розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Смирнова Лариса Петрівна, на постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.

від 21 грудня 2022 року,

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування розпорядження міської ради, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на домоволодіння, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з

12 березня 1991 року вона була користувачем, а з 24 квітня 2003 року є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

3. На початку 2000 років зазначену земельну ділянку незаконно захопила її сусідка ОСОБА_2, яка скориставшись іншою адресою цієї ж земельної ділянки ( АДРЕСА_2 ), на підставі розпорядження від 20 жовтня 2003 року отримала 31 жовтня 2003 року свідоцтво на право власності на домоволодіння, яке частково знаходиться на належній їй земельній ділянці. При цьому відповідачкою було добудовано додаткові споруди, зокрема паркан та металеві ворота.

4. Посилалася на те, що зазначені дії відповідачки перешкоджають їй користуватись її власністю.

5. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 1610 від 20 жовтня 2003 року; визнати незаконним та скасувати свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; усунути перешкоди у користуванні належної їй земельною ділянкою площею 0,082 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення прибудов, які не відображені в технічному паспорті.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 є доведеними та обґрунтованими, однак з огляду на те, що право на захист порушеного права у ОСОБА_1 виникло ще у 2003 році наявні підстави для застосування за заявою відповідачки ОСОБА_2 наслідків спливу позовної давності до її позову, поданого у 2015 році.

Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду

8. Постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

9. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 жовтня 2003 року № 1610

"Про прийняття в експлуатацію будівель по АДРЕСА_2,

гр. ОСОБА_2".

10. Визнано незаконним та скасовано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на домоволодіння, розташоване за адресою: вулиця АДРЕСА_2, та в цілому складається з одного жилого будинку

літ. "А", загальною площею 96 кв. м, жилою площею 38,3 кв. м, літньої кухні літ. "Б", вбиральні літ. "В", видане на ім`я ОСОБА_2 31 жовтня 2003 року виконавчим комітетом Одеської міської ради.

11. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,082 га, що належить ОСОБА_1 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 672442 від 21 січня 2008 року, кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:40:026:0025, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення:

- прибудови (площею 16,9 кв. м) до літньої кухні літ. "Б", яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, від 06 березня 2003 року, та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року - 35,1;

- надвірної будівлі площею забудови 28 кв. м, яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, від 06 березня 2003 року, та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року - 35,2;

- надвірної будівлі площею забудови 19 кв. м, яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, від 06 березня 2003 року, та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року - 35,5;

- навісу площею забудови 78 кв. м, який не відображений в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, від 06 березня 2003 року, та відображений умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року - 35,7;

- навісу площею забудови 9 кв. м, який не відображений в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, від 06 березня 2003 року, та відображений умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року - 35,8;

- частини, площею 21,4 кв. м, надвірної будівлі (загальна площа надвірної будівлі 23 кв. м), яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2,

від 06 березня 2003 року та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року - 35,3;

- частини, площею 10,4 кв. м, прибудови до житлового будинку (загальна площа прибудови 18 кв. м), яка не відображена в технічному паспорті на домоволодіння, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2, від 06 березня 2003 року та відображена умовно у висновку № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року - 35,4;

- металевих воріт з хвірткою, які знаходяться на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 672442 від 21 січня 2008 року, кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:40:026:0025, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 дізналась про остаточне порушення свого права на початку 2013 року, дійшов помилкового висновку, що поданий нею

21 травня 2015 року позов є таким, що поданий з пропуском позовної давності. Посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 по суті, а також з огляду на відсутність оскарження рішення суду першої інстанції в цій частині, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. 20 січня 2023 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Смирнова Л. П., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року і залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2019 року.

14. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 рокуу справі № 216/4295/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також неналежним чином дослідив докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не урахував, що роботи із землеустрою ОСОБА_1 почала проводити з 21 березня 2005 року, під час яких було складено акт

від 22 березня 2005 року про встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки, а тому не могла не знати про існування на земельній ділянці будівель, право власності на які оформлено ОСОБА_2 в

2003 році. Жодних інших будівельних робіт з того часу не здійснювалося.

16. Посилається на те, що оспорюване розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 жовтня 2003 року № 1610 вже було предметом оскарження у судовому порядку та постановою Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року залишено в силі.

17. Зосереджує увагу на тому, що ще з 2003 року більшість частин земельної ділянки ОСОБА_1 фактично знаходились у користуванні ОСОБА_2, а тому вважає правильним висновок суду першої інстанції, що право на захист свого права у ОСОБА_1 виникло ще у 2003 році. Крім того, остання сама визнає той факт, що про наявність свідоцтва про право власності на житловий будинок вона дізналася у 2008 році.

