Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 522/5513/19

провадження № 61-16844св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року у складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) про стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що 18 квітня 2013 року між позивачем та публічним акціонерним товариством комерційним банком (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено договір банківського вкладу № SАМDN80000734686673 на суму 4 000,00 євро зі сплатою 7 % річних строком на 184 дні. У 2018 році вона неодноразово направляла на адресу ПАТ КБ "ПриватБанк" заяви про розірвання договору депозиту та повернення внесених сум вкладів, нарахованих відсотків, однак ПАТ КБ "ПриватБанк" не виконало взяті на себе зобов`язання та не повернуло зазначені кошти.

ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь суму вкладу в розмірі 4 000,00 євро, відсотки за період розміщення коштів на депозитному рахунку в розмірі 1 521,69 євро за період з 18 квітня 2013 року до 12 серпня 2019 року, пеню в розмірі 34 200,00 євро у вигляді 3 % від вартості послуги за кожен день прострочення виконання зобов`язання за період з 30 жовтня 2018 року до 12 серпня 2019 року за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на день прийняття рішення у справі та моральну шкоду в розмірі 26 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 000,00 євро за депозитним договором № SAMDN80000734686673 від 18 квітня 2013 року, відсотки за розміщення коштів на депозитному рахунку - 1 521,69 євро за період з 18 квітня 2013 року до 12 серпня 2019 року.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 34 200,00 євро, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення суду становить 904 590,00 грн, за період з 30 жовтня 2018 року до 12 серпня 2019 року.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Зобов`язання за договором банківського вкладу має виконувати саме АТ КБ "ПриватБанк" як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. Тому ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язаний виплатити позивачу суму вкладу, проценти та пеню в розмірі, заявленому позивачем. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то відповідно до положень діючого законодавства України та з врахуванням обставин справи з відповідача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 2 000,00 грн з врахуванням характеру майнових витрат позивача.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в частині стягнення відсотків, ухвалити нове рішення з урахуванням розрахунку банку, в частині стягнення пені - ухвалити нове рішення про його зменшення, в частині стягнення моральної шкоди - ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

підставою касаційного оскарження судових рішень в касаційній скарзі зазначено застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17-ц (провадження № 61-9759св19), від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц (провадження № 61-19786св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц (провадження № 61-13488св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19);

суди належним чином не встановили фактичні обставини справи, оскільки не перевірили позовні вимоги щодо стягнення пені, яка відповідно до вимог частини третьої статті 551 ЦК України може бути зменшена, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків, а також щодо нарахування відсотків та дати, з якої їх потрібно нараховувати;

позивачем невірно встановлений період розрахунку відсотків, оскільки їх слід розраховувати з 15 травня 2014 року. Вимога позивача про стягнення відсотків за весь період за відсотковою ставкою 7,0 % річних є неправомірною;

суди попередніх інстанцій не врахували, що між сторонами склалися договірні правовідносини, які регулюються зобов`язальним правом, вони не передбачають стягнення моральної шкоди. Також позивач на підтвердження своїх страждань та причинного зв`язку між діями банку і своїми переживаннями не надала до суду жодних належних та допустимих доказів.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині стягнення пені за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", в частині стягнення відсотків за вкладом та в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди, та стягнення судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

доводи касаційної скарги не містять обставин, які свідчать про не правильне застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, а зводяться до переоцінки фактичних обставин справи, та висновків, яких дійшли суди при вирішенні справи з мотивів їх невідповідності комерційним інтересам відповідача;

неможливим видається задоволення Верховним Судом вимог касаційної скарги в частині зменшення розміру стягнутої пені, оскільки, відповідно до викладеної в прохальній частині вимоги, її задоволення призведе до виходу Верховного Суду за межі перегляду справи Верховним Судом, та встановлених в статті 400 ЦПК України повноважень, оскільки визначення розміру пені, який би відповідав принципу розумності, добросовісності, справедливості і пропорційності та засадам цивільного судочинства потребує дослідження та встановлення обставин справи, вирішення питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, та інших необхідних процесуальних дій, що прямо заборонено ЦПК України (1618-15) .

У травні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало додаткові пояснення, підписані представником Кобзар Ю. Б., в яких наводить висновки Верховного Суду, які АТ КБ "ПриватБанк" вважає свідчать про необхідність задоволення касаційної скарги, скасування оскаржених судових рішень та відмову в задоволенні позовних вимог.

У травні 2023 року ОСОБА_1 подала заперечення на додаткові пояснення, підписані представником ОСОБА_2, в яких просила залишити без розгляду додаткові пояснення АТ КБ "ПриватБанк", закрити касаційне провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Заперечення мотивовані тим, що в своїх додаткових поясненнях АТ КБ "ПриватБанк" посилається на висновки Верховного Суду, які не були підставою для відкриття касаційного провадження, наголошує на незгоді з висновками Великої Плати Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2023 року по справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21), та просить закрити касаційне провадження.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року до закінчення касаційного провадження і витребувано із Київського районного суду м. Одеси цивільну справу № 522/5513/19.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21).

20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду 01 грудня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження 61-461св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17-ц (провадження № 61-9759св19), від 20 грудня 2019 року у справі № 757/18977/18-ц (провадження № 61-19786св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/49408/18-ц (провадження № 61-13488св19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 18 квітня 2013 року між Кримською філією ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 був укладений договір за № SAMDN80000734686673, за яким ОСОБА_1 внесла банківський вклад в розмірі 4000,00 євро на строк 184 днів, з виплатою 7 процентів річних.

У зв`язку з непереборними обставинами позивач разом з чоловіком переїхала до м. Одеси, про що зазначала особисто та що не спростовувалось сторонами в процесі розгляду справи. За обставинами справи банк повинен був повернути вклад разом з нарахованими відсотками через шість місяців після укладення договору, тобто 18 жовтня 2013 року, що, однак, не було ним вчинено. На момент звернення позивача до суду відповідач не повернув суму вкладу разом з нарахованими процентами. Доказів на підтвердження того, що Банк весь цей час з поважних причин не міг виконати вимоги вкладника, матеріали справи не містять та сторонами в процесі розгляду справи не подавались.

Позивачка неодноразово зверталася до банку з заявами щодо повернення їй вкладу, на підтвердження чого в матеріалах справи містяться листи позивачки та відповіді банку. Вказані факти не заперечувались сторонами в процесі розгляду справи.

Відповідач надсилав позивачу лише загальну інформацію щодо порядку звернення за необхідними відомостями до філій банку .

17 вересня 2018 року та повторно 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала до банку заяву про відмову від пролонгації договору, припинення дії договору вкладу та повернення суми вкладу та належних відсотків з 29 жовтня 2018 року.

Банком не були виконані вимоги позивача та не виплачені грошові кошти за договором вкладу, проценти на банківський вклад продовжували нараховуватися в порядку частини п`ятої статті 1061 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування вкладом

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України (435-15) ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються".

У пунктах 66 - 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено: "Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті). Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків та облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов`язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами відповідного договору банківського вкладу (депозиту) його письмової форми".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/12075/14-ц (провадження № 61-5369св19) зазначено, що "відповідно до змісту договорів про заощадження, звернення позивача із відповідною заявою про розірвання договорів вкладу свідчить про те, що ці договори розірвані з 16 червня 2014 року. […] Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти за період з 16 червня 2014 року (дати розірвання договорів) до 15 серпня 2016 року (дати ухвалення рішення судом першої інстанції) (а.с. 58, т. 2), вважаючи, що має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу, розмір яких становить 1% річних. […] У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що: "в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. […] "в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити". У справі, що переглядається, суди встановили, що договори розірвані 16 червня 2014 року, а тому з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому в проценти за інший період не нараховуються".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/50728/17-ц (провадження № 61-9237св20) зазначено, що "строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються".

У пунктах 39-40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено: "Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 29 листопада 2017 року Верховний Суд України розглянув справу № 6-109цс17 за позовом фізичної особи-вкладника (потерпілої у кримінальній справі № 463/3982/14-к ОСОБА_10 ) до ПАТ "Державний ощадний банк України" про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом ПАТ "Державний ощадний банк України" до фізичної особи-вкладника про визнання договору банківського вкладу нікчемним. Верховний Суд України, як і у справах № 6-17цс12 та № 6-118цс14, теж зазначив, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У справі № 6-109цс17 Верховний Суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заява на внесення готівки не є прибутковим касовим документом, передбаченим Інструкцією № 174, та не засвідчує факт прийняття банком від відповідача готівки, а судам нижчих інстанцій необхідно у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи і докази сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, досліджувати документи про укладення договорів, перевіряти проведення розрахунків, внесення сум і наводити відповідні висновки у судовому рішенні. З огляду на наведені вище мотиви Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне цей висновок конкретизувати: суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору".

