Позов мотивований тим, що 06 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. за реєстровим № 1223, за яким позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у сумі 2 782 250 грн, що на момент укладення договору становило 100 000 дол. США, строком до 06 лютого 2021 року. Договір позики укладено ОСОБА_3 в інтересах сім`ї, на укладення якого надана згода іншого з подружжя, а саме ОСОБА_2 . За вказаних обставин ОСОБА_2 вважається солідарним боржником. 10 березня 2021 року позивач звернувся до ОСОБА_3 із заявою-вимогою про погашення боргу, у якій вимагав протягом 30 днів з дня її отримання, повернути суму позики в гривні, що станом на дату складання заяви складає 2 788 850 грн, яка була нею отримана.

22 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Сальваровської Н. І. із заявою про вчинення виконавчого напису, який був вчинений 22 квітня 2021 року, внесений в реєстр за номером 891 на суму 2 810 072,50 грн.

27 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_1) на виконання виконавчого напису № 891 від 22 квітня 2021 року вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сальваровською Н. І. 05 травня 2021 року у зв`язку з невиконанням виконавчого документу приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В винесено постанови про арешт коштів та майна боржника. 01 червня 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та накладено арешт на частку ОСОБА_3 у ТОВ "МК. ФУДГРУП".

ОСОБА_1 стало відомо, що 11 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Халявкою Н. М., за реєстровим номером 2198, відповідно до якого, ОСОБА_2 за згодою чоловіка ОСОБА_3 продала належну подружжю на праві спільної сумісної власності земельну ділянку площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 червня 2021 року право власності на земельну ділянку площею 0,057 га, кадастровий номер 3221888000:24:180:0102 зареєстроване за ОСОБА_4 .

Позивач вважав, що ухиляючись від сплати заборгованості за договором позики, діючи недобросовісно та зловживаючи правом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали фраудаторний правочин щодо спільного сумісного майна подружжя - земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, та відчужили її ОСОБА_4, з метою уникнення виконання зобов`язань за договором позики та уникнення стягнення за виконавчим написом від 22 квітня 2021 року.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договору купівлі- продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 322188000:24:180:0102 від 11 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Халявкою Н. М. 11 червня 2021 року за реєстровим номером 2198.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року в складі судді: Луценко О. М., у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

позивачем не доведено, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 11 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку розповсюджував дію правовий режим спільного сумісного майна подружжя. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка, на момент укладання договору купівлі-продажу від 11 червня 2021 року, перебувала у спільній сумісній власності подружжя;

необґрунтовані доводи позивача про те, що відповідач є солідарним боржником за договором позики, оскільки виконавче провадження ВП НОМЕР_1 відкрито лише щодо ОСОБА_3 . Відповідача ОСОБА_2 не повідомляли про виконавче провадження, окрім того виконавче провадження відносно продавця земельної ділянки відкрито не було, майно не перебувало під арештом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 322188000:24:180:0102 від 11 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Халявкою Н.М. 11 червня 2021 року за реєстровим номером 2198.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

обставина, що земельна ділянка площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102 була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, відповідачами не спростовано, що дає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на неї. Тому ця земельна ділянка належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя;

10 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 із заявою-вимогою про погашення боргу, у якій, повідомив позичальника про його обов`язок сплатити протягом 30 днів з дня пред`явлення заяви, повернути суму позики в гривні, що станом на день складення цієї заяви складає 2 788 850 грн. У випадку ненадходження коштів на банківський рахунок чи не повернення коштів протягом 30 днів від дня пред`явлення заяви, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором позики, позикодавець буде змушений звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості. Вказана заява того ж дня була отримана ОСОБА_3 . Заявою ОСОБА_3, яка посвідчена приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. 10 березня 2021 року за реєстровим № 482, ОСОБА_3 підтвердив, що станом на дату її підписання ним не було здійснено жодних платежів щодо повернення суми позики за договором, а також те, що кошти відповідно до договору позики не поверталися ОСОБА_1 наручно. Підтвердив, що станом на дату підписання цієї заяви, загальна сума заборгованості за договором становить 2 782 250 грн. Повідомив, що не заперечує проти звернення стягнення на вказану суму заборгованості, будь-яким способом, не забороненим законом, у тому числі на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса у встановленому чинним законодавством України порядку. Таким чином ОСОБА_2 було відомо про наявність у її чоловіка ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 06 серпня 2020 року. Також вбачається, що ОСОБА_3 обізнаний про бажання позивача повернути надані в позику кошти;

у зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 в добровільному порядку своїх зобов`язань за договором позики, позивач звернувся до приватного нотаріуса КМНО Сальваровською Н. І. та отримав виконавчий напис від 22 квітня 2021 року про стягнення заборгованості за договором позики грошей від 06 серпня 2020 року укладеного між ним та ОСОБА_3, який пред`явив до виконання. За вказаним виконавчим написом, 27 квітня 2021 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, у межах якого, прийнято постанови про арешт коштів та майна боржника. Проте, 11 червня 2021 року ОСОБА_2, за згодою ОСОБА_3, відчужила належну подружжю на праві спільної сумісної власності земельну ділянку на користь ОСОБА_4 . Отже, продаж земельної ділянки відбувся після того, як ОСОБА_3 було повідомлено про наявність у нього заборгованості, вчинення виконавчого напису, відкриття виконавчого провадження у справі та накладення арешту на його кошти та майно. Тобто, будучи співвласником земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, ОСОБА_3, усвідомлював, що вона може бути стягнена у рахунок погашення боргу, проте надав ОСОБА_2 згоду на її відчуження;

оспорюваний договір укладений ОСОБА_2 після настання строку для повернення позики, про що останній було відомо. При цьому, після укладення такого договору, ОСОБА_3 не здійснено жодних дій з метою погашення заборгованості за договором позики;

ОСОБА_3, будучи співвласником земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, усвідомлював, що її частина може бути стягнена у рахунок погашення боргу, проте надав ОСОБА_2 згоду на її відчуження, яка, в свою чергу, знаючи про наявність заборгованості за договором позики від 06 серпня 2020 року, укладеного в інтересах сім`ї, допускаючи настання негативних наслідків за договором позики, у вигляді звернення стягнення на частину земельної ділянки, відчужила її на користь ОСОБА_4, що ставить під сумнів добросовісність дій подружжя, та набуває ознак фраудаторного правочину. Виходячи з наведеного, ті обставини, що виконавче провадження щодо продавця земельної ділянки відкрито не було, а також, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані за різними адресами, на що посилається відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу, не є підставою для відмови у задоволенні позову;

колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не є солідарним боржником за договором позики, проте вказана обставина, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, виходячи з того, що вказаний договір укладено в інтересах сім`ї за згодою ОСОБА_2, таким чином, остання допускаючи настання негативних наслідків за вказаним договором, у вигляді звернення стягнення на частину земельної ділянки, за згодою боржника ОСОБА_3, обізнаного з наявністю у нього заборгованості перед позивачем, відчужила її на користь ОСОБА_4, що ставить під сумнів добросовісність дій подружжя;

ті обставини, що правочин укладений з ОСОБА_4, за яким було відчужено земельну ділянку носив реальний характер (був реально виконаний), будь-які обмеження щодо відчуження земельної ділянки були відсутні, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернення стягнення на їх майно. Посилання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на те, що кошти отримані від продажу земельної ділянки, були витрачені ОСОБА_2 на власні потреби, не свідчить про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки було укладено не з метою уникнення стягнення на неї. Крім того, колегія суддів враховує, що земельна ділянка належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, проте після її відчуження за договором купівлі-продажу, ОСОБА_3 жодних дій з метою погашення заборгованості за договором позики, вчинено не було.

Аргументи учасників справи

11 лютого 2023 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, в якій просив:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд помилково застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), які стосуються частини першої статті 234 ЦК України. ОСОБА_4 придбав спірну земельну ділянку у власність, заплатив за неї добросовісно грошові кошти, у момент укладання договору купівлі-продажу були відсутні будь-які обмеження, тому він діяв правомірно. Виконавче провадження відносно продавця земельної ділянки відкрито не було. Договір носив реальний характер. Судами встановлено, що: предмет договору передано покупцеві ( ОСОБА_4 ), він користується майном; вартість земельної ділянки підтверджена звітом ТОВ "Діатекс Груп", ліцензованим оцінювачем, оцінка ніким не оспорювалась, сторін правочину вона влаштовувала; низька вартість обумовлена важким матеріальним становищем продавця, який потребує коштів; майно не перебувало під арештом і нотаріус перед реєстрацією правочину переконався у відсутності обмежень майна, що дозволило провести правочин;

