розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чубенко Сніжани Василівни на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Денишенко Т. О.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального територіального управління капітального будівництва, треті особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу та незаконної затримки видачі трудової книжки і належних до сплати сум у день звільнення та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 01 січня 2013 року був призначений на посаду начальника виробничо-технічного відділу - заступника начальника Подільського управління капітального будівництва (далі - ПУКБ МО України), яке наказом Міністерства оборони України від 29 грудня 2019 року було реорганізоване у Центральне територіальне управління капітального будівництва (далі - ЦТУКБ).

З 01 березня 2013 року займав посаду начальника виробничо-технічного відділу - заступника начальника ПУКБ МО України, а з 25 липня 2014 року -тимчасово виконував обов`язки начальника ПУКБ МО України.

Наказом МО України від 28 грудня 2019 року № 677 ПУКБ МО України реорганізовано шляхом приєднання до ЦТУКБ. Визначено ЦТУКБ правонаступником усіх прав та обов`язків ПУКБ МО України та для проведення реорганізації призначено комісію, головою якої став ОСОБА_2, до складу якої також увійшов і він ( ОСОБА_1 ).

Згідно з наказом ЦТУКБ від 17 січня 2020 року № 02 скорочені штатні посади цього управління, в тому числі й посаду начальника виробничо- технічного відділу ПУКБ МО України, які він обіймав, а наказом ЦТУКБ від 23 березня 2020 року № 05 він звільнений із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Листом від 26 березня 2020 року йому запропоновано з`явитися до ЦТУКБ для отримання трудової книжки та вихідної допомоги.

На його прохання здійснити з ним розрахунок шляхом переказу на банківську картку, а трудову книжку надіслати поштою, відповідь він не отримав, розрахунок із ним не було проведено, а трудову книжку - не надіслано, що, у свою чергу, унеможливило його подальше працевлаштування або звернення до Державної служби зайнятості.

Згодом наказом МО України від 02 липня 2020 року № 243 визнано нечинним наказ МО України від 28 грудня 2019 року № 677 "Про реорганізацію Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України".

Зазначав, що наказ від 17 січня 2020 року № 02 про скорочення посади йому вручений 21 січня 2020 року; про відсутність для нього юридичних підстав дізнався з наказу Міністерства оборони України від 28 лютого 2020 року № 69, який отриманий 02 березня 2020 року; зі змінами до цього наказу, внесеними наказом Міністерства оборони від 30 березня 2020 року № 104, - ознайомився лише 30 березня 2020 року.

Уточнивши позовні вимог, позивач просив суд:

- поновити йому процесуальний строк на оскарження наказу голови комісії-начальника відділу капітального будівництва Центрального територіального управління капітального будівництва ОСОБА_2 від 17 січня 2020 року № 02;

- визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії-начальника відділу капітального будівництва Центрального територіального управління капітального будівництва Васильєва В.В. від 17 січня 2020 року № 02;

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.7 наказу голови комісії-начальника відділу капітального будівництва Центрального територіального управління капітального будівництва ОСОБА_2 від 23 березня 2020 року № 05 щодо його звільнення з посади начальника виробничо-технічного відділу Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України;

- поновити його на роботі на посаді начальника виробничо-технічного відділу-заступника начальника Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України;

- стягнути з відповідачів солідарно на його користь середній заробіток за весь період вимушеного прогулу з 23 березня 2020 року до дня ухвалення судом рішення у справі;

- стягнути з відповідачів солідарно на його користь моральну шкоду у розмірі 70 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2021 року у складі судді Воробйова В. В. позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на оскарження наказу голови комісії-начальника відділу капітального будівництва ЦТКУБ ОСОБА_2 від 17 січня 2020 року № 02.

Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії - начальника відділу капітального будівництва ЦТКУБ ОСОБА_2 від 17 січня 2020 року № 02.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1.7 наказу голови комісії - начальника відділу капітального будівництва Центрального територіального управління капітального будівництва ОСОБА_2 від 23 березня 2020 року № 05 щодо звільнення ОСОБА_3 із посади начальника виробничо-технічного відділу Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника виробничо-технічного відділу - заступника начальника Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

Стягнуто з Центрального територіального управління капітального будівництва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період вимушеного прогулу з 23 березня 2020 року до 22 липня 2021 року в розмірі 183 473,16 грн.

