розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2021 року під головуванням судді Пасічника Д. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів міни та визнання права власності,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила:

- визнати недійним договір міни, укладений між нею та ОСОБА_3, щодо обміну земельними ділянками площею 7,5786 га та площею 0,0100 га, що розташовані на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який був посвідчений та зареєстрований за № 623 приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. 26 квітня 2017 року;

- визнати недійним договір міни укладений між нею та ОСОБА_3, щодо обміну земельними ділянками площею 7,3120 га та площею 0,0100 га, що розташовані на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який був посвідчений та зареєстрований за № 624 приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. 26 квітня 2017 року;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3522585000:02:000:3231, загальною площею 14,8906 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, яка сформована в рахунок об`єднання земельних ділянок, які належали ОСОБА_1 на праві власності.

В обґрунтування позову зазначала, що 26 квітня 2017 року між нею та ОСОБА_3 були укладені два договори міни відповідно до яких сторони міняють належне їм на праві приватної власності майно, а саме: ОСОБА_1 - земельні ділянки площею 7,5786 та 7,3120 га, що розташовані на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а ОСОБА_3 - земельні ділянки площею 0,0100 га, що розташовані на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Укладаючи договори міни, вона розраховувала на отримання коштів від ОСОБА_3, які він обіцяв сплати їй у розмірі різниці вартості земельних ділянок, яка еквівалентна сумі грошової оцінки земельних ділянок, але ніяких грошових доплат вона не отримала.

Вважає спірні договори укладені з порушенням пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", щодо включення у договори умов, які є несправедливими, який згідно частини другої статті 627 ЦК України має бути застосованим до спірних правовідносин.

Зокрема вказувала, що є несправедливими положення п. 2.1 оскаржених договорів міни, в яких зазначено, що обмін земельних ділянок сторони здійснюють без доплат.

Враховуючи те, що вона набула у власність земельні ділянки, які оцінюються в 214 грн, замість своїх земельних ділянок, експертна грошова оцінка яких на час укладення договорів складала, відповідно 162 182 грн та 156 477 грн, а нормативна грошова оцінка 262 023 грн та 261 858 грн за кожну, поведінку відповідача не можна вважати добросовісною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кіровоградський районний суд Кіровоградської області рішенням від 12 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Кропивницький апеляційний суд постановою від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2021 року без змін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів, на підставі яких можна стверджувати, що укладені між сторонами договори міни земельних ділянок є несправедливими.

Апеляційний суд також додатково зауважував, що і в позовній заяві і в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача вказала, що перед укладенням договорів міни земельних ділянок ОСОБА_1 домовилася з відповідачем про здійснення останнім доплати в розмірі різниці вартості нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а тому вона не позбавлена можливості вимагати від ОСОБА_3 сплати зазначеної грошової суми.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лященко-Гаркуша О. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 лютого 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника вказує, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду: від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16; від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та від 19 травня 2021 року у справі № 754/5841/17.

Представник заявника додатково вказує, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не врахували того, що за наслідками укладення договорів міни відповідач отримав земельні ділянки значно більшої площі, вартість яких є значно вищої від вартості земельних ділянок, які отримала у власність позивач.

Крім того судами не була належним чином надана оцінка спірним правовідносинам у контексті справедливості та обмеженості свободи сторін укладення договору, не надано оцінки діям відповідача.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у липні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Ковальчук Ю. М. просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість аргументів касаційної скарги.

Зазначає, що під час укладення договорів міни сторонами було дотримано всіх вимог щодо їх форми та змісту, а тому суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Позивачу було достовірно відомі всі умови договорів, оскільки нотаріусом було роз`яснено їх зміст та уточнено, чи зрозумілий він для сторін і лише після цього договори були посвідчені.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

14 липня 2022 року справа № 390/1074/20 надійшла до суду касаційної інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 22 червня 2022 року зупинив касаційне провадження до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1

Верховний Суд ухвалою від 24 березня 2022 року поновив касаційне провадження. Залучив до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 квітня 2017 року на підставі договору міни (обміну) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали у власність один одного належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 7,5786 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,0100 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Відповідно до договору міни (обміну) від 27 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали у власність один одного належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 7,3120 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,0100 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Згідно із статтею 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач просила визнати договори міни земельних ділянок недійсними, оскільки вони укладені з порушенням вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та пункту 6 частини 1 статті 6 ЦК України, а саме є несправедливими, зокрема в частині п. 2.1 оскаржених договорів зазначено, що обмін земельних ділянок сторони здійснюють без доплат.

Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У частинах першій та другій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" зазначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Отже колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки позивач, як сторона договору міни, не є споживачем в розумінні пункту 22 частини першої статті 1 згаданого вище Закону.

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 вказувала, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні правовідносини так, що кожен із учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, дбаючи водночас про права та інтереси інших учасників, зокрема, передбачаючи можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших учасників.

Таким чином з огляду на вищенаведені норми права та враховуючи те, що у пунктах 2. 1 спірних договорів міни сторони погодили, що цю міну (обмін) сторони здійснюють без доплат, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки законом не заборонена міна земельних ділянок не співмірних за своєю вартістю, то відсутні підстави вважати, що укладення оспорюваних договорів було здійснено за умов несправедливості.

З огляду на вищенаведене Верховний Суд відхиляє також аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не врахували того, що за наслідками укладення договорів міни відповідач отримав земельні ділянки значно більшої площі, вартість яких є значно вищої від вартості земельних ділянок, які отримала у власність позивач.

Крім того колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є підставою для задоволення позову безпідставними, оскільки сторони добровільно вказали у договорах про обмін земельних ділянок без грошової доплати.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 390/1153/17.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суди попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Щодо аргументів касаційної скарги представника заявника про те, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду: від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16; від10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та від 19 травня 2021 року у справі № 754/5841/17 колегія суддів доходить такого висновку.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16 зазначено, що визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві. За частиною третьою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.