розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу державного вищого навчального закладу "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів:

Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного вищого навчального закладу "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури"(далі - ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури") про визнання протиправними та скасування наказів від 15 лютого та 18 червня 2021 року, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації.

Позовну заяву мотивовано тим, що 01 серпня 2015 року позивача було прийнято на роботу до ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" на посаду старшого наукового співробітника. Наказом відповідача від 31 січня 2019 року позивача було переведено

з 01 лютого 2019 року до 08 січня 2024 року по строковому трудовому договору на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи.

Наказом відповідача від 15 лютого 2021 року "Про зміну структури управління" виведені зі структури академії посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи та проректора з науково-педагогічної, інноваційної роботи та розвитку; відкликано у нього делеговані раніше функції і повноваження з кадрової і виховної роботи; звільнено його з посади за ініціативою роботодавця, як такого, що не відповідає новій структурі управління академією (пункт 1 статті 40 КЗпП України).

Зазначає, що 24 березня 2021 року відповідач видав наказ про внесення змін до наказу від 15 лютого 2021 року "Про зміну структури управління", яким скасовано пункти наказу, які стосувалися звільнення позивача з посади та зобов`язання начальника відділу кадрів попередити позивача про його звільнення через 2 місяці від дати попередження.

На підставі наказу від 18 червня 2021 року № 260-ОК позивача було звільнено з роботи з 22 червня 2021 року за пунктом 2 статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок змін в організації управління виробничою діяльністю і штатного розпису академії та його відмовою від переведення на іншу посаду.

ОСОБА_1 посилався на те, що для його звільнення з посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи були відсутні фактичні та правові підстави. Позивач зазначав, що його звільнення відбулося без отримання згоди на звільнення органу профспілки. Формулювання підстав для його звільнення не відповідає положенням статті 40 КЗпП України.

Також, позивач в обґрунтування позову посилався на те, що змін в організації праці та управління навчальним закладом, які б обумовлювали необхідність його звільнення, фактично не відбувалося, а також, що його не повідомлялось про зміну в структурі управління.

Також, позивач зазначав, що він є викривачем в запобіганні і протидії корупційним діям керівництва відповідача. Рішення про звільнення його прийнято з особистих мотивів ректора навчального закладу, оскільки він повідомив про наявність в діях ректора ОСОБА_2 складу злочину, за яким було вчинено привласнення, розтрата та заволодіння майном навчального закладу шляхом зловживання службовим становищем.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати протиправними та скасувати накази ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" від 15 лютого та 18 червня 2021 року, поновити його на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи

ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури", стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 22 червня 2021 року по день фактичного поновлення на роботі, стягнути з відповідача грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 17 листопада 2021 року у складі судді Ткаченко Н. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою для звільнення позивача стало відсутність у нього наукового ступеня доктора наук і атестата професора, що є обов`язковим для зайняття посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи, а тому звільнення позивача є правомірним та відповідає вимогам пункту 2 статті 40 КЗпП України (виявленої невідповідності працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації). Інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 17 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позов

ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірним наказ державного вищого навчального закладу "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" від 18 червня 2021 року №260-ОК "Про звільнення з роботи"

ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи з 22 червня 2021 року.

Стягнуто із державного вищого навчального закладу "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 червня по 06 грудня 2022 року у розмірі 626 401,38 грн та грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку у розмірі 216 058,53 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та присуджено виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач був переведений відповідачем з 01 лютого 2019 року по строковому трудовому договору на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи і на цей період часу позивач не мав наукового ступеню. Жодних питань у відповідача з приводу відсутності у позивача наукового ступеню станом на час переведення позивача з 01 лютого 2019 року на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи, не виникало, що свідчить про те, що відповідач свідомо перевів позивача на цю посаду без наявності у позивача наукового ступеню.

Кваліфікаційну вимогу (наявність наукового ступеню доктора наук) було введено рішенням Вченої Ради академії затверджено Положення про співробітників ректорату від 01 вересня 2020 року №174, яким було змінено вимоги до посад співробітників ректорату та запроваджено обов`язкову кваліфікаційну вимогу, тобто на період часу, коли позивач вже обіймав посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи.

Тобто відповідач почав вимагати наявність у позивача наукового ступеню доктора наук вже після призначення позивача на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи, тобто після 01 лютого 2019 року.