для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. У справі, яка переглядається, ці умови та підстави відсутні, оскільки у продавця був відсутній борг перед позивачем, продавець не був повідомлений ні про виконавче провадження, ні про виконавчий напис нотаріуса. ОСОБА_4 придбав земельну ділянку у власність, заплатив за неї добросовісно грошові кошти, в момент укладання договору купівлі-продажу були відсутні будь-які обмеження. Він приступив до виконання правомочностей власника, користується належним йому майном. Тому, відсутні підстави для застосування умов фраудаторності спірного правочину, а претензії позивача грубо порушують права ОСОБА_4, як власника придбаного майна;

відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Згідно з доданими позивачем до матеріалів справи ксерокопій документів, предметом зобов`язання ОСОБА_3 були грошові кошти за договором позики, за яким лише він зобов`язаний був їх повернути. Залучена позивачем до матеріалів справи ксерокопія заяви ОСОБА_2 від 06 вересня 2020 року не є підставою для виникнення у ОСОБА_2 зобов`язання, як у солідарного боржника;

апеляційним судом було прийнято ксерокопію заяви ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222 без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 95 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18. Позивач додав до позовної заяви: ксерокопію договорів купівлі-продажу; ксерокопію договору позики від 06 серпня 2020 року; ксерокопію заяви ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222. Зазначені ксерокопії ставились під сумнів ОСОБА_4 та іншими учасниками судового розгляду. ОСОБА_4 заявлялось у суді першої інстанції клопотання, обґрунтоване тим, що представником позивача який заявив позов не було додано до позовної заяви доказів, які б відповідали вимогам ЦПК України (1618-15) , оскільки додані документи ніким не завірені, а лише ксерокопії. Тому суд першої інстанції витребував у нотаріуса оригінали цих документів або їх засвідчені копії. Проте приватний нотаріус КМНО Сальваровська Н. І. витребувані судом відомості не надала.

22 лютого 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_6, на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, в якій просила:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року "Про виконавче провадження");

оскаржена постанова стосується визнання недійсним правочину особи, яка не є банкрутом та не є стороною виконавчого провадження. Тому судом апеляційної інстанції було помилково застосовано постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19). У справі, що переглядається, правовідносини не тотожні тим, що мали місце у справі № 369/11268/16-ц;

оспорюваний правочин не був фіктивним, він реально був виконаний його сторонами. Виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито лише щодо ОСОБА_3, а оспорюваний правочин був укладений ОСОБА_2, тому на спірні відносини не поширюється дія статті 9 Закону України "Про виконавче провадження";

у цьому випадку йдеться про правовий режим спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_7, солідарний характер їхніх зобов`язань і судом апеляційної інстанції зазначено, що незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, вчиненими в інтересах сім`ї, вони (зобов`язання) носять солідарний характер. Проте, якщо неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження у передбачений спосіб є обмеженням його прав, то неповідомлення особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні також свідчить про порушення її прав;

висновок Верховного Суду щодо застосування статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" щодо солідарних боржників, солідарний характер зобов`язань яких обумовлений правовим режимом спільної сумісної власності, відсутній. ОСОБА_2 не повідомлялась про виконавче провадження, вона ніким не попереджалась про необхідність погашення заборгованості ОСОБА_3 . Тому підстави такого стягнення за рахунок належного їй майна відсутні. За будь-яких умов для примусового стягнення коштів з будь-якої особи необхідно повідомити про існування претензій до неї;

застосовані судом апеляційної інстанції висновки не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Позивачем невірно було обрано спосіб захисту його порушеного права і внаслідок задоволення його вимог буде спричинена шкода інтересам осіб, з якими позивач не перебував у жодних цивільно-правових відносинах. Таким особами є ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який купуючи земельну ділянку здійснив усі передбачені законом дії для реалізації своїх прав. Продавець майна не перебувала у реєстрі боржників, майно не було обтяжене. Тому оспорюваний правочин не відповідає ознакам фраудаторності;

відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Автоматично порука за члена подружжя не передбачена у національній законодавчій системі. Апеляційний суд безпідставно поклав в основу рішення обов`язок ОСОБА_2 також повертати позику за її чоловіка;

позивачем було надано ксерокопію договору купівлі-продажу, ксерокопію договору позики від 06 серпня 2020 року, ксерокопію ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222, якою ОСОБА_2 надала згоду ОСОБА_3 на укладання договору позики, яка надається в інтересах сім`ї та на умовах попередньо обговорених. Докази, надані стороною позивача ставились під сумнів відповідачами. Так, ними було заявлено у суді першої інстанції клопотання, обґрунтоване тим, що представником позивача який заявив позов не було додано до позовної заяви докази, які б відповідали вимогам статей 78, 79, 95, 229 ЦПК України, оскільки додані документи ніким навіть не завірені, а надані виключно у ксерокопіях. Тому, з метою повного, всебічного та справедливого розгляду справи, керуючись статтею 84 ЦПК України відповідач просив суд витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сальваровської Н. І. засвідчені копії та відомості щодо укладання договору позики від 06 серпня 2020 року, заяви від 06 серпня 2020 року і вчиненого виконавчого напису, а також у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Халявки Т. належним чином засвідчені копії документів, якими супроводжувалося укладання оспорюваного договору купівлі-продажу. Ці клопотання були задоволені, однак нотаріуси витребувані судом відомості до суду не надали. Позивач жодних дій для обґрунтування свого позову належними доказами не вчинив.

