розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фермерського господарства "Неофіти" на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2021 року у складі судді Майстера І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2021 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Карпенка О. Л., Письменного О. А.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства "Неофіти", державного реєстратора Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Коваль Яніни Юріївни про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування рішення про державну реєстрацію.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до фермерського господарства "Неофіти" (далі - ФГ "Неофіти"), державного реєстратора Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Коваль Я. Ю. про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування рішення про державну реєстрацію.

Позов обґрунтований тим, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3521781000:02:000:0264, площею 6,3276 га, яка розташована на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, яка належала на праві приватної власності її батькові ОСОБА_2, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Між ОСОБА_2 та ФГ "Неофіти" було укладено договір оренди землі, згідно з яким власник надав орендарю в платне користування строком на 10 років земельну ділянку. Договір оренди був зареєстрований у Добровеличківському кадастровому бюро 03 березня 2010 року за № 041036900262. Право оренди за договором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. З відомостей, зазначених у інформаційній довідці № 216174368 відомо, що державний реєстратор Коваль Я. Ю. здійснила реєстраційну дію, якою на підставі додаткової угоди від 12 квітня 2011 року № 1 продовжено термін дії договору оренди землі на 49 років.

Вказує, що додаткова угода, яка укладена 12 квітня 2011 року є недійсною та реєстраційна дія, яка вчинена на її підставі, підлягає скасуванню, оскільки сторони додаткової угоди від 12 квітня 2011 року не вчинили її державну реєстрацію, а в 2019 році на законодавчому рівні відсутня можливість державної реєстрації правочинів, оскільки реєстрації підлягає право оренди, тому реєстрація права оренди на підставі нереалізованої додаткової угоди від 12 квітня 2011 року у 2019 році є неможливою.

Крім того, при реєстрації права оренди земельної ділянки державний реєстратор Коваль Я. Ю. не перевірила правоздатність та дієздатність ОСОБА_2 та вчинила реєстраційні дії 23 липня 2019 року № 4789986, тоді коли ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_2, а тому реєстрація права оренди порушує її права та інтереси.

Позивач просила суд:

- визнати недійсною додаткову угоду від 12 квітня 2011 року № 1 до договору оренди землі від 03 березня 2010 року, яка укладена між ОСОБА_2 та ФГ " Неофіти";

- скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди землі від 23 липня 2019 року № 47899886, яке прийняте державним реєстратором Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Коваль Я. Ю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2021 року, позов задоволений частково.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 липня 2019 року № 47899886, яке прийняте державним реєстратором Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Коваль Я. Ю., яким проведено державну реєстрацію іншого речового права, права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3521781000:02:000:0264 за суб`єктом ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав від 23 липня 2019 року № 47899886, порушила вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (в редакції станом на 04 лютого 2019 року) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (1127-2015-п) (в редакції станом на 01 липня 2019 року). Державний реєстратор прийняла документи від неуповноваженої особи, не дотрималась вимог статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на 04 лютого 2019 року), не встановила відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, а також не перевірила документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, у зв`язку зі смертю заявника та припинення права власності, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

На момент укладення спірного договору його сторони не допустили порушень правових норм, які б давали підстави для визнання договору недійсним, тому в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 12 квітня 2011 року № 1 до договору оренди землі від 03 березня 2010 року суд відмовив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ФГ "Неофіти", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Добровеличківського районного суду Кіровоградської області.

11 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 514/136/17 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що власник землі ОСОБА_2 за життя уклав 12 квітня 2011 року додаткову угоду до договору оренди землі, тобто висловив своє волевиявлення, яке не суперечило положенням законодавства. Спадкоємець оспорює договір і подальшу державну реєстрацію права оренди, що суперечить попередній поведінці спадкодавця.

Усі права та обов`язки орендодавця після його смерті переходять до його спадкоємця, який зобов`язаний продовжувати виконувати всі умови договору оренди землі. Якщо договір оренди укладено до смерті орендодавця, тобто договір було підписано особисто власником земельної ділянки, а право оренди зареєстровано після його смерті, то такий договір не є недійсним.

