розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Романенко Петро Валерійович, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2022 рокуу складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі") про зобов`язання відновити електропостачання та заборону вчинення дій, направлених на відключення електропостачання.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 04 травня 2001 року позивач зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1, яка належить відповідачу у справі ОСОБА_2 . Разом із позивачем в цій квартирі зареєстровані з 15 липня 2019 року та постійно проживають малолітні діти: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначає, що з жовтня 2021 року постачання електричної енергії (електроживлення електроустановки) у квартирі було припинено на підставі заяви ОСОБА_2 як власника електроустановки (користувача). На переконання позивача, він та його малолітні діти позбавлені можливості користуватися послугами електричної енергії за місцем їх фактичного користування, яке є єдиним їхнім житлом з вини ОСОБА_2 .

За таких обставин, позивач просив суд зобов`язати АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" відновити електропостачання у зазначеній квартирі та заборонити ОСОБА_2 здійснювати в майбутньому будь-які дії, направлені на відключення електропостачання у цьому нерухомому житловому майні.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надав суду доказів щодо порушення його прав з боку АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі",

тому підстави для задоволення вимоги позову про зобов`язання

АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" відновити електропостачання (електроживлення електроустановки) у квартирі відсутні. Суди вважали, що вчинення ОСОБА_2 дій щодо свого майна, зокрема в частині припинення розподілу електричної енергії (тимчасове або остаточне) експлуатації електроустановки, як користувачем малої системи розподілу, мало місце у відповідності до ПРРЕЕ та Кодексу Систем розподілу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щопозивач проживає у спірній квартирі за згодою колишніх власників, тобто на відповідній правовій підставі, а відповідач, яка набула у власність спірну квартиру, чинить йому перешкоди у проживанні в квартирі, роблячи нестерпні умови для цього, зокрема подала заяву на відключення квартири від електроенергії. Метою такої поведінки відповідача є примусити позивача виселитися разом із родиною з належної їй квартири. Звертає увагу на те, що положення частини четвертої та п`ятої статті 319 ЦК України, відповідно до яких власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 03 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 належить частки квартири, а ОСОБА_5 - частка.

У цій квартирі зареєстровані та проживають позивач та його малолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Правомірність проживання позивача із дітьми у зазначеній квартирі підтверджена рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 12 липня 2021 року, яке набрало законної сили

26 серпня 2021 року, у справі № 199/7739/20 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Цим рішенням установлено, що позивач вселився у спірну квартиру у 2001 році зі згоди колишніх власників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

З жовтня 2021 року квартира АДРЕСА_1 відключена від постачання електричної енергії.

На запити позивача щодо причин відключення квартири постачання електричної енергії та відновлення електропостання АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" надіслало відповіді, відповідно до яких розподіл електричної енергії об`єкту споживача було припинено на підставі підпункту 1 пункту 11.5.2 Кодексу системи розподілу та порядку, передбаченого пунктом 7.9 ПРРЕЕ - за заявою власника електроустановки ОСОБА_2, яка із заявою про відновлення електроживлення не зверталася.

Договірні відносини між позивачем та АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" відсутні, договір розподілу електричної енергії між позивачем та АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" не був укладений.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплено положення про те, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України та частини першої статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі "Gillow v. the U.K."), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі "Larkos v. Cyprus").

Судом установлено, що ОСОБА_1 та його малолітнім дітям належить речове право на чуже майно - квартиру

АДРЕСА_1 . Наявність у позивача такого права встановлена рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 12 липня 2021 року (справа № 199/7739/20), яке набрало законної сили 19 жовтня 2022 року.

Тобто ОСОБА_1 має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування зазначеною квартирою, у тому числі і від її власника ОСОБА_2 (положення статті 391 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного

у ньому проживання.

Відповідно до частини першої статті 50 ЖК Української РСР жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам.

За змістом пункту 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (пункту 2 частини першої статті 5 зазначеного Закону).

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 7 цього ж Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на усунення протягом строку, встановленого договорами про надання житлово-комунальних послуг або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг.

Обов`язковість забезпечення електропостачання в житлових будинках та житлових приміщеннях передбачена державними будівельними нормами - ДБН В.2.2-15:2019 "Житлові будинки. Основні положення", затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 березня 2019 року № 87, та ДБН В.2.5-23:2010 "Проектування електрообладнання об`єктів цивільного призначення", затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 15 лютого 2010 року.

Таким чином, забезпечення електропостачання у житлових приміщеннях - це необхідна складова належних умов проживання у житловому приміщенні. Припинення електропостачання у житлове приміщення суттєво погіршує умови проживання та перебування у ньому.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що ані ЖК України (5464-10) , ані Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (2189-19) не пов`язує право користувача житлового приміщення отримувати комунальні послуги з укладенням цим користувачем договору з надавачем комунальних послуг.

Статтею 162 ЖК України передбачено, що користувач житлового приміщення має вносити плату за комунальні послуги, які використовує, однак не повинен укладати окремі договори.

Більш того, законодавство про надання комунальних послуг, зокрема послуг електропостачання, не передбачає можливості укладення окремого договору про надання комунальних послуг з користувачем житлового приміщення, що належить на праві власності іншій особі.

Водночас, відсутність договору про надання комунальних послуг з користувачем житлового приміщення, власником якого є інша особа, не позбавляє користувача житлового приміщення права на отримання комунальних послуг, зокрема послуг електропостачання.

Відтак, право на отримання комунальних послуг є нерозривно пов`язане від права користування житловим приміщенням і таке не вимагає будь-якого додаткового оформлення.

Хоч у частині першій статті 26 Закону України "Про електроенергетику" й передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з постачальником, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для позбавлення користувача житлового приміщення права отримувати комунальні послуги.

Зазначений правовий висновок відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність між позивачем та АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" договору про надання послуг та як наслідок правомірність відключення квартири від електропостачання є помилковим.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Суди не можуть виходити лише з наявності в особі певного права, але мають перевірити добросовісність його здійснення, зокрема, причину та мету дій особи в межах наданого їй права, усвідомлення особою, яка здійснює право, того, що таким чином порушуються та обмежуються права та законні інтереси інших осіб, тощо.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Суди попередніх інстанцій на наведені норми права уваги не звернули, не надали оцінку доводам позивача про недобросовісність дій ОСОБА_2 щодо подання заяви на відключення квартири від електропостачання, не перевірили причини подання ОСОБА_2 такої заяви, не врахували порушення таким чином прав позивача, який правомірно користується цим майном та має право на належні умови проживання і отримання комунальних послуг в силу Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (2189-19) та те, що такі дії відповідача свідчать про намір створити для позивача умови задля виселення його із цієї квартири.

Також суди не врахували права та інтереси малолітніх дітей, які проживають із позивачем у спірній квартирі.

Зазначаючи про наявність заборгованості за споживання електроенергії, суди не звернули уваги на те, що сума заборгованості є незначною

(507,36 грн), являється поточною заборгованістю за один місяць.

Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які претензії АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" з приводу існування заборгованості з оплати комунальних послуг. Відключення квартири, в якій проживає позивач, відбулося на підставі заяви ОСОБА_2, а не постачальником послуг у зв`язку із наявністю заборгованості.

Таким чином, Верховний Суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" відновити електропостачання у квартирі АДРЕСА_1, а тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у вказаній частині.

При цьому слід відмовити у задоволенні позовних вимог про заборону ОСОБА_2 здійснювати в майбутньому будь-які дії, направлені на відключення електропостачання у квартирі відмовити, оскільки суд захищає вже порушене право та інтерес, а не порушення прав, які можуть виникнути у майбутньому.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.