06 травня 2023 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, який підписана представником ОСОБА_5,в якому просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 . Відзив мотивований тим, що згідно з доданими позивачем до матеріалів справи ксерокопій документів, предметом зобов`язання ОСОБА_3 були грошові кошти за договором позики, за яким лише він зобов`язаний був їх повернути. Залучена позивачем до матеріалів справи ксерокопія заяви ОСОБА_2 від 06 вересня 2020 року не є підставою для виникнення у ОСОБА_2 зобов`язання, як у солідарного боржника. Апеляційним судом було прийнято ксерокопію заяви ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222. Зазначені ксерокопії ставились під сумнів ОСОБА_4 та іншими учасниками судового розгляду. ОСОБА_4 заявлялось у суді першої інстанції клопотання, обґрунтоване тим, що представником позивача який заявив позов не було додано до позовної заяви доказів, які б відповідали вимогам ЦПК України (1618-15) , оскільки додані документи ніким не завірені, а лише ксерокопії. Тому суд першої інстанції витребував у нотаріуса оригінали цих документів або їх засвідчені копії. Проте приватний нотаріус КМНО Сальваровська Н. І. витребувані судом відомості не надала.

10 травня 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_8 подав відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, стягнути із відповідачів судові витрати.

У відзивах ОСОБА_1 зазначає, що безпідставними є посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції свідчать про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Подібність правовідносин між цією справою та наведеними в касаційній скарзі скаржник не доводить. Допускаючи настання негативних наслідків за договором позики у вигляді звернення стягнення на частини земельної ділянки як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3, подружжя ( ОСОБА_2 за письмовою згодою свого чоловіка ОСОБА_3 ) відчужило її на користь ОСОБА_4 . Договір купівлі-продажу був укладений зі згоди ОСОБА_3 11 червня 2021 року, тобто, уже після того, як він був повідомлений про наявність у нього заборгованості вимогою від 10 березня 2021 року, винесення виконавчого напису від 22 квітня 2021 року та накладення арешту на все майно боржника. Ціна продажу земельної ділянки є явно занижена. ОСОБА_4 був зацікавлений у сплаті неринкової ціни за житловий будинок і земельну ділянку, і також знав про те, що фактично угода про купівлю-продаж земельної ділянки мала намір приховати справжні наміри сторін - продаж житлового будинку.

ОСОБА_1 зазначає, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції становить 10 000 грн. Детальний розрахунок та документи, що підтверджують відповідні витрати будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

10 травня 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_8 подав відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_4 в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, стягнути із відповідачів судові витрати. У відзивах ОСОБА_1 зазначає, що безпідставними є посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведених скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції свідчать про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Подібність правовідносин між цією справою та наведеними в касаційній скарзі скаржник не доводить. Допускаючи настання негативних наслідків за договором позики у вигляді звернення стягнення на частини земельної ділянки як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3, подружжя ( ОСОБА_2 за письмовою згодою свого чоловіка ОСОБА_3 ) відчужило її на користь ОСОБА_4 . Договір купівлі-продажу був укладений зі згоди ОСОБА_3 11 червня 2021 року, тобто, уже після того, як він був повідомлений про наявність у нього заборгованості вимогою від 10 березня 2021 року, винесення виконавчого напису від 22 квітня 2021 року та накладення арешту на все майно боржника. Ціна продажу земельної ділянки є явно занижена. ОСОБА_4 був зацікавлений у сплаті неринкової ціни за житловий будинок і земельну ділянку, і також знав про те, що фактично угода про купівлю-продаж земельної ділянки мала намір приховати справжні наміри сторін - продаж житлового будинку. Вказує, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції становить 10 000 грн. Детальний розрахунок та документи, що підтверджують відповідні витрати будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

23 березня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року: узадоволенні клопотання ОСОБА_1, яке підписане представником ОСОБА_8, про продовження строку на подання відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 відмовлено; клопотання ОСОБА_1, яке підписане представником ОСОБА_8, про поновлення строку на подання відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено; продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_4 .