Заява про реєстрацію права оренди була подана державному реєстратору 21 лютого 2019 року, однак у зв`язку із великим навантаженням право було зареєстровано 23 липня 2019 року. Заява ОСОБА_2 щодо реєстрації подана працівником ФГ "Неофіти" ОСОБА_3 Водночас на момент вчинення реєстраційної дії державний реєстратор не була зобов`язана, згідно чинного на той час законодавства, перевіряти правоздатність заявника.

Станом на день реєстрації, тобто на 23 липня 2019 року державний реєстратор Коваль Я. Ю. не зобов`язана встановлювати обставини щодо працездатності/дієздатності осіб.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_2 (орендодавець) у 2009 році уклав з ФГ "Неофіти" (орендар) договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець передав орендареві в строкове платне користування належну йому земельну ділянку. Строк дії договору становить 10 років (а. с. 10-13).

Договір зареєстровано у Добровеличківському районному кадастровому бюро, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 березня 2010 року за № 041036900262 (а. с. 13).

12 квітня 2011 року ОСОБА_2 уклав з ФГ "Неофіти" додаткову угоду № 1 до договору оренди землі від 03 березня 2010 року про внесення змін та доповнень, а саме у пункті 8 договору оренди "10 років" замінено на цифри "49 років" (а. с. 14).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 12 березня 2019 року серії НОМЕР_2 (а. с. 8).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 жовтня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 704, право власності на належну померлому ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 6,3276 га, яка розташована на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, кадастровий номер земельної ділянки 3521781000:02:000:0264, набула його дочка ОСОБА_1 (а. с. 9).

Вказане право зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 жовтня 2019 року за № 33843374.

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 липня 2020 року № 216174368, державний реєстратор Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Коваль Я. Ю. 21 лютого 2019 року зареєструвала договір оренди землі, серія та номер: 041036900262, виданий 03 березня 2010 року, видавник ФГ "Неофіти"/ОСОБА_2, номер запису про інше речове право: 30462089. 23 липня 2019 року державний реєстратор Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Коваль Я. Ю. внесла зміни щодо строку дії оренди: 10 років змінено на 49 років, індексний номер рішення: 47899886, додаткова угода серія та номер: 1, видана 12 квітня 2011 року, видавник: ФГ "Неофіти"/ОСОБА_2 (а. с. 15-19).

Згідно з карткою прийому заяви від 17 липня 2019 року № 174139629 заява про державну реєстрацію іншого речового права подана ОСОБА_2 . Зазначена картка прийому заяви підписана ОСОБА_3 із відміткою "уповноважено" (а. с. 86, 87).

23 липня 2019 року державний реєстратор Коваль Я. Ю. винесла рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ОСОБА_2 (а. с. 71).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі на час винесення державним реєстратором оскаржуваного рішення про реєстрацію права оренди, регулювалися ЗК України (2768-14) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) , Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Згідно із частиною першою статті 152 та частиною першою статті 153 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) передбачає, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень, виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно обтяження таких прав.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав.

З матеріалів справи відомо, що додаткова угода між ОСОБА_2 та ФГ "Неофіти" укладена 12 квітня 2011 року.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі сторони не оскаржують.

Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.

Як встановили суди попередніх інстанцій, заява про державну реєстрацію права оренди від 17 липня 2019 року подана від імені ОСОБА_2, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку з припиненням цивільної правоздатності ОСОБА_2 працівник ФГ "Неофіти" ОСОБА_3 не могла бути його представником. Матеріали справи не місять відомостей, що реєстраційні дії проводилися за заявою іншої сторони правочину - ФГ "Неофіти".

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що державним реєстратором не виконано вимог статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на 04 лютого 2019 року), оскільки не встановлена відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, зокрема: відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, а також не перевірені документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій у зв`язку зі смертю заявника.

Разом з цим Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди позивач визначила співвідповідачем у справі також державного реєстратора.

Водночас спір про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землімає розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Проте помилкове зазначення співвідповідачем у справі державного реєстратора не призвело до неправильного вирішення спору по суті, крім того, державний реєстратор не оскаржує ухвалені у справі судові рішення.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 514/136/17 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.