Стягнуто з Центрального територіального управління капітального будівництва на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 70 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що строк оскарження наказу ЦТУКБ № 02 від 17 січня 2020 року позивачем пропущений із поважних причин; відповідач допустив порушення трудового законодавства при звільненні позивача за скороченням штату (чисельності), не запропонувавши йому жодної посади за відповідною професією чи спеціальністю; в день звільнення не видав йому належним чином оформлену трудову книжку та не здійснив розрахунок усіх нарахованих сум, не виплатив заборгованість із заробітної плати за лютий-березень 2020 року, а також письмово не повідомив про розмір нарахованих працівникові при звільненні коштів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2021 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Центрального територіального управління капітального будівництва, Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період із 24 березня 2020 року до 07 липня 2020 року в розмірі 38 684,1 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи вимоги в частині стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, апеляційний суд виходив із того, що такий прогул мав місце внаслідок несвоєчасної видачі позивачу трудової книжки.

Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд вважав, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Подальше визнання наказу МО України від 28 грудня 2019 року № 677 нечинним не свідчить про незаконність чи безпідставність звільнення на час його проведення, а може лише виступати підставою для реалізації передбаченого статтею 42-1 КзПП України переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, тому відсутні підстави вважати, що звільнення проведено без законної підстави.

У задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд відмовив через недоведеність позивачем факту спричинення йому такої шкоди, як однієї із складових частин відповідальності за цивільне правопорушення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року адвокат Чубенко С. В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження адвокат Чубенко С. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1, зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Відповідач не надав документів про поновлення позивача на роботі уповноваженою особою. Апеляційний суд при вирішенні спору посилався на недоведені обставини, не врахував надані позивачем докази.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області справу № 127/9454/20 за позовом ОСОБА_1 до Центрального територіального управління капітального будівництва, Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, за участю третіх осіб: Міністерства оборони України, ОСОБА_2, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу та незаконної затримки видачі трудової книжки і належних до сплати сум у день звільнення та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року справу № 127/9454/20 призначено до судового розгляду.

Обставини справи

У справі, яка переглядається, встановлено, що наказом ПУКБ МО України від 01 лютого 2013 року ОСОБА_1 призначений начальником виробничо-технічного відділу ПУКБ МО України, а з 01 березня 2013 року - переведений на посаду начальника виробничо-технічного відділу - заступника начальника ПУКБ МО України.

Наказом Міністра оборони України від 25 липня 2014 року № 21-ДП у зв`язку з виробничою необхідністю та для забезпечення належного функціонування ПУКБ МО України на ОСОБА_1 за його згодою покладено тимчасове виконання обов`язків начальника ПУКБ МО України.

Наказом МО України від 28 грудня 2019 року № 677 "Про реорганізацію Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України" припинено юридичну особу ПУКБ МО України, реорганізувавши її шляхом приєднання до ЦТУКБ. Визначено ЦТУКБ правонаступником усіх прав та обов`язків ПУКБ МО України та для проведення реорганізації призначено комісію, головою якої став ОСОБА_2 . До складу комісії також увійшов ОСОБА_1 . Голові комісії доручено протягом трьох робочих днів подати у відповідні державні органи повідомлення про реорганізацію та вжити інших заходів.

Наказом голови комісії з реорганізації ПУКБ МО України - начальника ЦТУКБ від 17 січня 2020 року № 02 скорочено посаду начальника виробничо-технічного відділу ПУКБ МО України. Попереджено ОСОБА_1 про можливе скорочення. Вказаний наказ отриманий ОСОБА_1 21 січня 2020 року.

Наказом голови комісії з реорганізації ПУКБ МО України - начальника ЦТУКБ від 23 березня 2020 року № 05 ОСОБА_1 звільнений у зв`язку зі скороченням посади начальника виробничо-технічного відділу ПУКБ МО України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

23 березня 2020 року голова реорганізаційної комісії ОСОБА_2 надіслав на адресу позивача лист, в якому повідомив його про звільнення та вказав, що для отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України та трудової книжки ОСОБА_1 необхідно прибути до Центрального територіального управління капітального будівництва. Вказаний лист ОСОБА_1 отримав 26 березня 2020 року та у цей же день надіслав на адресу ЦТКУБ заяву про направлення йому трудової книжки поштою та проведення необхідних розрахунків у зв`язку із звільненням шляхом перерахування коштів на його картковий рахунок.

