позивач - публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Надра" в особі Уповноваженої особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової Ірини Олександрівни, правонаступником якого у розглядуваній справі є товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, в складі судді Геєць Ю. В., від 13 вересня

2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду, в складі колегії суддів: Гончар М. С., Дашковської А. В., Подліянової Г. С., від 07 грудня

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") в особі Уповноваженої особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Стрюкової І. М. звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 03 липня 2007 року між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 16/2007/1102Фкз, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності грошові кошти в сумі 100 000 дол. США на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення кредиту до 01 липня 2022 року.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконує, у зв`язку з чим станом на 04 червня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 183 955,67 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 04 червня 2015 року становить

3 864 165,63 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 94 420,84 дол. США, заборгованості зі сплати процентів - 60 373,76 дол. США, заборгованості зі сплати комісії - 2 571,66 дол. США та пені за прострочення сплати кредиту - 26 589,41 дол. США.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ КБ "Надра" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінрайт" - ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп".

Зменшивши позовні вимоги, ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором

від 03 липня 2007 року № 16/2007/1102Фкз в розмірі 94 420,84 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 04 червня 2015 року становить

1 983 400,48 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на корить ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2007 року № 16/2007/1102Фкз в розмірі 94 420, 84 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 04 червня 2015 року, становить

1 983 400, 48 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що надання банком грошових коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором від 03 липня 2007 року № 16/2007/1102Фкз, підтверджено дослідженими доказами. Оскільки станом на 04 червня 2015 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 94 420,84 дол. США, суди вважали позовні вимоги обґрунтованими.

Відповідач не спростував факт отримання кредиту, а під час укладення кредитного договору жодних заперечень щодо його умов не заявляв, будь-яких претензій щодо непроведення з ним переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами кредитного договору або щодо нерозуміння ним окремих частин договору не зазначав. Крім того, в подальшому виконував договір, здійснюючи часткове погашення кредитної заборгованості, а в листопаді 2021 року звертався із заявою про проведення реструктуризації боргу, що додатково свідчить про визнання ним своєї заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 січня 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У березні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 263//13-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц,

від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі

Касаційна скарга мотивована тим, що вимога про дострокове погашення кредиту була висунута банком 13 листопада 2012 року, у зв`язку з чим нарахування будь-яких процентів за кредитом після вказаної дати є незаконним.

За відсутності первинних бухгалтерських документів неможливо встановити коли і у який спосіб між сторонами здійснювались розрахунки.

Єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання банком умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом у справі, оскільки відомості, зазначені в ньому, суперечать умовам кредитного договору від 03 липня 2007 року № 16/2007/1102Фкз.

Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилась заява відповідача про застосування позовної давності.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу та відповідь на відзив

Відзив ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" мотивований тим, що позивач надав докази, які підтверджують отримання відповідачем коштів за кредитним договором від 03 липня 2007 року № 16/2007/1102Фкз та наявність у ОСОБА_1 кредитної заборгованості.

Звертає увагу, що відповідач протягом 32 місяців з дня отримання кредиту вносив платежі, що підтверджує визнання ним умов кредитного та іпотечного договорів, які є чинними.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказує, що кредитний договір

від 03 липня 2007 року № 16/2007/1102Фкз не містить невід`ємних додатків, якими є графік погашення кредиту та розрахунок заборгованості.

Фактичні обставини справи встановлені судами

03 липня 2007 року між ВАТ "КБ "Надра" (найменування змінено на ПАТ "КБ "Надра") та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір

№ 16/2007/1102Фкз, відповідно до умов якого банк надав відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності строковості та платності грошові кошти в розмірі 100 000 дол. США із платою за користування по ставці 14,49 % річних та кінцевим терміном повного повернення кредитних ресурсів до 01 липня 2022 року, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути фактично отримані грошові кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку, розмірі та в строки, що передбачені кредитним договором.

Відповідно до пункту 3.3.2 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу становить 1 464,98 дол. США.

Згідно з пунктом 3.3.1. кредитного договору позичальник сплачує банку всі платежі, передбачені цим договором, шляхом здійснення перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 МФО 313968 у валюті кредиту.

Надання банком грошових коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, підтверджено: заявою відповідача про надання кредитних коштів від 21 червня 2007 року; рішенням про надання кредитних коштів; заявою відповідача про надання йому кредитних коштів з кредитного рахунку від 03 липня 2007 року; розпорядженням банку про видачу грошових коштів відповідачу від 03 липня 2007 року; розпорядженням банку про виконання проводок у зв`язку із наданням кредиту відповідачу від 03 липня 2007 року; меморіальним ордером № 1 банку про оприбуткування

від 03 липня 2007 року; меморіальним ордером № 2 банку про оприбуткування від 03 липня 2007 року; квитанцією банку № 511 про платіж відповідача за комісію за обслуговування кредитного договору від 03 липня 2007 року; квитанцією банку № 1637 про платіж відповідача на поповнення рахунку від 03 липня 2007 року; договором іпотеки від 03 липня 2007 року

№ 16/2007/1102Фкз; договором страхування заставної іпотечної квартири від 03 липня 2007 року № 2114-иг-07зп; квитанцією банку № к/12/3/48 про страховий платіж відповідача; актами перевірки стану заставної іпотечної квартири банком від 03 липня 2007 року, 03 квітня 2010 року, 09 листопада 2012 року; заявами відповідача на включення для участі у валютних аукціонах для придбання дол. США та направлення їх на погашення кредиту від 11 травня 2009 року, від 31 березня 2009 року, від 07 квітня 2009 року,

від 27 квітня 2009 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів та інших платежів, передбачених договором, можливих штрафних санкцій, позичальник (майновий поручитель) 03 липня 2007 року уклав з банком договір іпотеки, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1, загальною площею 77,97 кв. м., житловою площею -

52,80 кв. м, яка складається з трьох кімнат, реєстраційний номер: 16981816.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що надання банком грошових коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором

від 03 липня 2007 року № 16/2007/1102Фкз, підтверджено доказами, долученими до матеріалів справи та дослідженими в судовому засіданні.

Встановивши, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у повному обсязі, однак належним чином не виконав зобов`язань за кредитним договором, зокрема в частині повернення суми кредиту в розмірі 94 420,84 дол. США, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаної заборгованості із відповідача на користь правонаступника банку у спірних правовідносинах.

З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що розмір суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитом (тілом кредиту) станом на

04 червня 2015 року становить 94 420,84 дол. США.

Вказаний розрахунок підтверджує, що на виконання умов кредитного договору відповідач здійснював періодичні платежі.

Крім того, у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп" із заявою про проведення реструктуризації його зобов`язань за кредитним договором від 03 липня 2007 року

№ 16/2007/1102Фкз.

Вказані дії відповідача в сукупності із іншими обставинами, встановленими у розглядуваній справі, правильно оцінено судами, як такі, що свідчать про визнання ним боргу за кредитним договором.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 466/9090/17 та від 08 березня 2023 року у справі

Колегія суддів також звертає увагу, що за умовами кредитного договору

від 03 липня 2007 року № 16/2007/1102Фкз в якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника виступає, зокрема іпотека квартири

Відомостей про оспорювання ОСОБА_1 договору іпотеки через неотримання у 2007 році коштів за кредитним договором, матеріали справи не містять.

У постанові від 25 січня 2023 року в справі № 209/3103/21 про стягнення заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд звертав увагу, що відповідачем не спростовано розмір заборгованості, заявлений позивачем, оскільки при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування "більшої вірогідності".

Протягом розгляду справи в судах попередніх інстанцій, ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на спростування розміру заборгованості; не містить доводів на спростування такого розміру і касаційна скарга. Відповідач не спростував факт отримання ним кредиту, під час укладення кредитного договору жодних заперечень щодо його умов не заявляв, будь-яких претензій щодо не проведення з ним переддоговірної роботи та незгоди з окремими пунктами кредитного договору або щодо нерозуміння ним окремих його частин не зазначав.

Доводи касаційної скарги з посиланням на вимогу від 13 листопада 2012 року про дострокове погашення кредиту, наслідком чого є неможливість нарахування банком будь-яких процентів після вказаної дати, не мають правового значення для вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, заявлених у червні 2015 року.

Безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом у справі, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що він складений у відповідності до умов укладеного між сторонами кредитного договору. Відповідач, будучи незгодним із вказаним розрахунком заборгованості, не був позбавлений можливості спростовувати його іншими доказами, зокрема, шляхом надання власного обґрунтованого розрахунку, заявлення клопотань про призначення експертизи тощо.

Також колегія суддів, враховуючи погоджений збільшений сторонами строк позовної давності, який пунктом 7.3 кредитного договору від 03 липня

2007 року № 16/2007/1102Фкз визначений у 10 років, а також звернення позивача до суду з цим позовом у червні 2015 року, відхиляє посилання в касаційній скарзі на необхідність відмови в задоволенні позову через пропуск строку позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12,

від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 263//13-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц,

від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17,

від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.