розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Гончар Людмилою Вячеславівною, на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 липня 2022 рокуу складі судді Тептюка Є. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ майна в натурі в порядку поділу спільного майна подружжя, визнання права власності на частину майна, визнання права на реєстрацію майна, витребування частини земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 22 листопада 2001 року до 17 березня 2015 року.

У березні 2010 року подружжя придбало у ОСОБА_4 земельну ділянку розміром 0,0468,кадастровий номер 7124989000:01:001:0246, що розташована на території СТ "Дніпро" Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, та недобудований садовий будинок, загальною площею 48 кв.м, який був розташований на даній земельній ділянці. Загальна вартість земельної ділянки із садовим будинком складала 20 000,00 дол. США. Юридичним оформленням купівлі-продажу нерухомого майна займався ОСОБА_2 .

Придбавши садовий будинок, подружжя протягом 2010-2013 років спільною працею та за спільні кошти здійснили істотне його поліпшення, провели ряд добудов.

Однак, у червні 2014 року позивачка з`ясувала, що 25 березня 2010 року з ОСОБА_4 був оформлений не договір купівлі-продажу земельної ділянки із розташованою на ній капітальною спорудою, а договір дарування земельної ділянки.

Крім того, у 2014 році позивачка також дізналася, що ОСОБА_2, переслідуючи мету унеможливити відновлення права ОСОБА_1 на майно, здійснив ряд фіктивних правочинів по відчуженню земельної ділянки. Так, ОСОБА_2 20 січня 2012 року оформив договір купівлі-продажу земельної ділянки зі своїм другом ОСОБА_5, при цьому подружжя продовжувало проживати однією сім`єю у спірному садовому будинку, розташованому на цій земельній ділянці.

В подальшому, ОСОБА_5, не вступаючи у фактичне володіння і користування земельною ділянкою, 28 березня 2012 року подарував її матері відповідача - ОСОБА_6, яка в свою чергу 19 вересня 2014 року продала земельну ділянку ОСОБА_3 .

Таким чином, спільно набуте майно в результаті недійсних правочинів опинилось у володінні ОСОБА_3 .

Поряд з тим, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не набули право власності на розташований на земельній ділянці садовий будинок, ні у вигляді незавершеного будівництвом об`єкту, ні у вигляді сукупності будівельних матеріалів, оскільки предметом їх угоди є виключно земельна ділянка.

Дані обставини свідчать про те, що станом на момент подання позову спірний садовий будинок як незавершений будівництвом об`єкт є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і перебуває у незаконному володінні ОСОБА_3 .

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2018 року визнано удаваним правочином договір дарування земельної ділянки, розміром 0,0468 га, з кадастровим 7124989000:01:001:0246, що розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради в СТ "Дніпро", укладений 25 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 як такий, що вчинено для приховання договору купівлі-продажу, та визнано таким, що 25 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, розміром 0,0468 га, з кадастровим 7124989000:01:001:0246, що розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради в СТ "Дніпро" із розташованою на цій ділянці спорудою у вигляді садового будинку, як сукупності будівельних матеріалів.

Позивачка вважає, що оскільки рішенням суду встановлено юридичний факт купівлі-продажу майна, спірне майно у вигляді земельної ділянки із розташованим на ній садовим будинком у вигляді незавершеного будівництвом об`єкта є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

При цьому, позивачка послалася на те, що будівництво садового будинку закінчено і він фактично експлуатується за своїм призначенням, але не приймався до експлуатації і право власності на нього не оформлювалось з вини відповідачів.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд:

- в порядку поділу спільного майна подружжя провести розподіл садового будинку з надвірними спорудами по варіанту № 3, викладеному у висновку експерта за результатами проведення комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 707/1469/19 від 14 вересня 2021 року № 05/21-БТ, ЗТ: виділити в натурі та визнати за ОСОБА_1 право власності на частину незавершеного будівництвом об`єкту садового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, що розташовані у СТ "Дніпро" Червонослобідської сільської ради Черкаського району на земельній ділянці за кадастровим номером 7124989000:01:001:0246, згідно варіанту № 3 розподілу садового будинку з надвірними будівлями та спорудами у відповідності до часток до - як першому співвласнику по варіанту № 3, викладеному у висновку експерта від 14 вересня 2021 року № 05/21-БТ, ЗТ, проведеного судовим експертом Оніщенко Н. С.;

- визнати за ОСОБА_1 право на оформлення та реєстрацію у відповідних органах та в установленому законом порядку, права власності на виділене їй майно;

- витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частину земельної ділянки № НОМЕР_1 з кадастровим номером 7124989000:01:001:0246, яка перейшла у її власність для обслуговування виділеної частини незавершеного будівництвом об`єкту садового будинку з господарськими спорудами, що розташований на зазначеній земельній ділянці, площею 224 кв. м, яка виділена ОСОБА_1 в роздільне користування, відповідно до варіанту № 3 розподілу садового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 20 липня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване тим, що оскільки садовий будинок, як сукупність будівельних матеріалів, зведений на земельній ділянці № НОМЕР_1, що розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради СТ "Дніпро", без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту, спірний будинок є об`єктом самочинного будівництва. У зв`язку із цим суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо виділення та визнання права власності на частину незавершеного будівництвом об`єкту садового будинку з господарськими спорудами.

Також суд зазначив, оскільки позивачкою не заявлялася вимога про розподіл та визнання права власності на спірну земельну ділянку в ідеальних частках по кожному, а ставилось питання щодо виділення в натурі та визнання права власності на частку земельної ділянки, на якій розташована частина садового будинку, відповідно до 3-го варіанту розподілу, то суд позбавлений можливості визнати право власності саме на дану частку земельної ділянки, так як у розподілі садового будинку позивачці відмовлено, і тому немає підстав для застосувань положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття прав власності, господарського відання, оперативного управління на об`єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній. При цьому суд зауважив, що позивачка не позбавлена права звернутися з позовом щодо розподілу вказаної земельної ділянки як об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 липня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28 жовтня 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гончар Л. В. через засоби поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 20 липня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_3 адвокат Гнатюк А. І. у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Гончар Л. В., просить суд вказану касаційну скаргу відхилити, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 грудня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 25 березня 2010 року між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований) укладено договір дарування земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 подарувала земельну ділянку розміром 0,0468, кадастровий номер 7124989000:01:001:0246, надану для ведення садівництва, що розташована у СТ "Дніпро", в адмінмежах Червонослобідської сільської ради, а ОСОБА_2 прийняв її у дар.

19 січня 2012 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,0468 га, кадастровий номер 7124989000:01:001:0246, яка розташована у СТ "Дніпро", в адмінмежах Червонослобідської сільської ради, з цільовим призначенням - для ведення садівництва. Земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 814420, виданого міськрайонним управлінням Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області 23 березня 2010 року, в якому є відмітка про перехід права власності до ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки.

28 березня 2012 року ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдарована) уклали договір дарування земельної ділянки, за яким дарувальник безоплатно передає у власність, а обдаровувана приймає у власність земельну ділянку загальною площею 0,0468 га, яка розташована в адмінмежах Червонослобідської сільської ради у СЬ "Дніпро", Черкаського району та області, з цільовим призначенням - для ведення садівництва. Земельна ділянка має кадастровий номер 7124989000:01:001:0246.

19 вересня 2014 року ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,0468 га, яка розташована у садівничому товаристві "Дніпро", Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, з цільовим призначенням - для ведення садівництва. Кадастровий номер земельної ділянки 7124989000:01:001:0246.

У повідомленні СТ "Дніпро" від 11 лютого 2017 року № 75 зазначено, що ОСОБА_4 була членом СТ "Дніпро" з 27 березня 2010 року на праві переходу права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1, що розташована в СТ "Дніпро" в порядку спадкування. На момент вступу ОСОБА_4 в право власності та члени кооперативу, на земельній ділянці існував садовий будинок. ОСОБА_4 була власницею цього садового будинку. Попереднім, до ОСОБА_4, власником садового будинку була її мати - ОСОБА_7 ОСОБА_4 вибула з членів СТ "Дніпро" з 27 березня 2010 року, у зв`язку з продажем земельної ділянки та садового будинку ОСОБА_2 . На момент виходу ОСОБА_4 з членів кооперативу на земельній ділянці № НОМЕР_1 існував садовий будинок.

