розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 листопада 2021 року в складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю, О., Гуля В. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Головного управління Держгеокадастру в Київській області, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бойко А. С. про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації речових прав, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову вказав, що на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 24 липня 2006 року він є користувачем земельної ділянки площею 0,06 га для індивідуального садівництва, що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

22 грудня 2016 року він звернувся до Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області із заявою про внесення відомостей щодо належної йому земельної ділянки до Державного земельного кадастру, проте отримав відмову у зв`язку із тим, що в межах вказаної земельної ділянки знаходиться інша земельна ділянка, належна ОСОБА_2 .

Вказував, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2019 року у справі № 372/1041/17 визнано недійсними та скасовано накази Головного Управління Держемагентства у Київській області від 07 червня 2016 року та від 05 жовтня 2016 року про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та про затвердження проєкту землеустрою щодо цієї земельної ділянки.

12 грудня 2020 року ОСОБА_2, з метою ухилення від виконання вказаного судового рішення, що набрало законної сили, здійснила фіктивне відчуження земельної ділянки шляхом укладення 12 грудня 2019 року нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки із ОСОБА_3 .

Вищезазначені дії ОСОБА_2, на його переконання, свідчать про ухилення від виконання нею зобов`язань, що виникли за судовим рішенням, та порушення його прав та законних інтересів.

На підставі викладеного позивач просив визнати недійсним зазначений вище договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 грудня 2019 року та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_3 відносно вказаної земельної ділянки; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області внести зміни до Національної кадастрової системи України щодо скасування запису, інформації відносно вказаної земельної ділянки та скасувати запис у поземельній книзі.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відносно земельної ділянки площею 0,03 га, розташованої в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Скасовано запис/рішення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексний номер: 50169186 від 12 грудня 2019 року, номер запису про право власності/довірчої власності 34597135 щодо права власності ОСОБА_3 відносно цієї земельної ділянки.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області внести зміни до Національної кадастрової системи України щодо скасування запису, інформації відносно земельної ділянки загальною площею 0,03 га, цільове призначення для ведення садівництва, що розташована в межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3, скасувати запис у поземельній книзі стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:07:016:0146.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 грудня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, спрямований на ухилення від виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2019 року та порушує права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 .

Урахувавши, що позивач не заявляв позовних вимог про витребування вказаної земельної ділянки у відповідача, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що спірні правовідносини не урегульовані нормами статті 388 ЦК України, та відхилив доводи останнього про те, що він є добросовісним набувачем цієї ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 635/2761/15-ц, від 21 липня 2022 року у справі № 201/1526/20, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельної ділянки, який не був обізнаний про судове рішення у справі № 372/1041/17. Недоведеність факту обізнаності ОСОБА_3 із вказаним судовим рішенням свідчить у свою чергу і про недоведеність тих обставин, що останній при укладенні оскаржуваного правочину діяв умисно, зокрема з метою уникнення від виконання рішення суду за рахунок відчуженого майна. З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 388 ЦК України, не врахувавши, що майно не може бути витребувано у добросовісного набувача.

Крім того, позивач не надав доказів правомірного користування вказаною земельною ділянкою. Суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_2 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 24 липня 2006 року ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 0,06 га для індивідуального садівництва, що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Згідно із наказами Головного Управління Держемагентства у Київській області від 07 червня 2016 року та від 05 жовтня 2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,0300 га, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, та затверджено проєкт землеустрою щодо цієї земельної ділянки.

22 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області із заявою про внесення відомостей щодо належної йому земельної ділянки до Державного земельного кадастру, проте отримав відмову у зв`язку із тим, що в межах вказаної земельної ділянки знаходиться інша земельна ділянка, належна ОСОБА_2 (кадастровий номер 3223186800:07:016:0146).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2019 року у цивільній справі № 372/1041/17, яке набрало законної сили 04 грудня 2019 року після його перегляду судом апеляційної інстанції, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано недійсними та скасовано накази Головного Управління Держемагентства у Київській області від 07 червня 2016 року та від 05 жовтня 2016 року про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та про затвердження проєкту землеустрою щодо цієї земельної ділянки.

