У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен банк Аваль"), назву якого змінено на акціонерне товариство "Райффайзен Банк" (далі - АТ "Райффайзен Банк"), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" (далі - ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп"), треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття обтяження.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він за договором купівлі-продажу від 20 серпня 2010 року придбав у ОСОБА_3 автомобіль Mitsubishi Pajero. 21 серпня 2010 року у регіональному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ у місті Києві здійснено державну реєстрацію зазначеного автомобіля за позивачем та присвоєно державний номерний знак. Жодних обтяжень чи обмежень на автомобіль під час проведення державної реєстрації не було.

Після укладення договору купівлі-продажу позивач за первісним позовом дізнався, що спірний автомобіль 25 травня 2005 року передано в заставу банку з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором, укладеним з акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (далі - АППБ "Аваль"), який перейменовано у відкрите акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен банк Аваль"), у подальшому - у публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен банк Аваль"), а в подальшому -

в АТ "Райффайзен банк Аваль". Приватний нотаріус Данич О. Ф. 08 лютого 2019 року наклала обтяження на автомобіль Mitsubishi Pajero на підставі договору застави від 25 травня 2005 року.

Оскільки ОСОБА_1 придбав автомобіль 20 серпня 2010 року, перереєстрував його 21 серпня 2010 року, а обтяження на автомобіль накладено пізніше - 08 лютого 2019 року, то він є добросовісним набувачем автомобіля, відтак його порушені права підлягають захисту, а вимоги про усунення перешкод шляхом зняття обтяження з автомобіля є законними та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: усунути перешкоди

у здійсненні права власності та користуванні автомобілем Mitsubishi Pajero шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна та виключити запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, зареєстрованого 08 лютого 2019 року за № 17294547 реєстратором - приватним нотаріусом Данич О. Ф.

У січні 2020 року ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: АТ "Райффайзен банк Аваль", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет застави.

Зустрічна позовна заява ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" мотивована тим, що АППБ "Аваль" і ОСОБА_2 25 серпня 2005 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі

40 000 дол. США з цільовим призначенням для придбання автомобіля. Кредитні зобов`язання були забезпечені нотаріально посвідченим договором застави, предметом якого є автомобіль Mitsubishi Pajero. На підставі договору застави 06 березня 2006 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено відомості про приватне обтяження на користь кредитора - АППБ "Аваль".

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 02 квітня 2012 року у справі № 1306/2022/2012, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен банк Аваль" суму боргу за кредитним договором у розмірі 209 051,81 дол. США. Однак заборгованість не погашена у зв`язку з відсутністю майна

у боржників, виконавчі провадження з цих підстав були закриті.

ПАТ "Райффайзен банк Аваль" за договором відступлення права вимоги

від 12 грудня 2017 року та за договором відступлення прав за договорами застави від 18 грудня 2017 року відступило на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний індустріальний банк" (далі -

ПАТ "Комерційний індустріальний банк" права вимоги за вказаними кредитним договором та договором застави. У свою чергу

ПАТ "Комерційний індустріальний банк" відступило ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" всі вимоги за вказаними кредитним договором та договором застави, на підставі чого були внесені зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, а саме змінено заставодержателя автомобіля на

ТОВ "ФК "Укрфінанс груп". На час набуття ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" прав вимоги за кредитним договором сума заборгованості за тілом кредиту складала 25 616,39 дол. США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату уступки еквівалентно 689 494,66 грн.

Всупереч умов кредитного договору, договору застави та норм законодавства ОСОБА_2 через товарну біржу 16 листопада 2006 року продала автомобіль, що є предметом застави, ОСОБА_5, яка,

у свою чергу, на підставі біржової угоди від 03 липня 2008 року продала цей автомобіль ОСОБА_6, а остання на підставі договору купівлі-продажу

від 08 листопада 2008 року продала заставний автомобіль ОСОБА_3 .

З метою захисту порушених прав кредитор звернувся до суду

з відповідним позовом. Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 23 травня 2014 року у справі № 465/8515/13-ц, яке набрало законної сили, визнано недійсною біржову угоду купівлі-продажу

від 18 листопада 2006 року, укладену між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 ; скасовано державну реєстрацію права власності на заставний автомобіль за ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 ; зобов`язано реєстраційні органи внести відповідні зміни про скасування державної реєстрації до відповідного реєстру.