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 лютого 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц; від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 07 грудня 2007 року між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Згідно пункту 15 договору, чоловік покупця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у своїй заяві, підпис на якій посвідчено приватним нотаріусом КМНО 07 грудня 2007 року за № 14940, дає згоду укладення договору купівлі зазначеної в даному договорі земельної ділянки, у період знаходження його з покупцем у зареєстрованому шлюбі.

06 серпня 2020 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. за реєстровим № 1223, за яким позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у сумі 2 782 250 грн, що на момент укладення договору становить 100 000 долари США. Договором визначено, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 06 лютого 2021 року. Згідно пункту 15 договору, його посвідчено за письмовою згодою дружини позичальника, ОСОБА_2, викладеної в заяві, справжність підпису на якій, засвідчено нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І., 06 серпня 2020 року за реєстровим номером 1221.

Згідно заяви ОСОБА_2, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І., зареєстрованою в реєстрі за № 1222, ОСОБА_2 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на укладення договору позики грошей у сумі 2 782 250 грн, що станом на дату укладення договору становить 100 000 долари СІІІА. Договір позики грошей укладається в інтересах сім`ї та на умовах, які попередньо обговорені. Укладення договору відповідає спільному волевиявленню ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відповідно до заяви ОСОБА_3, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. 10 березня 2021 року за реєстровим № 482, ОСОБА_3 підтверджує, що станом на дату її підписання ним не було здійснено жодних платежів щодо повернення суми позики за договором, а також те, що кошти відповідно до договору позики не поверталися ОСОБА_1 наручно. Підтверджує, що станом на дату підписання цієї заяви, загальна сума заборгованості за договором становить 2 782 250 грн. Повідомляє, що не заперечує проти звернення стягнення на вказану суму заборгованості, будь-яким способом, не забороненим законом, у тому числі на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса у встановленому чинним законодавством України порядку.

22 квітня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 891, про стягнення заборгованості за договором позики грошей від 06 серпня 2020 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Вирішено, за рахунок стягнення грошових коштів з боржника ОСОБА_3 задовольнити вимоги стягувача ОСОБА_1 у розмірі: 2 782 250 грн - заборгованість за договором позики грошей; 27 822,50 грн - мито за вчинення виконавчого напису.

27 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису № 891 виданого приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. 22 квітня 2021 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики грошей від 06 серпня 2020 року.

05 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В., у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 прийнято постанови про: арешт коштів боржника; арешт майна боржника та 01 червня 2021 року постанову про арешт майна боржника.

11 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно пункту 5.5 договору продаж ОСОБА_2 предмету договору проводиться за згодою чоловіка ОСОБА_3, справжність підпису якого засвідчено на заяві приватним нотаріусом КМНО Халявкою Н. М., за реєстровим № 2197. Продаж земельної ділянки вчинено за 79 892 грн (пункт 2.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Позиція Верховного Суду

Щодо позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини другої статті 202 ЦК України).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 570/1533/20 (провадження № 61-8068св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 (провадження № 61-13833св19) зазначено, що: "зважаючи на те, що ОСОБА_4 надавала лише згоду на укладення договору дарування від 04 лютого 2015 року, проте не була його стороною, то вона не може вважатися належним відповідачем за вимогами про визнання недійсним оспорюваного договору".

По своїй суті згода одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном є одностороннім правочином. При вчиненні такого правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони.

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що по своїй сутності згода є одностороннім правочином (див., наприклад, постанови Верховного Суду від: 23 червня 2021 у справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19).

Згода іншого з подружжя має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору. Відсутність згоди іншого з подружжя може мати наслідком, зокрема, визнання договору недійсним у разі недобросовісності контрагента іншого з подружжя. Суб`єкт, який надає згоду на укладення договору іншим з подружжя, не стає стороною договору. Саме тому в разі пред`явлення вимоги про визнання недійсним договору належним відповідачем є сторона договору (інший з подружжя).

У справі, що переглядається, сторонами оспорюваного договору є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Оскільки ОСОБА_3 надавав лише згоду на укладення договору купівлі-продажу від 11 червня 2021 року, проте не був його стороною, то він не може вважатися належним відповідачем за вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору.За таких обставин, апеляційний суд зробив помилковий висновок про задоволення позову, пред`явленого до неналежного відповідача. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_3 .

Щодо позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України (435-15) закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

"позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:

"цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)".