18. Вважає, що той факт, що позивачка звернулася за захистом свого права до правоохоронних органів та чекала результату розгляду її звернення не є підставою для переривання перебігу позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/7221/15-ц, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, зупинено на час касаційного розгляду справи виконання постанови Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівель.

20. 27 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

21. Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2023 року продовжено

до 17 березня 2023 рокустрок на подання відзиву ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Смирнова Л. П., на постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року.

22. Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

23. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

24. Зазначає, що вирішення питання про пропуск позовної давності необхідно розглядати щодо кожної із заявлених позовних вимог. Стверджує, що про порушення свого права вона дізналася у 2008 році та звернулась до правоохоронних органів і прокуратури з метою захисту своїх прав, за результатом звернення яких оспорюване розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 жовтня 2003 року № 1610 було скасовано з 20 липня 2009 року, у зв'язку із чим у неї не було підстав для звернення до суду із відповідним позовом.

25. Однак ОСОБА_2 оспорила розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо скасування розпорядження

від 20 жовтня 2003 року № 1610, судовим рішеннями було фактично відновлено дію останнього. При цьому про винесення остаточного судового рішення у зазначеній справі, а саме ухвали Вищого адміністративного суду від 03 листопада 2012 року, їй стало відомо лише на початку 2013 року. З 2013 року по 2015 рік вона зверталася до суду як у порядку цивільної, так і в порядку адміністративної юрисдикції, однак провадження у справах було закрито і зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.

26. Зосереджує також увагу на відсутності заяви Київської міської адміністрації Одеської міської ради про застосування позовної давності щодо вимог про скасування її розпорядження.

27. Стверджує, що про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на домоволодіння вона дізналася також у 2008 році та з 2009 року по 2014 рік оспорювала його в судах, як цивільної, так і в адміністративної юрисдикції, де їй було роз'яснено право на звернення за захистом прав у порядку іншого виду судочинства. Зазначає про відсутність заяв про застосування позовної давності щодо зазначених вимог від виконавчого комітету Одеської міської ради чи Одеської міської ради.

28. Додатково зазначає про помилковість вискоків суду першої інстанції про будівництво відповідачкою спірних об'єктів лише у 2003 році, з огляду на те, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують здійснення нею самовільних прибудов у період після 2008-2010 років. При цьому строк позовної давності на вимогу про знесення самочинно збудованих прибудов, будівель, споруд, іншого нерухомого майна не вважається пропущеним незалежно від тривалості часу, який минув після закінчення чи початку будівництва.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. ОСОБА_1 з 1988 року була членом колгоспу ім. Карла Лібнехта Овідіопольського району Одеської області.

30. Протоколом № 7 зборів уповноважених членів колгоспу ім. Карла Лібнехта Овідіопольського району Одеської області від 12 березня 1991 року за ОСОБА_1 було вирішено закріпити земельну ділянку площею 0,08 га в районі 9 станції Чорноморської дороги.

31. Колгосп ім. Карла Лібнехта Овідіопольського району Одеської області з 01 січня 1993 року змінив назву на колективне сільськогосподарське підприємство КСП "Нива".

32. З інформаційної довідки сільськогосподарського ТОВ "Агрофірма "Нива", вбачається, що 31 серпня 1994 року на підставі рішення уповноважених членів КСП "Нива" Овідіопольського району Одеської області (протокол №3) ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було продано по 1/2 частині складу, на 9-й станції Чорноморської дороги, кожному за

10 000 000,00 карбованців.

33. Земельна ділянка ОСОБА_1 закріплена 12 березня 1991 року (протокол №7), про що зазначено у земельно-шнурової книзі колгоспу

ім. Карла Лібнехта.

34. Земельна ділянка, яка надана ОСОБА_1, була вільною, на ній не знаходилось жодних будівель, споруд та ділянка межувала з сусідньою земельною ділянкою, де знаходились будівлі складу, які у 1994 році були продані ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

35. Рішенням Таїровської селищної ради Овідопольського району Одеської області від 24 квітня 2003 року за № 147 ОСОБА_1 була передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка, площею 0,082 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

36. 11 вересня 2003 року землевпорядниками ДП "Одеській науково-дослідний інститут землеустрою" було складено абрис польових вимірів земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ОСОБА_1 .

37. З технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_1, вбачається, що відповідно до акту від 22 березня 2005 року всі суміжні користувачі земельної ділянки в тому числі і ОСОБА_4, узгодили межі земельної ділянки ОСОБА_1 .

