розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області, в складі судді Рудюка О. Д., від 25 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів:

Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А., від 29 листопада 2022 року,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження.

Позов мотивований тим, що батьки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 познайомились у 1992 році та з того часу проживали однією сім`єю, вели спільний побут та господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився позивач, про що 03 листопада 1994 року складено відповідний актовий запис у Вишгородському районному відділі реєстрації актів громадянського стану Київської області.

На час реєстрації народження, ОСОБА_4 перебував у м. Кагарлик, а тому мати записала спільну дитину на своє прізвище.

При цьому ОСОБА_4 визнавав позивача рідним сином, приймав участь у його вихованні, купував необхідні речі, опікувався ним, однак не подав до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства, а

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Посилаючись на те, що для вирішення питання щодо права на спадкування після смерті ОСОБА_4 необхідним є встановлення факту батьківства, позивач просив суд встановити факт батьківства ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо ОСОБА_1 та внести зміни до актового запису від 03 листопада 1994 року № 178 про народження, вчиненого у

м. Вишгороді Київської області Вишгородським районним відділом реєстрації актів громадського стану Київської області, а саме: записати його батьком ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 29 листопада 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності достовірних доказів визнання ОСОБА_4 за життя свого батьківства щодо ОСОБА_1 .

Погоджуючись із вказаним висновком, апеляційний суд зазначив, що згідно із положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) (далі - КпШС України (2006-07) ), який був чинним на час народження позивача, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Натомість матеріали справи не містять доказів на підтвердження ведення

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільного господарства, спільного виховання та утримання ними позивача.

Обставин, які б давали суду підстави зробити висновок про доведеність позовних вимог, судом не встановлено.

Медична картка ОСОБА_1, у якій його батьком зазначений " ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, юрист совхозу Васильєва", не свідчить про те, що батьком позивача є саме ОСОБА_4, оскільки зазначені відомості були внесені до картки за вказівкою матері позивача. Надані свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 показання суди оцінили як такі, що не містять достовірних відомостей про ведення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільного господарства до народження позивача, спільне виховання та утримання ОСОБА_1, а також про те, що ОСОБА_4 за життя визнавав себе батьком позивача.

Крім того, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_4 помер через 24 роки після народження позивача, що є достатнім строком для оформлення всіх документів щодо визнання батьківства, проте такі дії в добровільному порядку ним вчинені не були, що свідчить про спірний характер ставлення померлого до факту свого можливого батьківства.

Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 щодо необґрунтованої відмови районного суду в задоволенні клопотання про проведення посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, оскільки стаття 53 КпШС України безпосередньо не передбачає такої підстави встановлення батьківства як висновок експертизи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 січня 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц, від 17 грудня 2021 року у справі № 683/1732/17,

від 12 грудня 2019 року у справі № 562/1155/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 3, 5, 9 Європейської конвенції про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та вказує на порушення судами норм процесуального права, що виявилось у

не дослідженні зібраних у справі доказів та необґрунтованому відхиленні клопотання про призначення судової експертизи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної особи. Його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Відзив на касаційну скаргу не поданий

Фактичні обставини справи встановлені судами

ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та його батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Відомості про батька записані за вказівкою матері.

У медичній картці ОСОБА_1 у графі батько зазначено " ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, юрист совхозу Васильєва".

Згідно довідки від 15 квітня 2019 року № 6 ОСОБА_4 працював у радгоспі ім. Васильєва на посаді юрисконсульта із серпня 1983 року по грудень

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На час народження ОСОБА_1 КпШС України (2006-07) регулював зокрема особисті і майнові відносини, які виникають між батьками і дітьми

(стаття 2 КпШС України).

Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Частина третя статті 53 КпШС України передбачала чотири юридично значимі обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Разом із тим, не можна ігнорувати той факт, що частина третя статті 53 КпШС України із 1970 по 2003 рік фактично діяла в редакції Кодексу прийнятій у 1969 році.

Очевидно, що розвиток суспільних відносин, наукових досліджень і технологій, які були актуальними у 1969 році кардинально відрізняється від сучасних.

Крім того, у період з моменту прийняття КпШС (1969 рік) і до часу звернення

ОСОБА_1 із розглядуваним позовом до суду (2019 рік), в національній судовій практиці були запроваджені та діють підвищені стандарти захисту прав і свобод людини.

Зокрема, частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Реагуючи на зміну законодавчого регулювання, судової практики та суспільних відносин, Верховний Суд України у пункті 24 постанови Пленуму № 3 від 15 травня 2006 року визнав такими, що втратили чинність, пункти

13 - 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" (v0016700-98) .

Однак, навіть у постанові Пленуму від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України (2006-07) " (пункт 13) Верховний Суд України не заперечував можливість у необхідних випадках для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, призначення з урахуванням обставин справи відповідної судової експертизи.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, при вирішенні позову ОСОБА_1 зосередив свою увагу на положеннях частини третьої статті 53 КпШС України та виходив з того, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне виховання чи її утримання, а також докази, які підтверджують визнання особою батьківства.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 надав копію своєї медичної картки, у якій його батьком зазначений " ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, юрист совхозу Васильєва", а також довідку відкритого акціонерного товариства імені Васильєва від 15 квітня 2019 року № 6 про те, що

ОСОБА_4 дійсно працював в радгоспі ім. Васильєва на посаді юрисконсульта із 23 серпня 1983 року по 21 грудня 1998 року.

Оцінюючи вказані докази, суди виходили з того, що вони не свідчать про те, що батьком позивача є саме ОСОБА_4, оскільки відомості до медичної картки були внесені за вказівкою матері позивача ОСОБА_3 .

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, за клопотанням позивача, були допитані свідки.

Зокрема допитаний в якості свідка ОСОБА_8 пояснив, що товаришував із ОСОБА_4 та певний час працював із ним разом. Приблизно у 1990 році ОСОБА_4 познайомив його із ОСОБА_3, з якою проживав, однак офіційно у шлюбі вони не перебували. Свідок стверджував, що був на дні народження ОСОБА_1, якого ОСОБА_4 називав своїм сином.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_7 пояснив, що наразі перебуває у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_3 та йому відомо, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 . При цьому останній визнавав своє батьківство щодо ОСОБА_1, називав його сином, дарував подарунки, забирав до себе.

Однак суди відхилили і ці докази, вважаючи що показання свідків не є беззаперечною підставою для встановлення факту батьківства за відсутності інших належних та допустимих доказів, що достовірно засвідчують походження дитини від певної особи. Показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 суди розцінили як такі, що не містять достовірної інформації щодо батьківства ОСОБА_4 . Крім того, сам факт підтримання ОСОБА_3 особистих стосунків ОСОБА_4, про які зазначав ОСОБА_1 у позовній заяві, не може бути покладений в основу визначення його біологічного походження.

Мати позивача - ОСОБА_3, яка бере участь у справі, як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в судових засіданнях наполягала, що батьком ОСОБА_1 є саме ОСОБА_4 .

Однак суди вважали, що і цих пояснень недостатньо для задоволення позову ОСОБА_1 .

Ухвалою від 17 січня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області за клопотанням позивача призначив у справі судово-генетичну експертизу з метою вирішення питання, зокрема про те, чи є ОСОБА_4 біологічним батьком ОСОБА_1 . Проведення експертизи було доручено експертам Київського міського бюро судових експертиз.

Проте вказана експертиза не була проведена через ненадання на звернення експерта відповідних біологічних зразків, зокрема померлого ОСОБА_4 та відсутністю методики встановлення батьківства за результатами досліджень зразків тільки ймовірних брата і сестри по батьку.

У призначенні експертизи із дослідженням зразків померлого ОСОБА_4 суди відмовили пославшись зокрема на те, що ОСОБА_2 заперечила проти ексгумації тіла свого батька ОСОБА_4 .

Таким чином суди вважали, що наданих позивачем письмових доказів і показань свідків недостатньо для встановлення факту батьківства, а у проведенні відповідної експертизи відмовили пославшись на заперечення відповідача проти ексгумації та відсутність у статті 53 КпШС України такої підстави встановлення батьківства як висновок експертизи.

Верховний Суд вважає висновок судів про відмову в позові передчасним та недостатньо обґрунтованим з огляду на наступне.

У справі "Міфсуд проти Мальти" (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною "повагою" до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. справу "Мікулич проти Хорватії" (Mikulic v. Croatia, № 53176/99) та справу

"С. Х. та інші проти Австрії" (S.H. and Others v. Austria), № 57813/00). Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., наприклад, справу "Келін та інші проти Румунії" (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).

У рішенні, ухваленому 13 липня 2006 року в справі "Яггі проти Швейцарії" (Jaggi v. Switzerland), ЄСПЛ постановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції, яке виявилося у відмові проведення аналізу ДНК останків можливого батька заявника. При цьому Суд зазначив, що людина, яка намагається встановити своє походження, реалізує життєвий інтерес, який захищається Конвенцією. Цей інтерес полягає в отриманні правдивої інформації, котра може допомогти встановити факт, що торкається важливого аспекту її особистої ідентичності.

У контексті застосування термінів для порушення провадження щодо батьківства Суд визнавав, що інтерес ймовірного батька в захисті від скарг щодо фактів, які виникли багато років тому, не можна відхилити, і, на додаток до цього конфлікту інтересів між передбачуваним батьком і дитиною, можуть з`явитися інші інтереси, як-от інтереси третіх осіб, особливо родини ймовірного батька, та загальний інтерес правової визначеності (див. справу "Лааксо проти Фінляндії" (Laakso v. Finland), № 7361/05, § 46, 15 січня

2013 року; див. також справу "Константінідіс проти Греції" (Konstantinidis

v. Greece), № 58809/09, § 52, 3 квітня 2014 року).

Однак у контексті ДНК-тестування в провадженні щодо батьківства Суд визнавав, що інтерес особи у визначенні свого батьківства не зникає з віком, а, навпаки, посилюється (справи "Яггі проти Швейцарії" (Jaggi v. Switzerland, № 58757/00), та "Паско проти Франції" (Pascaud v. France, № 19535/08).

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада

1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до пункту першого статті 7 Конвенції про права дитинимає бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі "Калачова проти російської федерації" (заява № 3451/05), зауважував, що на сьогодні ДНК-тест

є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

У справі "Міфсуд проти Мальти" (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15,, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що

ДНК-тест - це науковий метод, наявний (у той час - на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача подавав клопотання про призначення посмертної судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, на вирішення якої просив поставити питання чи є

ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, біологічним батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року в задоволенні вказаного клопотання відмовлено, оскільки

ОСОБА_2 заперечила щодо ексгумації тіла її померлого батька ОСОБА_4 .

Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення районного суду, позивач включив до неї також заперечення на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 31 травня 2021 року про відмову призначенні експертизи.

29 листопада 2022 року апеляційний суд, врахувавши думку відповідача, відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі посмертної судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови суду першої інстанції у проведенні генетичної експертизи, апеляційний суд зазначив, що статтею 53 КпШС України не передбачено такої підстави встановлення батьківства, як висновок генетичної експертизи.

Верховний Суд вважає, що з огляду на положення Конвенції та практику ЄСПЛ, під час вирішення справи та розгляду клопотання ОСОБА_1 про призначення генетичної експертизи суди, з урахуванням обставин справи та наданих доказів, мали проаналізувати і визначити баланс між конкуруючими інтересами та правами сторін, зокрема правом ОСОБА_1 встановити своє походження та правом ОСОБА_2 на повагу до місця поховання батька та тіла людини, яка померла.

Відмова апеляційного суду у призначенні експертизи лише із посиланням на те, що положеннями частини третьої статті 53 КпШС України (в редакції прийнятій у 1969 році) не було передбачено такої підстави встановлення батьківства, як висновок генетичної експертизи є формальною та такою, що не в повній мірі враховує розвиток суспільних відносин, сучасні стандарти захисту прав і свобод людини, а також практику ЄСПЛ.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки повноваження апеляційного суду дозволяють виправити помилки допущені судом першої інстанції в частині повноти судового розгляду та обґрунтованості судового рішення і прийняти законне і справедливе рішення у справі по суті заявлених вимог, ухвалена апеляційним судом постанова підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.