розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Гірчак Наталії Аліківни, на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області у складі судді Бужори В. Т. від 13 грудня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М., від 20 лютого 2023 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що на підставі договорів дарування від 11 серпня 2021 року, посвідчених приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан В. Д., вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1, а також земельної ділянки, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вказаною адресою.

3. В зазначеному будинку крім неї зареєстрований її чоловік ОСОБА_4 . Вони є інвалідами з дитинства (глухими).

4. Проте в будинку без її згоди проживають батьки її чоловіка - відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

5. Позивачка посилалася на те, що відповідачі фактично мають у власності особистий житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_2, а тому мають місце проживання та можливість проживати там, проте не погоджуючись із тим, що син одружився з нею та подарував їй будинок, вони умисно не виселяються з будинку та різними способами та діями чинять їй перешкоди в користуванні майном.

6. Зокрема, відповідачі зачиняють ванну кімнату та кухню, які знаходяться в іншій від житлового будинку будівлі, та забороняють користуватися цими приміщеннями, не дозволяють користуватися присадибною земельною ділянкою, зловживають спиртними напоями та в стані алкогольного сп`яніння ображають її та її чоловіка, принижують їх, вдаються до інших дій, які роблять спільне проживання неможливим.

7. Зазначає, що вони не є членами її сім`ї, дозволу на їх вселення вона не надавала, при цьому в добровільному порядку вирішити питання їх виселення не вбачається можливим.

8. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути їй перешкоди в користуванні належним на праві власності житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованим на АДРЕСА_1, зокрема шляхом їх виселення із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за вказаною адресою.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду першої інстанцій

9. Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області

від 13 грудня 2022 року, з урахуванням ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2022 року про виправлення описки, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є членами сім`ї позивачки, проживають у спірному житловому будинку з 1995 року, побудували його за власні кошти, іншого житла не мають, при цьому сплачують комунальні послуги та з урахування площі спірного житла не чинять власнику жодних перешкод у користуванні власністю, а тому з урахуванням їх соціального статусу та принципів, встановлених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення. В оцінці ступеня втручання у право позивачки на мирне володіння майном суд виходив із того, що позивачка, укладаючи договір дарування зі своїм чоловіком, знала про право його батьків на проживання у подарованому їй домоволодінні, що свідчить про недобросовісність дій сторін договору дарування та створення загрози для відповідачів, які побудували спірний будинок за власні кошти і проживають у ньому з 1995 року, стати безхатченками.

Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанцій

11. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2022 року залишено без змін.

12. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на те, що відповідачі побудували спірний будинок, оформивши документи на сина, проживають у ньому як члени сім`ї колишнього власника тривалий час (понад 20 років), тобто мають тривалий зв`язок із спірним будинком як із житлом у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, іншого житла на праві власності чи праві користування не мають, при цьому позивачка, прийнявши безоплатно житлове домоволодіння у дар, знала про проживання у ньому відповідачів, членів сім`ї колишнього власника цього будинку, тому її право на це майно не може бути захищено шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. 14 березня 2023 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат

Гірчак Н. А. звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 лютого 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник - адвокат Гірчак Н. А. зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада

2017 року у справі № 6-13113цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 583/3745/16-ц, від 09 жовтня

2019 року у справі № 523/12186/13-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 695/2427/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 212/6724/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі

№ 182/7347/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 581/489/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказують, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що ОСОБА_1 як законний власник спірного домоволодіння на підставі положень статті 391 Цивільного кодексу України має право вимагати від осіб, які не є членами її сім`ї та не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з нею і ведуть спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

16. При цьому зазначає, що відповідачі не є членами її сім`ї, вселились у належне їй домоволодіння без її згоди, проживають у ньому близько 6 років без реєстрації місця їх проживання, спільне господарство з нею не ведуть, договорів оренди чи сервітуту не укладали та не встановлювали.

17. Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідачів іншого житла, з огляду на те, що належний їм житловий будинок на АДРЕСА_2 вони подарували іншому своєму сину вже після відкриття провадження у цій справі та добровільно знялись за указаною адресою з реєстрації місця проживання. Крім того, ОСОБА_2 на праві власності належить також житловий будинок на АДРЕСА_3, який він успадкував після смерті своїх батьків, що не заперечувалося останнім.

18. Зосереджує увагу на тому, що відповідачі добровільно зареєстрували спірний житловий будинок за своїм сином, спору щодо визнання їх права власності на нього чи оспорення договору дарування немає.

19. Крім того, зазначає про відсутність у матеріалах справи письмових доказів здійснення будівництва спірного будинку саме відповідачами, а також, що суди не з`ясували думки відповідачки ОСОБА_3 щодо спірних правовідносин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 723/983/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

21. 05 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. Відповідно до договорів дарування від 11 серпня 2021 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1, а також земельної ділянки, площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вказаною адресою.

