Постанова

Іменем України

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 754/9037/20

провадження № 61-1386св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Національна академія прокуратури України в особі комісії з ліквідації, Тренінговий центр прокурорів України,

третя особа - Офіс Генерального прокурора,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року у складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Національної академії прокуратури України в особі комісії з ліквідації, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що вона має безперервний стаж роботи в Національній академії прокуратури України тривалістю 15 років та неодноразово заохочувалася за сумлінне виконання службових обов`язків, про що свідчать записи в її трудовій книжці. До виходу на пенсію їй залишився 1 рік та 6 місяців. Інші джерела доходів, крім заробітної плати в Національній академії прокуратури України, в неї відсутні. Вона проживає сама, а тому відповідно до пунктів 3, 9 частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) має переважне право на залишення на роботі. Наказом голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02 червня 2020 року № 251-к її було звільнено з посади головного спеціаліста інституту спеціальної підготовки з 17 червня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) , який передбачав створення на базі Національної академії прокуратури України Тренінгового центру прокурорів України, слова "Національна академія прокуратури України" у тексті Закону України "Про прокуратуру" замінено словами "Тренінговий центр прокурорів України", тобто відбулася не ліквідація, а реорганізація Академії. Аналіз статті 80 Закону України "Про прокуратуру", статутів Національної академії прокуратури України та Тренінгового центру прокурорів України дає підстави для висновку, що обидві установи мають однакові функції і завдання: підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора. Однак, незважаючи на те, що Тренінговий центр прокурорів України з огляду на свій правовий статус, основні функції і завдання, є по суті правонаступником Національної академії прокуратури України, Офіс Генерального прокурора як головний розпорядник бюджетних коштів, що виділяються на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів прокуратури, виступив ініціатором саме ліквідації, а не реорганізації Академії. За пропозицією Генерального прокурора Кабінет Міністрів України 03 березня 2020 року своєю постановою № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" ліквідував Національну академію прокуратури України. Разом з тим Тренінговий центр прокурорів України знаходиться за адресою та користується засобами зв`язку Національної академії прокуратури України, яка припиняється, фактично змінилася лише назва установи. Наказ Генерального прокурора від 11 червня 2020 року № 50б "Про організацію приймання-передачі майна" засвідчує, що все майно Національної академії прокуратури України та її майнові права переходять до Тренінгового центру прокурорів України, що є однією з ознак реорганізації. Зважаючи на те, що за всіма правовими ознаками Національну академію прокуратури України було реорганізовано, відповідач порушив встановлений законом порядок її звільнення та не виконав належним чином свій обов`зок щодо її подальшого працевлаштування, не встановив факт неможливості переведення на іншу роботу до реорганізованої установи згідно з вимогами частини другої статті 40 КЗпП України. Вона зверталася до новоутвореної установи - правонаступника із заявою про забезпечення трудових гарантій, однак листом т. в. о. директора Тренінгового центру прокурорів України від 09 червня 2020 року їй було відмовлено у працевлаштуванні, хоча окремі працівники Національної академії прокуратури України отримали роботу в реорганізованій установі. При реорганізації підприємства або його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, а тому посилання Тренінгового центру прокурорів України на неможливість її працевлаштування суперечить закону. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02 червня 2020 року № 229-к про її звільнення з роботи; поновити її на посаді головного спеціаліста інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України або на рівнозначній посаді у Тренінговому центрі прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації); стягнути з Національної академії прокуратури України або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 червня 2020 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено з дотриманням вимог трудового законодавства (статей 40, 48, 49-2 КЗпП України та Закону України "Про зайнятість населення" (5067-17) ). Зокрема, ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення за два місяці, а обов`язок з її працевлаштування у роботодавця був відсутній, оскільки звільнення відбулося у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Тренінговий центр прокурорів України є окремою новоствореною юридичною особою, а не правонаступником Національної академії прокуратури України. При цьому відповідачі не наділені владними повноваженнями та не відносяться до державних органів чи інших суб`єктів державних (владних) повноважень.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що при звільненні позивача ліквідаційна комісія не виконала рішення профспілкового комітету первинної профспілкової організації працівників Офісу Генерального прокурора щодо необхідності врахування прав та гарантій у сприянні працевлаштування громадян, яким залишилося 10 і менше років до виходу на пенсію, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки під час судового розгляду встановлено, що Національна академія прокуратури України повідомила про звільнення працівників Державну службу зайнятості, яка й повинна здійснювати заходи для подальшого працевлаштування позивача. Крім того, нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку роботодавця вживати заходи для працевлаштування на іншому підприємстві працівника, якому залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого він має право на отримання пенсійних виплат. При цьому в даному випадку має місце ліквідація Національної академії прокуратури України, а не її перетворення у Тренінговий центр прокурорів України, на який покладено інші функції та завдання, і в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Національна академія мала можливість працевлаштувати ОСОБА_1 в будь-якій іншій установі. Посилання заявника на те, що суд першої інстанції повинен був застосувати практику Верховного Суду України у справах про ліквідацію юридичної особи публічного права, колегія суддів визнала безпідставними, оскільки Національна академія прокуратури України не є державним органом і суб`єктом владних повноважень.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), ОСОБА_1 вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі № 802/113/16-а, від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17, від 13 вересня 2019 року у справі № 591/3065/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15, від 20 грудня 2019 року у справі № 591/3053/16-а, від 07 травня 2020 року у справі № 591/3048/16-а, від 25 червня 2020 року у справі № 420/6852/18, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 344/7932/16-ц, від 13 червня 2019 року у справі № 303/7219/16, від 06 травня 2020 року у справі № 302/854/17. Проаналізувавши належним чином Закон України "Про прокуратуру", суди мали б зробити висновок про законне правонаступництво установ - Національної академії прокуратури України і Тренінгового центру прокурорів України та про їх специфічну безперервну діяльність, яка не покладена на жодну іншу юридичну особу. При цьому вказані установи є юридичними особами публічного права. Оскільки зі створенням Тренінгового центру прокурорів України на базі Національної академії прокуратури України не припинилися відносини, пов`язані з підвищенням кваліфікації прокурорів і здійсненням підготовки кандидатів на посаду прокурора, а створення такої установи підтверджує, що потреба в управлінні у таких відносинах не відпала, то відсутні законні підстави для висновку про фактичну ліквідацію Національної академії прокуратури України. Отже, сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт її незаконного звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

У березні 2023 року Тренінговий центр прокурорів України та Офіс Генерального прокурора подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду міста Києва.

14 лютого 2023 року справа № 754/9037/20 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судами встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року № 1582 "Про утворення Академії прокуратури України" утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Міністерству освіти і науки доручено здійснити заходи, пов`язані з утворенням Академії. Указом Президента України від 25 жовтня 2007 року № 1013/2007 "Про надання Академії прокуратури України статусу національної" (1013/2007) , ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Академії прокуратури України та її вагомий внесок у розвиток національної освіти і юридичної науки, надано Академії прокуратури України статус національної і надалі іменовано її - Національна академія прокуратури України.

Рішенням Ради прокурорів України від 01 листопада 2017 року № 19 затверджено статут Національної академії прокуратури України у новій редакції (далі по тексту - Статут).

Згідно з пунктом 1.11 Статуту до основних завдань Національної академії прокуратури України віднесено: здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора; підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі військових прокурорів; організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності; взаємодія з державними органами, навчальними та науковими установами, у тому числі міжнародними для організації науково-методичного забезпечення прокурорської діяльності та діяльності державних службовців прокуратури; сприяння у діяльності органів прокурорського самоврядування та кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; налагодження міжнародних зв`язків і здійснення міжнародної діяльності Академії; за дорученням Генеральної прокуратури України та зверненнями інших уповноважених органів брати участь у підготовці нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання діяльності прокуратури.

Основним видом діяльності Національної академії прокуратури України є вища освіта (КВЕД 85.42), що підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виконання завдань Національної академії прокуратури України забезпечується працівниками Академії (пункт 1.13 Статуту); до працівників Академії належать керівництво Академії, науково-викладацький склад та обслуговуючий персонал (пункт 3.1 Статуту).