Суди встановили, що:

18 квітня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 був укладений договір за № SAMDN80000734686673, за яким ОСОБА_1 внесла банківський вклад в розмірі 4000 євро на строк 184 днів, за сплатою 7 відсотків річних;

під час розгляду справи позивач надала до суду належним чином засвідчену копію договору вкладу № SAMDN80000734686673 від 18 квітня 2013 року на суму 4000 євро під 7% річних;

позивачка надала до суду копію квитанції № 3 від 18 квітня 2013 року про сплату ОСОБА_1 4000 євро до договору вкладу № SAMDN80000734686673. Оригінали вказаних документів були оглянуті судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції під час розгляду справи

неодноразово ОСОБА_1 зверталася до банку з заявами щодо повернення їй вкладу, на підтвердження чого в матеріалах справи містяться листи позивачки та відповіді банку. Вказані факти не заперечувались сторонами в процесі розгляду справи (а. с. 36-40,46-47,48-51,54-55). У відповідь на звернення відповідач надсилав позивачу лише загальну інформацію щодо порядку звернення за необхідними відомостями до філій банку;

17 вересня 2018 року та повторно 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала до банку заяву про відмову від пролонгації договору, припинення дії договору вкладу та повернення суми вкладу та належних відсотків з 29 жовтня 2018 року (а. с. 41-42,43-45).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, суди необгрунтовано погодились з доводами позивача про стягнення процентів за користування вкладом за період з 18 квітня 2013 року до 12 серпня 2019 року.

З відповідача на користь позивача необхідно стягнути проценти за розміщення коштів на депозитному рахунку за період з 18 квітня 2013 року по 29 жовтня 2018 року в розмірі 1 246,29 євро.

Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів"

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів").

Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час (частина перша статті 1075 ЦК України).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що "пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року по справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) зазначено, що: "Велика Палата Верховного Суду зауважила, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ. З урахуванням наведеного висновки судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з банку пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі є помилковими".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року по справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22) зазначено, що: "У справі, що переглядається: за договором про депозитний вклад № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року днем повернення депозиту є 28 липня 2005 року, тому він є припиненим з 28 липня 2005 року; у пункті 2 договору № Оn48631303 від 04 травня 2005 року, сторони домовились, що "сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору", тому враховуючи подану ОСОБА_1 03 серпня 2005 року заяву про повернення коштів, зазначений договір вважається розірваним з 05 серпня 2005 року, на письмову вимогу вкладника; за таких обставин відсутні підстави для стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки у зв`язку припиненням 28 липня 2005 року дії договору про депозитний вклад № Оn48631298, та розірванням договору про депозитний вклад № Оn48631303 з 05 серпня 2005 року, припинено правовідносини за цими договорами; суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог".

У справі, що переглядається:

позивач заявила про стягнення пені за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 30 жовтня 2018 року по 12 серпня 2019 року, тобто після припинення договірних відносин позивача з банком;

суди встановили, що договірні відносини між відповідачем та позивачем припинені з 29 жовтня 2018 року на підставі заяви позивача;

тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення пені за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 30 жовтня 2018 року по 12 серпня 2019 року.

Щодо стягнення компенсації моральної шкоди.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання "особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав". Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

У пунктах 48-50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що "виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається: з урахуванням встановлених обставин та розподілу тягаря доказування відсутні підстави стверджувати, що банком доведено відсутність протиправності та вини в завданні моральної шкоди; при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, суди обгрунтовано визначили розмір грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що:

касаційну скаргу належить задовольнити частково;

оскаржені рішення в частині стягнення пені за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" належить скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги;

оскаржені рішення в частині стягнення відсотків за вкладом змінити стягнувши з відповідача на користь позивача проценти за розміщення коштів на депозитному рахунку за період з 18 квітня 2013 року по 29 жовтня 2018 року в розмірі 1 246,29 євро;

судові рішення в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди залишити без змін;

в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1, підписаного представником ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року, залишене без змін постановою постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в наступній редакції: "відсотків за період розміщення коштів на депозитному рахунку - 1 246,29 євро за період з 18 квітня 2013 року по 29 жовтня 2018 року".

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в частині стягнення з акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення на користь ОСОБА_1 пені в розмірі 34200,00 євро, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення суду становило 904 590,00 грн за період з 30 жовтня 2018 року по 12 серпня 2019 року за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" скасувати.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення пені у розмірі 34 200,00 євро за період з 30 жовтня 2018 року по 12 серпня 2019 року відмовити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2022 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення грошової компенсації моральної шкоди в розмірі 2 000 грн залишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в нескасованій частині та не зміненій частині.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук