У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної іпотечної установи, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хиля О. В., Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов обґрунтовано тим, що 13 липня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хиля О. В. вчинила виконавчий напис № 755, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість у сумі 63 456,91 грн за період із 06 березня до 04 червня 2021 року, невиплачену в строк, на підставі договору фінансового лізингу від 22 вересня

2020 року № ФЛ202000884.

Позивач вважав, що цей виконавчий напис приватного нотаріуса не підлягав виконанню, оскільки його вчинено із порушенням вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Зазначав, що основними умовами вчинення нотаріусом виконавчого напису

є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором, підтверджують безспірність вимоги та подачу вимоги в межах строку позовної давності у три роки та у межах річного строку щодо вимоги про стягнення неустойки. Проте вказаних вимог при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріусом не дотримано.

16 липня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вказаного напису нотаріуса.

Позивач не погоджується із розміром заборгованості, оскільки він є безпідставним та необґрунтованим. Вказує, що з тексту виконавчого напису неможливо встановити правильність розрахунку заборгованості відповідачем. Також звертає увагу, що умовами договору про компенсацію частини лізингових платежів

від 22 вересня 2020 року № ДК202000895, укладеного між Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області, Державною іпотечною установою та ОСОБА_1, передбачено компенсацію частини лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 22 вересня 2020 року № ФЛ202000884 за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законодавством. Проте в оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса не зазначено про наявність договору про компенсацію частини лізингових платежів від 22 вересня 2020 року № ДК202000895, відсутні відомості про його розірвання або припинення, нотаріусом не перевірено обґрунтованості зазначених відповідачем сум заборгованості, не вказано, за якими саме зобов`язаннями, коли цей строк настав, коли та в яких розмірах мали бути внесені грошові кошти, не перевірено розмір і порядок внесення платежів органом забезпечення житлом. Приватний нотаріус Хиля О. В. при вчиненні оспорюваного напису не переконалася належним чином у безспірності сум, що підлягають стягненню, чим порушила норми статті 88 Закону України "Про нотаріат". Крім того, оспорюваний виконавчий напис вчинено не на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, а на окремому бланку.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 13 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хилею О. В.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хилі О. В. від 13 липня 2021 року (реєстровий № 755), яким із ОСОБА_1 стягнено на користь Державної іпотечної установи заборгованість у розмірі 63 456,91 грн.

Рішення мотивовано тим, що оскільки направлені позивачу вимога про сплату заборгованості та довідка про заборгованість повернулися нотаріусу з відміткою

"за закінченням терміну зберігання", тож матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем або власну відмову позивача від отримання відповідного повідомлення, що позбавило права позивача подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу Державної іпотечної установи задоволено. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом із дотриманням приписів чинного законодавства, яке регламентує спірні правовідносини. Неотримання позивачем кореспонденції, направленої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хилею О. В. на дві його адреси, є наслідками дій (бездіяльності) позивача щодо неотримання цієї кореспонденції, що свідчить про ухилення позивача від отримання повідомлень про порушення грошового зобов`язання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2023 року ОСОБА_1 через представника адвоката

Тарабанька Д. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15, Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17, від 27 серпня 2020 року у справі

№ 554/6777/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 201/4198/17, від 19 березня 2021 року у справі № 750/3781/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17, від 10 січня 2023 року у справі № 619/4933/20. Також у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4

частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу),

а саме зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

22 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та Державною іпотечною установою укладений договір фінансового лізингу № ФЛ202000884, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хилею О. В. 22 вересня

2020 року за реєстровим № 1492.

Відповідно до умов договору лізингодавець зобов`язується передати лізингоодержувачу в строкове платне володіння та користування об`єкт житлової нерухомості, що належить лізингодавцю на праві власності, та передати його

у власність лізингоодержувачу на умовах, визначених договором,

а лізингоодержувач зобов`язується прийняти об`єкт житлової нерухомості, володіти та користуватися ним протягом усього строку фінансового лізингу,

а після повного виконання умов договору і сплати всіх лізингових платежів набути його у власність на підставі договору.

На дату підписання договору права власності на об`єкт житлової нерухомості

- квартира АДРЕСА_1, складається із 2 (двох) житлових кімнат, загальна площа -

89,1 кв. м, житлова - 40,5 кв. м, та передається у фінансовий лізинг, належить лізингодавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 26 серпня 2020 року, укладеного між лізингодавцем та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко К. О. 26 серпня 2020 року, за реєстром № 1199.

Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 26 серпня 2020 року, номер запису про право власності: 37910489, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2150407074101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 серпня 2020 року, індексний номер витягу: 221622356.

Предмет лізингу передається лізингодавцем у фінансовий лізинг лізингоодержувачу у платне володіння та користування на строк до 01 березня 2039 року включно, але не менше ніж на 1 (один) рік (пункт 1.4 договору).

Вартість предмета лізингу визначена (за згодою сторін) і становить

1 365 279,30 грн, без ПДВ (пункт 1.5 договору).

Протягом строку дії договору розмір лізингових платежів може бути змінено

у випадку та порядку, передбаченому договором.

Лізингодавець може одержувати компенсацію частини лізингових платежів за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законодавством, яка надається лізингоодержувачу відповідно до чинного законодавства України. Умови виплати зазначеної компенсації, періодичність платежів та їхній розмір встановлюється договором про компенсацію частини лізингових платежів від 22 вересня 2020 року № ДК202000895, укладеним між Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області,

ОСОБА_1 та Державною іпотечною установою. Розмір компенсації частини лізингових платежів може включати частину від суми, яка відшкодовує вартість житла, та винагороду лізингодавцю.

Розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло визначається договором у такому розмірі (пункт 2.3 договору):

- 15,5 % річних - розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло, що встановлено лізингодавцем з дня передачі житла згідно

з пунктом 2.1 договору;

- 17,8 % річних - розмір відсоткової ставки винагороди за отримане у фінансовий лізинг житло, що набуває чинності з дня розірвання договору про компенсацію частини лізингових платежів, зазначеного у пункті 2.2 договору.

Нарахування винагороди за отриманий у фінансовий лізинг предмет лізингу здійснюється лізингодавцем щомісяця за фактичний час користування лізингоодержувачем предметом лізингу.

Винагорода розраховується на фактичний залишок несплаченої частини вартості предмета лізингу на розрахункову дату (останнє число місяця) за період із першого до останнього числа місяця включно або за звітний місяць, за методом "факт/факт", згідно з яким для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та у році починаючи з дати передачі предмета лізингу у фінансовий лізинг до дати остаточного погашення вартості предмета лізингу.

Відповідно до пункту 2.4 договору лізингоодержувач, зокрема, зобов`язується:

- щомісячно сплачувати лізингові платежі, до яких включено відшкодування вартості предмета лізингу в сумі не менше 6 149,91 грн, та винагороду за отриманий у фінансовий лізинг предмет лізингу в строки та порядку, визначеної договором.

Правовідносини з питань отримання житла у фінансовий лізинг поліцейськими та особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, в тому числі і порядок фінансування витрат на придбання зазначеного житла, регулюються відповідними нормативними актами, зокрема: Порядком забезпечення Державною іпотечною установою поліцейських та осіб рядового

і начальницького складу служби цивільного захисту житлом на умовах фінансового лізингу затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 1201 (1201-2018-п) , зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 370 (370-2019-п) (далі - Постанова № 1201, Порядок), Порядком та обсягом спрямування нерозподіленого залишку коштів, джерелом формування яких у 2017 році були надходження конфіскованих коштів та коштів, отриманих від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду за вчинення корупційного та пов`язаного з корупцією правопорушення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року № 978 (978-2018-п) .

Згідно з Порядком, договір фінансового лізингу укладається між Державною іпотечною установою та заявником відповідно до вимог ЦК України (435-15) , Закону України "Про фінансовий лізинг" (1201-20) , Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) та з урахуванням вимог цього Порядку; договір про компенсацію частини лізингових платежів - тристоронній договір, що укладається між Державною іпотечною установою, заявником та відповідним органом забезпечення житлом, яким визначається механізм компенсації частини лізингових платежів за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством, відповідно до цього Порядку.

На виконання зазначеного Порядку, 22 вересня 2020 року між Головним управлінням Національної поліції в Чернігівській області (далі -

ГУ Нацполіції/Орган забезпечення житлом), Державною іпотечною установою та ОСОБА_1 укладений договір про компенсацію частини лізингових платежів № ДК202000895, відповідно до якого, з метою надання державної підтримки на придбання доступного житла, Орган забезпечення житлом здійснює компенсацію частини лізингових платежів за рахунок коштів державного бюджету, шляхом їх перерахування на рахунки Державної іпотечної установи.

Відповідно до пункту 1.5 вказаного договору компенсації, обсяг та сума компенсації частини лізингових платежів на відповідний період визначається згідно з Порядком та відповідно до Планового графіку платежів за формою, наведеною в додатку № 1 до договору, або календарного плану до дострокового договору про компенсацію частини лізингових платежів, форма якого наведена

в додатку № 3 до договору, що є його невід`ємними частинами, залежно від того, який документ датовано більш пізньою датою.

Розмір відсоткової ставки винагороди Державною іпотечною установою за отримане у фінансовий лізинг житло становить 15,3 % річних (пункт 1.7 договору компенсації).

Відповідно до договору компенсації у період його дії Орган забезпечення житлом здійснював компенсацію частини лізингових платежів ОСОБА_1 за договором фінансового лізингу, а саме: 30 % від щомісячної суми, яка відшкодовує частину вартості житла, та 15,3 % річних - винагороди лізингодавця.

Підстави припинення договору компенсації визначені в пункті 7.1 договору компенсації, до яких, зокрема, віднесено - звільнення заявника зі служби.

27 січня 2021 року Державна іпотечна установа отримала лист Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 22 січня 2021 року

№ 86/124/05/23-2021, яким Орган забезпечення житлом повідомив Державну іпотечну установу, що у зв`язку зі звільненням із служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 договір про компенсацію частини лізингових платежів

від 22 вересня 2020 року № ДК202000895 припинив свою дію.

Тож зобов`язання за договором фінансового лізингу ОСОБА_1 мав виконувати самостійно, з урахуванням умов щодо строків і обсягу сплати лізингових платежів, визначених договором фінансового лізингу.

Відповідно до умов договору фінансового лізингу лізингоодержувач мав щомісячно сплачувати лізингодавцю лізингові платежі, до яких включено відшкодування вартості предмета лізингу в сумі не менше 6 149,91 грн та винагороду за отримане у фінансовий лізинг житло у розмірі - 17,8 % річних від вартості предмета лізингу (пункт 2.3 договору фінансового лізингу).

Пунктом 2.5 договору фінансового лізингу встановлено, що лізингові платежі за договором сплачуються щомісячно у строк із 1 до 5 числа кожного місяця. Якщо лізингоодержувач сплачує лізинговий платіж раніше платіжного періоду, тобто до 1 числа місяця, то залишок несплаченої частини вартості предмета лізингу та винагороди зменшується 1 числа, незалежно від дня фактичної сплати.

Лізингові платежі сплачуються лізингоодержувачем шляхом безготівкових перерахувань на вказаний поточний рахунок лізингодавця. У призначенні платежу лізингоодержувач зобов`язаний вказати номер договору, прізвище та ініціали лізингоодержувача.

Як зазначив відповідач, з моменту звільнення та розірвання договору про компенсацію, лізингоодержувач (позивач) свої обов`язки щодо сплати обов`язкових щомісячних платежів за договором фінансового лізингу виконувати перестав, що призвело до утворення заборгованості зі сплати щомісячних лізингових платежів, яка відповідно до довідки про стан заборгованості за період із 06 березня до 04 червня 2021 року становить 63 456,91 грн.

04 червня 2021 року Державна іпотечна установа звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хилі О. В. про направлення на адресу державної реєстрації боржника вимоги про повне погашення заборгованості за лізинговим та іншими платежами за договором фінансового лізингу від 22 вересня 2020 року № ФЛ202000884.

Свідоцтвом, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хилею О. В. від 13 липня 2021 року, посвідчено заяву Державної іпотечної установи про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором фінансового лізингу від 22 вересня 2020 року № ФЛ202000884 про передання приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хилею О. В.

ОСОБА_1 за місцем реєстрації/проживання: АДРЕСА_2 та

АДРЕСА_1, за допомогою відділення поштового зв`язку Київ-10 АТ "Укрпошта", 16 червня 2021 року, 23 червня 2021 року, ОСОБА_1 відмовився від одержання заяви, заяву повернено до відділення поштового зв`язку Київ-10 АТ "Укрпошта" за закінченням терміну зберігання, про що зазначено

у відмітці цього органу поштового зв`язку.