38. 21 січня 2008 року ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯЕ №672442 на право власності на земельну ділянку площею 0,082 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

39. Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради №1610 від 20 жовтня 2003 року був затверджений акт прийняття в експлуатацію житлового будинку та визнано право власності за ОСОБА_2 .

40. 31 жовтня 2003 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на домоволодіння, розташоване за АДРЕСА_3, що складається з одного жилого будинку літ. "А", загальною площею 96,0 кв. м, жилої площі 38,3 кв. м, літньої кухні літ. "Б", вбиральня літ. "В".

41. З акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства

від 01 квітня 2008 року слідує, що була проведена зйомка меж земельної ділянки ОСОБА_1, загальна площа якої складає 0,082 га, яку самовільно зайняла ОСОБА_2 .

42. Відповідно до схеми земельних ділянок по АДРЕСА_2

від 20 грудня 1995 року, затвердженої головою Саенко Я. та землевпорядником Пашурою В. КСП "Нива", у користуванні ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка 609 кв. м.

43. На місці придбаної для розібрання на будівельні матеріали будівлі складу ОСОБА_2 побудувала житловий будинок без затвердженого проекту та без будь-якого дозволу компетентних органів. Вказане підтверджується: штампом Бюро технічної інвентаризації в технічному паспорті на домоволодіння ОСОБА_2, де зазначено, що об`єкт побудовано самочинно; розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 жовтня 2003 року № 1610, де вказано, що ОСОБА_2 просить ввести в експлуатацію самовільно побудований будинок; листами Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 09 вересня 2003 року №1566/о та від 29 серпня 2003 року №697/об.

44. Згідно з висновком № 56/19 судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року земельна ділянка, яка має адреси: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, в межах накладення є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна: земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:40:026:0025, яка належить ОСОБА_1, при цьому площа накладення складає 88 %. На земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 на момент складання висновку знаходяться наступні споруди і будівлі: 1) літня кухня з прибудовою, площею забудови - 59 кв. м; 2) надвірна будівля, площею забудови - 28 кв .м;

3) надвірна будівля, площею забудови - 19 кв. м; 4) вбиральня, площею забудови - 1 кв. м; 5) навіс, площею забудови - 78 кв. м; 6) навіс, площею забудови - 9 кв. м; 7) надвірна будівля, площею забудови - 23 кв. м (з яких

21,4 на земельній ділянці ОСОБА_1 ); 8) прибудова до житлового будинку, площею забудови - 18 кв. м (10,4 з яких на земельній ділянці ОСОБА_1 ); 9) житловий будинок, площею забудови - 126 кв. м (з них 10 кв. м на земельній ділянці ОСОБА_1 ). Будівлі, які розташовані в межах земельної ділянки ОСОБА_1, займають 235,8 кв. м, що становить 29 % від загальної площі. При порівнянні наявних будівель і споруд з технічним паспортом

від 06 березня 2003 року, з`ясовано, що за цей час було добудовано:

1) прибудова до літньої кухні; 2) надвірна будівля; 3) надвірна будівля;

4) прибудова до житлового будинку; 5) надвірна будівля; 7) навіс; 8) навіс. Ділянка по периметру огороджена фізичними огорожами (парканом), один вхід на земельну ділянку організовано через металеву хвіртку, встановлену в воротах зі сторони тупикового проїзду, а інший вхід через хвіртку, встановлену з задньої межі огородження.

45. 10 липня 2009 року прокуратурою Київського району м. Одеси на адресу Київської районної адміністрації Одеської міської ради було подано протест на розпорядження від 20 жовтня 2003 року № 1610.

46. Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 липня 2009 року № 463 зазначений протест було розглянуто та задоволено, скасовано розпорядження Київської районної державної адміністрації від 20 жовтня 2003 року № 1610 "Про прийняття в експлуатацію будівель по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2".

47. Разом з тим, постановою Київського районного суду м. Одеси

від 05 березня 2010 року визнано неправомірним та скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 липня 2009 року № 463, яким було скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 жовтня 2003 року № 1610 "Про прийняття в експлуатацію будівель по АДРЕСА_2, гр. ОСОБА_2".

48. 24 листопада 2010 року ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ОСОБА_1 залишені без задоволення, постанова Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року змінена у зв`язку з помилковим застосуванням норм матеріального права.

49. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 листопада

2012 року касаційні скарги Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ОСОБА_1 залишені без задоволення. Постанова Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року залишені без змін.

