розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року у складі судді

Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Нежури В. А., Суханової Є. М.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "ФК "Фінілон"), про захист прав споживачів, стягнення коштів, що знаходяться на депозитному рахунку.

Позов обґрунтований тим, що 28 вересня 2012 року сторони уклали договір банківського вкладу № SAMMDN80000729251141, за яким позивач передав відповідачу кошти в сумі 10 650,00 доларів США на строк 366 днів з можливістю продовження строку вкладу.

25 квітня 2014 року позивач звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою про наданні інформації щодо повернення вкладу. 03 червня 2014 року банк надав відповідь про неможливість повернути банківський вклад у зв`язку

з невизначеністю статусу Кримського півострова та відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів місцевого самоврядування, установ та організацій в умовах, що існують на теперішній час на території Криму. Вважаючи незаконною відмову банку у видачі йому коштів позивач просив задовольнити позов.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив стягнути

з АТ КБ "ПриватБанк" на свою користь кошти за договором вкладу "Універсальний" у розмірі 10 650,00 доларів США; відсотки за вкладом у розмірі 6 615,56 доларів США, пеню у сумі 76 064,30 грн; 27 134,68 грн - 3 % річних,

а всього 17 265,56 доларів США та 103 198,98 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 депозит у сумі 10 650,00 доларів США, проценти за депозитним договором у сумі 6 615,56 доларів США. У задоволенні інших вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та невиконання відповідачем своїх обов`язків за ним. Умовами договору встановлена процентна ставка в розмірі 8,5 % річних, тому вимоги про стягнення 3 % річних за договором є необґрунтованими. Крім того, чинним законодавством не встановлено розмір штрафних санкцій (пені) за порушення умов договору банківського вкладу у розмірі подвійної ставки НБУ, тому в цій частині вимоги є безпідставними.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача суми вкладу, оскільки відповідач, не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, порушив умови договору та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) . Також апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за договором банківського вкладу, оскільки кошти позивачу не були повернуті, тому банк відповідно до умов договору та вимог частини першої статті 1062 ЦК України виплачує вкладникові відсотки на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Крім того, оскільки банк не надав доказів отримання згоди ОСОБА_1 на заміну боржника з АТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон", то саме банк є стороною-боржником за договором банківського вкладу, укладеному між ним та позивачем.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій

в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (провадження №14-61цс18), постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі

№ 761/30025/16 (провадження № 61-43404св18), від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15 (провадження № 61-802св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15 (провадження № 61-5735св18), від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 554/320016 (провадження № 61-6709св18), від 17 липня 2019 року у справі

№ 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), від 10 липня 2019 року у справі

№ 335/11482/16 (провадження № 61-5014св19), від 08 квітня 2020 року у справі

№ 176/630/17 (провадження № 61-37551св18), від 14 квітня 2020 року у справі

№ 201/4722/16 (провадження № 61-710св20), від 27 серпня 2020 року у справі

№ 638/9285/19 (провадження № 61-3446св20).

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змінз огляду на таке.

Встановлені судами обставини

08 вересня 2012 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір банківського вкладу № SAMMDN80000729251141, вклад "Універсальний", за яким позивач передав банку кошти в сумі 10 650,00 доларів США строком на 366 днів до 28 вересня 2013 року, з умовою автоматичної пролонгації на кожні

6 місяців та процентною ставкою за користування банківським вкладом у розмірі 8,5 % річних. Позивачу відкрито особовий рахунок, на який підлягали зарахуванню вклад та проценти за вкладом.

Після закінчення строку вкладу, 25 квітня 2014 року позивач письмово звернувся до відповідача із вимогами про повернення суми вкладу та нарахованих процентів.

Листами від 26 травня 2014 року та 03 червня 2014 року банк відмовив у видачі банківського вкладу, мотивуючи неможливість повернути банківський вклад

у зв`язку з невизначеністю статусу Кримського півострова та відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів місцевого самоврядування, установ та організацій в умовах, що існують на теперішній час на території Криму.

17 листопада 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "ФК "Фінілон" уклали договір про переведення боргу, відповідно до умов якого ПАТ КБ "ПриватБанк" переводить на ТОВ "ФК "Фінілон" борг в об`ємі та на умовах, що існують в момент договору на підставі згоди кредиторів, отриманого ПАТ КБ "ПриватБанк" шляхом приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті ПАТ КБ "ПриватБанк" та є невід`ємною частиною цього договору.

ОСОБА_1 згода на переведення боргу з ПАТ КБ "ПриватБанк" на ТОВ "ФК "Фінілон" не надавалась.

Правове обґрунтування

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або

в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та

в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України (435-15) ), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України (435-15) або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина третя статті 1058 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту)

з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту)

з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними

і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577 (z1256-03) (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення № 516).

Банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником

і банком (пункт 3.3 Положення № 516).

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункти 1.8 та 1.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Інструкція № 492).

Відповідно до пункту 5 постанови Правління Національного банку України

від 06 травня 2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, зокрема відповідної Кримської філії ПАТ КБ "ПриватБанк".

Постановою Національного банку України від 19 березня 2003 року № 124 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2003 року за № 353/7674, яка на цей час втратила чинність на підставі постанови Національного банку України від 01 березня 2016 року № 129), затверджено Правила організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, в якій міститься Форма № 625 (місячна) "Звіт про концентрацію ризиків за пасивними операціями банку".