13 липня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хилею О. В. вчинено виконавчий напис (реєстровий № 755), яким

із ОСОБА_1 стягнуто на користь Державної іпотечної установи заборгованість у розмірі 63 456,91 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що оскільки направлені позивачу вимога про сплату заборгованості та довідка про заборгованість повернулися нотаріусу з відміткою "за закінченням терміну зберігання", то матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем або про відмову позивача від отримання відповідного повідомлення, що позбавило права позивача подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом із дотриманням приписів чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини. Неотримання позивачем кореспонденції, направленої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хилею О. В. на дві адреси позивача,

є наслідками дій (бездіяльності) позивача щодо неотримання цієї кореспонденції, що свідчить про ухилення позивача від отримання повідомлень про порушення грошового зобов`язання.

Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду у повному обсязі

з огляду на таке.

Правове обґрунтування

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках

і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів визначено у главі 14 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він

є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо

є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (1172-99-п) (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені

у вказаному Переліку документів. Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" (3425-12) та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає

в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Тож відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком

є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Проте сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору щодо заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі

й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Верховним Судом неодноразово аналізувались положення підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій та вказував про те, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів

з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Верховним Судом неодноразово стверджувалось, що наведена норма Порядку вчинення нотаріальних дій спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові

від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15).

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 30 вересня

2019 року у справі № 357/12818/17, від 01 вересня 2020 року у справі

№ 201/4198/17, від 19 березня 2021 року у справі № 750/3781/20.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису 13 липня 2021 року, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованості у розмірі 63 456,91 грн відсутні відомості щодо отримання позивачем за місцем його реєстрації/проживання вимоги про усунення порушень за договором фінансового лізингу, що позбавило позивача права подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням приватним нотаріусом підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Водночас апеляційний суд вважав, що оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом із дотриманням приписів чинного законодавства, яке регламентує спірні правовідносини. Неотримання позивачем кореспонденції, направленої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хилею О. В. на дві його адреси, є наслідками дій (бездіяльності) позивача щодо неотримання цієї кореспонденції, що свідчить про ухилення позивача від отримання повідомлень про порушення грошового зобов`язання.

Проте зазначені висновки апеляційного суду є помилковими з огляду на таке.

Повідомлення боржника необхідно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (270-2009-п) (далі - Правила № 270), які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил № 270).

Відповідно до пункту 114 Правил № 270 одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, про що на поштовому відправленні, бланку поштового переказу або повідомленні про надходження поштового відправлення, поштового переказу робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи. Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою.

У разі коли одержувач відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються в приміщенні об`єкта поштового зв`язку протягом установленого пунктом 116 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), після закінчення якого повертаються поштовим оператором за зворотною адресою.

Приватний нотаріус направила вимогу про сплату заборгованості та довідку про заборгованість позивачу за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які повернулися нотаріусу з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (т. 2, а. с. 31-32).

Проте приватний нотаріус у свідоцтві від 13 липня 2021 року зазначила, що посвідчені заяви Державної іпотечної установи передані 16 червня 2021 року ОСОБА_1 за допомогою відділення поштового зв`язку Київ-10

АТ "Укрпошта", 23 червня 2021 року ОСОБА_1 відмовився від одержання заяви, заяву повернено до відділення за закінченням терміну зберігання, про що зазначено у відмітці цього органу поштового зв`язку (т. 1, а. с. 210).

Отже, у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що

ОСОБА_1 відмовився від отримання поштової кореспонденції, надісланої нотаріусом адресату, враховуючи, що кореспонденція, яка була адресована

ОСОБА_1, повернулася нотаріусу з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Тож порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису та порядку повідомлення боржника щодо вимоги про усунення порушення є самостійними

і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, неотримання боржником вимоги про усунення порушень за договором фінансового лізингу позбавило позивача можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора, що свідчить про порушення порядку повідомлення боржника, та об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Суд апеляційної інстанції, покладаючись на зміст виконавчого напису нотаріуса, в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від одержання заяви про усунення порушення, не врахував положення пункту 114 Правил № 270, які передбачають, що відмова адресата від отримання поштової кореспонденції фіксується у визначений цими Правилами спосіб.

Відмітка поштового оператора про повернення поштової кореспонденції "За закінченням терміну зберігання" не підтверджує факт відмови адресата від отримання кореспонденції, оскільки у разі відмови на бланку поштового відправлення робиться відповідна позначка "Адресат відмовився".

Тому доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, знайшли своє підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції не застосував положення пункту 114 Правил № 270 при встановлення факту повідомлення боржника про початок процедури вчинення виконавчого напису та претензії кредитора.

З огляду на викладене рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися таким, що відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених

статтею 413 ЦПК України.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.