Під час розгляду цієї справи судами встановлено, що згідно із висновком експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 25100/17-41/22767/22768/18-41 від 02 листопада 2018 року виявлено накладання між собою земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_2, загальною площею 0,030 га для ведення індивідуального садівництва, кадастровий номер 3223186800:07:016:0146, та земельної ділянки, загальною площею 0,05 га для ведення індивідуального садівництва, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 . Площа накладання становить 0,0290 га.

12 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,003 га, кадастровий номер 3223186800:07:016:0146 та зареєстровано за останнім право власності на цю земельну ділянку.

Відповідно до листа Головного Управління Держгеокадастру у Київській області від 22 липня 2020 року виконати рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2019 року у цивільній справі № 372/1041/17 неможливо, оскільки згідно із даними Національної кадастрової системи ведення Державного земельного кадастру земельна ділянка за кадастровим номером 3223186800:07:016:0146 обліковується за ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним, позивач має довести наявність порушення спірним правочином його прав та охоронюваних законом інтересів виходячи із заявлених підстав позову, а суд, вирішуючи питання про можливість спростування презумпції правомірності спірного правочину, має встановити не лише наявність підстав недійсності правочину, але й порушення прав позивача, визначити, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення та чи відповідає порушене право заявленим підставам позову.

Отже, особа, яка не є стороною правочину, може заперечувати його дійсність лише в тому випадку, коли доведе, що оспорюваний правочин порушує її права або охоронювані законом інтереси.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

У справі, що переглядається, встановлено що після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 372/1041/17 (04 грудня 2019 року), яким скасовано накази Головного Управління Держемагентства у Київській області про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки та про затвердження проєкту землеустрою щодо цієї земельної ділянки, остання на підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу від 12 грудня 2019 року відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_3 .

Установивши, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, спрямований на ухилення від виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2019 року в справі № 372/1041/17 та порушує права та законні інтереси позивача ОСОБА_1, який є суміжним землекористувачем та на земельну ділянку якого накладається належна відповідачу земельна ділянка, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності правових підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оскаржуваного правочину недійсним та підставно скасували його державну реєстрацію.

Водночас суди підставно відхилили посилання відповідача ОСОБА_3 про неможливість витребування спірної земельної ділянки у нього як у добросовісного набувача, правильно звернувши увагу останнього на те, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним правочину, за яким була відчужена спірна земельна ділянка, а не її витребування на підставі статті 388 ЦК України як помилково вважає відповідач.

Аргументи касаційної скарги про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12 грудня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не був спрямований на ухилення від виконання рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2019 року в справі № 372/1041/17, є безпідставними з огляду на незначний проміжок часу після набрання судовим рішення законної сили та укладенням вказаного правочину (з 04 грудня 2019 року до 12 грудня 2019 року), а також лист Головного Управління Держгеокадастру у Київській області від 22 липня 2020 року про неможливість виконання судового рішення у зв`язку із реєстрацією спірної земельної ділянки за ОСОБА_3 .

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 635/2761/15-ц, від 21 липня 2022 року у справі № 201/1526/20, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Так, предметом спору в справі № 911/3594/17 є оскарження рішення органу місцевого самоврядування про надання згоди на реєстрацію права власності на нерухоме майно, у справі № 504/2864/13-ц - оскарження продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, у справі 635/2761/15-ц предметом спору є витребування із незаконного володіння особи спірної земельної ділянки, яка відноситься до категорії рекреацій оздоровчих лісів, усунення для позивача перешкод в користуванні вказаною земельною ділянкою, у справі № 201/1526/20 - усунення органу місцевого самоврядування перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою, яка на підставі підробленого рішення та оскаржуваного договору купівлі-продажу була передана фізичній особі, у справі № 487/10132/14-ц - оскарження прокурором рішення органу місцевого самоврядування, яким передано фізичній особі земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.