Крім того, надані позивачем докази свідчать про те, що позивач є викривачем в запобіганні і протидії корупційним діям керівництва відповідача, оскільки у лютому 2021 року він повідомляв про можливу наявність в діях ректора ОСОБА_2 можливих фактів корупційних правопорушень, а тому повідомлення позивачем у лютому 2021 року про можливі факти корупційних правопорушень ректором ОСОБА_2 у подальшому стало причиною звільнення позивача з роботи у червні 2021 року із займаної посади.

З огляду на викладене, суд вважав незаконним наказ про звільнення позивача від 18 червня 2021 року, у зв`язку із чим поновив його на роботі, стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку на підставі частини четвертої статті 235 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури"просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не відповідає зміненим освітньо-кваліфікаційним вимогам до посади ректора, тому звільнення його за пунктом 2 статті 40 КЗпП України є правомірним. При цьому зазначає, що відповідач як роботодавець має право, виходячи із засад автономності і самостійності встановлювати та в подальшому змінювати освітньо-кваліфікаційні вимоги до посад, в тому числі й до тих, які не є вакантними. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що матеріалами справи не підтверджено причинно-наслідкового зв`язку та обумовленості звільнення позивача попереднім фактом його звернення із заявою щодо неправомірних дій ректора академії. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції помилково стягнув грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку на підставі частини четвертої статті 235 КЗпП України, оскільки ця норма підлягає застосуванню у разі відмови працівника від поновлення на роботі, однак у даному випадку позивач просив поновити його на роботі.

Відзиви на касаційну скаргу

Від НАЗК та ОСОБА_1 надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому останні посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

НАЗК мотивувало відзив наявністю причинного зв`язку між виданням спірного наказу із діяльністю позивача, як викривача, а тому висновки суду апеляційної інстанції про поновлення позивача на роботі є правильними та узгоджуються із вимогами статті 53-4 Закону України "Про запобігання корупції".

ОСОБА_1 аргументував відзив, зокрема, тим, що відповідач не довів законність його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, не надав належні та допустимі докази на підтвердження невідповідності займаній посаді, а саме, що позивач через недостатню кваліфікацію неналежно виконував покладені на нього трудові обов`язки

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 26 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

01 серпня 2015 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури"

на посаду старшого наукового співробітника лабораторії експериментальних та наукових досліджень.

Наказом від 31 січня 2019 року № 55 КО ОСОБА_1 було переведено

з 01 лютого 2019 року по 08 січня 2024 року по строковому трудовому договору на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи.

Відповідно до посадової інструкції від 01 лютого 2019 року проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи ОСОБА_1, яка була затверджена ректором ОСОБА_2, визначено кваліфікаційні вимоги у п.6.1 - повна вища освіта (спеціаліст, магістр), у п.6.2 науковий ступінь, у п.6.3 стаж науково-педагогічної роботи не менше 3 років. З цією інструкцією був ознайомлений ОСОБА_1 02 лютого 2019 року. Який саме науковий ступінь має бути у позивача у цій інструкції взагалі не вказано (т.1 а. с.97, 98).

Рішенням Вченої Ради академії затверджено Положення про співробітників ректорату від 01 вересня 2020 року № 174, яким було змінено вимоги до посад співробітників ректорату та запроваджено обов`язкову кваліфікаційну вимогу (наявність наукового ступеню доктора наук).

Наказом ректора ОСОБА_2 від 01 вересня 2020 року введено в дію вказане рішення Вченої Ради академії від 01 вересня 2020 року.

08 лютого 2021 року позивач звернувся до Міністра освіти і науки України із заявою про проведення службового розслідування щодо можливих незаконних дій ректора ОСОБА_2 .

У заяві НАЗК від 30 травня 2022 року зазначено про те, що слідчим управлінням ГУ НП в Дніпропетровській області 23 квітня 2021 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні

№ 12021040000000327 за частиною третьою статті 191 КК України, що є корупційним кримінальним правопорушенням. З 08 лютого 2021 року позивач набув статусу викривача.

