розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Колесника О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 23 листопада 2018 року між ним та АТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Після укладення договору він дізнався, що в цій квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 з 06 листопада 2015 року.

05 грудня 2018 року він направив відповідачці вимогу про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Вказував на те, що відповідачка фактично у спірній квартирі не проживає, але її реєстрація в квартирі обмежує його право власності.

26 березня 2019 року він звернувся із заявою про зняття відповідачки з реєстраційного обліку в квартирі до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, проте йому відмовлено через відсутність судового рішення.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач на законних підставах набув право власності на спірну квартиру, а відповідачка не проживає в спірній квартирі, її реєстрація місця проживання перешкоджає позивачу у здійсненні його прав як власника квартири.

При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 на час укладення договору іпотеки не була зареєстрована у спірній квартирі, її реєстрація місця проживання у спірній квартирі відбулася без згоди іпотекодержателя. Представник ОСОБА_2, стверджуючи, що ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі з 2010 року, не надав доказів на спростування довідки ОСББ "Урлівська, 23-В" від 12 травня 2021 року, згідно з якою у спірній квартирі проживає лише ОСОБА_3 .

Відхиляючи доводи представника відповідачки про те, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01 січня 2010 року по 17 січня 2022 року, апеляційний суд зазначив, що зазначеного рішення не існувало на час ухвалення рішення у цій справі. Крім того, у рішенні суду від 17 січня 2022 року зазначені різні адреси ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та не вказано, що вони проживали однією сім`єю за адресою спірної квартири. Саме ж рішення ухвалене лише на підставі пояснень ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_3 визнав позов.

Також апеляційний суд вказав, що у цій справі не розглядалося питання про виселення відповідачки, а відтак суд не мав підстав для застосування частини другої статті 109 ЖК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі № 753/24315/21 встановлено факт проживання однією сім`єю її та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2010 року до 17 січня 2022 року.

Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 18 квітня 2013 року та є спільною сумісною власністю їх як подружжя (без реєстрації шлюбу) й її єдиним житлом.

Спірна квартира передана ОСОБА_3 в іпотеку банку на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.

Зазначала, що банк і позивач мали можливість отримати відомості про осіб, які зареєстровані у спірній квартирі до про ведення електронних торгів.

Зазначала, що вона зареєстрована та проживає у вказаній квартирі, вона придбана не за кредитні кошти, а її виселення зі спірного житлового приміщення порушує її право на житло.

Крім того, визнаючи її такою, що втратила право користування спірною квартирою, суд посилався на довідку ОСББ "Урлівська, 23-В" від 12 травня 2021 року, яка не є належним доказом, оскільки не містить жодних відомостей про неї та не містить відомостей про період, який вона охоплює.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17), від 06 лютого 2019 року у справі № 461/6503/16-ц (провадження № 61-34063св18), від 21 грудня 2021 року у справі № 713/2311/19 (провадження № 9320св21), та інші.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав заяву про зупинення касаційного провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 361/4481/19.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 квітня 2013 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_3 та банком укладений іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_3 передав в іпотеку банку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 18 квітня 2013 року (а. с. 62-64).

ОСОБА_2 з 06 листопада 2015 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .

25 лютого 2016 року за АТ "Дельта Банк" зареєстровано право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до протоколу електронних торгів від 24 липня 2018 року переможцем електронних торгів визнано ОСОБА_1

23 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та АТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А. Ю. і зареєстрований у реєстрі за № 2356.

У пункті 1.2 договору купівлі-продажу зазначено, що нерухоме майно належить АТ "Дельта Банк" на праві приватної власності на підставі іпотечного договору від 25 квітня 2013 року. Право власності АТ "Дельта Банк" на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 лютого 2016 року.

23 листопада 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року у справі № 753/13859/17, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_3 до АТ "Дельта Банк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова А. В., третя особа: ОСОБА_1, про визнання рішення незаконним, скасування рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру відмовлено.

Згідно з довідкою ОСББ "Урлівська, 23-В" від 12 травня 2021 року у квартирі АДРЕСА_1 проживає одна особа - ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Дійсна сутність позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401- 406 ЦК України.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України).

Право користування чужим майном може бути визначено й щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України внормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, що перебуває у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Отже, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, і для членів сім`ї власника безумовне припинення користування житлом можливе лише на підставі частини другої статті 405 ЦК України (член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом).

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 в поєднанні зі статтею 64 ЖК України, слід дійти висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на житлове приміщення, будинок, квартиру тощо від будь-яких осіб, в тому числі тих, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника житлового приміщення та членів його сім`ї.

Задовольняючи позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка тривалий час не проживає у спірній квартирі, що є підставою для позбавлення права користування належним позивачу житлом.

Верховний Суд погоджується з вищенаведеними висновками з огляду на те, що за встановлених в цій справі обставин місце проживання відповідача у спірній квартирі зареєстровано 06 листопада 2015 рокубез згоди іпотекодержателя, а фактично проживає у квартирі лише ОСОБА_3, що підтверджується довідкою ОСББ "Урлівська, 23-В" від 12 травня 2021 року.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), де було встановлено, що особа вселилася до житлового будинку, який є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя. За вказаних підстав Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне: "Згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону № 898-IV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Тобто вселення особи у спірний житловий будинок відбулося всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься у Законі № 898-IV (898-15) . Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки доньки іпотекодавця особи у житловому будинку, який є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу. З урахуванням викладеного наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову про виселення особи із житлового будинку та скасування реєстрації її місця проживання".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Посилання у касаційній скарзі на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі № 753/24315/21, яким встановлено факт проживання однією сім`єю її та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2010 року до 17 січня 2022 року, не спростовує висновку судів, оскільки вказаним судовим рішенням не встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали саме у спірній квартирі.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі реєстрація в певному місці проживання не дає особі права на користування певним житлом, якщо особа не проживала в ньому та втратила або не набула статусу члена сім`ї власника цього житла.

У справі, яка переглядається, інтереси позивача як власника спірної квартири, перевищують інтереси відповідачки, в якої припинилися правові підстави користування чужим майном.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.