Відповідно до довідки, виданої головою комісії - начальником відділу капітального будівництва - заступником головного інженера ЦТКУБ ОСОБА_2., на момент звільнення ОСОБА_1 нараховані кошти у розмірі 58 455,54 грн, з яких: вихідна допомога при звільненні - 9 119,77 грн; заробітна плата за лютий-березень з урахуванням грошової компенсації за невикористану відпустку - 30 924,55 грн; витрати по авансових звітах - 18 411,22 грн. Згідно з довідкою-розрахунком від 24 лютого 2021 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 на момент звільнення становив 552,63 грн.

У подальшому наказом МО України від 02 липня 2020 року № 243 визнано таким, що втратив чинність наказ МО України від 28 грудня 2019 року № 677 "Про реорганізацію Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України".

Згідно з наказом ПУКБ МО України від 07 липня 2020 року № 1, підписаним ТВО начальника ПУКБ МО України Лукіянчуком С. М., останній повернувся до виконання тимчасово виконуючого обов`язки начальника ПУКБ МО України після здійснення відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження у цій справі постанови Вінницького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року є посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

Тобто, у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначила, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на незаконність наказу від 17 січня 2020 року, яким скорочено посаду начальника виробничо-технічного відділу ПУКБ МО України, порушення відповідачем вимог трудового законодавства при його звільненні з посади начальника виробничо-технічного відділу Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, у зв`язку з чим просив поновити його на цій посаді та стягнути з відповідачів середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 23 березня 2020 року до дня ухвалення судом рішення у справі та відшкодувати спричинену йому моральну шкоду.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог, що стосуються наказу від 17 січня 2020 року, яким скорочено посаду начальника виробничо-технічного відділу ПУКБ МО України, виходив із того, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства.

Такий висновок апеляційного суду є правильним з огляду на те, що право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд не може вдаватись в доцільність скорочення чисельності або штату працівників. І власник має право на свій розсуд вносити зміни в штатний розпис, зменшувати чисельність одних посад, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності, або збільшити чисельність інших посад.

Оскільки підприємство або установа вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників лежить поза межами компетенції суду.

Правильним є висновки апеляційного суду й про відмову у задоволенні вимог, що стосуються пункту 1.7 наказу від 23 березня 2020 року № 05 щодо звільнення позивача, з огляду на встановлені при розгляді цієї справи обставини.

Вирішуючи спір у частині вимог про поновлення позивача на роботі, апеляційний суд установив, що наказом МО України від 28 грудня 2019 року № 677 "Про реорганізацію Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України" припинено юридичну особу ПУКБ МО України, реорганізувавши її шляхом приєднання до ЦТУКБ.

Наказом голови комісії з реорганізації ПУКБ МО України - начальника ЦТУКБ від 17 січня 2020 року № 02 скорочено посаду начальника виробничо-технічного відділу ПУКБ МО України, яку обіймав ОСОБА_1 .

На підставі наказу голови комісії - начальника ЦТУКБ від 23 березня 2020 року № 05 ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника виробничо-технічного відділу ПУКБ МО України на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зміст листа начальника Подільського УКБ МО України від 17 серпня 2021 року свідчить про те, що відповідно до наказу Міністра оборони України від 25 липня 2014 року № 21-ДП, наказу МО України від 02 липня 2020 року №243 та після здійснення відповідно запису в Єдиному Державному Реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 повернувся до виконання т.в.о. начальника Подільського УКБ МО України з 07 липня 2020 року та перебуває на посаді начальника виробничо-технічного відділу - заступника начальника Подільського УКБ МО України з 07 липня 2020 року. Загальна сума нарахованої йому заробітної плати за період із 07 липня 2020 року до 31 липня 2021 року становить 177 234,15 грн.

Відповідно до даних з Державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 задекларував за 2020 рік щорічний дохід у вигляді заробітної плати 159 600,00 грн, джерелом отримання якого вказав Подільське УКБ МО України.

У довідці про доходи від 17 серпня 2021 року зазначено, що ОСОБА_1 працює в ПУКБ МО України з 07 липня 2021 року і його заробітна плата з 07 липня 2020 року до липня 2021 року включно склала 177 234,00 грн.

Встановивши, що реорганізація Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України припинилась, його господарська діяльність відновилась і позивач повернувся до виконання т.в.о. начальника Подільського УКБ МО України з 07 липня 2020 року та з цього часу перебуває на посаді начальника виробничо-технічного відділу - заступника начальника Подільського УКБ МО України, апеляційний суд відмовив у задоволенні вимог про поновлення на роботі.

З такими висновками погоджується й колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані

Аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду з цього приводу не спростовують, на законність судового рішення в цій частині не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов висновку про їх часткове задоволення, оскільки такий прогул, у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки, мав місце внаслідок несвоєчасної видачі позивачу трудової книжки.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку зі скороченням посади, яку він обіймав, з 23 березня 2020 року. В день звільнення він не працював, копію наказу про звільнення від 23 березня 2020 року отримав поштою 26 березня 2020 року та у цей же день звернувся з листом до голови комісії з реорганізації ЦТУКБ з вимогою вислати йому трудову книжку поштою. Проте трудова книжка позивачу вчасно не була надіслана, останній отримав її у липні 2020 року.

Виходячи з того, що у липні 2020 року позивач отримав трудову книжку й з 07 липня 2020 року повернувся до виконання обов`язків ТВО начальника ПУКБ МО України, апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку про те, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки, починаючи з 24 березня 2020 року до 07 липня 2020 року, що складає 38 684,1 грн (552,63 грн Х 70 днів).

При цьому, суд вважав, що кошти підлягають стягненню з Центрального територіального управління капітального будівництва та дійшов висновку про те, що вимоги про солідарне стягнення коштів з обох відповідачів задоволенню не підлягають. Проте помилково у резолютивній частині судового рішення стягнув зазначені кошти солідарно з Центрального територіального управління капітального будівництва та Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України.

Резолютивна частина рішення повинна містити висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, тому резолютивну частину постанови апеляційного суду в цій частині необхідно змінити, виклавши в іншій редакції.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди

Суд першої інстанції, встановивши порушення прав позивача, дійшов висновку про необхідність стягнення з Центрального територіального управління капітального будівництва на користь позивача 70 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем факту спричинення діями відповідача моральної шкоди, як однієї із складових частин відповідальності за цивільне правопорушення.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зроблено висновок, що "зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи".

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості ( постанова Верховного від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що "абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати".

У справі, яка переглядається, встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача у зв`язку з несвоєчасною видачею останньому трудової книжки при звільненні, відповідно, недотриманням відповідачем законодавства про працю, тому помилковим є висновок апеляційного суду про недоведеність останнім факту спричинення йому діями відповідача моральної шкоди та, скасування, у зв`язку з цим, рішення суду першої інстанції в цій частині.

Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Між тим, позивач обсяг завданої йому моральної шкоди пов`язував також з іншими порушенням його прав, у зв`язку з якими у задоволенні його позовних вимог відмовлено, тому, виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв?язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем, засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, змінити рішення суду першої інстанції в цій частині, зменшивши розмір стягнутого морального відшкодування з 70 000,00 грн до 1 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; резолютивну частину постанови апеляційного суду частині вимог про стягнення середнього заробітку за вимушеного прогулу змінити, виклавши її в іншій редакції; постанову апеляційного суду в частині, що стосується відшкодування моральної шкоди, скасувати, змінити в цій частині рішення суду першої інстанції, зменшити розмір морального відшкодування; в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чубенко Сніжани Василівни задовольнити частково.

Резолютивну частину постанови Вінницького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року про стягнення середнього заробітку за вимушеного прогулу змінити, виклавши її в такій редакції: "Стягнути з Центрального територіального управління капітального будівництва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період із 24 березня 2020 року до 07 липня 2020 року в розмірі 38 684,1 гривень".

Постанову Вінницького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в частині вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної скасувати. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2021 року в цій частині змінити, зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Центрального територіального управління капітального будівництва на користь ОСОБА_1, з 70 000,00 гривень до 1 000,00 гривень.