За приписами розділу 9 Статуту припинення діяльності Національної академії прокуратури України відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України.

З 04 серпня 2005 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Національною академією прокуратури України, зокрема з 28 березня 2018 року працювала на посаді головного спеціаліста інституту спеціальної підготовки. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (175-2020-п) Національну академію прокуратури України ліквідовано; вирішено погодитися з пропозицією Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора; взято до відома, що Тренінговий центр прокурорів України створюється на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується.

05 березня 2020 року Генеральним прокурором Рябошапкою Р. Г. прийнято наказ № 129 "Про ліквідацію Національної академії прокуратури України", яким відповідно до статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статті 9 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 25 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) , постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (175-2020-п) припинено Національну академію прокуратури України (код згідно з ЄДРПОУ 26297233) шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації Академії; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження Толочка О. М. - ректора Національної академії прокуратури України - припиняються.

Наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 "Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України" утворено Тренінговий центр на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується.

Наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 131 "Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів України" закріплено за Тренінговим центром на праві оперативного управління державне майно Національної академії прокуратури України, що ліквідується.

З 12 березня 2020 року розпочалася процедура припинення Національної академії прокуратури України, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб - правонаступників Національної академії прокуратури України відсутні.

Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації юридичної особи - 10 березня 2020 року. Даних про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, немає.

06 квітня 2020 року ОСОБА_1 було вручено попередження від 06 квітня 2020 року про звільнення з 17 червня 2020 року на підставі частини першої статті 40, частини першої статті 49-2 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України.

У зв`язку з тим, що звільнення було масовим, роботодавцем відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення" було доведено до відома державної служби зайнятості інформацію про заплановане вивільнення працівників.

Наказом голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02 червня 2020 року № 217-к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста інституту спеціальної підготовки з 17 червня 2020 року на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України. Позивач вважає, що фактично мала місце не ліквідація Національної академії прокуратури, а її реорганізація шляхом перетворення у Тренінговий центр прокурорів України.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Юридична особа ліквідується, зокрема за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами (частина перша статті 110 ЦК України); дані про рішення щодо припинення юридичної особи належать до відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру на підставі відповідних заяв (пункт 27 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з березня 2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України розпочалася процедура припинення шляхом ліквідації Національної академії прокуратури України, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб - правонаступників Національної академії прокуратури України у вказаному реєстрі відсутні.

Створений на підставі наказу Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації юридичної особи - Тренінгового центру прокурорів України - 10 березня 2020 року. Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, у вказаному реєстрі відсутні.

На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також інших належних і допустимих доказів суди встановили, що Тренінговий центр прокурорів України не може вважатися правонаступником щодо прав і обов`язків Національної академії прокуратури України. На Тренінговий центр прокурорів України покладено дещо інші функції і завдання, ніж ті, що були покладені на Національну академію прокуратури України, зокрема на відміну від останньої Тренінговий центр прокурорів України не є навчальним закладом і у штаті цієї державної установи відсутні науково-педагогічні працівники.

З вищезазначеного випливає, що відбулася ліквідація Національної академії прокуратури України, наявність правонаступництва після ліквідації Національної академії прокуратури України не встановлена, Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою.

Указаний підхід щодо кваліфікації припинення Національної академії прокуратури України, вирішення питання щодо правонаступництва вказаної юридичної особи Тренінговим центром прокурорів України, зокрема у правовідносинах з колишніми працівниками Академії, є усталеним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/20, від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/22290/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20, від 23 червня 2022 року у справі № 753/11490/20, від 13 липня 2022 року у справі № 361/5434/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 638/9657/20, від 13 січня 2023 року у справі № 755/10088/20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Створення Тренінгового центру прокурорів України на базі Національної академії прокуратури України у вказаних вище судових рішеннях Верховний Суд визнав недостатнім аргументом на користь правонаступництва цих установ.

Крім того, питання законності постанови Кабінету Міністрів України № 175 від 03 березня 2020 року (175-2020-п) , якою було ліквідовано Національну академію прокуратури України, а також наказів Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № № 123, 130, 131, якими передбачено процедуру ліквідації Академії, створення Тренінгового центру прокурорів України та закріплення за останнім державного майна, вирішувалися судами адміністративної юрисдикції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року у справі № 640/7234/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 123 "Про ліквідацію Національної академії прокуратури України", № 130 "Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України", № 131 "Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів".

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року у справі № 640/7228/20 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 "Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (175-2020-п) , скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року, закрито провадження у справі.

Отже, на час розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій та її перегляду в касаційному порядку прийняті органами державної влади акти щодо ліквідації Національної академії прокуратури України та утворення Тренінгового центру прокурорів України є чинними та не визнані протиправними в судовому порядку.

Відповідно до частини першої, пункту 10 частини другої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Порядок вивільнення працівників визначено у статті 49-2 КЗпП України, зокрема: одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю на підприємстві, на якому відбувається вивільнення працівників, а саме така обставина настає внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, власник або уповноважена ним особа доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Саме державна служба зайнятості в силу частини четвертої вищенаведеної статті 49-2 КЗпП України вчиняє дії з працевлаштування вивільненого працівника.

У справі, яка переглядається, судами враховано, що у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України ОСОБА_1 була попереджена за два місяці про її наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, та правильно встановлено, що при ліквідації установи відсутня робота за відповідною професією чи спеціальністю, яка могла б бути запропонована вивільнюваному працівнику, а тому саме на державну службу зайнятості відповідно до положень статті 49-2 КЗпП України, статті 22 Закону України "Про зайнятість населення" покладено обов`язок із вжиття заходів та вчинення дій з працевлаштування такого працівника.

З урахуванням положень статей 104, 111 ЦК України, а також частини четвертої статті 36 КЗпП України обов`язок працевлаштування осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, може бути покладено на власника підприємства, установи, організації лише у випадку реорганізації юридичної особи, тобто коли її права та обов`язки переходять до іншої юридичної особи внаслідок правонаступництва.

Вирішуючи питання щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди встановили, що відповідач дотримався процедури її звільнення та не допустив порушень трудового законодавства.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що звільнення позивача із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог статей 40, 48, 49-2 цього Кодексу, тобто встановленої трудовим законодавством процедури, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76- 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі № 802/113/16-а, від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17, від 13 вересня 2019 року у справі № 591/3065/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15, від 20 грудня 2019 року у справі № 591/3053/16-а, від 07 травня 2020 року у справі № 591/3048/16-а, від 25 червня 2020 року у справі № 420/6852/18, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 344/7932/16-ц, від 13 червня 2019 року у справі № 303/7219/16, від 06 травня 2020 року у справі № 302/854/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі № 802/113/16-а, від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17, від 13 вересня 2019 року у справі № 591/3065/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15, від 20 грудня 2019 року у справі № 591/3053/16-а, від 07 травня 2020 року у справі № 591/3048/16-а, від 25 червня 2020 року у справі № 420/6852/18 міститься правовий висновок про те, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою, у якому має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 344/7932/16-ц, від 13 червня 2019 року у справі № 303/7219/16, від 06 травня 2020 року у справі № 302/854/17 вказано, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а зобов`язує роботодавця (органу місцевого самоврядування) працевлаштувати працівників ліквідованої установи.

Однак у справі, яка переглядається, суди встановили, що Національна академія прокуратури України не є суб`єктом владних повноважень, на який покладено виконання функцій держави, і що в даному випадку має місце саме ліквідація Національної академії прокуратури України, а не її реорганізація в Тренінговий центр, на який покладено інші функції та завдання.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах судів касаційної інстанції, на які послалася заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 21-8а14, № 21-108а14, № 21-484а14, № 802/113/16-а, № 816/979/17, № 815/436/17, № 591/3065/16-а, № 817/3397/15, № 591/3053/16-а, № 591/3048/16-а, № 420/6852/18.

Обставини цієї справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77- 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко