розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Боровика Ігоря Васильовича, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом

до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 29 серпня 2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, у якому у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2012 році вони придбали майнові права на квартиру

АДРЕСА_1 . Майнові права та в подальшому право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_2 .

У 2019 році ними було придбано земельну ділянку, кадастровий

номер 3222487001:01:006:0382, загальною площею 0,0654 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану

за адресою: АДРЕСА_3 . На цій земельній ділянці подружжям побудовано житловий будинок, загальною площею 42,7 кв. м. Вищевказане нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 .

Крім того, ними було придбано транспортний засіб "Volkswagen Passat B6", номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, який також зареєстровано

04 травня 2020 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано (справа № 753/110/20). Позивач указувала, що після розірвання шлюбу вона разом із сином проживають

у квартирі АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 проживає окремо від них.

Вона направляла ОСОБА_2 пропозицію щодо укладення договору

про поділ майна подружжя, на яку останній не відреагував. Посилаючись

на відповідні норми СК України (2947-14) , зазначала, що вказане майно, набуте нею

та ОСОБА_2 за час шлюбу й за спільні кошти є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягає поділу між ними.

Ринкова вартість усього майна складала 5 000 333,00 грн. Оскільки їхній

з ОСОБА_2 син залишився проживати з нею, то розмір її частки

в майні, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

має складати 67 % від ринкової вартості всього майна. Для отримання

в натурі своєї частки у спільній власності вона бажала отримати у власність квартиру

АДРЕСА_2, в якій вона залишилася проживати разом

із сином. Інше майно (будинок, земельну ділянку, транспортний засіб) слід залишити ОСОБА_2 .

Уважала, що такий варіант поділу буде справедливим, забезпечить інтереси кожного з подружжя, їхньої спільної дитини, унеможливить виникнення конфліктів щодо користування майном у майбутньому.

Крім того, позивач зазначала, що нею понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн, на підтвердження чого надала відповідні докази, а вартість звітів про оцінку майна склала 1 665,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2, а за ОСОБА_2 визнати право власності на: будинковолодіння, загальною площею 42,7 кв. м, розташоване по АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3222487001:01:006:0382, загальною площею 0,0654 га, розташовану за цією самою адресою; транспортний засіб "Volkswagen Passat B6", номерний знак НОМЕР_1,

2007 року випуску, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано

за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину квартири

- 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 42,7 кв. м, житловою площею 8,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0654 га, кадастровий номер 3222487001:01:006:0382, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ;

- транспортний засіб "Volkswagen Passat B6", ідентифікаційний номер НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано

за ОСОБА_2 право власності на:

- 1/2 частину квартири

- 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0654 га, кадастровий номер 3222487001:01:006:0382, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості

1/2 частки у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб "Volkswagen Passat B6", ідентифікаційний номер НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску у розмірі 96 919,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

6 810,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн гривень.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, так як набуто сторонами за час зареєстрованого шлюбу. Земельна ділянка, площею 0,0654 га, кадастровий номер 3222487001:01:006:0382, отримана відповідачем унаслідок приватизації у липні 2011 року, тобто в період з 08 лютого 2011 року

до 12 червня 2012 року, а тому також є спільною сумісною власністю подружжя.

ОСОБА_1, вимагаючи збільшення частки майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, не довела обставин, які б свідчили про наявність підстав для відступу від рівності часток між сторонами. Позивачем не доведено, що ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

При цьому придбаний сторонами під час шлюбу транспортний засіб "Volkswagen Passat B6", ідентифікаційний номер НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за ОСОБА_1,

як фактичним користувачем, права власності на зазначений автомобіль

та стягнення з неї на користь відповідача грошової компенсації вартості

1/2 частини транспортного засобу, тобто 96 919,00 грн, оскільки його вартість згідно зі звітом про оцінку транспортного засобу, проведеного суб`єктом оціночної діяльності приватним підприємством "Приват-Інвеста", складає 193 838,00 грн.

Районний суд застосував відповідні норми СК України (2947-14) , ЦК України (435-15) , судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, врахував роз`яснення, викладені у пунктах 25, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) .

Крім того, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, районний суд урахував відповідні норми ЦПК України (1618-15) , послався на прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання, надав оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження понесення таких витрат

у розмірі 42 000,00 грн і вказав, що вони не є безумовною підставою

для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу

у вказаному розмірі. Районний суд уважав, що адвокат позивача підготувала процесуальні документи, які не є складними, судові засідання

у справі не були тривалими. Розмір заявлених позивачем витрат

на правничу допомогу є завищеним, що суперечить принципам співмірності та розумності, тому суд першої інстанції зменшив його до 10 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 10 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції вірно встановлено, що спірне майно набуто у власність

ОСОБА_2 за час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 й воно належить до спільної сумісної власності подружжя. У спірних правовідносинах позивачем не доведено наявності підстав для відступу

від рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, тому майно підлягало поділу в рівних частках між ними.

Районний суд правильно врахував аргументи відповідача у відзиві

на позовну заяву про те, що транспортний засіб знаходиться у користуванні ОСОБА_1 й має залишитися у її власності з компенсацією 1/2 частки вартості транспортного засобу відповідачу, а також щодо необхідності поділу нерухомого майна в ідеальних частках.

При цьому відповідачем не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на квартиру

АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 не довів, що придбав квартиру за особисті грошові кошти. Не спростовує вказаного

й факт перебування позивача у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (частина перша

статті 60 СК України).

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги

про безпідставність повернення районним судом зустрічного позову

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя. Відповідач мав право подати зустрічний позов

до 09 травня 2021 року, так як отримав копію ухвали районного суду про відкриття провадження у справі 24 квітня 2021 року. Відповідач був обізнаний про розгляд даної справи й не обґрунтував подання зустрічного позову після закінчення строку для вчинення відповідної процесуальної дії. При цьому протокольну ухвалу суду першої інстанції про повернення зустрічного позову від 23 лютого 2022 року відповідач в апеляційному порядку не оскаржував, з окремим позовом про визнання майна особистою приватною власністю до суду не звернувся, хоча мав таку процесуальну можливість.

Апеляційний суд не взяв до уваги клопотання відповідача, яке надійшло

в електронній формі без накладення цифрового підпису, про відкладення розгляд справи й розглянув справу за відсутності відповідача, який подав апеляційну скаргу, був обізнаний про рух справи та належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, відповідачем було додано до апеляційної скарги нові докази, проте, апеляційний суд указав, що ОСОБА_2 не довів неможливість

їх подання до суду першої інстанції з об`єктивних причин, що не залежали від нього, не просив поновити строк для прийняття нових доказів.

Із цих підстав, з урахуванням положень статті 367 ЦПК України (межі розгляду справи судом апеляційної інстанції), апеляційний суд не вбачав підстав для вирішення зустрічного позову ОСОБА_2, який не був предметом розгляду в суді першої інстанції, а також прийняття нових доказів та надання їм оцінки, задоволення клопотання про виклик свідків.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просила стягнути на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн,

на підтвердження чого надала відповідні докази, відповідач не заперечив щодо необґрунтованості або неспівмірності розміру судових витрат, тому апеляційний стягнув з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Боровик І. В., з урахуванням

її уточненої редакції, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд

до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права

без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду; вказує

на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження

№ 61-22682св19) та застосованого в оскаржуваному судовому рішення апеляційним судом; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 судові рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку не оскаржила.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року визнано наведені представником ОСОБА_2 - адвокатом Боровиком І. В., підстави

для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу залишено без руху, надано строк на усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявником надіслано матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Боровика І. В., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено заявнику строк

на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій

при вирішенні спору не врахували відповідну судову практику Верховного Суду, доводи та докази відповідача, який не отримав копію ухвали

про відкриття районним судом провадження у справі, а підпис

у повідомленні про вручення поштового відправлення від 24 квітня

2021 року виконано не відповідачем. ОСОБА_2 не було відомо

про судовий розгляд даного спору до початку 2022 року. Із цих підстав районний суд безпідставно повернув його зустрічний позов. Апеляційний суд не усунув указані процесуальні порушення, позбавивши відповідача права на судовий захист. Вважає, що правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній.

Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання відповідача

про зупинення розгляду справи, про виклик свідків, про відкладення розгляду справи. При цьому суди вийшли за межі позовних вимог,

так як ухвалили рішення по транспортному засобу, яке не просила позивач,

а також неправильно здійснили розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19). Проте, ця справа

не є релевантною до спірних правовідносин. Указане, на думку заявника касаційної скарги, свідчить про необхідність відступлення від указаного правового висновку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Діхтяренко О. М., в якому вказується, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін,

а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 29 серпня 2009 року зареєстрували шлюб (а. с .13, т. 1).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14, т. 1).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного

05 грудня 2012 року ОСОБА_2 з публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд", ОСОБА_2 придбано майнові права на квартиру

АДРЕСА_6 (а. с .16-18, т. 1).

04 квітня 2014 року ОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" підписано акт прийому-передачі майнових прав на квартиру до вказаного договору купівлі-продажу майнових прав (а. с .19, т. 1).

Згідно з довідкою публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" від 04 квітня 2014 року ОСОБА_2 сплачено

за вказаним договором купівлі-продажу майнових 929 160,00 грн,

що відповідає оплаті 100 відсотків вартості майнових прав (а. с. 20, т. 1).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно

від 07 червня 2014 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4

(а. с .21, т. 1).

Указане підтверджується також копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

(а. с .22, т. 2).

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:006:0382 право власності

на вказану земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зареєстровано за ОСОБА_2 13 серпня 2015 року (а. с. 23, т. 1).

Згідно з копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 156126, виданого 28 липня 2011 року, ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487001:01:006:0382 (а. с .161, т. 1).

07 лютого 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності

на житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_3, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 26, т. 1).

Згідно з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 08 лютого 2013 року зареєстровано право власності ОСОБА_2

на транспортний засіб "Volkswagen Passat", номерний знак НОМЕР_1

(а. с .27-28, т. 1).