Водночас у 2016 році з`ясувалося, що заставний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" обмежене

у праві задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного автомобіля, оскільки ОСОБА_2 незаконно відчужила автомобіль третім особам без згоди на це заставодержателя. Крім того, на час набуття ОСОБА_1 у власність спірного автомобіля у реєстрі був наявний запис про його обтяження. ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки набув право власності на предмет застави з обтяженням. Крім цього, нормами матеріального права передбачено збереження права застави незалежно від того, чи знала особа, яка одержала це майно, про таке право.

На підставі викладеного ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" просило в рахунок погашення заборгованості перед ним за кредитним договором від 25 серпня 2005 року № 014/08-5/3718-ск, укладеним між АППБ "Аваль"

і ОСОБА_2, у розмірі 698 494,66 грн звернути стягнення на предмет застави - автомобіль Mitsubishi Pajero, що зареєстрований за

ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності на момент продажу автомобіля.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" задоволено.

У рахунок погашення заборгованості перед ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" за кредитним договором від 25 серпня 2005 року № 014/08-5/3718-ск, укладеним між АППБ "Аваль", (правонаступником якого є АТ "Райффайзен банк Аваль"), та ОСОБА_2 у розмірі 698 494,66 грн звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль Mitsubishi Pajero, що зареєстрований за ОСОБА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" 2 102 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що реалізація майна, яке

є предметом застави, без припинення обтяжень не припиняє заставу, тому вона зберігає чинність при переході права власності на вказане майно до іншої особи і на неї може бути звернено стягнення. Відчуження автомобіля, який є предметом застави, без згоди заставодержателя є порушенням вимог закону. На час придбання позивачем за первісним позовом 20 серпня 2010 року спірного автомобіля у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про його обтяження, тому ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем цього майна, отже, відсутні підстави для задоволення його вимог про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом зняття обтяження.

Рішення суду в іншій справі про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано, тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет застави. Зміна власника предмета застави не перешкоджає зверненню стягнення. Заявлені ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" вимоги

є обґрунтованими, оскільки у заставодержателя виникло право на звернення стягнення на предмет обтяження.

ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" з 12 грудня 2017 року набуло права вимоги за кредитним договором від 25 серпня 2005 року та з 18 грудня 2017 року - на звернення стягнення на предмет застави, до суду із зустрічним позовом звернулося 22 січня 2020 року, тобто в межах позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час придбання ОСОБА_1 спірного автомобіля у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про його обтяження,тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог про усунення перешкод

у користуванні власністю шляхом зняття обтяження, оскільки застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності

у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави.

Право на звернення стягнення на предмет обтяження виникає

у заставодержателя у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою. При цьому зміна власника предмета застави жодним чином не перешкоджає зверненню на неї стягнення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня

2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано і заборгованість не погашена, отже, заявлені ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" вимоги про звернення стягнення на предмет застави

є обґрунтованими, оскільки в останнього як заставодержателя виникло право на задоволення вимог за рахунок предмета застави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат

Горгіладзе М. С., просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову та відмову

в задоволенні зустрічного позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_1 через адвоката Горгіладзе М. С. посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України (1618-15) ). Вказував, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах: Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі

№ 333/6700/15-ц, від 01 листопада 2018 року у справі № 348/1897/16-ц,

від 12 грудня 2018 року у справі № 0503/6754/2012, від 20 листопада

2019 року у справі № 127/5573/18, від 05 лютого 2020 року у справі

№ 761/3615/19, від 18 березня 2020 року у справі № 202/5584/18,

від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 від 19 травня 2021 року

у справі № 761/1386/19. Зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, неповно з`ясували обставини справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що переданий у заставу автомобіль та придбаний ОСОБА_1 автомобіль - це різні транспортні засоби, тому останній є добросовісним набувачем. Суди неправильно визначилися

з ідентифікуючими характеристиками автомобіля, переданого у заставу, тому їхні висновки щодо цього майна є помилковими, зокрема, в частині скасування реєстрації на підставі судового рішення у справі № 465/8515/13. Відомості у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна про обтяження спірного автомобіля на момент його купівлі позивачем за первісним позовом були відсутні, оскільки з`явились у реєстрі лише через 9 років, тому останній є добросовісним набувачем, відповідно, зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач за зустрічним позовом пропустив позовну давність. Так, у спірних зобов`язаннях відбулася заміна кредитора, а відповідно до

статті 262 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) заміна сторін

у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Отже, помилковими є висновки суду першої інстанції про початок перебігу позовної давності за вимогами ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" у грудні 2017 року (після заміни кредитора у зобов`язанні).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

06 січня 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Горгіладзе М. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 27 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого

діє адвокат Горгіладзе М. С., на рішення Печерського районного суду

міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року.

