Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 спільно проживала з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 . Позивач неодноразово намагалася отримати від відповідача дозвіл на виїзд дитини за кордон у її супроводі, для підвищення рівня світогляду дитини, покращення стану її здоров`я, фізичного, духовного та морального розвитку, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов`язків. Дитина часто хворіє застудними захворюваннями, для лікування та профілактики яких, за рекомендаціями лікарів, необхідно періодичне перебування дитини на морі. Проте, відповідач відмовляється надавати дозвіл на виїзд доньки за кордон.

Позивач просила:

надати дозвіл ОСОБА_1 на тимчасове багаторазове вивезення доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон для оздоровлення без дозволу (згоди) та супроводу батька дитини строк на 3 роки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2021 року позов задоволено.

Надано ОСОБА_1 дозвіл на тимчасове багаторазове вивезення доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон для оздоровлення, без дозволу, згоди та супроводу батька ОСОБА_2, строком на 3 роки.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, що батько дитини ОСОБА_2 не надає позивачу дозвіл на виїзд за кордон, тому з метою забезпечення інтересів дитини, її належного виховання, фізичного, духовного і морального розвитку, наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що судом першої інстанції надано такий дозвіл з дотриманням рівності прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, виходячи з принципів розумності, добросовісності, справедливості, з урахуванням того, що виїзд відповідатиме інтересу доньки, оскільки сприятиме їх фізичному, розумовому та духовному розвитку. Надання дозволу на тимчасовий виїзд, відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 11 листопада 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, стягнути судові витрати з позивача.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не врахований висновок Верховною Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17, згідно якого не зазначення позивачем конкретної адреси місця, перебування дитини та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що:

позивачем (крім довідок, відповідно до яких ОСОБА_3 неодноразово хворіла на синусит, ГРВІ, бронхіт, алергійний риніт, тонзиліт, аспіраторний стоматит) не надано інших доказів на підтвердження обґрунтування позовних вимог;

позивач також не надала доказів необхідності оздоровлення дитини саме за кордоном, не вказала у яку конкретну країну позивач буде "тимчасово багаторазово вивозити дитину", назви та адреси місцезнаходження лікувальних закладів, доказів наявності у власності позивача житлового майна або його оренди за кордоном, конкретної адреси місця перебування дитини за межами України, доказів на підтвердження повернення дитини на територію України;

судом першої інстанції не конкретизовано в які періоди/проміжки часу та в яку саме країну дитина повинна/має право виїжджати за кордон, а лише зазначено строк на три роки;

вважає, що фактично позивачем подано позов про оформлення постійного проживання доньки відповідача за кордоном, оскільки у позовній заяві позивач посилалась на норми частини другої статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", які регулюють порядок оформлення документів для постійного проживання громадян України за кордоном;

вказує, що оскаржувані судові рішення суперечать рішенню Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2020 року та постанові Закарпатського апеляційного суд від 18 травня 2021 року у справі № 297/1029/20, яке позивачем та ДВС не виконується та якими зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в спілкуванні з донькою ОСОБА_3 та у її вихованні. Встановлено ОСОБА_2 час для спілкування з донькою ОСОБА_3 : щомісяця, в першу за третю суботу, другу і четверту неділю з 15:00 годин по 19:00 годину, та другу і четверту середу з 18:00 години по 20:00 годину, без присутності матері - ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 297/1949/21, витребувано справу з суду першої інстанції.

У березні 2023 року матеріали цивільної справи № 297/1949/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 09 лютого 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Берегівського районного суду від 04 травня 2018 року з ОСОБА_2 стягнено аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 гривень щомісяця, починаючи з 27 березня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач ОСОБА_2, будучи батьком малолітньої доньки ОСОБА_3, відмовляє позивачув наданні дозволу на виїзд дитини за кордон.

Згідно довідок № 61 від 19 лютого 2021 року, № 108 від 07 травня 2021 року, № 707 від 19 жовтня 2021 року, № 132 від 09 червня 2021 року, № 625 від 27 вересня 2021 року, № 160 від 08 липня 2021 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, неодноразово хворіла на: синусит, ГРВІ, бронхіт, алергічний риніт, тонзиліт, респіраторний стоматит.

Позиція Верховного Суду

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, параграф 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень (частина друга статті 154 СК України).

Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (частина третя статті 313 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 (провадження № 61-28548св18), на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що: "Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди".