Згідно повідомлення СТ "Дніпро" від 11 лютого 2017 року № 75 ОСОБА_2 став членом СТ "Дніпро" з 17 квітня 2010 року у зв`язку з покупкою у ОСОБА_4 земельної ділянки АДРЕСА_1 та розташованого на ній садового будинку. ОСОБА_2 проживав разом з сім`єю у складі ОСОБА_1 та їх сина ОСОБА_8 в садовому будинку, розташованому на земельній ділянці АДРЕСА_1 в період з 01 квітня 2010 року по березень 2014 року включно. 18 лютого 2012 року ОСОБА_2 вибув з членів СК "Дніпро" у зв`язку з продажем земельної ділянки. Після виходу із членів кооперативу ОСОБА_2 разом із сім`єю у складі ОСОБА_1 та їх сина ОСОБА_8 продовжував проживати у садовому будинку до березня 2014 року. ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 здійснювали добудову садового будинку, розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_1 .

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 11 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року, у справі № 707/741/17 визнано удаваним правочином договір дарування земельної ділянки розміром 0,0468 га з кадастровим номером 7124989000:01:001:0246, що розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради в садовому товаристві "Дніпро", укладений 25 березня 2010 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Черкаської районної державної нотаріальної контори Дмитренко Д. М. (реєстровий № 2-579 ), як такий, що вчинено для приховання договору купівлі-продажу, який укладено 25 березня2010 року, між ОСОБА_4, як продавцем, та ОСОБА_2, як покупцем. Визнано таким, що 25 березня 2010 року між ОСОБА_4, як продавцем, та ОСОБА_2, як покупцем був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,0468 га з кадастровим номером 7124989000:01:001:0246, що розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради в садовому товаристві "Дніпро" із розташованою на цій ділянці споруди у вигляді садового будинку, як сукупності будівельних матеріалів.

З листа СТ "Дніпро" від 21 травня (рік не зазначено) за № 1 вбачається, що на земельній ділянці № НОМЕР_1, кадастровий номер 7124989000:01:001:0246, що розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради в СТ "Дніпро" розташований літній садовий будинок з господарськими спорудами зі 100% ступенем готовності.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 вересня 2019 року ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 вересня 2014 року належить земельна ділянка, кадастровий номер 7124989000:01:001:0246, площею 0,0468 га, що розташована у СТ "Дніпро", с. Червона Слобода, Черкаського району, Черкаської області, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва.

Згідно із висновком № 05/21-БТ від 22 вересня 2021 року судового експерта Оніщенко Н. С. за результатами проведення комплексної будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи, будівельна готовність садового будинку з мансардою літ. "А" складає 100%. Враховуючи ступінь будівельної готовності садового будинку літ. "А" - 100%, його технічний стан - добрий, провести реальний розподіл садового будинку літ. "А", який знаходиться на земельній ділянці № НОМЕР_1, що розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради СТ "Дніпро", з дотриманням рівності ідеальних часток співвласників у співвідношенні до із подальшим переплануванням вбачається можливим. Експертом запропоновано чотири варіанти розподілу садового будинку літ. "А" з надвірними будівлями та спорудами у співвідношенні часток до . Також експертом запропоновано чотири варіанти розподілу земельної ділянки № НОМЕР_1, площею 0.0468 га за кадастровим номером 7124989000:01:001:0246, що розташована в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради в СТ "Дніпро", з виділом частин земельної ділянки пропорційно розмірам ідеальних часток співвласників до та відповідно до запропонованих варіантів розподілу садового будинку літ. "А" з надвірними будівлями та спорудами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). ЦК України (435-15) у частині першій статті 376 визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041 (z0774-07) , визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

При таких обставинах, приймаючи до уваги, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, що унеможливлює його поділ, а з вимогами про визнання права за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або про присудження компенсації ОСОБА_1 в межах цієї справи не зверталась, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про розподіл садового будинку з надвірними спорудами та визнання за позивачкою права власності на частину незавершеного будівництвом об`єкту садового будинку з господарськими спорудами, а також про визнання права на оформлення та реєстрацію у відповідних органах та в установленому законом порядку права власності на виділене їй майно.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вірно відмовив і у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки, підставно зазначивши, що оскільки позивачкою не заявлялася вимога про розподіл та визнання права власності на спірну земельну ділянку в ідеальних частках по кожному, а фактично ставилось питання щодо виділення в натурі та визнання права власності на частку земельної ділянки, на якій розташована частина садового будинку, відповідно до 3-го варіанту розподілу (земельну ділянку, необхідну для обслуговування виділеної судом за цим позовом частини незавершеного будівництвом об`єкту садового будинку з господарськими спорудами), то суд позбавлений можливості визнати право власності та витребувати саме дану частку земельної ділянки, так як у розподілі садового будинку позивачці відмовлено.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.