07 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що АППБ "Аваль", назву якого змінено на

ВАТ "Райффайзен банк Аваль", ПАТ "Райффайзен банк Аваль"),

АТ "Райффайзен банк Аваль", АТ "Райффайзен Банк", і ОСОБА_2

25 серпня 2005 року уклали кредитний договір № 014/08-5/3718-СК, відповідно до умов якого останній отримав кредит на купівлю автомобіля на первинному ринку у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 40 000 дол. США зі сплатою 12 % річних з кінцевим строком повернення коштів до 23 серпня 2011 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань АППБ "Аваль"

і ОСОБА_2 25 серпня 2005 року уклали договір застави, відповідно до умов якого останній передав у заставу банку належний йому автомобіль Mitsubishi Pajero. Пунктом 1.2.2 договору поруки визначено ринкову вартість автомобіля станом на 17 серпня 2005 року у розмірі 251 500 грн, що на час проведення оцінки становило 49 801,98 дол. США.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 02 квітня 2012 року у справі № 1306/2022/2012 позов ПАТ "Райффайзен банк Аваль" задоволено, стягнуто на користь останнього солідарно

з ОСОБА_2, ОСОБА_4 209 051,81 дол. США, що еквівалентно до національної валюти згідно з офіційним курсом НБУ станом на 02 квітня 2012 року 1 669 884,95 грн, заборгованості за кредитним договором.

Суди встановили, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2012 року у справі № 1306/2022/2012 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 серпня 2005 року № 014/08-5/3718-СК не виконано і заборгованість не погашена.

ПАТ "Райффайзен банк Аваль" та ПАТ "Комерційний Індустріальний банк" 12 грудня 2017 року уклали договір відступлення права вимоги №114/50, відповідно до пункту 2.1 якого первісний кредитор відступив новому кредитору за плату, а новий кредитор прийняв належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі за кредитним договором від 25 травня 2005 року № 014/08-5/3718-СК, укладеним між АППБ "Аваль" і ОСОБА_2

ПАТ "Райффайзен банк Аваль" та ПАТ "Комерційний індустріальний банк" 18 грудня 2017 року уклали договір відступлення прав за договорами застави, відповідно до умов якого первісний заставодержатель відступив та передав, а новий заставодержатель прийняв та набув всіх прав, належних первісному заставодержателю за договорами застави, які забезпечують виконання зобов`язань за кредитними договорами та перелічені у додатку № 1 до цього договору - реєстрі договорів застави, у тому числі за договором застави від 25 травня 2005 року, укладеним між АППБ "Аваль"

Суди також встановили, що ПАТ "Комерційний індустріальний банк"

і ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" 12 грудня 2017 року уклали договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ "Комерційний індустріальний банк" відступив новому кредитору ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп", а новий кредитор прийняв належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі за кредитним договором від 25 травня 2005 року № 014/08-5/3718-СК, укладеним між АППБ "Аваль" і ОСОБА_2

ПАТ "Комерційний індустріальний банк" і ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп"

18 грудня 2017 року уклали договір відступлення прав за договорами застави, відповідно до якого до ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" перейшли права, які забезпечують зобов`язання боржника за основним договором, а саме за договором застави від 25 серпня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. і зареєстрованим у реєстрі за № 4339.

Відповідно до реєстру договорів застави до нового заставодержателя -

ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" перейшло право вимоги за договором застави транспортного засобу від 25 серпня 2005 року відносно предмета застави - автомобіля Mitsubishi Pajero (зареєстрована вартість 209 500 грн).

Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна

від 15 лютого 2019 року № 58405501 у реєстрі 06 березня 2006 року зареєстровано обтяження - застава рухомого майна автомобіля Mitsubishi Pajero.

З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 08 лютого

2019 року № 58337826 вбачається, що 08 лютого 2019 року зареєстровано заміну обтяжувача ПАТ "Комерційний індустріальний банк" на

ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" на підставі договору про відступлення права вимоги від 18 грудня 2017 року.

За свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 21 серпня 2010 року серії НОМЕР_1 автомобіль Mitsubishi Pajero зареєстровано за ОСОБА_1 .

Суди також встановили, що на час придбання позивачем 20 серпня

2010 року спірного автомобіля шляхом укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про його обтяження терміном дії до 05 березня 2011 року.

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 23 квітня

2014 року у справі № 465/8515/13 задоволено позов ПАТ "Райффайзен банк Аваль". Визнано недійсною біржову угоду від 18 листопада 2006 року

№ 070138, укладену між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль Mitsubishi Pajero. Зобов`язано МРЕВ ДАІ Яворівського району Львівської області внести зміни до державного реєстру Державтоінспекції про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на автомобіль Mitsubishi Pajero. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на автомобіль Mitsubishi Pajero. Зобов`язано МРЕВ ДАІ міста Львова внести зміни до державного реєстру Державтоінспекції про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_7 на автомобіль Mitsubishi Pajero. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на автомобіль Mitsubishi Pajero. Зобов`язано МРЕВ ДАІ міста Львова внести зміни до державного реєстру Державтоінспекції про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на автомобіль Mitsubishi Pajero.

Вказаним судовим рішенням у справі № 465/8515/13 встановлено, що відповідно до витягу про реєстрацію у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 06 березня 2006 року № 6714651 на автомобіль накладено обтяження на відчуження зі строком дії до 05 березня 2011 року, яке не було скасоване.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заставу" та статтею 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною четвертою статті 577 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених

з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження, за винятком таких випадків:

1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Статтею 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником

і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 752/20187/20 викладено висновок, що реалізація майна, яке є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18, від 21 вересня 2022 року у справі

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що на час відчуження автомобіля Mitsubishi Pajero, застава цього транспортного засобу була зареєстрована

у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 761/2631/21.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі

№ 333/6700/15-ц, від 01 листопада 2018 року у справі № 348/1897/16-ц,

від 12 грудня 2018 року у справі № 0503/6754/2012, від 20 листопада

2019 року у справі № 127/5573/18, від 05 лютого 2020 року у справі

№ 761/3615/19, від 18 березня 2020 року у справі № 202/5584/18,

від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 від 19 травня 2021 року

у справі № 761/1386/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2018 року у справі

№ 333/6700/15-ц вказував, що суди, встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля боржником, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати збереження сили застави для нового власника майна.

У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі

№ 348/1897/16-ц викладено висновок про те, що, встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля відповідачу, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати збереження сили застави для нового власника майна.

Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі

№ 127/5573/18 вказував, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши фактичні обставини у справі, врахувавши, що транспортний засіб, який є предметом застави, був відчужений за відсутності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього майна, а позивач є його добросовісним набувачем, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У справі № 0503/6754/2012 Верховний Суд у постанові від 12 грудня

2018 року зазначив, що, установивши, що на час відчуження спірного автомобіля боржником, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати збереження сили застави для нового власника.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі

№ 761/3615/19 викладено правовий висновок про те, що, встановивши, що на час придбання позивачем спірного автомобіля у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про його обтяження, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що позивач є добросовісним набувачем автомобіля, тому відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.

За результатом перегляду справи № 202/5584/18 Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року вказував, що, встановивши, що на час придбання позивачем спірного автомобіля у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про його обтяження, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач є добросовісним набувачем автомобіля, тому відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 зазначив, що, встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля позивачу, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про обтяження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати збереження сили застави для нового власника майна.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 761/1386/19 викладено висновок про те, що на час придбання спірного автомобіля позивачем у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були

відсутні відомості про його обтяження, а наступне обтяження за заявою банку зареєстровано, коли автомобіль вже було зареєстровано за

позивачем, яка є добросовісним набувачем автомобіля, тому відповідно

до статті 391 ЦК України вона має право вимагати усунення перешкод

у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі

№ 333/6700/15-ц, від 01 листопада 2018 року у справі № 348/1897/16-ц,

від 12 грудня 2018 року у справі № 0503/6754/2012, від 20 листопада

2019 року у справі № 127/5573/18, від 05 лютого 2020 року у справі

№ 761/3615/19, від 18 березня 2020 року у справі № 202/5584/18,

від 07 квітня 2020 року у справі № 761/48585/18 від 19 травня 2021 року

у справі № 761/1386/19, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж

у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили

з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди в частині вирішення первісних позовних вимог не дослідили зібрані у справі докази, неповно з`ясували обставини справи та зробили висновки, які не відповідають матеріалам справи, оскільки оскаржувані судові рішення в цій частині ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів по суті заявлених вимог ОСОБА_1 .У мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень в частині вирішення первісного позову містяться обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи в частині вирішення позову ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України").

