У лютому 2019 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення селищної ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позов мотивований тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою виявлено схему земельних оборудок на території смт. Затока м. Білгород-Дністровського, пов`язану із виведенням земель комунальної власності територіальної громади на користь приватних осіб.

Так, 12 листопада 2004 року між Затоківською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Кимстрой" (далі - ТОВ "Кимстрой") для будівництва оздоровчо-розважального комплексу був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,3 га, яка знаходиться за адресою: Лиманський курортний район, смт. Затока,

м. Білгород-Дністровський, який на підставі рішення Господарського суду Одеської області у справі № 495/439/13-г був розірваний.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок із земель, наданих раніше у користування ТОВ "Кимстрой", проведено державну реєстрацію земельних ділянок на

Після проведення державної реєстрації земельних ділянок Затоківська селищна рада почала приймати рішення про відведення вказаних земельних ділянок у власність на користь приватних осіб.

Рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2712

ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0008, для індивідуального дачного будівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

В подальшому державний реєстратор реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, наданих відповідачем для оформлення права власності, видав ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32653452, щодо земельної ділянки площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва за адресою:

Посилаючись на те, що відповідач набула право власності на вказану земельну ділянку з порушенням вимог діючого законодавства, а саме: всупереч статей 79-1, 118 ЗК України земельну ділянку було передано без розроблення відповідного проекту землеустрою; відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення положень Генерального плану смт. Затока; Затоківська селищна рада мала б розпорядитись спірною земельною ділянкою цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва, прокурор просив суд:

- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2712 "Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0300 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0008, для індивідуального дачного будівництва за адресою:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32653452 від 26 січня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва за адресою:

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, позов задоволено.

Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня

2014 року № 2712 "Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0300 га кадастровий номер 5110300000:02:005:0008 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2".

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32653452 від 26 січня 2015 року щодо земельної ділянки площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва за адресою:

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування відповідних розпоряджень.

Спірна земельна ділянка, яка належить до земель рекреаційного призначення (Розділ секція Е07 відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 (z1011-10) ), була передана ОСОБА_1 у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (Розділ секція Е07 підрозділ 07.03).

Оскільки рішення щодо зміни виду використання спірної земельної ділянки уповноважений орган не приймав та відповідна землевпорядна документація не розроблялась, внаслідок чого фактично на підставі оскаржуваного рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2712 допущена незаконна зміна використання земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_2, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, а також визнання недійсним виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Враховуючи, що про наявність порушень інтересів держави у вигляді незаконного відчуження земель комунальної власності територіальної громади смт. Затока місцевій прокуратурі стало відомо за наслідками опрацювання листа Затоківської селищної ради від 05 лютого 2018 року

№ 55/01-27, якою надано копію оскаржуваного рішення селищної ради та повідомлено, що земельні ділянки були передані на підставі технічної документації по поділу земельної ділянки, а до суду з цим позовом перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся у лютому 2019 року, суди вважали, що позовна давність не пропущена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 07 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У грудні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, у постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 640/13670/19, від 10 жовтня 2018 року у справі № 357/4277/17, від 14 листопада 2019 року у справі № 344/10412/16-а, від 24 листопада 2021 року у справі № 495/1439/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18, від 23 січня 2019 року у справі № 920/331/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 29 січня 2019 року у справі № 913/176/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового використання, а отже не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Формування спірної земельної ділянки відбулось без зміни цільового призначення, а саме: категорії Е07 - "Землі рекреаційного призначення", а лише зі зміною виду використання земельної ділянки в межах даної категорії. Тому формування переданої ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_2 було цілком правомірно здійснено на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок в порядку, передбаченому статтею 56 Закону України "Про землеустрій".

Визначення виду використання спірної земельної ділянки (для індивідуального дачного будівництва) та внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру є офіційними та обов`язковими для використання у відносинах, пов`язаних із відчуженням, передачею земельної ділянки. Таким чином, Затоківська селищна рада, приймаючи оскаржуване рішення про передачу спірної земельної ділянки із визначеним кадастровим номером, цільовим призначенням земельної ділянки та видом її використання, не порушила вимоги законодавства в частині надання у власність фізичній особі земельної ділянки в межах безоплатної приватизації, визначеної у статті 121 ЗК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 листопада 2004 року між Затоківською селищною радою та ТОВ "Кимстрой" був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,300 га терміном на 25 років для будівництва оздоровчо-розважального комплексу, за адресою: Лиманський курортний район,

смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02 квітня 2013 року у справі № 916/439/13-г вказаний договір оренди земельної ділянки розірвано. Зобов`язано ТОВ "Кимстрой" звільнити земельну ділянку площею 2,3 га вартістю 5 737 580 грн, яка розташована за адресою: Лиманський курортний район, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський,Одеська область.

29 грудня 2014 року Затоківська селищна рада прийняла рішення № 2712, відповідно до якого ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0008, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана ділянка сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ "Кимстрой" згідно договору оренди, укладеного

12 листопада 2004 року із Затоківською селищною радою.

26 січня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0300 га по

АДРЕСА_2, яке зареєстроване державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, серія та номер 32653452.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді визначено, зокрема, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 56 ЦПК України.

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України при зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Статтею 50 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належатьземлі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 52 ЗК України визначено, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) рекреаційного призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

У відповідності до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 (z1011-10) , до земель рекреаційного призначення (секція Е розділ 07) належать земельні ділянки:

- 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення;

- 07.02 - для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту;

- 07.03 - для індивідуального дачного будівництва;

- 07.04 - для колективного дачного будівництва;

- 07.05 - для цілей підрозділів 07.01-07.04 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12,

від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельним законодавством чітко встановлено, що з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Проте такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового використання чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Враховуючи, що зміна виду використання земельної ділянки з виду "для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення" (секція Е розділ 07 підрозділ 07.01) на вид використання "для індивідуального дачного будівництва" (секція Е розділ 07 підрозділ 07.03) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі рекреаційного призначення), слід дійти висновку про відсутність підстав стверджувати про незаконність зміни цільового виду використання спірної земельної ділянки у межах однієї категорії.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Виходячи з аналізу положень частин п`ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не врахував, що земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:005:0008, яка передана на підставі рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2712 у приватну власність ОСОБА_1, має вид використання "для індивідуального дачного будівництва", що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 (z1011-10) , належить до категорії земель рекреаційного призначення, а тому зміна цільового призначення земельної ділянки не відбулася, змінився лише вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не вимагало розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.

Затоківська селищна рада, як власник земельної ділянки, мала право визначати вид її використання в межах категорії земель рекреаційного призначення. На підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки була сформована земельна ділянка з присвоєнням їй кадастрового номеру 5110300000:02:005:0008 та подальшою реєстрацією у Державному земельному кадастрі, яка була передана ОСОБА_1 у власність.

Враховуючи викладене, доводи прокурора про порушення вимог чинного законодавства щодо розроблення проекту землеустрою при передачі

ОСОБА_1 земельної ділянки є необґрунтованими.

Подібні висновки сформульовано Верховним Судом у постановах

від 24 листопада 2021 року у справі № 495/1439/18-ц, від 11 травня 2022 року у справі № 495/1434/18, від 22 лютого 2023 року у справі № 495/1427/18,

від 01 березня 2023 року у справі № 495/9134/16-ц, від 01 березня 2023 року у справах № 495/6098/17 та № 495/9134/16-ц, від 05 квітня 2023 рокуу справах № 495/1422/18, № 495/10984/17 та № 495/1395/19.

Таким чином, прокурором не наведено обґрунтованих доводів на підтвердження того, що рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2712 "Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0300 га, кадастровий номер 5110300000:02:005:0008, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2" було прийнято з порушенням вимог земельного чи містобудівного законодавства.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 07 вересня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення у справі.

У задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення селищної ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності відмовити.