"при зверненні із позовом ОСОБА_1 зазначала, що оспорюваний договір дарування укладений з метою уникнення ОСОБА_4 відповідальності щодо виконання судового рішення у справі № 606/2445/14-ц, оскільки вона є співвласником Ѕ частини подарованого будинку. За рахунок реалізації належної їй частки у будинку можливо було б частково погасити стягнуту судом заборгованість.

У справі, що переглядається:

очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;

встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору;

до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір, як фраудаторний, відноситься:

дарувальник ОСОБА_2, на ім`я якого було зареєстроване право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_4, безоплатно передав цей будинок ОСОБА_3, сину боржника, після пред`явлення до ОСОБА_4 позову про стягнення боргу за договорами позики, укладеними між останньою та ОСОБА_1, що свідчить про те, що сторони договору діють очевидно недобросовісно та зловживають правами, оскільки вчинили оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси позикодавця і направлений на недопущення звернення стягнення на майно, що є спільною власністю боржника та ОСОБА_4;

момент укладення оспорюваного правочину - 04 лютого 2015 року, тобто після відкриття провадження 04 листопада 2014 року у справі № 606/2445/14-ц за позовом ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_4 боргу за договорами позики. За таких обставин, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Тому судові рішення у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до сторін оспорюваного правочину ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору належить скасувати, а позовні вимоги в указаній частині задовольнити".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 27 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого напису № 891 виданого приватним нотаріусом КМНО Сальваровською Н. І. 22 квітня 2021 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики грошей від 06 серпня 2020 року. 05 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павлюком Н. В., у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 прийнято постанови про: арешт коштів боржника; арешт майна боржника та 01 червня 2021 року постанову про арешт майна боржника;

суди встановили, що 11 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Згідно пункту 5.5 договору, продаж ОСОБА_2 предмету договору проводиться за згодою чоловіка ОСОБА_3, справжність підпису якого засвідчено на заяві приватним нотаріусом КМНО Халявкою Н. М., за реєстровим № 2197. Продаж земельної ділянки вчинено за 79 892 грн (пункт 2.1. договору купівлі-продажу земельної ділянки);

апеляційний суд врахував, що: приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису; застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника);

до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір купівлі-продажу, як фраудаторний, відноситься, що:

продавець ОСОБА_2, на ім`я якої було зареєстроване право власності на земельну ділянку, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_3, передала цю земельну ділянку ОСОБА_10, після пред`явлення ОСОБА_1 до ОСОБА_3 10 березня 2021 року вимоги про погашення боргу за договором позики, та після прийняття приватним виконавцем постанов від 05 травня 2021 року та 01 червня 2021 року про арешт майна боржника, що свідчить про те, що сторони договору діють очевидно недобросовісно та зловживають правами, оскільки вчинили оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси позикодавця і направлений на недопущення звернення стягнення на майно, що є спільною власністю боржника та ОСОБА_2 ;

момент вчинення оспорюваного правочину - 11 червня 2021 року, тобто після відкриття виконавчого провадження 27 квітня 2021 року на виконання виконавчого напису від 22 квітня 2021 року про стягнення заборгованості за договором позики грошей від 06 серпня 2020 року;

апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3, як співвласник земельної ділянки площею 0,057 га з кадастровим номером 3221888000:24:180:0102, усвідомлював, що може бути звернено стягнення на земельну ділянку у рахунок погашення боргу, проте надав ОСОБА_2 згоду на її відчуження, яка, в свою чергу, знала про наявність заборгованості за договором позики від 06 серпня 2020 року, укладеного за її згодою, допускаючи настання негативних наслідків за договором позики, у вигляді звернення стягнення на частину земельної ділянки, відчужила її на користь ОСОБА_4, що ставить під сумнів добросовісність дій подружжя.

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг про те, що позивачем було надано ксерокопію договору купівлі-продажу від 11 червня 2021 року, ксерокопію договору позики від 06 серпня 2020 року, ксерокопію ОСОБА_2 від 06 серпня 2020 року № 1222, які не були належним чином засвідчені.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визнавали обставини, на підтвердження яких позивачем надано відповідні докази, а саме: факт вчинення 11 червня 2021 року оспорюваного договору купівлі-продажу; факт вчинення 06 серпня 2020 року договору позики та факт надання ОСОБА_2 заявою від 06 серпня 2020 року № 1222 згоди на вчинення договору позики.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційні скарги слід задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовити; постанову апеляційного суду у частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу залишити без змін.