розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С., Колеснікова Г. Я. у справі за позовом ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) до Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання приватизації такою, що відбулася та визнання права власності на земельну ділянку,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У 2001 році ОСОБА_1 звернулась із позовом до Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання приватизації такою, що відбулася та визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0408 га на АДРЕСА_1 .

Представник відповідача позов визнав.

Жовтневий (Приморський) районний суд м. Одеси рішенням від 06 листопада 2001 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав приватизацію земельної ділянки розміром 0,0408 га, розташованої у АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5, такою, що відбулася і визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку розміром 0,0408 га, розташовану в АДРЕСА_1 ; зобов`язав Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради видати ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,0408 розташовану в АДРЕСА_1 .

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 21 листопада 2018 року відновив втрачене провадження у цивільній справі № 2-1528/2001 за позовом ОСОБА_1 до Управління про визнання приватизації такою, що відбулася та визнання права власності на земельну ділянку.

ОСОБА_3, який не був стороною у справі, не погодився із рішенням суду першої інстанції від 06 листопада 2001 року і подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду від 06 листопада 2001 року скасувати, посилаючись на незаконність рішення суду, порушення його права власності на земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Одеський апеляційний суд ухвалою від 10 листопада 2022 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого (Приморського) районного суду м. Одеси від 06 листопада 2001 року.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що після відкриття провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалися.

Врахувавши те, що ОСОБА_3, на час прийняття оскарженого рішення суду від 06 листопада 2001 року, не був власником частини спірного домоволодіння, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для ствердження того, що рішенням суду від 06 листопада 2001 року порушенні його права або будь-які інтересі ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шаркова Н. Р. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки тій обставині, що внаслідок переходу права власності до ОСОБА_6, а згодом до ОСОБА_3 перейшло право користування земельною ділянкою на якій цей будинок розташований.

Апеляційний суд не врахував тієї обставини, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2002 року у справі № 2-138/2002 було затверджено мирову угоди між ОСОБА_6, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 щодо встановлення порядку користування житловим будинком. Під час затвердження мирової угоди суд виходив з розміру часток кожного із співвласників на нерухоме майно та закріпив за ОСОБА_6 право користування земельною ділянкою у відповідних межах.

Внаслідок виконання оскарженого рішення (від 06 листопада 2001 року) 20 квітня 2002 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0408 га до складу якої увійшла і частина земельної ділянки ОСОБА_8 .

Вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09 квітня 2021 року у справі № 676/2269/19 де зазначено, що оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду.

Посилається також на ту обставину, що до кінця 2017 року конфліктних ситуацій з приводу користування земельною ділянкою не виникало, допоки новий власник земельної ділянки, яка належала ОСОБА_1 на з`явився на земельну ділянку ОСОБА_9 та зруйнував паркан, пославшись на те, що частина земельної ділянки ОСОБА_3 належить йому на праві приватної власності.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 15 липня 2021 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

07 вересня 2021 справа № 2-1528/201 надійшла до суду касаційної інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 15 вересня 2021 року зупинив касаційне провадження до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3

Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2022 року поновив касаційне провадження, витребував від державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса належним чином завірену копію спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_3 . Зупинив касаційне провадження до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3

Верховний Суд ухвалою від 21 грудня 2022 року поновив касаційне провадження у справі та залучив до участі у ній правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Жовтневий (Приморський) районний суд м. Одеси рішенням від 06 листопада 2001 року позов задовольнив.

Суд визнав приватизацію земельної ділянки розміром 0,0408 га, розташованої в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 такою, що відбулася.

За ОСОБА_1 визнав право власності на земельну ділянку розміром 0.0408 га, розташовану в АДРЕСА_1 . Суд зобов`язав Управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради видати ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,0408 розташовану в АДРЕСА_1 (а. с. 25, 26 том 2).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2018 року відновлено втрачене провадження у цивільній справі № 2-1528 2001 року за позовом ОСОБА_1 про визнання приватизації такою, що відбулася та визнання права власності на земельну ділянку (а. с. 113, 114 том 1).

ОСОБА_3 разом з іншими співвласниками ( ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ) набув право власності на 1/3 частину будинку з надвірними спорудами 30 березня 2002 року, на підставі договору дарування від 30 березня 2006 року (а. с. 14 том 1).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) вказав, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Отже, частина перша статті 352 ЦПК України визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

У рішенні від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що "право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення у справі "Кордова проти Італії" (№ 1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I, рішення від 21 вересня 1994 року у справі "Фаєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_3 вказував, що рішення місцевого суду впливає на його права та інтереси, оскільки ним порушуються права особи, правонаступником якої він є в частині користування спірною земельною ділянкою.

Разом із цим, з оскарженого ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції вбачається, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив з того, що ОСОБА_12 реалізувала своє право на приватизацію земельної ділянки, проте з вини відповідача правовстановлюючі документи не були своєчасно оформлені та видані.

При цьому на час ухвалення рішення місцевим судом заявник не був учасником спірних правовідносин, в оскаржуваному рішенні відсутні судження про його права та обов`язки, що свідчить про відсутність підстав вважати його особою, права якої порушено оскарженим рішенням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження того, що оскарженим рішенням місцевого суду було вирішено питання про його права, обов`язки, свободи та законні інтереси.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 681/577/15-ц.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що він набув право власності на частку будинку, що свідчить про порушення його прав, не можуть бути прийняті судом, оскільки права заявника, що випливають із вказаного договору дарування, не стосуються прав ОСОБА_12 на набуття, зміну або припинення прав на цю земельну ділянку в порядку приватизації до укладення договору дарування за яким ОСОБА_13 подарувала ОСОБА_4, ОСОБА_10 ОСОБА_11 та ОСОБА_3 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами, які знаходяться на АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 504 кв. м.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судове рішення апеляційного суду ухвалено відповідно до вимог закону, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, підстави для його скасування відсутні.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 09 квітня 2021 року у справі № 676/2269/19 колегія суддів відхиляє з огляду на те, що висновки касаційного суду, викладені у наведеній представником заявника справі висновків апеляційного суду не спростовують.

Крім того колегія суддів вважає за можливе додатково зазначити, що за договором дарування до ОСОБА_3 як одного із співвласників перейшло право власності на 1/3 частку житлового будинку з надвірними спорудами, які знаходяться на АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 504 кв. м, разом із тим заявник оскаржує судове рішення 06 листопада 2001 року, яким суд визнав приватизацію земельної ділянки розміром 0,0408 га, розташовану в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5, такою, що відбулася.

Крім того з висновку Управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 18 лютого 2000 року № 121 вбачається, що при здійснення приватизації ОСОБА_14 земельної ділянки площею 0,0408 га претензій з боку суміжних землекористувачів не було (а. с. 46 том 1). Вказана обставина також зафіксована у мировій угоді про розподіл земельної ділянки в межах фактичного використання від 08 лютого 2000 року, яка була підписана ОСОБА_6, який був попереднім власником цієї земельної ділянки.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвали суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.