розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року в складі судді Бондаря О. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради про визнання незаконним факту реєстрації місця проживання особи в квартирі та зобов`язання зняти особу з реєстрації в квартирі,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради про зняття з реєстрації особи в квартирі.

В обґрунтування позову зазначала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . В квартирі без її згоди безпідставно були зареєстровані сусідка ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_2, які ніколи не проживали у спірній квартирі та не є її членами родини. Вказані особи фактично проживають у будинку, що побудований на території спільного домоволодіння та має іншу адресу, а саме: АДРЕСА_2, та були зареєстровані за адресою позивача внаслідок помилки відділу реєстрації місця проживання юридичного управління Кам`янець-Подільської міської ради.

Зазначала, що вона зверталася з заявою про внесення виправлень щодо складу зареєстрованих осіб у її квартирі до відповідача, однак 27 липня 2020 року останній відмовив їй у задоволенні її заяви.

У зв`язку з чим позивач звернулася до суду та просила: визнати неправомірними дії відділу реєстрації місця проживання юридичного управління Кам`янець-Подільської міської ради, правонаступником якого є Департамент правового супроводу і контролю в особі відділу реєстрації місця проживання, щодо реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 ; зняти з реєстрації у зазначеній квартирі ОСОБА_2 .

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради, в якому просила визнати незаконними дії органу реєстрації місця проживання особи, вчинені юридичним управлінням Кам`янець-Подільської міської ради, повноваження якого передані Департаменту правового супроводу і контролю Кам`янець-Подільської міської ради, щодо реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 та зобов`язати Департамент правового супроводу і контролю Кам`янець-Подільської міської ради зняти з реєстрації ОСОБА_2 у зазначеній квартирі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на обставини та мотиви, які є ідентичними обставинам та мотивам, викладеним у первісній позовній заяві.

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 11 червня 2021 року вказані справи об`єднав у одне провадження у справі № 676/3214/21 (а. с. 63).

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну предмета позову та просила: визнати станом на 07 жовтня 2006 року та станом на 28 жовтня 2011 року незаконним факт реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 ; зобов`язати Департамент правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради зняти з реєстрації ОСОБА_2 у зазначеній квартирі; у решті вимог закрити провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову.

Змінюючи предмет позову, позивач зазначила, що відповідно до копії паспорта ОСОБА_2 станом на 07 жовтня 2006 року зазначено місце проживання - АДРЕСА_2 . Згідно з отриманим реєстраційним талоном з Управління Державної міграційної служби у Хмельницькій області, відповідач ОСОБА_2 була перереєстрована в квартиру АДРЕСА_3 жовтня 2011 року в зв`язку зі зміною прізвища з " ОСОБА_2" на " ОСОБА_2".

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 травня 2022 року провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради про визнання неправомірними дій органу реєстрації місця проживання особи - відділу реєстрації місця проживання юридичного управління Кам`янець-Подільської міської ради, правонаступником якого є Департамент правового супроводу та контролю в особі відділу реєстрації місця проживання, щодо реєстрації ОСОБА_2, ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, та зняття з реєстрації у зазначеній квартирі, а також провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_2, Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради про визнання незаконними дій органу реєстрації місця проживання особи, вчинених юридичним управлінням Кам`янець-Подільської міської ради, повноваження якого передані відповідачу, щодо реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1, зобов`язання Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради зняти з реєстрації у вищевказаній квартирі ОСОБА_2, закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 11 травня 2022 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 908,40 грн. У стягненні витрат на правову допомогу з відповідачів відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки визнання незаконним факту реєстрації місця проживання особи як спосіб захисту порушеного права законом не передбачено. Стосовно вимог про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, однак позивач відповідних вимог не заявляла.

Хмельницький апеляційний суд постановою від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Змінив рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року в мотивувальній частині, а в іншій частині рішення суду залишив без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надала доказів на підтвердження свого права власності на квартиру АДРЕСА_1, а також не зазначила, в чому полягає порушення її прав у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_2 у цій квартирі. Крім того, суд врахував, що справа не містить доказів на підтвердження обставин щодо законності створення та існування окремого об`єкта нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 . Наявність у власності позивача 1/4 частки домоволодіння АДРЕСА_4, яка виділена в натурі, не може підмінити право власності на житло у вигляді окремої квартири, як об`єкта нерухомого майна та, відповідно, об`єкта цивільного права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коробей Т. Д. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 травня 2022 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в своїх рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 360/395/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 520/5442/18 (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 ніколи не проживала у житлі, яке належить позивачу, не є членом її сім`ї, чого відповідач не спростовувала в судах першої та апеляційної інстанцій.

Зазначає, що рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 28 січня 1998 року про розподіл спадкового майна позивач передано у власність 1/4 частку в будинку АДРЕСА_5 частка і є спірною квартирою № 1, що не заперечувалося сторонами у справі. Іншого житла, яке має таку ж адресу, відмінного від того, яким користується позивач, у зазначеному будинку немає.

Сторонами не заперечувалося та не спростовано, що позивач проживає та зареєстрована в своїй квартирі АДРЕСА_1 з 19 вересня 1998 року, що підтверджується відміткою в її паспорті та свідчить про легітимність і визнання її реєстрації уповноваженим органом. Однак відповідач зареєстрована за цією ж адресою з 07 жовтня 2006 року з подальшою перереєстрацією 28 жовтня 2011 року у зв`язку зі зміною прізвища з " ОСОБА_2" на " ОСОБА_2".

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за спірною адресою без будь-яких законних підстав, оскільки ніколи там не проживала.

Крім того, зазначає, що при розгляді справи апеляційний суд порушив норми процесуального права при дослідженні доказів. Апеляційний суд, встановивши, що у спірній квартирі проживають та зареєстровані ще сім осіб, крім позивача, фактично вийшов за межі позовних вимог, оскільки за відсутності будь-яких зустрічних позовних вимог щодо оскарження правомірності реєстрація позивача та інших осіб у спірній квартирі, надав оцінку реєстрації позивача та інших осіб без їх залучення та не зазначив, чиї права порушені при реєстрації позивача у спірній квартирі. При цьому суд не зазначив на якій підставі зареєстрована відповідач у спірній квартирі.

Крім того, заявник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції з мотивів його ухвалення, апеляційний суд залишив поза увагою незаконне рішення суду в частині стягнення з позивача судових витрат у сумі 908,40 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2022 року.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є співвласником домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_4, у розмірі 1/4 частки, яка виділена в натурі відповідно до рішення Кам`янці-Подільського міського суду Хмельницької області від 28 січня 1998 року, що підтверджується також технічним паспортом від 06 липня 2015 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2020 року (а. с. 8, 145, 148).

Згідно з довідкою від 19 травня 2009 року № 471, виданою КП "Житловик", у будинку АДРЕСА_4 зареєстровано місце проживання ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а. с. 13).

Відповідно до довідки від 18 лютого 2020 року № 630 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (а. с. 12).

Відповідно до довідки від 01 березня 2021 року № 541, виданої відділом реєстрації місця проживання Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради, про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб у квартирі АДРЕСА_1 зареєстроване місце проживання ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 (а. с. 16).

Згідно з відповіддю УДМС України в Хмельницькій області від 20 жовтня 2020 року за наявними обліками УДМС України в Хмельницькій області ОСОБА_4 із 09 червня 2012 року, ОСОБА_2 із 28 жовтня 2011 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 14, 95).

На вимогу суду апеляційної інстанції відділом реєстрації місця проживання Департаменту правового супроводу та контролю Кам`янець-Подільської міської ради надано інформацію від 12 серпня 2022 року, згідно з якою: на АДРЕСА_4 зареєстровано 9 осіб; у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 8 осіб, зокрема, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8 ; у квартирі АДРЕСА_7, зареєстрований ОСОБА_15 ; за адресою: АДРЕСА_2, зареєстрована ОСОБА_4 .

Відповідно до листа КП "Кам`янець-Подільське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 04 серпня 2021 року № 348 станом на 31 грудня 2021 року згідно з матеріалами архівної справи БТІ на домоволодіння АДРЕСА_4 право власності на квартиру № 1 у вказаному домоволодінні зареєстровано не було. У матеріалах архівної інвентаризаційної справи відсутні відомості щодо квартири АДРЕСА_1, в тому числі, щодо присвоєння відповідної адреси (а. с. 91).

Згідно з інформацією, яка міститься в довідці Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, даних щодо зареєстрованого права власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутні (а. с. 92).

У паспорті громадянина України ОСОБА_2 зазначено, що місце проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2, реєстрацію здійснено 07 жовтня 2006 року (а. с. 93, на звороті).

Відповідно до листа УДМС України в Хмельницькій області від 04 серпня 2021 року та талона реєстрації місця проживання в Україні від 04 жовтня 2011 року місце проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2, реєстрацію здійснено 28 жовтня 2011 року (а. с. 99, 117).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційної інстанції відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Звертаючись до суду з позовом про зняття ОСОБА_2 з реєстрації у спірній квартирі, позивач посилалася на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, в якій безпідставно та без її дозволу зареєстрована відповідач, яка не є членом її родини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не надала доказів на підтвердження свого права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві власності належить 1/4 частка у домоволодінні, розташованому на АДРЕСА_4, яка виділена в натурі відповідно до рішення Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 28 січня 1998 року, що підтверджується також технічним паспортом від 06 липня 2015 року та постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 червня 2020 року.

Доказів на підтвердження того, що позивач є власником саме квартири АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.

Крім того, справа не містить доказів на підтвердження обставин щодо законності створення та існування окремого об`єкта нерухомості, а саме - квартири АДРЕСА_1 .

Наявність у власності позивача 1/4 частки домоволодіння АДРЕСА_4, яка виділена в натурі, не може замінити право власності на житло у вигляді окремої квартири, як окремого об`єкта нерухомого майна, та, відповідно, об`єкта цивільного права.

Отже, встановивши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 360/395/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 520/5442/18, є безпідставними, оскільки в зазначених справах інші спірні правовідносини та встановлені інші фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги про те, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції з мотивів його ухвалення, апеляційний суд залишив поза увагою незаконне рішення суду в частині стягнення з позивача судових витрат у сумі 908,40 грн, не може бути прийнято колегією суддів до уваги.

Так, судом правильно було стягнено з позивача недоплачений судовий збір на користь держави у розмірі 908,40 грн з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час подання позову) ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 270,00 грн.

Враховуючи те, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, то за подання позовної заяви ОСОБА_1 повинна була сплатити 1 816,00 грн.

Оскільки позивач сплатила лише 908,00 грн, то суд першої інстанції правомірно стягнув з неї різницю недоплаченого судового збору у розмірі 908,00 грн.

Ненаведення мотивів щодо розрахунків судового збору в оскаржуваному рішенні в зазначеній частині не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду у цій частині щодо їх оцінки.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених у суді першої інстанції вимог, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова апеляційного суду - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.