24. У зазначеному будинку зареєстровані та проживають позивачка

ОСОБА_1, її чоловік ОСОБА_4, а також батьки її чоловіка - відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

25. Відповідачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та його дружина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є пенсіонерами, проживають без реєстрації в спірному будинку з моменту закінчення у

1995 році будівництва житлового будинку та по цей час, сплачують комунальні послуги.

26. Згідно з актом обстеження домогосподарства від 03 червня 2022 року, складеним посадовими особами Чудейської сільської ради, відповідач

ОСОБА_2 із самого початку брав безпосередню участь у будівництві житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1, на постійній основі із власних забережень оплачував будівельні матеріали та найману працю будівельників. Сусіди ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 власною працею допомагали у будівництві зазначеного житлового будинку. У зв`язку з тим, що син відповідачів ОСОБА_4, який 07 червня 2019 року одружився з позивачкою, являється інвалідом дитинства та не здатен самостійно заробляти, відповідач ОСОБА_2 усі дозвільні документи та документи на реєстрацію права власності оформив на сина.

27. Спірний будинок має два поверхи та побудований на два входи та виходи. На час розгляду справи відповідачі проживають в літній кухні, яка розташована на подвір`ї домоволодіння.

АДРЕСА_4 . Житловий будинок на АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності сину відповідачів - ОСОБА_8 (договір дарування від 11 липня 2022 року).

29. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 пояснили суду, що житловий будинок побудований на власні кошти відповідачів, які не зловживають спиртними напоями, мають хорошу репутацію в селі та не чинять жодних перешкод позивачці чи її чоловіку у користуванні будинком. За місцем проживання відповідачі характеризуються з позитивної сторони.

Позиція Верховного Суду

30. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

31. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

34. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

35. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

36. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

37. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

38. Нормами статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

39. Відповідно до частин другої-третьої статті 64 Житлового кодексу України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

40. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

41. Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

42. Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

43. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

44. Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

45. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

46. Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

47. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

48. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

49. Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

50. У частині другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

51. Таким чином, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

52. Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

53. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

54. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

55. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення Європейського суду з прав людини "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року заява № 30856/03, § 41, 44).

56. Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

57. Отже, сам факт переходу права власності на житло до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

58. Схожий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-298 цс 19).

59. У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

60. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

61. Встановивши, що відповідачі є батьками чоловіка позивачки, живуть у спірному домоволодінні з моменту закінчення його будівництва, при цьому приймали безпосередню участь у його будівництві, а попередній власник домоволодіння (чоловік позивачки) не оспорював права відповідачів (його батьків) на користування належним йому житлом, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для усунення позивачці перешкод у користуванні її власністю шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

62. В контексті оцінки співвідношення прав сторін у справі колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що виселення відповідачів, які є особами похилого віку, побудували спірне домоволодіння, проживають у ньому більше 20 років, сприймають його як єдине житло, не мають іншого житла, придатного для проживання, сплачують плату за житлово-комунальні послуги та загалом характеризуються позитивно за місцем свого проживання, становите надмірний тягар для них та за обставин цієї справи є непропорційним.

63. Судами правильно враховано, що позивачка, укладаючи у серпні 2021 року зі своїм чоловіком безоплатний договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами знала про проживання в ньому відповідачів - батьків її чоловіка, які є людьми похилого віку, побудували спірне житло та проживають у ньому тривалий час, а тому могла передбачити наявне щодо цього нерухомого майна обтяження, зокрема прав батьків чоловіка на проживання у домоволодінні.

64. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази самоправного вселення відповідачів у спірне домоволодіння, перешкоджання позивачці користуватися жилими приміщеннями будинку, з огляду на те, що спірний будинок є двоповерховим, має два входи/виходи, а відповідачі проживають в літній кухні, яка розташована на подвір`ї домоволодіння. Докази вчинення останніми дій, які б робили неможливим для інших мешканців будинку проживання у ньому, відсутні.

65. Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

66. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

67. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надали належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, урахувавши баланс прав та інтересів сторін спору, пропорційність втручання у права відповідачів на повагу до житла, яке є постійним їх місцем проживання.

68. Посилання касаційної скарги на наявність у відповідачів іншого житла, є необґрунтованими. Суди попередніх інстанцій надали оцінку зазначеним доводам позивачки та доказам, наданим на їх обґрунтування, та встановили, що у відповідачів відсутнє інше житло, яке придатне для їх комфортного проживання.

69. Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо порушення права відповідачки ОСОБА_3 на доступ до правосуддя (надання пояснень по суті спору, виступ у судових дебатах), з огляду на те, що зазначена сторона спору не заявляла про наявність таких порушень її прав, більш того, приймала особисту участь у судових засіданнях, на яких судом їй роз'яснювались її процесуальні права та обов'язки.

70. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

71. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

72. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

73. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.