розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,

Описова частина

Історія справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до керуючого санацією Державного комунального житлово-експлуатаційного підприємства "Будівельник" (далі - ДКЖЕП "Будівельник") про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що 30 липня 2009 року на підставі біржового контракту ОСОБА_1 придбав у ДКЖЕП "Будівельник" нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем було сплачено 24 500 грн. ДКЖЕП "Будівельник" майно передало покупцю та було складено акт прийому-передачі, однак КП "Реєстр нерухомого майна та бізнесу" відмовило позивачу у реєстрації права власності на це майно, оскільки укладений договір не був нотаріально посвідчений. Відповідач (продавець), не зважаючи на звернення позивача, ухилився від нотаріального посвідчення угоди.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу майна ДК ЖЕП "Будівельник", відповідно до якого позивач придбав у власність нерухоме майно по АДРЕСА_2, а саме: нежитлове приміщення загальною площею 72,3 кв. м, (в т. ч. приміщення (1) площею 4,5 кв. м, приміщення (2) площею 15,3 кв. м, приміщення (3) площею 33,6 кв. м, приміщення (4) площею 18,9 кв. м) житлового будинку літера А-2;

- визнати за ним право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 загальною площею 72,3 кв. м, (в т. ч. приміщення (1) площею 4,5 кв. м, приміщення, (2) площею 15,3 кв. м, приміщення (3) площею 33,6 кв. м, приміщення (4) площею 18,9 кв. м) житлового будинку літера А-2.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, 07 червня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради та ДКЖЕП "Будівельник" подав апеляційну скаргу.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 вересня 2021 року стягнуто з керуючого санацією ДКЖЕП "Будівельник" на користь держави 1 816 грн судових витрат.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року поновлено Полтавській обласній прокуратурі строк на апеляційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року та відкрито апеляційне провадження у цивільній справі за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 вересня 2021 року скасовано.

Матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до керуючого санацією ДКЖЕП "Будівельник" про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на нерухоме майно передано до господарського суду Полтавської області, у провадженні якого перебуває справа № 471-23/1 про банкрутство ДКЖЕП "Будівельник".

Не погодившись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована, зокрема тим, що при поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції апеляційний суд не встановив, чи було відомо Полтавській міській раді про оскаржуване рішення та не навів належного обґрунтування поновлення такого строку з урахуванням положень частини другої статті 358 ЦПК України.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі ДКЖЕП "Будівельник" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року повернуто заявнику.

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії ухвали.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ДКЖЕП "Будівельник" є комунальним підприємством, яке створене Полтавською обласною радою, однак чинний на час подання апеляційної скарги закон не передбачав право прокурора представляти інтереси комунального підприємства, тому апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі ДКЖЕП "Будівельник" слід повернути а підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Разом із цим, залишаючи апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради без руху, апеляційний суд вказав, що заявнику необхідно подати обґрунтовану заяву/клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року та надати належні та допустимі докази на їх підтвердження.

Короткий зміст оскарженої ухвали апеляційного суду

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року у вказаній справі відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована, зокрема, тим, що наведені першим заступником керівника Полтавської обласної прокуратури обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними та не дають підстав для висновку про його пропуск з поважних причин.

При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що спірний об`єкт нерухомості не перебуває в комунальній власності Полтавської міської територіальної громади.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

07 березня 2023 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської радизасобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу передати до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

21 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людиниі основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини вказує, що відповідно до пункту 1

статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції,

з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У частині другій статті 354 ЦПК України визначено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У справі, що переглядається, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року відмовлено з посиланням на пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України, а саме у зв`язку із тим, що наведені першим заступником керівника Полтавської обласної прокуратури обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними та не дають підстав для висновку про його пропуск з поважних причин.

При цьому, суд апеляційної інстанції у вказаній ухвалі зазначив, що заява прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтована тим, що нормами ЦПК України (1618-15) не визначено будь якого строку, зокрема річного, для вирішення апеляційним судом питання поновлення права на апеляційне оскарження не залученої до участі у справі особи. Вказано, що матеріали цивільної справи не містять доказів того, що Полтавській міській раді було відомо про розгляд вказаної цивільної справи та постановлене судом рішення раніше, ніж після звернення до неї прокурора 12 березня 2021 року в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Полтавський апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, також зазначив, що спірний об`єкт нерухомості не перебуває в комунальній власності Полтавської міської територіальної громади.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У статтях 127, 357, 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить із того,

що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя

та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі

й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), оскільки особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для застосування пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суду необхідно надати належну оцінку причинам пропуску строку на апеляційне оскарження, з`ясувати, чи є ці причини такими, що об`єктивно перешкоджали подати апеляційну скаргу у визначений законом строк, коли особа отримала відповідне оскаржуване рішення суду, тобто ознайомилася з його змістом.