50. 31 серпня 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння та про визнання права власності на земельну ділянку (справа № 1512/2-1418/11). Ухвалою Київського районного суду м. Одеси

від 04 лютого 2014 року провадження у справі було закрито з підстав того, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

51. 28 травня 2013 року ОСОБА_1 в порядку адміністративного судочинства звернулась до суду з позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності (справа № 520/6705/13-а). Ухвалою Київського районного суду

м. Одеси від 04 лютого 2015 року провадження у справі було закрито з підстав того, що справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

52. Ухвалою апеляційного адміністративного суду Одеської області

від 22 квітня 2015 року по справі № 520/6705/13-а за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, реєстраційна служба Одеського міського управління, про визнання недійсним та скасування розпорядження від 20 жовтня 2003 року

№ 1610 встановлено, що про наявність ухвали Вищого адміністративного суду України від 03 листопада 2012 року позивачці стало відомо лише на початку 2013 року.

Позиція Верховного Суду

53. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

54. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

55. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

56. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

57. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

58. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

59. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

60. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

61. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

62. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

63. Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

64. Встановивши, що з 1991 року спірна земельна ділянка була надана у користування ОСОБА_1, яка збудувала там будинок літнього типу та вбиральню, однак з 1995 року ця земельна ділянка частково використовується ОСОБА_2, яка у 1994 році придбала у власністьчастину споруди на сусідній земельній ділянці та почала самовільно будувати будинок, у зв'язку із чим зайняла частково земельну ділянку ОСОБА_1, суди дійшли обґрунтованого висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо порушення її права власності у зв'язку з прийняттям в експлуатацію зазначеного будівництва.

65. Водночас, встановивши обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позовної давності, зазначивши, що про порушення свого права позивачка дізналася у 2003 році, зокрема при здійсненні приватизації земельної ділянки, отриманні дозволів суміжних землекористувачів (в тому числі і

ОСОБА_2 ) та замовленні абрису меж земельної ділянки.

66. В апеляційному порядку справа переглядалася лише щодо вирішення питання про застосування позовної давності до спірних правовідносин, про що було заявлено ОСОБА_2 в суді першої інстанції.

67. В касаційному порядку справа, з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та положень частини першої статті 400 ЦПК України, також переглядається виключно щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції положень цивільно-правового інституту позовної давності.

68. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

69. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

70. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

71. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

72. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

73. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

74. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

75. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

76. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини п`ята-шоста статті 267 ЦК України).

77. Вирішуючи питання про наявність підстав для захисту прав, суд апеляційної інстанції правильно враховував обставини дійсності (скасування та відновлення дії) оспорюваного у цій справі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 жовтня 2003 року № 1610, на підставі якого було видано оспорюване свідоцтво про право власності від 31 жовтня 2003 року № 027523.

78. Розпорядженням № 463 Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 липня 2009 року задоволено протест прокурора, винесеного у зв'язку із зверненням ОСОБА_1 за захистом своїх прав, та скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 жовтня 2003 року № 1610 від 20 жовтня 2003 року "Про прийняття в експлуатацію будівель по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2".

79. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року було визнано неправомірним та скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради за № 463 від 20 липня 2009 року. Зазначене судове рішення було предметом перегляду, у тому числі за скаргами ОСОБА_1, як в апеляційному, так і в касаційному порядках.

80. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду

від 24 листопада 2010 року апеляційні скарги Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ОСОБА_1 залишені без задоволення, постанова Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року змінена у зв`язку з помилковим застосуванням норм матеріального права.

81. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 листопада

2012 року касаційні скарги Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ОСОБА_1 залишені без задоволення. Постанову Київського районного суду м. Одеси від 05 березня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року залишено без змін.

82. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

83. В контексті оцінки поведінки позивачки з підстав розумності, добросовісності та справедливості, колегія суддів звертає увагу на те, що з 2009 року остання намагалася захистити своє право власності у порядку цивільного, адміністративного судочинства, а також і шляхом звернення до правоохоронних органів, при цьому звернулась до суду з позовом у цій справі в межах трирічного строку після остаточного завершення судового провадження в адміністративній справі.

84. Доводи касаційної скарги, що про порушення свого права позивачка мала можливість дізнатися при встановленні (відновленні) в натурі меж земельної ділянки (у 2003 році) є необґрунтованими, з огляду на те, що з

2003 року відповідачкою продовжувались здійснюватися добудови до свого домоволодіння (висновок судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2019 року). Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_1, слідує, що всі суміжні користувачі земельної ділянки узгодили межі її земельної ділянки.

85. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції правильно визначився із застосуванням норм, які регулюють позовну давність у спірних правовідносинах, та з урахуванням встановленої судом першої інстанції обґрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у цій справі, що не оспорювалося відповідачкою ні в апеляційному, ні в касаційному порядку, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

86. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

87. За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

88. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

89. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, з урахуванням встановлених у цій справі обставин.

90. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається (в межах доводів касаційної скарги) сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

91. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.