розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Вербової І. М., Невідомої Т. О.,

Нежури В. А. від 24 січня 2023 року,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М., Державного підприємства (далі - ДП) "СЕТАМ", ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В., в якому просила суд визнати прилюдні електронні торги з продажу квартири

АДРЕСА_1, недійсними; скасувати протокол № 592716 проведення електронних торгів 18 вересня

2020 року щодо продажу вказаної квартири; скасувати акт про реалізацію предмета іпотеки від 21 жовтня 2020 року в межах виконавчого провадження № 59673806, а саме зазначеної квартири; скасувати свідоцтво про право власності на вказану квартиру (серії та номеру - НОМЕР_1) та запис щодо державної реєстрації права власності № 38959370, зроблений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 18 вересня 2020 року

ДП "Сетам" у межах виконавчого провадження № 59673806, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А. М., були проведені електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності, переможцем яких стала ОСОБА_2

21 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А. М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки. 02 листопада 2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. видано свідоцтво № НОМЕР_1, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 .

Позивач зазначала, що вона, як власник квартири, не отримувала у встановленому законом порядку повідомлень про проведення прилюдних електронних торгів, що позбавило її права прийняти в них участі та можливості викупити її іпотечне майно.

Також вказувала, що реалізована на електронних торгах квартира, була її єдиним житлом та виступала предметом іпотеки як забезпечення кредиту в іноземній валюті, а тому її продаж порушує імперативний мораторій, передбачений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Крім того, зазначала, що висновок про вартість квартири від 12 березня

2020 року, на підставі якого було здійснено продаж квартири з електронних торгів, зроблений з порушенням чинного законодавства України та станом на день торгів утратив чинність.

Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва у складі судді

Каліушка Ф. А. від 12 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність у її власності іншого нерухомого житлового майна, що є обов`язковою умовою для застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позивача та того, що позивач не має іншого місця для проживання.

Крім того, судом не встановлено обставин для визнання прилюдних електронних торгів з підстав недотримання вимог, встановлених положеннями статті 203 ЦК України.

Суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано прилюдні електронні торги з продажу квартири АДРЕСА_1, недійсними.

Скасовано протокол № 592716 проведення електронних торгів 18 вересня

2020 року щодо продажу квартири АДРЕСА_1 .

Скасовано акт про реалізацію предмета іпотеки від 21 жовтня 2020 року

в межах виконавчого провадження № 59673806, а саме - квартири

Скасовано свідоцтво про право власності на квартиру (серії та номеру - НОМЕР_1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та запис щодо державної реєстрації права власності № 38959370, зроблений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Верповською О. В.

Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва

Телявського А. М., ДП "СЕТАМ", ОСОБА_2, приватного нотаріуса Верповської О. В. судовий збір у сумі по 1 786,70 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 ., яка є її єдиним житлом, вона зареєстрована у вказаній квартирі з 2003 року, є платником по рахунками за обліковими даним

ПрАТ АК "Київводоканал", КП "Київтеплоенерго" і згідно з довідки від 21 серпня 2019 року у вказаній квартирі проживає три особи, а в матеріалах справи відсутні докази не проживання позивачки у вказаній квартирі і належності їй на праві власності іншого житла. Тому вказана квартира підпадає під вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) і вона не може бути реалізована на прилюдних електронних торгах, так як порушує права позивача.

Крім того, суд вказав, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, спірна квартира є місцезнаходженням юридичних осіб: ТОВ "БУ Будмонтаж" та ТОВ "БК Влас", учасником та керівником яких не є позивач, що свідчить про те, що позивач не використовує квартиру, як постійне місце проживання, є помилковим, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що вказана квартира була переобладнана у нежитлове приміщення для ведення господарської діяльності, а сам по собі факт реєстрації місцезнаходження вищевказаних товариств за адресою: АДРЕСА_1, не свідчить про те, що позивач не використовує зазначену квартиру як постійне місце проживання.

Апеляційний суд послався на відповідний правовий висновок Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня

2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенняостаннімнорм процесуального права, просить оскаржувану постанову Київського апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Улютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосуванняапеляційним судом норм матеріального права та порушення останнім норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 та приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. витребувано цивільну справу № 753/19968/20 із Дарницького районного суду м. Києвата надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, від 08 липня 2020 року

у справі № 201/18443/17, від 19 травня 2021 року у справі № 522/12438/19,

від 03 листопада 2021 року у справі № 2-2117/2010, від 17 листопада 2021 року у справі № 127/19638/20.

Вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у ОСОБА_1 відсутнє інше нерухоме майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки вказаний реєстр почав працювати з 01 січня 2013 року і тому будь-яке нерухоме майно, яке могло бути набуте ОСОБА_1 до цієї дати, і щодо якого не вчинялось будь-яких правочинів, спрямованих на відчуження, виникнення обтяжень, або виникнення іншого речового права, не відображається в такому реєстрі, а суд першої інстанції повно та всебічно дослідив інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та встановив, що в реєстрі були відсутні навіть відомості про право власності на спірну квартиру.

Вказує, що Верховним Судом у постанові від 17 листопада 2021 року у справі

№ 127/19638/20 було сформовано правовий висновок про те, що факт реєстрації позивача у спірній квартирі не може беззаперечно свідчити про те, що це житло використовується позивачем як місце постійного проживання.

Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 не надала доказів проживання чи користування спірною квартирою, а висновки апеляційного суду щодо встановлення факту проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі є безпідставними й нічим не підтверджені.

Зазначає, що у даній справі, з урахуванням встановлених фактичних обставин, не підлягає застосуванню Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

При цьому посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений

у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 522/12438/19.

Касаційна скарга приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо визнання електронних торгів недійсними з підстав порушення виконавцем Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) при тому, що виконавцем належним чином встановлено, що боржник постійно квартирою не користується та не проживає.

Також відсутній висновок Верховного Суду щодо того, чи акти приватного виконавця можуть/не можуть бути доказами підтвердженням, що боржник не проживає у квартирі, на яку нібито розповсюджується дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) та не користується нею.

Зазначає, що дана справа стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, дане питання цікавить учасників судового процесу та має для приватного виконавця виняткове значення.

Вказує, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив обставини у справі, не звернув уваги на те, що реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її єдиного місця проживання, жодних інших доказів на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, крім довідки про реєстрацію місця проживання, вона не надала.

Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня

2019 року у справі№ 678/301/12, провадження № 14-624 цс 18, вказала,

що згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободупересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції".

Вказує, що в спірній квартирі зареєстровано ТОВ "БУ БУДМОНТАЖ" та

ТОВ "БК "ВЛАС", тому ОСОБА_1 не може проживати в квартирі, в якій зареєстровані юридичні особи, які займаються будівництвом та проводиться щоденне керування діяльності юридичної особи.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що надані акти приватного виконавця та відеозапис не можуть свідчити про

не проживання позивача в спірній квартирі або користування нею, оскільки, зазначає, що акти складені вірно, вони підтверджують факт не проживання позивача, достовірність відомостей, які містяться у акті приватного виконавця від 01 серпня 2019 року, вже була предметом судового розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року у справі № 753/16471/19, набрала законної сили, вона не може ставитися під сумнів.

Також посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений

у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 295/6608/19, який вказав,

що дії виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 рокудо Верховного Суду подано відзив від ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Андрійця О. Л., на касаційну скаргу,

в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням фактичних обставин у справі й наданих доказів. При цьому, вказують, що квартира є єдиним постійним місцем проживання ОСОБА_1 і вказана квартира підпадає під вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , тому не могла бути реалізована на прилюдних електронних торгах без згоди позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 липня 2003 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1

(т. 1, а. с. 25-26).

08 вересня 2006 року між АКБ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_1

укладено договір про надання споживчого кредиту № ML-009/753/2006

(т. 2, а. с. 232-234).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором

11 вересня 2006 року між АКБ "Райффайзен банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № РСL-009/753/2006, предметом якого була квартира

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 97-102).

Згідно з копії паспорта ОСОБА_1, її зареєстрованим місцем проживання:

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13-14).