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення в частині вирішення первісного позову підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет

застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли в установленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що станом на час придбання ОСОБА_1 спірного автомобіля у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відомості про його обтяження. У зв`язку з цим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що реалізація майна, яке є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому вона зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, але в такому випадку має значення факт здійснення реєстрації такого обтяження у відносинах, що виникають з третіми особами. Отже, на предмет застави може бути звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором, укладеним з банком.

Разом з цим Верховний Суд не погоджується з висновками судів про задоволення зустрічного позову та висновками в частині початку перебігу позовної давності, враховуючи наступне.

Так, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача

у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Як встановили суди, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2012 року у справі № 1306/2022/2012 стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь

ПАТ "Райффайзен банк Аваль" заборгованість за кредитним договором

у розмірі 209 051,81 дол. США, що еквівалентно до національної

валюти згідно з офіційним курсом НБУ станом на 02 квітня 2012 року 1 669 884,95 грн.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" просило звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 698 494,66 грн (тіло кредиту). Водночас заборгованість за кредитним договором, зокрема і за тілом кредиту, стягнута рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 квітня 2012 року у справі № 1306/2022/2012.

Установлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції

ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності до зустрічного позову про звернення стягнення на предмет застави.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється

у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою

статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана

в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).

Оскільки у 2012 році кредитор звернувся до суду з вимогою до позичальника про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, внаслідок цього настав строк виконання основного зобов`язання та перебіг позовної давності.

З цим позовом ТОВ "ФК "Укрфінанс груп" звернулося у січні 2020 року. За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про задоволення зустрічних вимог, оскільки такі вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском позовної давності.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 536/1034/21.

Водночас помилковими є висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, що ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" з 12 грудня 2017 року набуло права вимоги за кредитним договором та з 18 грудня 2017 року -право звернення стягнення на предмет застави, а до суду із зустрічним позовом звернулося 22 січня 2020 року, тобто в межах позовної давності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор

у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, вчинені ПАТ "Райффайзен банк Аваль" дії щодо позичальника,

з урахуванням статті 512 ЦК України та статті 514 ЦК України (зміна строку виконання основного зобов`язання - у 2012 році кредитор звернувся до суду з вимогою до позичальника про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором) відносяться і до нового кредитора -

ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп", з позовом останнє звернулося лише у січні

2020 року, тобто з пропуском встановленої статтею 257 ЦК України позовної давності.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2021 року у справі № 756/17499/17.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин

сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 223/499/20.

Висновки суду першої інстанції, що зустрічний позов подано у межах позовної давності, а також те, що її перебіг почався з моменту заміни кредитора у зобов`язані, не знайшли своє підтвердження, а доводи касаційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.

Отже, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову про звернення стягнення на предмет застави у зв`язку з пропуском позовної давності до вказаної вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення первісного позову, тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній

частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати в частині вирішення зустрічного позову, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Щодо судових витрат

За частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої

статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічного позову скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову

в задоволенні вказаних вимог, тому касаційний суд змінює розподіл судових витрат у зазначеній частині.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір, який підлягав сплаті за подання до суду зустрічної позовної заяви у цій справі, становив 3 142,50 грн (209 500 грн ? 1,5 %).

Підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Судовий збір, який підлягав сплаті за подання до суду апеляційної скарги

у цій справі в частині оскарження зустрічних позовних вимог, становив 4 713,75 грн (3 142,50 грн ? 150 %).

Встановлено, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 866,35 грн, з яких 4 713,75 грн за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Судовий збір, який підлягав сплаті за подання до суду касаційної скарги

у цій справі в частині оскарження зустрічних позовних вимог, становив 6 285 грн (3 142,50 грн ? 200 %).

Встановлено, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7 821,81 грн, з яких 6 285 грн за подання до суду касаційної скарги на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду

в частині вирішення зустрічного позову.

Таким чином, з ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 10 998,75 грн (4 713,75 грн + 6 285 грн) судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Горгіладзе Микита Сергійович, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Райффайзен Банк", товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп", треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття обтяження залишити без змін.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" до ОСОБА_1, треті особи: акціонерне товариство "Райффайзен Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет застави скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" до ОСОБА_1, треті особи: акціонерне товариство "Райффайзен Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет застави.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 10 998 (десять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 75 копійок.