Наказом ректора ОСОБА_2 від 15 лютого 2021 року "Про зміну структури управління" виведені зі структури академії посади - проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи та проректора з науково-педагогічної, інноваційної роботи та розвитку (п. 1 наказу); введено в структуру академії посади: проректора з наукової роботи та проректора з науково-педагогічної, соціально-економічної і господарської роботи (п.2 наказу); відкликано у проректора ОСОБА_1 делеговані йому раніше функції і повноваження з кадрової і виховної роботи (п. 3 наказу); звільнено проректора ОСОБА_1 з посади за ініціативою роботодавця, як такого, що не відповідає новій структурі управління академією (пункт 1 статті 40 КЗпП України) (п. 4 наказу); начальнику відділу кадрів ОСОБА_3 наказано попередити проректора ОСОБА_1 про його звільнення через 2 місяці від дати попередження (п. 5 наказу); проректору ОСОБА_4 наказано підготувати відповідні зміни до загальної структури академії (п.6 наказу); визнано недійсним наказ № 14 від 11 лютого 2021 року (п.7 наказу); контроль за виконанням наказу покладено на ректора ОСОБА_2 (п. 8 наказу).

З акту від 17 лютого 2021 року вбачається, що начальником відділу кадрів письмовим повідомленням від 17 лютого 2021 року позивачу було запропоновано перейти на посаду доцента кафедри матеріалознавства та обробки матеріалів, яка була наявна згідно з штатним розписом.

Позивач ОСОБА_1 від отримання вказаного повідомлення відмовився.

Після попередження позивача про те, що його посаду буде виведено за штат та про початок відліку двомісячного строку від дати попередження про звільнення, позивач перебував у відпустці в період часу з 22 лютого 2021 року до 07 червня 2021 року.

24 березня 2021 року ректором ОСОБА_2 було видано наказ про внесення змін до наказу № 28 від 15 лютого 2021 року "Про зміну структури управління", яким відмінені пункти 4 та 5 наказу від 15 лютого 2021 року, які стосувалися звільнення проректора ОСОБА_1 та про зобов`язання начальника відділу кадрів ОСОБА_3 попередити проректора

ОСОБА_1 про його звільнення через 2 місяці від дати попередження.

Відповідно до посадової інструкції від 31 травня 2021 року проректора з наукової роботи, яка була затверджена ректором ОСОБА_2, визначено кваліфікаційні вимоги у п.2.1 - повна вища освіта, у п.2.2 науковий ступінь доктора наук, у п.2.3 наукове звання професора, у п.2.4 досвід керівної роботи в сфері науки - не менше 2-х років. З цією інструкцією ОСОБА_1 ознайомлений не був.

Актом від 27 травня 2021 року підтверджено, що ОСОБА_1 було направлено листа, в якому йому запропоновано надати до відділу кадрів документи, що підтверджують наявність у нього диплома доктора наук і атестата професора, однак позивач від ознайомлення з цим листом відмовився.

Встановлено, ОСОБА_1 не надав документів на підтвердження наявності у нього наукового ступеню доктора наук, відмовився від переведення на іншу посаду.

З 07 червня 2021 року до 17 червня 2021 року (включно) позивач перебував на лікарняному.

На підставі наказу від 18 червня 2021 року позивача було звільнено з роботи з наступним формулюванням: " ОСОБА_1 проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи звільнити 22 червня 2021 року за пунктом 2 статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займані посаді внаслідок змін в організації управління виробничою діяльністю і штатного розпису Академії та його відмовою від переведення на іншу посаду".

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Предметом спору є поновлення на роботі позивача, який звільнений у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, які перешкоджають продовженню даної роботи (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (частина друга статті 2 КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 21 КЗпП Укаїни працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із зазначеними нормами матеріального права суд може визнати звільнення працівника таким, що відповідає закону, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність у особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема, документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц, провадження № 61-5206св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 202/4496/17, провадження № 61-42489св18, від 18 травня 2022 року у справі № 212/2982/21, провадження № 61-2483св22.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд зауважує, що розподіл обов`язків з доказування здійснюється відповідно до законодавчо закріплених загальних і спеціальних правил.

Загальні правила діють для всіх справ незалежно від їх матеріально-правової природи.

Спеціальні правила (презумпції та фікції) застосовуються стосовно певних категорій справ або при вирішенні окремих процесуальних питань.

Змістом і тих, і інших є припущення про наявність або про відсутність позовних фактів. Винятки із загального правила розподілу обов`язку доказування випливають з норм матеріального права.

Отже, з урахуванням статті 40 КЗпП України саме роботодавець має довести законність звільнення працівника з роботи.

Роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 753/22115/18, провадження № 61-4959св20.

Суди встановили, що згідно з наказом від 18 червня 2021 року відповідач звільнив ОСОБА_1 з 22 червня 2021 року з посади проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи у зв`язку із виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.

Підставою для такого звільнення слугувала посадова інструкція проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи, затверджена 01 лютого 2019 року ректором навчального закладу, з яким позивач ознайомився

02 лютого 2019 року, а також затверджене рішенням Вченої Ради академії Положення про співробітників ректорату від 01 вересня 2020 року № 174, яким було змінено вимоги до посад співробітників ректорату та запроваджено обов`язкову кваліфікаційну вимогу (наявність наукового ступеню доктора наук).

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не має наукового ступеню доктора наук, тому не відповідає вимогам до займаної просади, однак відповідно до аналізу наведених норм відсутність наукового ступеню не може бути безумовною підставою для звільнення такого працівника.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17, провадження

№ 61-576сво18, виклала правовий висновок, відповідно до якого підставою для розірвання трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді. Якщо роботодавець на момент призначення особи знав про кваліфікаційні вимоги, що є обов`язковими для виконання цієї роботи і те, що особа займаній посаді не відповідає через відсутність спеціальної освіти, однак свідомо її призначив, то сам по собі факт відсутності документа про освіту не може бути у подальшому підставою для звільнення працівника за цим пунктом. Виявленою невідповідністю у такому разі може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов`язків через недостатню кваліфікацію.

Надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що роботодавець на момент призначення позивача на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботи знав про кваліфікаційні вимоги, що є обов`язковими для виконання цієї роботи і те, що позивач займаній посаді не відповідає через відсутність у нього наукового ступеню, однак свідомо його призначив, а тому сам по собі факт відсутності у позивача наукового ступеню не може бути у подальшому підставою для звільнення працівника за пунктом 2 статті 40 КЗпП України.

Крім того, суд апеляційної інстанції правильно відхилив посилання відповідача на рішення Вченої Ради академії про затвердження Положення про співробітників ректорату від 01 вересня 2020 року № 174, яким було змінено вимоги до посад співробітників ректорату та запроваджено обов`язкову кваліфікаційну вимогу (наявність наукового ступеню доктора наук), оскільки це рішення було прийнято вже після прийняття позивача на роботу. При цьому відповідач не надав копію протоколу засідання Вченої ради від 01 вересня 2020 року. У судовому засіданні в апеляційному суді представник відповідача пояснив, що витребувану апеляційним судом копію протоколу засідання Вченої ради надати не зможе у зв`язку із його відсутністю.

Таким чином, відповідач не довів законність звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, не надав належні та допустимі докази на підтвердження невідповідності позивача займаній посаді, а саме, що позивач через недостатню кваліфікацію неналежно виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , у розмірі 626 401,38 грн, є законними та обґрунтованими.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги, що положення КЗпП України (322-08) не обмежують право роботодавця надавати оцінку відповідності працівника займаній посаді та таке право не залежить від часу обіймання такої посади, оскільки відповідач на момент призначення позивача на посаду проректора з науково-педагогічної, кадрової та виховної роботизнав про відсутність у нього наукового ступеню, а звільнення з цієї посади є позбавлення працівника права заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

З цих підстав не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач звільнив позивача правомірно, з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між звільненням позивача і наявністю у нього статусу викривача, колегія суддів зазначає про таке.

На підтвердження наявності у позивача статусу викривача він надав суду: колективну заяву від 08 лютого 2021 року ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7 . Міністру освіти і науки України Шкарлету С. М., народним депутатам України Бобровській С. А., Чорному Д. С. ; заяву Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області та Міністру освіти і науки України Шкарлету С. М. про прийняття ректором ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" рішень в умовах конфлікту інтересів, тощо.

Також ОСОБА_1 надано лист Національного агентства з питань запобігання корупції від 30 травня 2022 року, у якому вказано, що НАЗК встановлено, що 08 лютого 2021 року він разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулись із заявою щодо можливих дій ректора ДВНЗ "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" до Міністерства освіти та науки України та народних депутатів України Бобровської С. А. та

Чорного Д. С .

У вказаному листі НАЗК зазначило, що він набув статусу викривача з 08 лютого 2021 року.

Викривач набуває свого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.

З моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, суть якого розкрито в статті 53-4 Закону України "Про запобігання корупції".

Частинами першою, четвертою, п`ятою статті 53-4 Закону України "Про запобігання корупції" визначено, що викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч положенням частин першої - третьої цієї статті, гарантується поновлення їх порушених прав.

Викривач, його близькі особи, звільнені з роботи у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді), а також їм виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення викривача, його близької особи на роботі (посаді) розглядається більше одного року не з їхньої вини, їм виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою.

Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) , а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.

Ще одним обов`язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього, негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним.

Про наявність зв`язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно такі обставини: певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім - застосування до викривача негативних наслідків, а не навпаки); наближеність в часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулось незадовго після повідомлення ним про факти корупції); наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; відсутність в минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено.

Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дає змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв`язку між виданням спірного наказу із діяльністю позивача, як викривача.

Суд апеляційної інстанції правильно вважав, що надані позивачем докази свідчать про те, що позивач є викривачем в запобіганні і протидії можливим корупційним діям керівництва відповідача, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що повідомлення позивачем у лютому 2021 року про можливі факти корупційних правопорушень ректором ОСОБА_2 у подальшому могло стати причиною настання негативних змін для позивача, які знайшли свій прояв у його звільненні з роботи у червні 2021 року.

При цьому суд установив, що позивач 08 лютого 2021 року повідомив про факти корупції ректора навчального закладу, а вже через декілька днів

15 лютого 2021 року ректор видав перший наказ про звільнення позивача з роботи. У подальшому 31 травня 2021 року роботодавець змінив кваліфікаційні вимоги до посади, яку обіймав позивач, зазначивши наявність ступеню доктора наук як обов`язкову кваліфікаційну вимогу.

Така вимога не ставилась роботодавцем на час прийняття позивача на цю посаду, однак стала обов`язковою після повідомлення позивачем про можливі корупційні правопорушення з боку керівництва відповідача. Саме відсутність у позивача ступеню доктора наук стала підставою для звільнення позивача з роботи 18 червня 2021 року.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) , що разом із констатацією незаконності звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, є правовою підставою для захисту трудових прав ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 81 ЦПК України у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України"Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою обов`язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку та обумовленості його звільнення попереднім фактом звернення із заявою щодо неправомірних дій ректора академії є необґрунтованими, оскільки за змістом частини третьої статті 81 ЦПК України обов`язок доказування цих обставин покладається не на позивача, а на відповідача.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо стягнення грошової компенсації

Відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП України у разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.

Аналізуючи положення частини четвертої статті 235 КЗпП України колегія суддів дійшла висновку, що для стягнення грошової компенсації необхідні такі умови: 1) наявність у позивача статусу викривача; 2) відмова позивача у поновленні на роботі.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач має право на грошову компенсацію, передбачену частиною четвертою статті 235 КЗпП України, як особа, яка була звільнена у зв`язку із здійсненим ним повідомленням про можливі факти порушень Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) , а тому стягнув із відповідача на користь позивача грошову компенсацію у розмірі шестимісячного середнього заробітку у розмірі 216 058,53 грн.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про стягнення компенсації відповідно до частини четвертої статті 235 КЗпП України, оскільки ця норма підлягає застосуванню у разі відмови працівника від поновлення на роботі, однак у даному випадку позивач просив поновити його на роботі і ці вимоги були задоволені судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права (частини четвертої статті 235 КЗпП України), судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі

216 058,53 грнпідлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

За вимогами частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняютьсяпозивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивач був звільнений від сплати судового збору. Тому з огляду на часткове задоволення касаційної скарги, скасування судового рішення в частині стягнення грошової компенсації та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, сплачений державним вищим навчальним закладом "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" судовий збір у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій компенсується за рахунок держави.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України (1618-15) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом касаційної інстанції відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення грошової компенсації у розмірі 216 058,53 грн, що становить 34,49% розміру майнових позовнихвимог, то на користь державного вищого навчального закладу "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" з Державного бюджету України необхідно стягнути судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги пропорційно до задоволених вимог у розмірі 5 811,29 грн.

Висновок щодо можливості стягнення судового збору з Державного бюджету України, у разі звільнення особи від сплати судових витрат, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 20 листопада

2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19), від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19-ц (провадження № 14-171цс20).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного вищого навчального закладу "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в частині стягнення з державного вищого навчального закладу "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 216 058,53 грнскасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 провизнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.