розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2022 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог банк посилався на таке.

28 грудня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNР0GK00000094, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 36 000,00 дол. США зі сплатою 12 %річних, строком дії до 28 грудня 2026 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 28 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № DNР0GK00000094, згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов`язань перед кредитором за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 10 травня 2016 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 102 470,34 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на 10 травня 2016 року становить 25 578 153,75 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 29 107,19 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 28 454,22 дол. США; заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом - 5 048,02 дол. США; пеня - 39 860,91 дол. США.

На виконання пункту 5 договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 позивач направив ОСОБА_2 письмову вимогу із зазначенням невиконаних позичальником зобов`язань за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094.

Відповідно до пункту 6 договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання зазначені у письмовій вимозі кредитора, протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання.

Вимогу ПАТ КБ "ПриватБанк" від 14 травня 2016 року ОСОБА_2 не виконала.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 102 470,34 дол. США, що за офіційним курсом НБУ (станом на 10 травня 2016 року) становить 25 578 153,75 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 29 107,19 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 28 454,22 дол. США; заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом - 5 048,02 дол. США; пеня - 39 860,91 дол. США.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 82 609,43 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 10 травня 2016 року становить 2 078 453,28 грн, з яких: 29 107,19 дол. США - заборгованість за кредитом, 28 454,22 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 5 048,02 дол. США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 20 000,00 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором кредиту.

У задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вирішуючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Водночас з огляду на те, що розмір пені значно перевищує розмір завданих банку збитків, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення суми пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1, з 38 860,91 дол. США до 20 000 дол. США, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Вирішуючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 почала виникати з квітня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся 17 червня 2016 року, то порука ОСОБА_2 припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що згідно з умовами кредитного договору від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 погашення заборгованості здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені цим договором. Тобто сторони кредитного договору встановили порядок виконання окремих зобов`язань із внесення щомісячних платежів, що входять до змісту зобов`язання за вказаним договором кредиту. Згідно з розрахунком заборгованості, прострочена заборгованість у позичальника почала виникати з 07 квітня 2009 року, а тому з вимогоюдо поручителя банк міг звернутися впродовж шести місяців з дати, визначеної для погашення кожного чергового платежу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити: позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 задовольнити; стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 82 609,43 дол. США.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій належно не дослідили умови договору кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094; договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 та розрахунок заборгованості.

Не звернули уваги на те, що згідно з пунктом 12 договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту, а тому дійшли помилкового висновку, що порука ОСОБА_2 припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Суди не врахували, що визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк припинення поруки застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту, до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання визначений кредитним договором до 28 грудня 2026 року, то пред`явлення кредитором вимог обраховується за кожну частину періодичного (щомісячного) платежу основного зобов`язання у 5 років, тобто строком дії поруки.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, безпідставно застосували до спірних правовідносин шестимісячний строк дії поруки та дійшли помилкового висновку про те, що порука ОСОБА_2 припинилася.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції, з чим помилково погодився апеляційний суд, безпідставно зменшив розмір судового збору, який підлягає стягненню на користь позивача. Суди не врахували, що у разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 759/6863/14-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14, від 28 квітня 2022 року у справі № 185/10409/15, від 24 травня 2022 року у справі № 754/11448/15; недослідження зібраних у справі доказів.

Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, а тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що 28 грудня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNР0GK00000094.

Відповідно до пункту 1.1 договору банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 28 грудня 2006 року до 28 грудня 2026 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30 000 дол. США для купівлі будинку, а також 6 000,00 дол. США для сплати страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбачених пунктами 1.3.1, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.

Сторони погодили період сплати з 22 до 30 числа кожного місяця. Щомісяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 393,82 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагородою, комісіями.

28 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № DNР0GK00000094, згідно з умовами якого вона зобов`язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов`язань перед кредитором за кредитним договором.

Станом на 10 травня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 102 470,34 дол. США, з яких: 29 107,19 дол. США - заборгованість за кредитом, 28 454,22 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 5 048,02 дол. США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 20 000,00 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором кредиту.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою 1054 ЦК України (435-15) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 550, частин першої, третьої статті 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.

Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду у справі № 202/781/14-ц, за наслідками розгляду якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року зазначила, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу.

Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 185/10409/15, від 24 травня 2022 року у справі № 754/11448/15, на які АТ КБ "ПриватБанк" також посилається у касаційній скарзі.

Згідно з пунктами 5, 6 договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені у письмовій вимозі кредитора, протягом п`яти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

Відповідно до пункту 12 договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту.

Зважаючи на наведене, обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що вирішуючи позовні вимоги банку до ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у згаданих постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц та Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14, від 28 квітня 2022 року у справі № 185/10409/15, від 24 травня 2022 року у справі № 754/11448/15, не дослідили умови договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094, не звернули уваги на те, що у зазначеному договорі сторони погодили, що порука припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту, а тому безпідставно застосували до спірних правовідносин шестимісячний строк припинення поруки та дійшли передчасного висновку про припинення поруки ОСОБА_2 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 2011/20950/12 зазначено, що: "зміна строку кредитування не змінює істотних умов договору поруки, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання. Порука припиняється через 5 (п`ять) років з дня настання терміну повернення кредиту (пункт 12 договору поруки), а змінюється тільки строк, від якого вказані 5 (п`ять) років поруки починають свій відлік (в даному випадку вони відраховуються не із серпня 2017 року - строку повернення кредиту, визначеного умовами кредитного договору, а з грудня 2008 року - після настання зміненого згідно з пунктом 7.1 договору строку виконання основного зобов`язання)".

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти на строк з 28 грудня 2006 року до 28 грудня 2026 року (пункт 1.1 кредитного договору від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094).

Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає іпотека домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до підпункту 2.3.3 пункту 2.3 кредитного договору від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у разі порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами цього договору. Зокремапри порушенні цільового використання коштів, банк має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. Згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену у повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші вимоги за договором.

Банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 1.1 цього договору, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.3 (підпункт 2.3.7 пункту 2.3 кредитного договору від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094).

Згідно з відомостями з відкритих джерел Єдиного державного реєстру судових рішень у жовтні 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 422/9859/12).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № DNP0GK00000094 від 28 грудня 2006 року у сумі 53 869,47 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 03 жовтня 2012 року становить 430 417,07 грн (29 025,66 дол. США - заборгованість за кредитом, 134 39,83 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 2 468,02 до. США - комісія, 8 395,96 дол. США - пеня), звернуто стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння АДРЕСА_2, шляхом продажу предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 28 грудня 2006 року № DNP0GK00000094) ПАТ КБ "Приватбанк" з укладанням від імені відповідача ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номера зазначеної земельної ділянки, загальною площею 300 кв. м, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 102 470,34 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 10 травня 2016 року становить 25 578 153,75 грн.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступила (див. постанову від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16)

Суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, зазначеного не врахував, неповно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зібраних у справі доказів не дослідив, висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України не врахував, а тому дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про припинення поруки ОСОБА_2 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права увагу не звернув, у порушення вимог статті 367 ЦПК України доводів апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" не перевірив, а тому дійшов помилкового висновку про залишення оскаржуваного судового рішення без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права на допущені судом першої інстанції недоліки увагу не звернув, доводів апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" не перевірив, не дослідив зібраних у справі доказів на предмет строку дії кредитного договору, договору поруки, розміру заборгованості, у межах якої несе відповідальність поручитель, а відповідно, не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України.

Указане є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд.

Під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції, необхідно врахувати висновки Верховного Суду, викладені у цій справі, належно перевірити доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк", дослідити умови кредитного договору від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094, договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094, наданий банком розрахунок заборгованості встановити коли відбулася зміна банком строку кредитування, чи виконане заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2013 року (справа № 422/9859/12). Встановлення зазначених обставин має вирішальне значення для правильного визначення початку перебігу п`ятирічного строку дії поруки, та суми заборгованості, яка підлягає стягненню з поручителя.

Cуду апеляційної інстанції також необхідно перевірити доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" щодо помилкового зменшеннясудом першої інстанції розміру судового збору, який підлягає стягненню на користь позивача.

Верховний Суд врахував тривалість розгляду цієї справи, проте констатує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.