Відповідно до довідки Комунального концерну "Центр комунального сервісу" Дарницького району м. Києва від 21 серпня 2019 року, у квартирі

АДРЕСА_1 по обліковим даним

ПрАТ АК "Київводоканал", КП "Київтеплоенерго", платником по рахунку є ОСОБА_1 . За даною адресою зареєстровано та мешкає три особи (т. 1, а. с. 29).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2013 року

у справі № 2-1722/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суми боргу за договором про надання споживчого кредиту та заставу № ML-009/753/2006 від 08 вересня 2006 року

в розмірі 174 731,93 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 17 червня 2011 року становить 1 392 613,48 грн та 3 120 824,07 грн

(т. 2, а. с. 232-234).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. від 29 липня 2019 року відкрито виконавче провадження

№ 59673806 з виконання виконавчого листа № 2-1722/12, виданого на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня

2013 року у справі № 2-1722/12 (т. 1, а. с. 107).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва

Телявського А. М. від 01 серпня 2019 року (ВП № 59673806) описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1

(т. 1, а. с. 140).

Актами приватного виконавця виконавчого округу м. Києва

Телявського А. М. від 01 серпня 2019 року встановлено, що виходом за адресою знаходження майна боржника: АДРЕСА_1, виявлено, що боржник постійно квартирою не користується та не проживає

(т. 1, а. с.143, 145).

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду

м. Києва зі скаргою, у якій просила суд визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. та поновити її порушене право шляхом скасування постанов: про відкриття виконавчого провадження від 29 липня 2019 року № НОМЕР_2; про стягнення з боржника основної винагороди; про арешт майна; про арешт коштів боржника, а також визнати недостовірними відомості, які містяться у акті приватного виконавця Телявського А. М. від 01 серпня 2019 року; визнати завчасними вимоги приватного виконавця Телявського А. М., що закріплені у виклику приватного виконавця від 31 липня 2019 року № 4261/19, стягнути судовий збір на її користь.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада

2019 у справі № 753/16471/19 вказану скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення (т. 1, а. с. 65-67).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. від 04 вересня 2019 року (ВП № 59673806) призначено суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання ТОВ "ЄВРОЕКСПЕРТ ГРУП" для надання письмового звіту з експертної оцінки описаного та арештованого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 186-187).

Згідно зі звіту про оцінку квартири

АДРЕСА_1, дата оцінки 12 березня 2020 року, вартість об`єкта оцінки становить 1 949 100,00 грн

(т. 1, а. с. 233-250).

13 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва

Телявським А. М. сформовано заявку на реалізацію арештованого майна,

а саме: квартира АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 25-26).

Електронні торги, які призначалися на 13 квітня 2020 року зі стартовою ціною

1 949 100 грн, та на 27 травня 2020 року з початковою ціною продажу

1 559 280 грн, не відбулися (т. 2, а. с. 29).

Згідно з протоколу № 502716 проведення електронних торгів, електронні торги, призначені на 18 вересня 2020 року з початковою ціною продажу 1 364 370 грн, відбулися. На них були присутні двоє учасників, з яких переможцем визначено ОСОБА_2, яка запропонувала найвищу цінову пропозицію - 1 378 013,70 грн (т. 2 а. с. 67-68).

21 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А. М. складено акт про реалізацію предмета іпотеки, яким встановлено, що ОСОБА_2 придбала на електронних торгах квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 53).

02 листопада 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуВерповською О. В. на підставі виданого свідоцтва № НОМЕР_1, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 54898310

від 02 листопада 2020 року внесено запис № 38959370 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 69-70).

Із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої станом на 22 жовтня 2020 року, не вбачається, що у ОСОБА_1

є інше житло (т. 1, а. с. 20-24).

Згідно з висновку про вартість майна (трикімнатної квартири, загальною площею 110,4 кв. м), складеного суб`єктом оціночної діяльності -

ЗАТ "Консалтингюрсервіс", ринкова вартість квартири

АДРЕСА_1 станом на 06 квітня 2020 року становить

2 274 460 грн (т. 1, а. с. 28).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ (460-20) "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення останнім норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та не дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судового рішення приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М. також зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення останнім норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах та не дослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Порядок судового контролю за виконанням судових рішень, що включає в себе й порядок оскарження рішень та дій приватного виконавця, унормовано розділом VII ЦПК України (1618-15) .

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтями 448 та 449 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Судом встановлено, що законність постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 29 липня 2019 року та достовірність відомостей, які містяться у акті приватного виконавця

від 01 серпня 2019 року, вже була предметом судового розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Оскільки ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року у справі

№ 753/16471/19 набрала законної сили, вона не може ставитися під сумнів.

У звіті Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) від 25-26 березня 2011 року на підставі аналізу правових систем європейських держав у пошуках спільних складових, характерних як для "верховенства права", так і "правової держави", пропонується щонайменше 6 необхідних елементів, яких необхідно дотримуватися не лише формально, але й по суті, а саме: 1) законність, включно з прозорим, підзвітним і демократичним процесом прийняття законів; 2) правова визначеність; 3) заборона свавілля у прийнятті рішень; 4) доступ до правосуддя, що здійснюється незалежним і безстороннім судом, включно з можливістю оскаржити в суді адміністративні акти; 5) повага до прав людини; 6) недискримінація і рівність перед законом.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" підкреслено, що право на справедливий судовий розгляд судом, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися в світлі преамбули до Конвенції, яка у відповідній частині свідчить, що принцип верховенства права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Це також знайшло своє повторення у пунктах 33, 34 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", де суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, необхідно тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії" (Brumarescuv. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR1999-VII). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Судом також досліджено акт приватного виконавця від 01 серпня 2019 року та відеозапис, здійснений приватним виконавцем, під час виходу за адресою квартири, з яких вбачається, що зі слів консьєржа квартирою користується особа чоловічої статі.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Постановою від 12 березня 2020 року приватним виконавцем призначено суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОЕКСПЕРТ ГРУП" для надання письмового звіту з експертної оцінки описаного та арештованого майна (т. 1, а. с. 186).

12 березня 2020 року складено Звіт про оцінку квартири, згідно з яким вартість об`єкта оцінки становить 1 949 100,00 грн.

Позивачем не надано до суду доказів оскарження постанови приватного виконавця від 12 березня 2020 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання, а також Звіту про оцінку квартири, складеного 12 березня 2020 року, відповідно до положень статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", статей 447- 449 ЦПК України.

Зі змісту Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) убачається, що виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна.

Отже, визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснював відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18, від 12 червня

2019 року у справі № 308/12150/16-ц.

Порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених нормами матеріального права, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому вказаним Законом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 червня

2022 року у справі № 333/1483/20.

13 березня 2020 року приватним виконавцем сформовано заявку на реалізацію арештованого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 25-26).

Відповідно до частини шостої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Оскільки строк дійсності Звіту про оцінку квартири від 12 березня 2020 року закінчився після передачі майна на реалізацію, то повторно оцінка такого майна не проводиться.

Суд також зауважує, що реалізація квартири з електронних торгів відбулася відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (z1301-16) .

Відповідно до пункту 3 Розділу III Порядку № 2831/5 організатор вносить до Системи інформацію про майно та формує лот торгів (інформаційне повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною)) на підставі отриманої ним заявки не пізніше ніж на третій робочий день з дати її отримання. Лот вноситься за типом, найменуванням, категорією відповідно до класифікації, яка підтримується Системою, що забезпечує вільний та прямий пошук за відповідними пошуковими критеріями (вид майна, назва, модель, регіон зберігання, стартова ціна, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження тощо).

Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку № 2831/5 взаємодія органів державної виконавчої служби та приватних виконавців з організатором щодо реалізації арештованого майна, у тому числі надсилання документів та повідомлень, передбачених цим Порядком, здійснюється через особисті кабінети відділів державної виконавчої служби та приватних виконавців в Системі. Надсилання документів та повідомлень, передбачених цим Порядком, електронною поштою, поштовими відправленнями, доставка нарочним або кур`єрською службою доставки дозволяються виключно у разі наявності технічних підстав, що унеможливлюють роботу особистих кабінетів відділів державної виконавчої служби та приватних виконавців більше ніж на 24 години, до відновлення їх працездатності.

Відомості про електронні торги, майно, яке виставляється на них, доступні всім особам та розміщені на веб-сайті електронних торгів; електронний ресурс, що є складовою частиною системи електронних торгів, на якому розміщуються організаційно-методичні матеріали, інформаційні повідомлення про електронні торги та результати їх проведення, здійснюється реєстрація учасників, подання заяв на участь в електронних торгах, забезпечується доступ спостерігачів електронних торгів та проводяться електронні торги. Веб-сайт функціонує у цілодобовому режимі та є доступним усім користувачам мережі Інтернет.

Аналіз змісту вищезазначеного Порядку реалізації арештованого майна дає підстави для висновку про те, що на організатора торгів не покладається обов`язок письмово повідомляти боржника у виконавчому провадженні про призначення торгів і подальший перебіг торгів, а також пересвідчуватися в отриманні таких повідомлень боржником.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 липня

2020 року у справі № 332/3368/17.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , у редакції, що діяла станом на час існування спірних правовідносин, протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У статті 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач зазначала, що реєстрація її місця проживання у квартирі свідчить про ту обставину, що вказана квартира є єдиним місцем її проживання, що підтверджується відміткою в її паспорті (т. 1, а. с.14).

Однак реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її єдиного місця проживання.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня

2019 року у справі № 678/301/12, провадження № 14-624 цс 18, згідно

зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація особи за місцем проживання це лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту використання позивачем квартири як постійного місця проживання суду надано не було.

Навпаки, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що містяться

у матеріалах справи, спірна квартира є місцезнаходженням юридичних осіб: ТОВ "БУ БУДМОНТАЖ" та ТОВ "БК ВЛАС", учасником та керівником яких є не позивач, а інша особа.

Відповідно до статті 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

При цьому, позивач посилалася на Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформовану станом на 22 жовтня 2020 року, як на доказ відсутності у неї іншого житла (т. 1, а. с. 20).

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно почав діяти з 01 січня

2013 року і тому будь-яке нерухоме майно, яке було придбане до 01 січня

2013 року, у випадку, якщо інформація не була внесена до Державного реєстру речових прав не відображається в такому реєстрі.

Крім цього, частина третя статті 3 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за умови, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Тобто, Законом не вимагається внесення інформації про право власності на нерухоме майно до новоствореного в 2013 році Державного реєстру речових прав, в разі якщо таке право виникло до створення ДРРП.

До 2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася Бюро технічної інвентаризації (надалі - БТІ), із видачою про це документів (Витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 висловлено правову позицію, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Таким чином, відсутність у Державному реєстрі речових прав записів про реєстрацію права власності особи на майно не свідчить про відсутність у неї такого права.

Позивачкою не було надано суду будь-яких інших доказів, які б свідчили про відсутність у її власності іншого нерухомого житлового майна, набутого

до 2013 року, або такого, що належить їй на праві спільної сумісної власності, проте зареєстрованого на ім`я титульного власника тощо.

Згідно з положеннями статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажі майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення торгів. Акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.

З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець.

Відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

З урахуванням наведеного, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів.

Саме такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18).

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у статті 16 ЦК України, згідно з пунктом 2 частини 2 якої одним із таких способів є визнання правочину недійсним.

Ураховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами першою-третьою та частинами п`ятою, шостою статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Крім того, підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року № 2710/5 (z1620-15) та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (z1301-16) .

Таким чином, для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог нормативних актів, які регулюють проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Подібну правову позицію викладену у постановах Верховного Суду України

від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884 цс 15, від 25 листопада 2015 року

у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988 цс 15,

від 29 червня 2016 року у справах № 6-370 цс 16 та № 6-547 цс 16 та у постановах Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі №333/1483/20 (провадження № 61-369 св 22), від 19 липня 2022 року у справі № 335/13647/19.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність у її власності іншого нерухомого житлового майна, що є обов`язковою умовою для застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позивача та того, що позивач не має іншого місця для проживання.

Вказане свідчить про те, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм права, судове рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатила 6 726,40 грн судового збору, а тому з урахуванням того, що її касаційна скарга підлягає задоволенню, тому з ОСОБА_1 на її користь підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги.

За подання касаційної скарги приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М. сплатив 7 567,20 грн судового збору, а тому з урахуванням того, що його касаційна скарга підлягає задоволенню, тому з

ОСОБА_1 на його користь підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги.

Одночасно Верховний Суд звертає увагу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М., що за подання касаційної скарги ним надміру сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, які підлягають поверненню у встановленому законом порядку.