Відповідачі свої зобов`язання за кредитним договором не виконували належним чином, у зв`язку з чим за ними утворилася заборгованість, яка станом на 12 травня 2009 року складала 38 675,23 дол. США, що еквівалентно 296 789,87 грн, з яких: 35 805,33 дол. США за кредитом; 2 629,36 дол. США за відсотками та 210,57 дол. США пені. Також банк просив стягнути з відповідачів 1 700,00 грн судових витрат.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2010 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь АКІБ "УкрСиббанк" 296 789,87 грн заборгованості за кредитним договором, 1 700 грн. судового збору та 250 грн інформаційно-технічних витрат.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 17 лютого 2010 року задоволено. Скасовано рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва по справі №2-1547/2010 від 17 лютого 2010 року за позовом АКІБ "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Відізвано виконавчі листи за цим рішенням. Призначено справу до розгляду в загальному порядку.

28 березня 2018 року позивач розмір позовних вимог збільшив та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість станом на 14 березня 2018 року в сумі 2 941 707,24 грн, з яких: 35 805,33 дол. США (927 926,89 грн) за тілом кредиту; 65 624,85 дол. США (1 700 725,42 грн) за відсотками та 313 054,93 грн пені. Також банк просив стягнути з відповідачів 41 623,79 грн судових витрат.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено - ПАТ "Дельта Банк".

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2018 року замінено позивача ПАТ "УкрСиббанк" на правонаступника АТ "Дельта Банк". Виключено ПАТ "УкрСиббанк" зі складу позивачів, а ПАТ "Дельта Банк" зі складу третьої особи зі сторони позивача без самостійних вимог.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2020 року замінено сторону у справі - АТ "Дельта Банк" на Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРДЕБТ ПЛЮС" (далі - ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС").

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 у відзиві зазначає, що банк на її адресу направив листа від 23 жовтня 2008 року, яким вимагав повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором №11193846000 від 07 серпня 2007 року, у десятиденний строк з дати отримання листа. Нею зазначений лист було отримано простою кореспонденцією 25 жовтня 2008 року, то строк погашення всієї суми кредиту настав 04 листопада 2008 року, а отже і порука припинилася через шість місяців, тобто 04 травня 2009 року. Проте це твердження є хибним, оскільки в матеріалах справи міститься лист, направлений банком ОСОБА_1 від 05 грудня 2008 року, зі змісту якої вбачається, що у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору банк попереджає поручителя, що у випадку не усунення порушень на 30 день з дня отримання вимоги про дострокове повернення кредиту АТ "УкрСиббанк" вимагає виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Договором про надання кредиту № 11193846000 від 07 серпня 2007 року, а саме сплатити ПАТ "УкрСиббанку" заборгованість по поверненню суми кредиту в повному обсязі.

Укладений 07 серпня 2007 року договір поруки є підставою для виникнення у сторін зобов`язань відповідно до статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, якщо дія поруки не припинилась з підстав, передбачених законом. Строк виконання зобов`язання за кредитним договором - 07 серпня 2017 року, відповідач не сплачував чергові платежі з 19 грудня 2011 року та порушив графік їх погашення. Отже, оскільки позивач протягом двох років з дня настання строку виконання основного зобов`язання забезпеченого порукою (з 07 серпня 2007 року) не пред`явив вимоги (шляхом подачі позовної заяви) до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, то порука ОСОБА_1 за зобов`язаннями ОСОБА_2 на момент подачі позовної заяви АКІБ "Укрсиббанк" (01 червня 2009 року) вже була припиненою, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та судових витрат з ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідно до довідки ПАТ "Укрсиббанк" від 27 лютого 2014 року, ОСОБА_2 станом на 27 лютого 2014 року отриманих та непогашених кредитів в АТ "Укрсиббанк" не має.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11193846000, укладеним 07 серпня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, за тілом кредиту - у розмірі 35 805,33 дол. США, за відсотками - у розмірі 1 323,00 дол. США та 1 615,96 грн пені.

Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" по 8 929,00 грн з кожного на відшкодування судового збору.

Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в дохід держави по 11 009,00 грн з кожного судового збору за апеляційний розгляд справи.

Стягнено з ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" в дохід держави 37 492,00 грн недоплаченого судового збору за апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, помилково посилався, зокрема, на довідку АТ "УкрСиббанк", видану 27 лютого 2014 року за підписом начальника відділення № 176 (виконавець - фінансовий консультант Вавилова В. С.) про те, що клієнт ОСОБА_2 станом на 27 лютого 2014 року в АТ "УкрСиббанк" отриманих та непогашених кредитів не має. На підтвердження існування кредитних правовідносин і часткового виконання позивачем своїх зобов`язань до суду надано копію кредитного договору та виписку по ньому (а. с. 5-6, том 1; а. с. 51-60, том 2; а. с.204-249, том 3; а. с. 7-49, том 4). Крім того, існування кредитної заборгованості підтверджується наданими суду запереченнями проти позову відповідача ОСОБА_2 (том 1, а. с. 26). Відповідачами не надано інших допустимих доказів, зокрема, альтернативного розрахунку на спростування суми кредитної заборгованості. Заперечення представника відповідача, які зводяться до повної відмови у задоволенні вимог банку, наданого банком розрахунку заборгованості не спростовують. Зазначене кореспондується з постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 641/1501/17. Посилаючись на зазначену довідку та не спростовуючи факту отримання у 2007 році кредитних коштів, ні позичальник ОСОБА_2, ні поручитель ОСОБА_1 не пояснили суду та не надали жодних доказів того, коли саме і яким чином кредитні кошти були ними повернуті банку.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає доведеним, що 07 серпня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11193846000, за умовами якого ОСОБА_2 отримав 38 000,00 дол. США кредитних коштів (пункт 1.1. договору) (а. с. 5-7, том 1).

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_2 07 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_1 поручилась за виконання усіх зобов`язань позичальника за кредитним договором. Строк дії договору поруки - до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором (а. с. 10, том 1). Умова договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором, не встановлює строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу. Проте, 19 січня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" направив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, чим банк змінив термін виконання основного зобов`язання. 41-им календарним днем з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту є 01 березня 2009 року. Саме з цієї дати слід вважати строк виконання основного зобов`язання таким, що настав. Тому, пред`явивши позовні вимоги до позичальника і поручителя 01 червня 2009 року, банк дотримався визначеного законодавством шестимісячного строку пред`явлення вимоги про повернення кредитної заборгованості до поручителя.

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Данилової К. Ю., на те, що строк виконання основного зобов`язання змінений листом (вимогою) банку про дострокове повернення кредиту, направленим банком ОСОБА_2 23 жовтня 2008 року, висновків колегії суддів не спростовує, оскільки враховуючи дату направлення вимоги, як це передбачено умовами договору поруки, строк виконання основного зобов`язання спливає 03 грудня 2008 року (41-ий день). У такому випадку визначений законодавством шестимісячний термін пред`явлення вимоги до поручителя, спливає 02 червня 2009 року. Між тим позов банком пред`явлений 01 червня 2009 року.

Після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, кредитний договір припиняє свою дію, а позивач втрачає можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором. Зазначене кореспондується з постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 564/2199/15-ц. Тому колегія суддів вважає слушними доводи представника відповідача про безпідставне нарахування процентів за кредитним договором після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та необґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 65 624,85 дол. США.

У разі, коли на момент звернення з позовом виконання зобов`язання було прострочено понад один рік, стягнення неустойки (штрафу, пені) за минулий час обмежується одним роком перед зверненням зацікавленої особи до суду, якщо причини пропуску даного строку не будуть визнані поважними. Тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити вимоги ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" в частині стягнення пені у розмірі 1 615,69 грн, який визначено на час пред`явлення позову за період 12 травня 2008 року по 11 травня 2009 року (том 1, а. с. 11).

На підставі викладеного солідарному стягненню з відповідачів підлягає кредитна заборгованість, визначена банком на час пред`явлення позову - 35 805,33 дол. США за тілом кредиту, 1 323,09 дол. США за процентами та 1 615,69 грн пені.

Право на розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик (тобто здійснення кредитних операцій) АТ "УкрСиббанк" має на підставі банківської ліцензії НБУ від 28 жовтня 1991 року № 75, дозволу № 75-2 від 24 грудня 2001 року та додатку до нього, які є у вільному доступі.

Оскільки в апеляційній скарзі, серед іншого, міститься довід з приводу невідповідності долученої до матеріалів справи копії листа АКІБ "Укрсиббанк" від 23 жовтня 2008 року та копії довідки, виданої начальником відділення № 176 АТ "УкрСиббанк" від 27 лютого 2014 року, про відсутність у ОСОБА_2 отриманих та неповернутих кредитів іншим матеріалам справи, апеляційний суд зобов`язав представника відповідача ОСОБА_1 надати оригінали зазначених листів. Крім того, були витребувані виписки з особового рахунку ОСОБА_2 за договором споживчого кредитування. Зазначені докази вже були подані сторонами до суду першої інстанції, суд посилається на них в своєму рішенні, а відтак вони не є новими в розумінні статті 81 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

20 грудня 2021 року представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі, вирішити питання розподілу судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в апеляційного суду відсутні права витребовувати з власної ініціативи докази, а тим більше ті, які не надавалися сторонами до суду першої інстанції і відсутністю яких обґрунтовується відмова у позові судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не просто прийняв нові докази, на відсутність яких спирався суд першої інстанції при відмові у позові, без обґрунтування причин неподання таких доказів до суду першої інстанції, але й сам витребував ці докази. Отже, апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Посилання суду апеляційної інстанції на "виписки по кредитному договору", а також на розрахунок заборгованості свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Прийняті апеляційним судом вказані докази не є виписками по рахунку № НОМЕР_1, не містять посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; а також особистих підписів або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Вони взагалі не завірені банком, який їх нібито сформував. При цьому матеріали справи не містять жодного доказу на відкриття банком будь-яких рахунків на ім`я ОСОБА_2, а також будь-якої приналежності наданих виписок кредитним відносинам, які є предметом цієї справи. Вказане свідчить, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 904/82/19.

Порука ОСОБА_1 припинилася через 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (частина четверта статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до листа від 23 жовтня 2008 року за вих. № 138-3/31-10-601/2008, якому банк констатував, що строк погашення всієї суми кредиту настав та вимагав повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором у 10-денний строк з дати отримання цього листа. Тобто банк змінив строк погашення всієї суми кредиту, а порука ОСОБА_1 припинилася 23 квітня 2009 року. В свою чергу, банк звернувся з позовом до суду лише 01 червня 2009 року.

Не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити: що саме грошові кошти в іноземній валюті надавалися за кредитним договором; наявність в банку ліцензії на здійснення операцій валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, може стягнути грошову суму іноземній валюті. Матеріали справи не містять ліцензій банку на здійснення операцій з валютними цінностями.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" на касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Зазначає, що за подачу касаційної скарги ОСОБА_1 мала сплатити 82 747,58 грн. Однак, ОСОБА_1 вказану суму судового збору не сплатила, про її зменшення питання перед судом не ставила. Відтак касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є належно оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Скаржники вказують, що апеляційний суд не мав права долучати нові докази у справі. При цьому, не зазначають жоден конкретний доказ (із зазначенням назви документу, аркуша справи), який, на їх думку, було незаконно прийнято до уваги апеляційним судом. Не зазначають, які саме нові обставини було встановлено апеляційним судом та на підставі яких нових доказів.

Щодо твердження скаржників про відсутність у АТ "УкрСиббанк" ліцензій банку на здійснення операцій з валютними цінностями, то по-перше, позичальники не визнавали недійсним кредитний договір з підстав відсутності у банку, на їх думку, повноважень на укладення цього договору. Відтак, такий договір є дійсним та піддягає виконанню. По-друге, в ході розгляду справи відповідачі заперечували щодо розміру боргу, строків позовної давності, однак не щодо валюти боргу. По-третє, в АТ "УкрСиббанк" наявні всі необхідні ліцензії, дозволи та інформація про них є загальнодоступною.

Щодо твердження скаржників про припинення поруки, то апеляційний суд правильно встановив фактичні обставини, дослідив докази та зробив висновки.

Щодо тверджень скаржників про відсутність у них обов`язку подавати альтернативний розрахунок боргу, а також сумніви щодо банківської виписки як доказу, то банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Відповідачі вказують у касаційній скарзі певний номер банківського рахунку, однак не враховують, що з 2007 року відповідно до банківського законодавства змінювалися формати рахунків. З іншого боку, відповідачами не надано жодного платіжного документу, який би спростовував розрахунок боргу, наданий позивачем.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року касаційну скаргу ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" на постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року у справі № 2-1547/10 повернуто скаржнику.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року; відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, від 15 травня 2017 року у справі

№ 6-211цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 204/7816/14-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 904/82/19).

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Рішення суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимог ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 35 805,33 дол. США, 1 323,00 дол. США за відсотками та 1 615,96 грн пені. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 07 серпня 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір про надання споживчого кредиту №11193846000, за умовами якого ОСОБА_2 отримав 38 000,00 дол. США кредитних коштів строком до 07 серпня 2017 року. Позичальник зобов`язався повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 580,00 дол. США (пункт 1.2.1, 1.2.2 договору).

Пунктом 1.2.3. за користування кредитними коштами у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлена у розмірі 13,5 %. За користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою у розмірі збільшеному вдвічі, від ставки, вказаної у пункті 1.3.1.

Відповідно до п. 5.5 кредитного договору, у випадку несплати позичальником чергового ануїтетного платежу в установленому цим договором день сплати ануїтетного платежу більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та /або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати достроково повернення кредиту та нарахованих процентів у порядку встановленому розділом 12 цього договору.

Пунктом 12.1 кредитного договору визначено, що у випадку настання обставин, передбачених зокрема пунктом 5.5. кредитного договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, не усунення позичальником порушень умов за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку. У випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни адреси без повідомлення банку, чи з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до п. 8.1. кредитного договору за порушення термінів сплати чергового ануїтетного платежу в установлений день, Банк має право вимоги від позичальника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума заборгованості виражена у іноземній валюті.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань цього ж дня між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за яким вона поручилась за виконання позичальником його зобов`язань. Строк дії договору поруки - до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором (а. с. 10 т. 1).

Також цього дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, банк 19 січня 2009 року направив відповідачам вимоги про повне погашення суми кредиту та сплаті процентів у разі непогашеної заборгованості (а. с. 13-18 т. 1). 41-им календарним днем з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту є 01 березня 2009 року, з якої слід вважати строк виконання основного зобов`язання таким, що настав.

ОСОБА_1 зазначає, що банк на її адресу направив листа від 23 жовтня 2008 року, яким вимагав повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором у десятиденний строк з дати отримання листа.

Враховуючи дату направлення вимоги, на яку посилається представник ОСОБА_1, як це передбачено умовами договору поруки, строк виконання основного зобов`язання спливає 3 грудня 2008 року (41-ий день).

Згідно наданої банком виписки по кредитному договору до 08 вересня 2008 року ОСОБА_2 погашав основний борг та до 04 серпня 2009 року - проценти за кредитним договором (а. с. 51-60 т. 2).

Згідно розрахунку заборгованості станом на 14 березня 2018 року у загальному розмірі у гривневому еквіваленті 2 941 707, 24 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 35 805,33 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 927 926,89 грн; заборгованість за відсотками - 65 624,85 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 1 700 725,42 грн; пені - 313 054,93 грн.

Відповідно до довідки АТ "Укрсиббанк" від 27 лютого 2014 року ОСОБА_2 станом на 27 лютого 2014 року отриманих та непогашених кредитів в АТ "Укрсиббанк" не має (а. с. 179 т. 2).

Згідно листа АТ "Укрсиббанк" від 5 жовтня 2021 року, право вимоги за Договором про надання кредиту №11193846000 від 7 серпня 2008 року, позичальником за яким є ОСОБА_2, відступлено банком на користь АТ "Дельта Банк" на підставі договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами від 8 грудня 2011 року, укладеного між АТ "Укрсиббанк" та АТ "Дельта Банк". Після набуття права власності на право вимоги АТ "Дельта Банк", АТ "Укрсиббанк" не здійснює облік відступленого кредиту.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частини перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (абзац 3 частини третьої статті 202 ЦК України).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "зміна договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою зміну договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. Односторонню відмову від договору, яка стосується зміни договору, в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) вказано, що "після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі

№204/7816/14-ц (провадження № 61-639св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що "виписки по рахунку позичальника можуть бути належними доказами на підтвердження заборгованості за кредитним договором".

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі

№ 6-190цс15, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що "не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима. Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті".

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд врахував доводи відповідача, що строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором змінений вимогою банку про дострокове повернення кредиту, направленим банком ОСОБА_2 23 жовтня 2008 року (а. с. 158 т. 1), у зв`язку з чим та на підставі умов кредитного договору встановив, що строк виконання основного зобов`язання сплив 03 грудня 2008 року (41-ий день);

проте одночасно апеляційний суд при розрахунку заборгованості по відсоткам та пені врахував другу вимогу банку про дострокове повернення кредиту, направлену ОСОБА_2 19 січня 2009 року, тому зробив помилковий висновок, що 41-им календарним днем з дати її направлення позичальнику є 01 березня 2009 року і саме з цієї дати слід вважати строк виконання основного зобов`язання таким, що настав. Тому в межах періоду кредитування розмір відсотків, що підлягає стягненню на вимогу ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС", необхідно зменшити до 595,54 дол. США, а вимога про стягнення пені задоволенню не підлягала;

необґрунтованими є доводи касаційної скарги, що порука ОСОБА_1 припинилася через 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання - 23 квітня 2009 року, оскільки з урахуванням змісту кредитного договору у випадку направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, не усунення позичальником порушень умов за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, а у випадку неотримання позичальником повідомлення (вимоги) протягом 40 календарних днів з дати направлення, термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. Тому посилання на те, що відповідно до листа від 23 жовтня 2008 року банк вимагав повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором у 10-денний строк не зумовлює правових наслідків щодо зміни договору, оскільки сторони в договорі права односторонньої зміни моменту дострокового повернення кредиту не передбачили. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що визначений законодавством шестимісячний термін пред`явлення вимоги до поручителя спливав 02 червня 2009 року, тому позов банком пред`явлений в межах строку дії поруки ОСОБА_1 (01 червня 2009 року);

апеляційний суд встановив, що право на розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (тобто здійснення кредитних операцій) АТ "УкрСиббанк" має на підставі Банківської ліцензії Національного банку України від 28 жовтня 1991 року № 75, письмового Дозволу № 75-2 від 24 грудня 2001 року та додатку до нього, які є у вільному (публічному) доступі, кредит наданий в іноземній валюті, тому зробив правильний висновок про стягнення заборгованості за кредитним договором у валюті кредиту;

встановивши, що позивач надав докази на підтвердження укладення кредитного договору та факту видачі ОСОБА_2 кредиту, а відповідачі будь-яких доказів на спростування цього та розміру заборгованості не надали, апеляційний суд зробив правильний висновок про неналежне виконання умов кредитного договору та наявність підстав для стягнення основної заборгованості у розмірі 35 805, 33 дол. США. При цьому суд надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зокрема, наданим позивачем кредитному договору, випискам з особового рахунку клієнта по ньому, розрахунку заборгованості, а також врахував часткове виконання позичальником зобов`язань, забезпечення виконання кредитних зобов`язань порукою ОСОБА_1 та іпотекою квартири АДРЕСА_1, підтвердження кредитної заборгованості наданими суду запереченнями проти позову ОСОБА_2 .

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційним судом безпідставно витребувано з власної ініціативи докази, які не були надані в суді першої інстанції, і відсутністю яких обґрунтована відмова у задоволенні позову судом першої інстанції, оскільки відповідачем не вказано і не обґрунтовано, які саме витребувані нові докази були використані апеляційним судом як підстави для перегляду рішення суду першої інстанції та як це вплинуло на прийняте судове рішення за наслідком апеляційного розгляду справи. Зокрема, ухвалою від 16 вересня 2021 року апеляційний суд витребував у АТ "УкрСиббанк", АТ "Дельта Банк" та позивача виписку з особового рахунку ОСОБА_2 за договором споживчого кредитування від 07 серпня 2007 року, зобов`язав представника відповідача ОСОБА_1 надати оригінали листа від 23 жовтня 2008 року та довідку від 27 лютого 2014 року АКІБ "УкрСиббанк" про відсутність у ОСОБА_2 отриманих та неповернутих кредитів, які були наявні в матеріалах справи та на які посилались сторони в суді першої інстанції як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто апеляційний суд витребував документи, які подавались сторонами до суду першої інстанції, з метою перевірки відповідних обставин, на які посилались сторони при розгляді справи апеляційним судом. При цьому згідно з частиною другою статті 410 ЦПК Українине може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині стягнення пені скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити в мотивувальній частині, в частині стягнення відсотків постанову апеляційного суду змінити, зменшивши указану суму до 595,54 дол. США, а в іншій частині залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

При поданні касаційної скарги надано докази звільнення ОСОБА_2 від сплати судового збору (пункт 9 частини першої статті стаття 5 Закону України "Про судовий збір"). ОСОБА_1 слатила судовий збір в розмірі 3 400 грн, а повинна була сплатити в оскарженій частині 14 451,49 грн (28 902,98/2). З урахуванням часткового задоволення касаційної скарги на користь держави підлягає стягненню з ТОВ "УКРДЕБТ ПЛЮС" 614,06 грн недоплаченого судового збору, а з ОСОБА_1 - 10 744,46 грн (14 451,49 - 307,03 - 3 400).

Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року в частині стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДЕБТ ПЛЮС" пені скасувати, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2021 року в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.