У справі, що переглядається, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення у справі 19 листопада 2019 року.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 07 червня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради (особа, яка не брала участі у справі) подав апеляційну скаргу.

Підставою для оскарження рішення суду першої інстанції заступником прокурора вказано порушення даним судовим рішенням інтересів держави в особі Полтавської міської ради.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 грудня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року залишено без руху із зазначенням про те, що заявнику необхідно подати обґрунтовану заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та надати належні докази на їх підтвердження.

На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного суду заступник керівника Полтавської обласної прокуратури подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, на обгрунтування якої, зокрема, вказав, що про рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року дізнався під час опрацювання судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, про що 12 березня 2021 року повідомив Полтавську міську раду із зазначенням необхідності його оскарження до апеляційного суду. Однак, листом від 02 квітня 2021 року Полтавська міська рада повідомила про відсутність намірів оскаржувати рішення місцевого суду в апеляційному порядку. У зв`язку із цим, 06 квітня 2021 року прокурор звернувся до суду із запитом про надання матеріалів справи № 554/9193/19 для ознайомлення, проте місцевий суд листом від 07 травня 2021 року відмовив у видачі справи. Указаний лист отримано прокурором 25 травня 2021 року. Тому 07 червня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради подав апеляційну скаргу.

З матеріалів справи вбачається, що Полтавська міська рада не брала участі у справі через те, що не була вказані в позовній заяві як сторона спору і не була залучена до участі у справі судом.

Листом № 15/1-301вих21 від 12 березня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури повідомив Полтавську міську раду про наявність ухваленого у справі № 554/9193/19 рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року та необхідність його оскарження в апеляційному порядку (а. с. 52-55, том 1).

У відповідь на вказаний лист, 02 квітня 2021 року Полтавська міська рада зазначила, що спірний будинок, розташований за адресою вул. Соборності, 7 у м. Полтаві, у комунальну власність не передано, вказану обставину необхідно враховувати при вирішенні питання щодо оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку (а. с. 56, том 1).

06 квітня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави із запитом про надання матеріалів справи № 554/9193/19 для ознайомлення (а. с. 62-64, том 1).

07 травня 2021 року Октябрський районний суд м. Полтави листом № 01.2-12/2/2021 відмовив заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури у надані справи для ознайомлення.

Указаний лист отримано прокурором 25 травня 2021 року (а. с. 66-67, том 1).

07 червня 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури оскаржив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 листопада 2019 року в апеляційному порядку.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не надав належну оцінку кожній із вказаних прокурором причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не з`ясував, чи є ці причини такими, що об`єктивно перешкоджали заявнику подати апеляційну скаргу у встановлений строк (приймаючи доводи прокурора про вжиття ним у розумні строки заходів, спрямованих на підготовку та подання апеляційної скарги).

При цьому, не обґрунтувавши належним чином підстави відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку, не зазначивши, в порушення приписів частини сьомої статті 127 ЦПК України, про відмову у поновленні процесуального строку в резолютивній частині ухвали, апеляційний суд обмежився лише викладенням загальних висновків щодо підстав відмови у відкритті апеляційного провадження.

Таким чином, апеляційний суд належним чином не перевірив поважності причин пропуску заступником керівника Полтавської обласної прокуратури строку на апеляційне оскарження, дійшовши передчасного висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відмову у відкритті апеляційного провадження.

Вказане призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, що є підставою для її скасування і направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу, не була залучена до участі у справі, має місце виключний випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України, що не дає підстав для застосування встановленого наведеною нормою процесуального права річного присічного строку.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21).

Разом із цим, також слід зазначити, що, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд, з посиланням на те, що спірний об`єкт нерухомості не перебуває в комунальній власності Полтавської міської територіальної громади, безпідставно поєднав відсутність порушеного права апелянта із пропуском строку на апеляційне оскарження, фактично зробивши висновок, що судом першої інстанції питання про права та інтереси інтересів держави в особі Полтавської міської ради судом першої інстанції не вирішувалося.

Такий висновок суду є передчасним з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Схожий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, провадження № 61-41547сво18.

Тобто апеляційному суду необхідно за наявності обґрунтованих підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради, і лише у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі Полтавської міської ради не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскільки оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою і підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.