першої та апеляційної інстанції, сайту "Судова влада", де інформація щодо справи наявна завчасно та в повному обсязі, з огляду на що, суд вважає, що відповідач та його представники адвокати знали як про судові засідання в суді першої інстанції, так і про судові засідання в суді апеляційної інстанції, але умисно такі ігнорували. Після скасування у 2013 році за заявою відповідача ухваленого 09 червня 2010 року заочного рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 знову перестав цікавитися справою, а ж до поки не був обмежений у праві виїзду за межі України. Судове рішення наразі не виконано. Зловживання відповідачем процесуальними правами має місце і досить тривалий час. Судом першої та апеляційної інстанції вжито всіх передбачених діючим процесуальним кодексом заходів для того, щоб учасники процесу реалізували належні права. Встановлене судом зловживання процесуальними правами спростовує доводи скарги щодо порушення судом норм процесуального права як підстави для скасування ухваленого судом 29 листопада 2013 року судового рішення".

На наступний день після скасування заочного рішення, а саме 20 квітня 2013 року спірну квартиру було відчужено, шляхом укладення договору дарування № 1438, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовою Т. А. У справі, яка розглядається, встановлено, що ОСОБА_2, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно ОСОБА_1, був обізнаний про невиконане ним грошове зобов`язання за кредитним договором.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із вказаним позовом, АТ "Райффайзен Банк" вказувало, що оспорюваний договір дарування квартири є правочином, який вчинено на шкоду кредитору.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20 (провадження № 61-7390св22).

Судами встановлено, що 20 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_3, за умовами якого ОСОБА_2 подарував вказану квартиру ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З постанови Одеського апеляційного суду від 25 березня 2021 року по справі № 521/3772/13-ц за позовом АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, якою залишено без змін заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2013 року, вбачається:

позов до суду подано 8 липня 2009 року, провадження у справі відкрито 10 липня 2009 року; про пред`явлення до суду позову та відкриття провадження у справі ОСОБА_2 було відомо; він особисто отримав 30 жовтня 2009 року кореспонденцію суду та був присутнім в судовому засіданні 09 лютого 2010 року; після перестав отримувати кореспонденцію суду та з`являтися до суду, направлена кореспонденція суду поверталась з відмітками пошти "за спливом строку зберігання"; суд ухвалив 09 червня 2010 року заочне рішення;

із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_2 звернувся до суду 15 лютого 2013 року, суд заяву задовольнив в судовому засіданні 13 березня 2013 року за участю представника позивача АТ "Райффайзен Банк Аваль" - Кузнецової Т. В. та представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, заочне рішення скасував та призначив справу до розгляду в загальному порядку в судовому засіданні на 19 квітня 2013 року;

19 квітня 2013 року в судове засідання відповідач ОСОБА_2, його представник ОСОБА_3 чи інший представник не з`явились, суд відклав розгляд справи на 7 червня 2013 року;

07 червня 2013 року в судове засідання відповідач ОСОБА_2 (повістку отримав 29 квітня 2013 року), його представник ОСОБА_3 чи інший представник не з`явились, представник ОСОБА_3 подав клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на участь в іншій справі; суд відклав розгляд справи на 09 вересня 2013 року;

09 вересня 2013 року в судове засідання відповідач ОСОБА_2, його представник ОСОБА_3 чи інший представник не з`явились, суд відклав розгляд справи на 07 жовтня 2013 року;

07 жовтня 2013 року в судове засідання судове засідання відповідач ОСОБА_2, його представник ОСОБА_3 чи інший представник не з`явились, суд відклав розгляд справи на 29 листопада 2013 року;

29 листопада 2013 року в судове засідання відповідач ОСОБА_2 (повістка повернулася з відміткою пошти "за спливом строку зберігання"), його представник ОСОБА_3 чи інший представник не з`явились, суд ухвалив заочне рішення;

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2013 року звернуте до виконання та виконувалось.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Таким чином, з наведеного вбачається, що ОСОБА_2 був обізнаний щодо ініціювання банком позову про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, отримував судову кореспонденцію, подавав заяви про перегляд заочного рішення, оскаржував останнє заочне рішення в апеляційному порядку.

Як вказувалось вище та встановлено судами під час розгляду справи, після скасування місцевим судом 13 березня 2013 року заочного рішення від 09 червня 2010 року, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .

Отже, вбачається, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна на користь свого батька у ОСОБА_2 був непогашений борг за кредитним договором, кредитором ініційований судовий спір, про який відомо було боржнику, а отже останній є боржником по відношенню до позивача щодо повернення грошових коштів. Крім того, доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_2 наявне інше майна, за рахунок якого можливо було б виконати рішення суду, матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, вказуючи на відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, не врахував, що відчужуючи спірне майно ОСОБА_2 був обізнаний про звернення позивача до суду із позовом до нього про стягнення заборгованості, ухвалення заочного рішення на користь банку, а отже міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення, шляхом звернення стягнення на майно.

Разом із тим, ОСОБА_2 після скасування заочного рішення від 09 червня 2010 року та закінчення виконавчого провадження постановою державного виконавця від 29 березня 2013 року щодо виконання вказаного заочного рішення подарував спірну квартиру своєму батьку 20 квітня 2013 року, а отже діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою попередження нівелювання негативних наслідків можливого в подальшому судового рішення про стягнення грошових коштів за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав вважати оспорюваний договір дарування від 20 квітня 2013 року фраудаторним правочином.

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити також наступне.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, АТ "Райффайзен Банк" визначило відповідачем у вказаній справі ОСОБА_1, а третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 .

Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову не до всіх співвідповідачів не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки залучення всіх співвідповідачів може бути здійснено в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові, якщо не залучені всі співвідповідачі за наявності обов`язкової співучасті. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів, їх склад й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Сторонами оспорюваного договору дарування є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

АТ "Райффайзен Банк" позовних вимог до ОСОБА_2 не пред`явив, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляв.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 570/1533/20 (провадження № 61-8068св21) вказано, що "у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них".

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежним складом відповідачів, оскільки позивач пред`явив позов лише до однієї сторони договору дарування - ОСОБА_1, а інша сторона договору була визначена позивачем в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 .

Таким чином, апеляційному суду слід було відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування лише через неналежний суб`єктний склад учасників справи.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, судове рішення апеляційного суду підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.