розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 липня 2022 року під головуванням судді Квятковського Я. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, Служба у справах дітей виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, про припинення дій шляхом визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом в якому просило припинити дії, які порушують право сторони договору, шляхом визнання дій ОСОБА_1 щодо реєстрації у предметі іпотеки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 неправомірними та вчиненими з порушеннями умов законодавства, позбавити права користування житловою квартирою АДРЕСА_1 неправомірно зареєстрованих осіб, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .

В обґрунтування позову зазначено, що 29 квітня 2008 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 уклали кредитний договір № 1/034-МК/1, згідно з яким АТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_7 кредит у розмірі 18 000 дол. США, строком до 06 лютого 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 06 лютого 2008 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житлову квартиру АДРЕСА_1 .

Договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у вказаному будинку (предметі іпотеки) інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії.

АТ КБ "ПриватБанк" вказує, що відповідачем, всупереч вимог договору іпотеки, порушено його обов`язок та у квартирі за вищезазначеною адресою зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, мешканці, які були зареєстровані з порушенням вимог законодавства у зазначеній квартирі, що є предметом іпотеки, не мають права користуватись цією квартирою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 20 липня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 29 листопада 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишив без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 липня 2022 року залишив без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані і набули право користування вказаною квартирою до укладення договору іпотеки, а місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає, у зв`язку з чим реєстрація у квартирі малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідає вимогам законодавства та не порушує прав чи інтересів іпотекодержателя. При цьому, у матеріалах справи відсутні докази, що реєстрація у зазначеній квартирі малолітніх дітей-членів сім`ї іпотекодавця порушує права позивача, перешкоджає банку у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В грудні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявника вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц.

Разом з тим, поведінка іпотекодавця є недобросовісною, оскільки укладаючи договір іпотеки, останній взяв на себе зобов`язання виконувати всі умови договору, проте після укладення порушив пункт 18.11 договору іпотеки, що стало причиною для протиправної реєстрації інших осіб у предметі іпотеки, хоча умови укладених кредитного договору та договору іпотеки були відомі іпотекодавцю з моменту укладення цих договорів.

Враховуючи, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, реєстрація осіб у зазначеній квартирі є порушенням умов договору іпотеки та статті 629 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року виконавчий комітет Тернівської районної у місті ради подав до Верховного Суду заперечення на касаційну скаргу, в якому заперечує проти скасування оскаржених судових рішень та задоволення позову, оскільки це суперечить інтересам малолітніх дітей.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Справа № 215/6578/21 надійшла до Верховного Суду 02 лютого 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 лютого 2008 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 уклали кредитний договір № 1/034-МК/1, згідно з яким АТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_7 кредит у розмірі 18 000 дол. США строком до 06 лютого 2018 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами (а. с. 6-10).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 06 лютого 2008 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житлову квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 13-14).

Згідно з пунктом 35.3 договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: квартиру АДРЕСА_1, яке належить іпотекодавцю ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 18.11 договору іпотеки визначений обов`язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя.

Згідно з довідкою Криворізької міської ради за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_2 (зареєстрована з 14 листопада 2006 року), ОСОБА_3 (зареєстрована з 14 листопада 2006 року), ОСОБА_4 (зареєстрована з 14 листопада 2006 року), неповнолітні ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована з 24 березня 2008 року), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована з 12 липня 2013 року) (а. с. 15).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що в порушення пункту 18.11 договору іпотеки у квартирі, яка є предметом іпотеки, зареєстровано місце проживання: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди іпотекодержателя.

Посилаючись, зокрема, на частину першу статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", позивач просив суд припинити дії, які порушують право сторони договору, шляхом визнання дій ОСОБА_1 щодо реєстрації у предметі іпотеки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 неправомірними та вчиненими з порушеннями умов законодавства, позбавити права користування житловою квартирою АДРЕСА_1 неправомірно зареєстрованих осіб, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені статтею 611 ЦК України.

Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України (435-15) , ні положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК Української РСР ( Житловий кодекс України (5464-10) , згідно з Законом України № 2215-IX від 21 квітня 2022 року, далі - ЖК України (5464-10) ) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства".

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" передбачено, що батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві".

Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа "Кривіцька і Кривіцький проти України", заява № 30856/03, § 41, 42, 43, 44, рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були зареєстровані в зазначеній квартирі 14 листопада 2006 року і набули право користування цією квартирою до укладення договору іпотеки, а місцем проживання малолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. При цьому, позивач не довів, що реєстрація у зазначеній квартирі членів сім`ї іпотекодавця, а саме малолітніх дітей, порушує права позивача та перешкоджає банку у реалізації ним прав іпотекодержателя.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді позбавлення права користування житловим приміщенням на підставі статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" уредакції, чинній на час подання позову, чинним законодавством не передбачений, оскільки зазначена норма не встановлює такої дії, як позбавлення права користування особи житлом, а регламентує лише порядок реєстрації/зняття з реєстрації осіб, які набули або втратили право на житло, в той час як саме набуття або втрата права на користування житлом регламентується спеціальними нормами, які мають відповідні підстави, процедуру та наслідки. За таких умов вимога про позбавлення права користування житловим приміщенням є непередбаченим законом способом захисту права.

Водночас вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування, або ж про виселення таких осіб з жилих приміщень, як це передбачено законом, позивач не заявляв, та вони не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Подібний висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 06 березня 2023 року у справі № 209/1990/20 (провадження № 61-14741св21), від 09 червня 2022 року у справі № 190/1457/20 (провадження № 61-11897св21), від 12 березня 2020 року у справі № 761/35499/18 (провадження № 61-9007св19).

З урахуванням наведеного, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" є по суті правильними.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц є безпідставними з огляду на наступне.

Так, у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про правомірність виселення відповідачів, виходячи з того, що особа та її неповнолітній син без письмової згоди іпотекодержателя (банку) були зареєстровані в будинку після того, як набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Натомість у справі, яка переглядається, АТ КБ "ПриватБанк" в позовній заяві зазначило, що підставою позову було порушення відповідачем вимог пункту 18.11 договору іпотеки, а саме: відповідачем зареєстровано місце проживання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди іпотекодержателя. При цьому, позивачем не надано доказів, що реєстрація у зазначеній квартирі членів сім`ї іпотекодавця порушує права позивача, перешкоджає банку у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.

Таким чином фактичні обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду та у наведеній заявником справі не є однаковими.

Посилання заявника на недобросовісну поведінку іпотекодавця, порушення ним умов договору можуть свідчити про наявність підстав для застосування до сторони договору відповідних правових наслідків, встановлених договором іпотеки або законом.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.