У матеріалах справи знаходяться копії звітів про оцінку спірного майна

(а. с. 31-38, т. 1).

Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу, проведеного суб`єктом оціночної діяльності приватним підприємством "Приват-Інвеста", вартість вищевказаного транспортного засобу станом на 17 вересня 2020 складає 193 838,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 травня 2020 року у справі № 753/110/20 розірвано шлюб, зареєстрований 29 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 15, т. 1).

08 лютого 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву

ОСОБА_1, в якому частково визнав вимоги ОСОБА_1 щодо поділу земельної ділянки, домоволодіння і транспортного засобу. Просив

у порядку поділу майна визнати за кожним із подружжя право власності

на 1/2 частину земельної ділянки та домоволодіння, зобов`язати позивача компенсувати йому 1/2 частину вартості транспортного засобу

у розмірі 96 919,00 грн (а. с. 119, т. 1).

08 лютого 2022 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просив визнати квартиру АДРЕСА_4, особистою приватною власністю ОСОБА_2 (а. с. 114-116, т. 1).

Протокольною ухвалою суду першої інстанції від 23 лютого 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 повернуто особі, яка його подала

(а. с. 132-133, т. 1).

До апеляційної скарги (а. с .185-190, т. 1) ОСОБА_2 надано нові докази (а. с. 192-213, т. 1), які не досліджувалися судом першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Боровика І. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи,

які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17

та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна,

за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте

у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу

є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність

у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту

(постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить

їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю

між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих,

які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані

чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу

на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто;

речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі,

а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені

з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся

від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 ЦК України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження

чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя

і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно

або його вартість враховується при поділі.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Крім того, у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалася спільною сумісною власністю подружжя.

До 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини,

яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18),

від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18).

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться

між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема

на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише

за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) .

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням

між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги

про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби

або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції,

з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, зробив вірні висновки по суті вирішення спору, так як спірне майно набуто сторонами у зареєстрованому шлюбі

й воно є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що відповідачем, у свою чергу, не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя

на квартиру АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 не довів, що придбав квартиру за особисті грошові кошти.

Крім того, з урахуванням фактичних обставин даного спору, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки й про те, що придбаний сторонами під час шлюбу транспортний засіб "Volkswagen Passat B6", ідентифікаційний номер НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за ОСОБА_1, як фактичним користувачем, права власності

на вказаний транспортний засіб та стягнення з неї на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини транспортного засобу -

96 919,00 грн, оскільки його вартість згідно зі звітом про оцінку транспортного засобу, проведеного суб`єктом оціночної діяльності приватним підприємством "Приват-Інвеста", складає 193 838,00 грн.

Тобто судами надано правову оцінку доказам, що підтверджують дійсну вартість транспортного засобу.

Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального права, враховано роз`яснення, викладені у пунктах 25, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) .

Висновки судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а тому відповідні доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, проте, вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд уважає безпідставними посилання касаційної скарги

про порушення судами норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам ОСОБА_2 в цій частині, обґрунтовано відхилив доводи його апеляційної скарги

про безпідставність повернення районним судом зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя, оскільки відповідач подав зустрічний позов

з пропуском строку для вчинення відповідної процесуальної дії

(частина перша статті 193 ЦПК України). При цьому протокольну ухвалу суду першої інстанції про повернення зустрічного позову від 23 лютого 2022 року відповідач не оскаржував. Крім того, зазначене ніяким чином

не перешкоджало подати позов на загальних підставах.

Апеляційний суд надав відповідну правову оцінку клопотанню відповідача

про відкладення розгляду справи й зробив обґрунтовані висновки

про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, який сам подав апеляційну скаргу, був обізнаний про рух справи, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Верховний Суд уважає безпідставними доводи касаційної скарги

про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного

у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі

№ 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19), який враховано судом апеляційної інстанції, оскільки наведені заявником аргументи

для відступлення від зазначеного правового висновку є необґрунтованими й належно не мотивованими.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано не враховано нові докази, додані відповідачем до апеляційної скарги, так як ОСОБА_2

не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції

з об`єктивних причин, що не залежали від нього, не просив поновити строк для прийняття нових доказів.

У силу положень частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання

до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З урахуванням наведеного, а також положень статті 367 ЦПК України

(межі розгляду справи судом апеляційної інстанції), апеляційний суд вірно вказав про відсутність правових підстав для вирішення зустрічного позову ОСОБА_2, який не був предметом розгляду в суді першої інстанції, прийняття нових доказів та надання їм оцінки, задоволення клопотання

про виклик свідків.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.

Із цих самих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права

в частині розподілу витрат на правничу допомогу.

ОСОБА_1 на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу,

як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, надала відповідні докази, яким судами надано належну правову оцінку. Відповідач

не заперечив щодо необґрунтованості або неспівмірності розміру судових витрат.

При цьому Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_1 не оскаржила рішення суду першої інстанції у частині вирішення питання про розподіл витрат

на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони,

на користь якої ухвалене судове рішення.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України (1618-15) , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша

та третя статті 13 ЦПК України).

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.