Зазначена Форма містить у собі відомості про усі істотні умови депозитних договорів контрагентів банку, загальний розмір зобов`язань банка за якими перевищує два мільйони гривень.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши факт укладення між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" договору банківського вкладу

і внесення позивачем грошових коштів у заявленому розмірі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з банку заборгованості за договором банківського вкладу та нарахованих відсотків, оскільки банком такі зобов`язання не виконані.

За відсутності достатніх підстав вважати, що депозитні договори розірвані за заявою позивача із 25 квітня 2014 року, а вклади повернуті клієнту, що може підтверджувати припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням, суди дійшли правильного висновку про наявність заборгованості у банку перед позивачем.

Враховуючи, що відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом, а оскільки банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон", тому саме АТ КБ "ПриватБанк"

є боржником за договором банківських вкладів та належним відповідачем

Отже, Верховний Суд погоджується, що при встановлені факту укладення депозитних договорів та внесення позивачем коштів, тягар доказування виконання обов`язків з повернення внесених коштів та нарахованих відсотків покладається на сторону відповідача. За відсутності достатніх підстав вважати, що депозитний вклад повернутий за заявою позивача від 25 квітня 2014 року, що може підтверджувати припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням, суди дійшли правильного висновку про стягнення саме з банку суми депозиту та відсотків.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16 (провадження №14-61цс18), постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16 (провадження № 61-43404св18),

від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15 (провадження № 61-802св18),

від 07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15 (провадження № 61-5735св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 554/3200/16 (провадження № 61-6709св18),

від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19),

від 10 липня 2019 року у справі № 335/11482/16 (провадження № 61-5014св19),

від 08 квітня 2020 року у справі № 176/630/17 (провадження № 61-37551св18),

від 14 квітня 2020 року у справі № 201/4722/16 (провадження № 61-710св20),

від 27 серпня 2020 року у справі № 638/9285/19 (провадження № 61-3446св20).

У справі № 523/9076/16 Великою Палатою Верховного Суду вирішувався спір провизнання дій засновників ТзОВ "Норма Плюс" незаконними, скасування статуту товариства та відшкодування моральної шкоди, тобто спір стосувався інших неподібних правовідносинах. Крім того, недоведеність стороною відповідача факту надання позивачем згоди на переведення боргу, унеможливлює стягнення заборгованості з іншого боржника, ніж відповідач.

Предметом позову у справі № 761/30025/16 є захист честі, гідності та ділової репутації, тобто спір стосувався інших неподібних правовідносинах.

Отже, у справах № 523/9076/16 та № 761/30025/16, наведених заявником як приклади неоднакового застосування норм права, вирішувалися спори з інших неподібних правовідносин, а тому висновки у цих справах не можуть бути релевантними прикладами неоднакового застосування норм матеріального права.

Верховний Суд у справі № 760/3445/15 скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з відповідача нарахованих процентів за договором "Мультивалютний" та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивував тим, що суди неправильно застосували положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України та не врахували, що договорами не визначено розміру ставки процентів за користування вкладом у разі закінчення терміну його дії. Суди безпідставно не застосували норму статті 1070 ЦК України і не з`ясували, який розмір процентів звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Верховний Суд у справі № 592/6332/15 не погодився з рішенням апеляційного суду в частині відмови у стягненні пені та направив справу в цій частині на новий розгляд до цього суду, оскільки прострочення виконання зобов`язання має наслідком настання відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

У справі № 554/3200/16 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про зменшення суми нарахованих процентів, оскільки договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення строку його дії та неналежного виконання грошового зобов`язання за ним, у зв`язку з чим підлягають застосуванню положення статті 1070 ЦК України, за якими проценти сплачуються у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.

У справі № 316/265/17 Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до цього суду, оскільки апеляційний суд належним чином не перевірив розмір стягнутих відсотків за договорами банківських вкладів поза межами строку дії договорів, зокрема не встановив, коли саме відбулося дострокове припинення нарахування відсотків, які суми відсотків за відповідними банківськими вкладами (за кожним) та на якій правовій підставі такі відсотки підлягають стягненню з банку на користь вкладника після такого припинення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У справах № 335/11482/16 та № 176/630/17 Верховний Суд не погодився

з рішенням апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до цього суду, оскільки апеляційний суд встановивши дострокове розірвання договору банківського вкладу безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України і не з`ясував, який розмір процентів звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

У справі № 638/9285/19 Верховний Суд вирішуючи спір про стягнення 3 % річних за прострочення повернення банківського вкладу, інфляційних втрат, процентів за користування вкладом та 3 % пені за кожний день прострочення повернення вкладу, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що банком прострочено грошове зобов`язання з повернення позивачу банківських вкладів та відповідно виникнення у позивача права на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та пені, проте змінив їхній розмір.

Водночас, у справі, яка переглядається у касаційному порядку, не встановлено, що факту розірвання депозитного договору за заявою вкладника, оскільки відповідні юридично значимі дії банком не були вчинені, що свідчить про продовження між сторонами правовідносин за цим договором.

Отже, у справах № 760/3445/15, № 592/6332/15, № 554/3200/16, № 316/265/17,

№ 335/11482/16, № 176/630/17, № 638/9285/19, наведених заявником у касаційній скарзі, встановлені інші фактичні обставини ніж у справі, яка переглядається

у касаційному порядку.

У справі № 201/4722/16 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що позивач довів факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та внесення грошових коштів у заявленому розмірі, проте банком не доведено виконання належним чином своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів за вимогою вкладника.

Таким чином висновки у наведеній як приклад справі не суперечать висновкам, викладеним у цій справі та не свідчать про неоднакове застосування судами норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.