Тимчасовий виїзд дитини за кордон на підставі рішення суду передбачений законодавством та має відповідати найкращим інтересам дитини. Відповідний дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18). […] змінюючи рішення суду першої інстанції, визначаючи тривалість періоду перебування дітей за кордоном, апеляційний суд вирішив надати дозвіл для тимчасового виїзду дітей за кордон без згоди батька строком в один рік. У такому вирішенні апеляційним судом питання визначення періоду перебування дітей за кордоном Верховний Суд встановив їх невідповідність правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18), зокрема щодо обов`язковості визначення судом початку і закінчення періоду, протягом якого діти перебуватимуть за кордоном. В оцінці доводів касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17 (провадження № 61-28548св18), щодо необхідності надання доказів на підтвердження повернення дітей на територію України, Верховний Суд врахував, що судовим рішенням визначено конкретний термін перебування дітей за кордоном, що свідчить про прогнозованість настання строку його завершення. Позивач надала до суду докази на підтвердження місця проживання дітей разом з нею за кордоном, відомості про своє працевлаштування та матеріальне забезпечення, що свідчить про забезпечення умов для тимчасового проживання дітей разом з матір`ю за кордоном (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року у справі № 303/2476/20 (провадження № 61-6430св21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року у справі № 359/1506/21 (провадження № 61-17756св21) зазначено, що: "Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові з огляду на те, що неповнолітня ОСОБА_3 як на момент звернення до суду із цим позовом, так і на час розгляду судами справи фактично постійно перебуває за кордоном, а саме в Словацькій Республіці, де проживає разом із матір`ю. Оскільки дитина перебуває за межами України, то вирішувати питання щодо надання дозволу на її виїзд можливо лише після її повернення до України, тобто, з визначенням конкретної дати виїзду та повернення до України".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 487/5423/19 (провадження № 61-4788св20) зазначено, що: "У цій справі суди врахували думку дитини, визначили початок та закінчення перебування дитини за кордоном, країну та місце проживання, де буде знаходитися дитина, мету цієї поїздки (навчання) та зробили обґрунтований висновок, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини до Швейцарії (Швейцарської Конфедерації) без згоди другого з батьків відповідатиме інтересам дитини".

Дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька, на підставі наведених нормативних актів, не передбачає можливості його видачі на майбутні, постійні поїздки, є разовим, тобто таким, що надається судом на конкретно визначену поїздку із конкретно визначеним періодом перебування за кордоном. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 викладено правовий висновок про те, що дозвіл на виїзд за кордон дітей у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, із визначенням його початку й закінчення. Суди, на підставі належно оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька без визначення відповідного часового проміжку перебування дитини в іншій державі, строку та мети виїзду, не свідчить про одноразовий виїзд, що призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача, оскільки вони тривалий час будуть позбавлені права на особисті зустрічі, на піклування батька про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких позовних вимог ОСОБА_1 (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц (провадження № 61-36629св18).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 травня 2021 року (справа № 297/1029/20) зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в спілкуванні з донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та у її вихованні. Встановлено ОСОБА_2 час та місце для спілкування з донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісяця в першу та третю суботу з 12:00 по 16:00 годину, та другу і четверту неділю з 15:00 по 17:00 годину в присутності матері ОСОБА_1, узгодивши з останньою місце зустрічі, та щосереди з 16:00 по 18:00 годину за місцем проживання батька в присутності матері ОСОБА_1, за попередньою домовленістю батьків;

у серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом про надання дозволу на виїзд за кордон без згоди батька, в якому просила надати дозвіл ОСОБА_1 на тимчасове багаторазове вивезення доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон для оздоровлення без дозволу (згоди) та супроводу батька дитини строк на 3 роки;

при задоволенні позову суди зробили висновок про те, що надання дозволу на тимчасове багаторазове вивезення доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за кордон для оздоровлення, без дозволу, згоди та супроводу батька ОСОБА_2, строком на 3 роки, відповідатиме найкращим інтересам дитини;

натомість суди залишили поза увагою, що надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька без визначення початку і закінчення періоду, протягом якого малолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,перебуватиме за кордоном, країни перебування, не свідчить про одноразовий виїзд, що призведе до порушення прав дитини, а також батьківських прав відповідача.

Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позову є передчасним. Тому оскаржені судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: "у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат".